Зміст заяви (ст. 238 ЦПК)

Підставами обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є:

- психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч.

- чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ч. 2 ст. 36 ЦПК).

Саме ці обставини повинні бути викладені у заяві до суду та бути підтверджені доказами.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

Щодо матеріальних наслідків, то неповнолітня особа може неналежно здійснювати своє право на розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами, тобто використовувати їх на придбання наркотичних речовин, алкогольних напоїв, купувати речі за непомірно високими цінами тощо.

Щодо психічних чи інших наслідків для неповнолітнього здійснення ним цього права, то це положення закону слід розуміти так: особа в результаті витрачання грошей на наркотичні засоби і вживаючи їх потрапляє у наркотичну залежність та страждає на розлади психіки або це спричиняє, наприклад, інші негативні наслідки - затримання її у нетверезому стані, направлення до медвитверезника, неналежна поведінка у громадських місцях у стані алкогольного чи токсичного сп'яніння.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Кожна із обставин, якими заявники мотивують свої вимоги, має бути підтверджена доказами (п.6 ч. 1 ст. 119 ЦПК).

Підготовка справи до судового розгляду

В порядку підготовки справи про визнання фізичної особи недієздатною ст.239 ЦПК передбачено призначення судово- психіатричної експертизи. Суд призначає таку експертизу за умови наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи. Щодо достатності даних, то їх слід розуміти як сукупність усієї інформації, яка дозволяє дійти висновку щодо наявності у особи психічного розладу. Це можуть бути виписки із історії хвороби різних психіатричних закладів, медична книжка, довідки із психоневрологічних закладів про те, що особа перебувала чи перебуває на обліку щодо цих захворювань, довідки про стан здоров’я, протоколи органів міліції про неадекватність поведінки особи, матеріали кримінальних справ, довідки про отримані травми тощо. Обов’язкове проведення судово-психіатричної експертизи у даній категорії справ передбачено у п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК. Перед експертом ставляться такі питання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

2) чи розуміє він значення своїх дій і чи може керувати ними. Недопустимо ставити на вирішення експертизи питання права, вирішення яких належить до компетенції суду {наприклад, про дієздатність громадянина, а не про характер його захворювання, про наявність вини та ін.);

3) чи може особа в силу стану здоров’я брати особисто участь у розгляді справи.

При цьому при проведенні експертизи за згодою громадянина досліди в жодному разі не повинні мати характер катувань чи бути пов'язані з жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність особи, поводженням.

Дані про психічну хворобу фізичної особи можуть бути отримані з довідок про стан здоров’я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів, які свідчать про дії психічно хворої людини.

У справах про визнання громадян обмежено дієздатними такими даними можуть бути показання свідків, акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, а також, що громадянин своїми діями ставить себе і свою сім’ю в тяжке матеріальне становище.

Судовий розгляд справи

Ця категорія справ розглядається у порядку окремого провадження згідно з вимогами статей 236-241 ЦПК.

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної оеоби, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я. У частині 1 ст, 240 ЦПК не сказано про те, чи є обов’язковою участь органу опіки та піклування при розгляді таких справ. Суд у кожному разі вирішує питання про необхідність участі у справі даного органу.

Деякі автори вважають, що особа, щодо якої ставиться вимога про обмеження її в дієздатності або визнання недієздатною, бере участь у справі як заінтересована особа6. Але не можна у будь-якому разі робити такий висновок, оскільки процесуальне становище цієї особи залежить від різних ситуацій, які потрібно проаналізувати. По-перше, питання про виклик фізичної особи в цих випадках вирішується судом з урахуванням стану її здоров’я. Закон не визначає яке процесуальне становище займає ця особа. По-друге, якщо у суду є в достатній мірі підстави для розгляду справи про визнання фізичної особи недієздатною, то яким чином він може одночасно надавати право участі цій особі у справі як заінтересованій особі. Остаточним висновком суду у справі про визнання її недієздатною буде те, що в силу її психічного стану вона не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Якщо ж у суду немає достатніх даних про психічний стан особи та він із матеріалів справи дійде висновку, що заявник діє недобросовісно без достатньої для цього підстави (ч.

Якщо провадження у справі відкрито на підставі заяви опіки і піклування, наркологічного чи психіатричного закладу, то воно не може бути закрите у зв’язку із запереченням члена сім’ї громадянина проти розгляду цієї справи. До розгляду справи мають залучатися усі повнолітні члени сім’ї та обов’яз- ково органи опіки та піклування, які залежно від того, на підставі чиєї заяви відкрито провадження, повинні займати становище заявника чи заінтересованої особи.

Неявка громадянина, щодо якого розглядається справа, в судове засідання, якщо суд визнав його явку можливою виходячи зі стану здоров’я, не позбавляє суд права розглянути справу за його відсутності при додержанні вимог, передбачених ст. 169 ЦПК.

Цю категорію справ законом віднесено до виключної компетенції суду у порядку окремого провадження. Виникнення спору про право у цих справах не призводить до наслідків, передбачених ч. 6 ст. 235 ЦПК. Заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 236-241 ЦПК. Одночасно зі спором про право цивільне питання про недієздатність громадянина може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.

Рішення суду

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Громадянин вважається недієздатним з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним. У тих випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших даних про психічний стан громадянина, в рішенні може зазначити, з якого часу громадянин є недієздатним.

Рішення суду в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним повинно відповідати вимогам статей 213, 215 ЦПК. В резолютивній частині рішення слід зазначати лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог.

Судові витрати* пов’язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Це положення закону додатково підтверджується ч. 7 ст, 235 ЦПК, де йдеться про те, що при ухваленні судом рішення у порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Такий виняток передбачено ч. З ст. 240 ЦПК,

Якщо ж суд встановить, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, тобто з метою позбавити дієздатності або обмежити дієздатність психічно здорового громадянина, тоді він стягує із заявника всі судові витрати.

Процесуальний порядок розгляду справ про поновлення фізичної особи у дієздатності

Рішення суду

Віднесення справ про скасування обмеження або про поновлення в дієздатності не повинне бути розміщене в ст. 241 ЦПК, яка іменується «Рішення суду». Таке розташування цих категорій справ зумовлює незначну увагу до їх самостійного значення. Ці справи мають суттєві особливості, тому порядок їх розгляду має також визначатись окремою статтею закону як це, наприклад, передбачено ст. 286 ЦПК РФ.

Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду.

Із заявою до суду може звернутися як сама фізична особа, так і її піклувальник, члени сім’ї або орган опіки та піклування. Інтересною з процесуальної точки зору є можливість громадянина, який припинив зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, звернутись до суду із заявою про скасування обмеження дієздатності (ст. 241 ЦПК). У такому разі він сам може представляти власні інтереси у суді (ч. 2 ст. 29 ЦПК).

Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється після певного проміжку часу, тобто коли відпадуть обставини, які були підставою для такого обмеження.

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування (ч. 4 ст,241 ЦПК).

Заяви про скасування обмеження або про поновлення в дієздатності розглядаються судом за місцем проживання громадянина, який був обмежений у дієздатності або визнаний недієздатним.

Самостійний розгляд справ свідчить про нові обставини справи, тому й рішення по них не скасовує попереднє рішення щодо обмеження дієздатності або визнання громадянина недієздатним, а стосується нового стану громадянина (у випадку одужання особи) або констатує, що стан здоров’я змінився несуттєво, що є підставою для відмови у задоволенні вимог заявника. Йдеться не про скасування самого рішення, оскільки воно було ухвалене не на припущеннях, а на момент його ухвалення особа була хворою, тобто страждала психічним захворюванням чи зловживала спиртними напоями, наркотичними, токсичними речовинами. Скасування ж попереднього рішення суду - це скасування певного стану особи, що не відповідає реальним обставинам, а також може призвести до відповідальності особи, коли під час її недієздатності нею були завдані збитки третім особам.

Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживання спиртними напоями, наркотичними чи токсичними засобами. Нічого у ЦПК не сказано про те, а чи розглядаються такі справи з обов’язковою участю представника органу опіки та піклування.

Поновлення фізичної особи У дієздатності відрізняється від аналогічного порядку скасування обмеження дієздатності тим, що таким правом не наділений сам громадянин, а також тим, що рішення суду ухвалюється на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.

Рішення суду у цих категоріях справ після набрання ними законної сили надсилаються органу опіки та піклування та є підставою для припинення функцій піклувальників та опікунів.

Особливості розгляду справ про звільнення опікуна та піклувальника від виконання повноважень

У порядку глави 2 розділу 4 ЦПК розглядаються також справи про звільнення опікуна та піклувальника від виконання їх повноважень.

Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляю ухвалу.

Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановлює ухвалу.

Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.

При розгляді таких справ суд має вирішувати питання про доцільність звільнення опікуна чи піклувальника, оскільки він не зобов’язаний, а може їх звільнити. Тому заяви мають бути обґрунтовані і належним чином підтверджені доказами.

Суд не припиняє повноваження за призначенням, а він наділений правом лише «звільнити * піклувальника або опікуна. «Звільнення» опікуна або піклувальника можуть бути пов’язані з неналежним виконанням ними своїх повноважень, тому в ухвалі суду мають бути зазначені причини такого звільнення, коли звільнення відбувається не за власним бажанням. Оскільки діяльність опікуна та піклувальника пов’язана з розпорядженням матеріальними правами недієздатної або обмежено дієздатної особи, то піклувальник має надавати звіт про свою діяльність іншим особам, які виконуватимуть ці повноваження після нього.

4.3.