<<
>>

1.1.Розвиток наукової думки та методи дослідження інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства

Історичний розвиток інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, був предметом дослідження багатьох науковців, у працях яких було розглянуто і розвиток законодавства, і наукової думки у цій сфері.

Враховуючи це, у дисертаційному дослідженні у меншій мірі буде звернено увагу на еволюцію правового регулювання провадження у справах про встановлення фактів та відповідних наукових розробок з метою акцентування уваги на останніх періодах їх розвитку.

Стан наукової розробки проблем інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, перебував і перебуває у тісному взаємозв’язку із розвитком законодавства у цій сфері.

Значним та вагомим за часом дії та обсягом впливу на становлення і розвиток сучасного процесуального законодавства України щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, був період, який йому передував та який співпав з періодом перебування нашої держави у складі СРСР. Безумовно, на західноукраїнських землях цей вплив став відчутним пізніше.

Розширення категорій справ у порядку безспірного судочинства, характерне для радянської Росії, торкнулося і УРСР. Зокрема, у Тимчасовій інструкції Народного комісаріату юстиції УРСР «Про основні норми цивільного процесу» від 4 січня 1923 р., яка діяла до введення в дію ЦПК УРСР 1924 р. вказувалося, що безспірне окреме провадження слід відрізняти від позовного за двома ознаками: 1) предметом розгляду – встановлення права у позовному провадженні та встановлення факту у безспірному порядку; 2) обов’язковістю виклику учасників процесу – виклик сторін у позовному провадженні та можливість провадження без відповідача в окремому. Власне, провадження розмежовувались за критеріям наявності чи відсутності спору про право [251, с. 28].

Перший кодифікований акт, ЦПК УРСР 1924 р., містив частину «Окремі провадження», до предмету регулювання якої було включено розгляд справ, у яких був відсутній спір про право цивільне між сторонами і мало місце одноосібне звернення до суду за встановленням певних правовідносин або визнанням наявності тих чи інших прав [237].

Зокрема, до такого провадження були віднесені справи про встановлення обставин, від яких залежить виникнення публічних прав громадян.

Наступним етапом кодифікації був ЦПК УРСР 1929 року, який включав 3 види провадження і характеризувався виключенням із окремого провадження окремих категорій справ [238].

ЦПК УРСР 1963 року ознаменував подальшу трансформацію видів цивільного судочинства, поряд із позовним, адміністративно-правовим зберігалося окреме [239].

ЦПК України 2004 року у Розділі IV закріпив положення про окреме провадження та, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення [240]. Так, законодавець визначив справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, їх підсудність, вимоги до змісту заяви та змісту рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення.

За період, що минув, відповідні положення ЦПК України суттєвих трансформацій не зазнали. А саме:

- ст. 256 ЦПК України було доповнено таким видом факту, як смерть особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п. 9 ч. 1 ст. 256 ЦПК України);

- набули правової визначеності дії суду у разі виявлення спору про право на стадіях відкриття провадження у справі та під час розгляду справи (ч. 4 ст. 256 ЦПК України);

- усунено прогалину щодо визначення підсудності справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами (ч. 2 ст. 256 ЦПК України);

- визначено окремі особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України (ст. 257-1ЦПК України).

Проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 6232 (основний) від 23.03.2017 року містив єдине доповнення щодо призначення окремого провадження – ч.

6 ст.20 ЦПК України ( справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів), а саме: окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав [146].

Інші питання розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, фактично, продубльовано із чинної редакції ЦПК України (змінено лише нумерацію статтей). Підготовлена до другого читання редакція відповідного законопроекту (13.07.2017) змін та доповнень до положень про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не містить, окрім єдиного доповнення. Так, законодавцем пропонується внести доповнення до визначення окремого провадження, а саме: окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 294 проекту ЦПК України). Цим самим законодавець намагається привести у відповідність положення вказане положення із обов’язками суду, визначеними у ч.1 ст.235 ЦПК України (ч.1 ст.295 проекту ЦПК України) [146]. Попри те, що вказане доповнення не знайшло свого відображення у відповідних положеннях проекту про встановлення фактів, що мають значення, воно може справити вплив на факти, які можуть бути встановлені у порядку окремого провадження. Потребує з’ясування питання можливості встановлення юридичних фактів, що мають значення не лише для охорони прав та інтересів особи, а й для її свобод, що і буде зроблено у цій роботі нижче. Мова, звичайно, не лише про категорію справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а й про інші справи окремого провадження, у процесі розгляду яких можуть встановлюватись ті чи інші юридичні факти.

Розвиток наукової думки за досліджуваною проблематикою характеризується як загальними дослідженнями, проведеними ще у період перебування України у складі СРСР, так і в період незалежності. Так, до числа таких праць слід віднести дисертаційні дослідження С. Н. Абрамова «Судебное установление юридических фактов» (Москва, 1948 р.); Р. Ф. Каллістратової «Установление юридических фактов судом в порядке особого производства» (Москва, 1958 р.);О. Д. Дукельського «Судебное установление юридических фактов» (Москва, 1970 р.); С. Я. Фурси «Провадження в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства» (Київ, 1997 р.); М. М. Ясинка «Особливості окремого провадження у цивільному процесуальному праві України: теорія та практика» (Одеса, 2011 р.).

Серед монографічних досліджень слід виділити працю В. В. Комарова «Окреме провадження» (Харків, 2011 р.).

Особливий інтерес в останній період викликає серед науковців сфера сімейно-правових відносин щодо встановлення юридичних фактів. До таких праць можна віднести дисертаційні дослідження М. О. Німак «Окреме провадження у справах, що виникають із шлюбних правовідносин» (Львів, 2012 р.); Р. С. Нікітенка «Окреме провадження у справах про розірвання шлюбу» (Київ, 2014 р.); Т. Ц. Кашперської «Окреме провадження у справах про встановлення фактів, що мають значення для охорони сімейних прав та інтересів» (Київ, 2015), Г. В. Чурпіти «Концептуальні засади захисту сімейних прав та інтересів у порядку непозовного цивільного судочинства» (Київ, 2016), Т. Л. Лузан «Встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні» (Київ, 2017).

Для досягнення поставленої мети та сформованих на її виконання завдань, у процесі роботи над дисертаційним дослідженням нами було застосовано комплекс загальнонаукових, спеціально-наукових та окремо-наукових методів пізнання.

Методологію можна розглядати як вчення про методи пізнання та перетворення дійсності або як сукупність прийомів дослідження [231, с.

373].

Метод (грец.) – шлях дослідження чи пізнання [231, с. 370]. Вибір тих чи інших прийомів дослідження, таким чином, здійснювався для забезпечення логічної та послідовної побудови дисертаційного дослідження, максимально повного охоплення ключових питань, висвітлення яких потребує обрана проблематика.

У методологічній основі дослідження - діалектичний метод, який дозволив пройти діалектичний шлях пізнання фактів, що мають юридичне значення. За допомогою цього методу, зокрема, з’ясовано правову природу таких фактів, обґрунтовано їх призначення, сформульовано авторське їх розуміння. Діалектичний метод дозволив розглядати питання встановлення фактів, що мають юридичне значення і як процедуру розгляду цієї категорії справ у всій невичерпності фактів, що можуть встановлюватись, так і зв’язку з іншими процедурами та нормами матеріального права, насамперед, цивільного.

Окрім того, було використано такі загальнонаукові методи, як історичнийі системний. Історичний метод дав змогу дослідити окремі особливості розвитку законодавства та наукової думки про факти, що мають юридичне значення, їх місце в окремому провадженні.

Застосування системного методу дозволило систематизувати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, виділити серед них такі, які безпосередньо (наприклад, родинних відносин між фізичними особами,- перебування фізичної особи на утриманні, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу) чи опосередковано (наприклад, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті) пов’язані із сімейними правовідносинами, а також справи про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення.

Серед спеціально-наукових методів особливу увагу приділено методам порівняльно- правовому та формально-юридичному. За допомогою порівняльно- правового методу зіставлено різні аспекти встановлення юридичних фактів в нормах чинного законодавства України, законопроектів та міжнародних правових актах.

Порівняльний аналіз цивільного процесуального законодавства України загалом, позовного т окремого провадження, зокрема, дозволив виділити як подібні так і відмінні риси врегулювання однорідних відносин в інших країнах, зокрема, Узбекистані, Естонії, Латвії тощо. Такий досвід є безцінним, його вивчення дозволяє вдосконалювати національне законодавство з урахуванням позитивних здобутків інших країн.

Формально-юридичний метод використано, зокрема, у процесі дослідження нормативно-правових актів, а також практики Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого Суду України з цивільних та кримінальних справ, рішень судів загальної юрисдикції. Вказане дало можливість здійснити аналіз процедурних питань встановлення фактів, що мають юридичне значення як у правотворчій та правозастосовній діяльності, а також сформулювати пропозиції та рекомендації щодо їх вдосконалення.

Такий спеціальний метод, як формально-логічний, дозволив здійснити тлумачення цивільно-процесуальні норми як загалом, так і у складі окремих правових інститутів, він сприяв з’ясуванню та виділенню особливостей розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення та ухвалення рішення у таких справах.

Статистичний метод дослідження дав можливість дослідити окрему судову статистику та судову практику щодо справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За допомогою методів синтезу та моделювання вдалось розглянути і процесуальні, і матеріальні норми при встановленні різних видів фактів, що мають юридичне значення та зробити деякі пропозиції щодо вдосконалення змісту норм ЦПК України.

<< | >>
Источник: САНІН БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ. Встановлення в порядку цивільного судочинства фактів, що мають юридичне значення Київ, 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.1.Розвиток наукової думки та методи дослідження інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства:

  1. Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу
  2. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  3. Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
  4. ВИСНОВКИ.
  5. 2. Іарантп реалізації прав потерпілого в кримінальному судочинстві
  6. Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
  7. ЗМІСТ
  8. 1.1.Розвиток наукової думки та методи дослідження інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства
  9. 3.4. Європейське співробітництво в сфері оперативно-розшукової діяльності
  10. Загальнотеоретичні аспекти поняття категорії «плагіат»
  11. Правова політика цивільно-правового захисту прав від плагіату: методологічний аспект
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -