ВСТУП

Обгрунтування вибору теми дослідження. Пошук оптимальної моделі Цивільного процесуального кодексу України як результат реалізації напрямів державної політики у сфері правосуддя, реформи у сфері судоустрою та опрацювання практики застосування відповідних норм, зумовив внесення до цивільного процесуального законодавства численних змін.

Разом з тим, аналіз судової практики із застосування норм про встановлення фактів, що мають юридичне значення, свідчить про наявність певних недоліків правового регулювання, які потребують усунення. Але це матиме позитивний результат лише за умови належного теоретичного обґрунтування.

Слід також підкреслити, що зміни в нормах матеріального права, які динамічно розвиваються в умовах ринкової економіки, обумовлюють необхідність відповідного вдосконалення і норм цивільного процесуального права. Зокрема, нового змісту набуло встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу (за попереднім ЦПК України встановленню підлягав факт перебування у фактичних шлюбних відносинах лише у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не міг бути зареєстрованим внаслідок смерті одного з подружжя); закріплено можливість встановлення такого юридичного факту, як факт смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Крім того, невичерпність переліку фактів, що можуть бути встановлені у порядку цивільного судочинства, викликає потребу у дослідженні та систематизації інших, окрім перерахованих у ЦПК України, фактів.

Окремі аспекти встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку цивільного судочинства, досліджувалися у працях таких науковців, як:С. С. Бичкова, М. М. Васильченко, Н. А. Громошина, П. Ф. Єлісейкін, Т. Ц. Кашперська, О. О. Красавчиков, Л. Ф. Лісницька, Г. Л. Осокіна, В. І. Тертишніков, Т. Р. Федосєєва, С. Я. Фурса, Д. М. Чечот, Г. В. Чурпіта, В. М. Шерстюк, М. Й. Штефан та інші. Зокрема, важливе значення для досліджуваної теми має дисертація С. Я. Фурси на тему: «Провадження в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства», захищена в 1997 р. Однак вона базувалась на законодавстві, яке на даний час втратило чинність. Комплексного дослідження інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку цивільного судочинства за чинним цивільним процесуальним законодавством України не проводилось.

Крім проблем правового регулювання указаного інституту і правозастосування відповідних норм, наразі існує низка проблем наукового характеру, що потребують вивчення, висвітлення, аналізу, вдосконалення та подальшого розвитку. Так, становить інтерес розгляд питання про доцільність (недоцільність) встановлення фактів, що мають юридичне значення, не лише у порядку цивільного судочинства; визначення поняття юридичного факту в окремому провадженні, виокремлення його характерних рис; дослідження правових особливостей питання наявності спору при зверненні до суду для встановлення факту, що має юридичне значення; розгляду заяв щодо встановлення інших юридичних фактів, наприклад, у сфері спадкових правовідносин тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного аналізу правової природи інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку цивільного судочинства, вивчення досвіду зарубіжних країн щодо регулювання цих відносин, дослідження відповідної судової практики, розробка рекомендацій щодо удосконалення законодавства України у сфері дослідження.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано і вирішенотакізавдання:

- визначити правову природу фактів, що мають юридичне значення, і можуть бути встановлені в порядку окремого провадження;

- виділити проблемні питання теоретико-правового характеру щодо фактів, що мають юридичне значення;

- надати правову характеристику і класифікувати факти, що мають юридичне значення;

- визначити процесуальний статус осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

- визначити особливості розгляду та вирішення цивільних справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

- здійснити порівняльний аналіз процедури встановлення фактів, що мають юридичне значення, за цивільним процесуальним законодавством України та зарубіжних країн;

- проаналізувати проблеми судової практики, що виникають при встановленні окремих фактів, що мають юридичне значення;

- розробити пропозиції з удосконалення цивільного процесуального законодавства щодо правового регулювання інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при встановленні фактів, що мають юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Предметом дослідження є встановлення в порядку цивільного судочинства фактів, що мають юридичне значення.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях. Зокрема, історико-правовий метод застосовувався при аналізі розвитку інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення; формально-логічний метод – для вивчення окремих положень цивільної процесуальної правової доктрини, зокрема, суб’єктного та об’єктного складу указаних правовідносин; формально-юридичний метод сприяв аналізу змісту актів цивільного процесуального законодавства та практики його застосування; порівняльно-правовий метод надав можливість дослідити особливості правового регулювання порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наукових положеннях, що мають ознаки новизни і виносяться на захист:

уперше:

аргументовано, що свободи, як можливості особи, гарантовані міжнародними актами та національним законодавством України, не можуть виникати, змінюватися або припинятися залежно від встановлення судом того чи іншого факту. Встановлення факту, що має юридичне значення, впливає на особисті та (або) майнові права особи. При цьому вільний вибір того, як саме їх реалізувати (чи не реалізувати), і є проявом свободи особи, її можливостей діяти будь-яким, не забороненим законом, чином, однак у межах, визначених суб’єктивним правом;

класифікованоправила, за якими визначаються заявники у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення: за загальним правиломзаявником може бути лише фізична особа; спеціальними правиламиконкретизується, що заявником в окремих категоріях відповідних справ може бути: 1) громадянин України, який проживає за її межами (у всіх справах про встановлення факту, що має юридичне значення); 2) батьки, родичіабо інші законні представники дитини (у справах про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України); 3) родичі померлого (у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України);

аргументовано, що бездомним особам, як й іншим особам, які не мають постійного місця проживання, довіреність на представництво може (попри відсутність прямої вказівки закону) видаватись відповідною посадовою особою за їх місцем проживання (спеціалізована соціальна установа, заклад соціального обслуговування);

обґрунтовано можливість встановлення в порядку окремого провадженняфакту належності до певної нації, а також можливість застосування у цій категорії справ альтернативного найменування відповідного факту, а саме: «факт етнічного походження»;

удосконалено:

визначення фактів, що мають юридичне значення та які можуть бути встановлені у порядку окремого провадження, якими є такі реальні обставини, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових та (або) майнових прав фізичних осіб і для встановлення яких законом не визначено іншого порядку;

аргументацію застосування у наказному провадженні терміну «стягувач» як такого, що більше відповідає природі судового наказу, найменуванню сторін у виконавчому провадженні, вимогам до виконавчого документу та дозволяє відмежувати його від заявника у справах окремого провадження;

обгрунтуваннядоцільності проведення судових дебатів у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, оскільки вони, попри відсутність сторін з протилежними позиціями, дають можливість заявнику додатково акцентувати увагу на обставинах, які мають значення для встановлення відповідного факту, заінтересованим особам – узагальнити свою позицію щодо нього, суду – з’ясувати остаточні позиції учасників процесу та визначитись із мотивами, які спонукатимуть до висновків у справі, що будуть покладені в основу рішення;

аргументацію недоцільності надмірної деталізації у нормах ЦПК України процедурних питань, пов’язаних із розглядом справ про встановлення фактів народження і смерті на тимчасово окупованій території, оскільки відсутні суттєві відмінності процесуального порядку розгляду таких справ порівняно із справами про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення. Водночас, обґрунтованою буде підготовка узагальнень судової практики щодо відповідної категорії справ та її роз’яснень;

дістали подальшого розвитку:

положення щодо необхідності закріплення в чинному законодавстві України спрощеної позасудової процедури встановлення фактів, що мають юридичне значення, органами державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки на сьогодні перелік актів цивільного стану закріплено у законодавстві невичерпно, не всі із них підлягають державній реєстрації.Запровадження поруч із обов’язковою (яка має місце лише у встановлених законом випадках) добровільної державної реєстрації створить додаткові можливості для забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів, нерозривно пов’язаних з фізичною особою та таких, які здійснюють вплив на її можливість бути суб’єктом цивільних і сімейних правовідносин, а також позитивно відобразиться на навантажені судів з розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

класифікація осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від виду того чи іншого факту, що має юридичне значення та який підлягає встановленню, на: 1) осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що тягнуть виникнення, зміну чи припинення сімейних правовідносин (у справах про встановлення фактів родинних відносин, батьківства, материнства, реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу тощо); 2) осіб, які беруть участь у справах про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення (зокрема, у справах про встановлення фактів перебування на утриманні, каліцтва, проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, належності правовстановлюючих документів, впровадження винаходу);

підхід до правил підсудності у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які поділяються на загальні (виключна територіальна підсудність) та спеціальні (альтернативна територіальна підсудність – при процесуальній співучасті, при поданні заяви про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території, а також при поданні заяви про встановлення факту смерті особи на такій території; підсудність за ухвалою судді Верховного Суду України – при зверненні громадянина України, який проживає за її межами);

положення про те, що попри необов’язковість попереднього судового засідання, суддею у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення має вирішуватись питання про доцільність його проведення з урахуванням того, чи випливає із заяви про встановлення відповідного факту та доданих до неї документів обґрунтованість визначення кола заінтересованих осіб, та з урахуванням інших факторів, що можуть мати суттєве значення для розгляду справи;

позиція, відподвіно до якої рішення про встановлення фактів, що мають юридичне значення, характеризуються загальнообов’язковістю і можуть підлягати примусовому виконанню, однак закріплена законодавством процедура виконавчого провадження не адаптовна до виконання рішень про встановлення таких фактів, що, фактично, унеможливлює її застосування та потребує законодавчого врегулювання;

аргументація неможливості розгляду у межах одного провадження вимог, які мають розглядатися у різних видах видах цивільного судочинства: справи, які за своєю природою і ознаками належать до справ позовного провадження мають розглядатися за правилами позовного провадження, ті ж, які відповідають природі та ознакам окремого провадження, – за правилами окремого провадження.

положення про доцільність закріплення права юридичної особи бути заявником у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, як таке, що відповідає завданням цивільного судочинства та не суперечить правилам юрисдикційності, закріпленим у ЦПК України та ГПК України;

тезапро непоширення на порядок окремого провадження заочного розгляду справ як такого, що не відповідає завданню останнього – забезпечити розгляд справи у разі неявки без поважних причин у судове засідання відповідача. Пряма вказівка закону унеможливила б помилкову практику ухвалення заочних рішень у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їхнього використання: у науково-дослідній сфері – при подальших наукових дослідженнях проблем встановлення фактів, що мають юридичне значення; у сфері законотворчості – при удосконаленні вітчизняного законодавства у сфері встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, сформульовані в результаті дослідження рекомендації можуть стати основою при розробці відповідних законопроектів; у сфері правозастосування – у практичній діяльності суддів, адвокатів та інших фахівців;у навчальному процесі – під час проведення усіх видів занять з дисципліни «Цивільний процес», підготовці навчальної, довідкової та методичної літератури.

Апробація матеріалів дисертації.Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях наукових відділів Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г.Бурчака Національної академії правових наук України.

Основні результати дослідження оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Правові відносини: проблеми теорії та практики» (Київ, 15 листопада 2013 р.); Міжвузівській конференції «Актуальні проблеми приватного права» (Київ, 28 травня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Виклики глобалізації ХХІ ст. та стратегія соціально-економічного відродження України» (Київ, 24 травня 2016 р.);Міжнародній науково-практичній інтернет конференції (Київ, 10 травня 2017 р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, які охоплюють 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 260сторінок.