§ 2. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Згідно зі ст. 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають пра­во звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи дер­жавної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухвале­ного відповідно до ЦПК, порушено їх права чи свободи.

При цьому ст. 85 зазначеного Закону подібне право передбачається лише для таких суб'єктів виконавчого провадження, як стягувач і борж­ник.

Видається, що правила ст. 383 ЦПК мають застосовуватися при оскарженні дій державних виконавців, здійснених у межах виконання тільки судових рішень, а ст. 85 Закону — виконання рішень інших юрис­дикційних органів. Щоправда, слід визнати обґрунтованою висловлену в літературі точку зору, що законодавець безпідставно розширив коло заявників, включивши до нього тих учасників виконавчого проваджен­ня, які не мають юридичної заінтересованості (експерт, спеціаліст, пере­кладач тощо). Доцільніше було б до заявників віднести сторін (у тому числі співучасників та правонаступників), їх представників¹.

Об'єктами судового оскарження у даних справах можуть бути: вчиненні під час виконання 1) дії, 2) бездіяльність, 3) рішення держав­них виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби, якими було порушено права чи свободи заявника. Неправомірними, такими, що порушують права заінтересованих осіб, є дії державних виконавців, вчинені з перевищенням наданих їм повноважень або в межах повноважень, але з порушенням чинного законодавства.

При цьому слід зазначити, що в межах цієї категорії судових справ мають розглядатися скарги лише на ті дії державного виконавця, що тягнуть за собою для стягувача чи боржника певні юридичні наслідки, хоча не можна погодитися з тим, що вони обов'язково мають бути пов'язані з матеріальними претензіями заінтересованої особи, як це іноді вказується у літературі^{[631] [632].}

До процесуальних дій державного виконавця, вчинених при ви­конанні рішення, які можуть бути оскаржені в судовому порядку, на­лежать, наприклад, оцінка майна, проведення опису майна боржника, порушення порядку звернення стягнення на майно боржника; засто­сування іншого заходу примусового стягнення, ніж це передбачено законом тощо. Прикладами бездіяльності державного виконавця мо­жуть служити його відмова від вчинення певної виконавчої дії, затягу­вання вчинення виконавчих дій, відмова у задоволенні відводу держав­ного виконавця. Серед постанов державного виконавця, якими фіксу­ються його рішення, можна, зокрема, вказати на постанови про від­мову у відкритті виконавчого провадження, про відкладення прова­дження виконавчих дій, про закриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, про відмову у розшуку майна боржника, про накладення штрафу на боржника.

До суб'єктів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскар­жені до суду, належать: державний виконавець; інша посадова особа державної виконавчої служби. Склад зазначених осіб, як вже зазна­чалося, закріплений у статтях 3 та 4 Закону «Про державну виконавчу службу».

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ, безпо­середньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності держав­ного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служ­би до начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

Отже, законом встановлений альтернативний порядок оскарження дій та бездіяльності державного виконавця. У даному випадку альтер­натива вибору — суд або начальник відповідного відділу державної виконавчої служби — доповнюється можливістю оскарження до суду постанови цієї посадової особи після розгляду нею скарги заявника.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження за формою і змістом мають відповідати загальним вимогам (статті 119, 120 ЦПК). У скарзі обов'язково має бути зазначено, чиї і які саме рі­шення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які саме права та свободи заявника порушено, наведено правове обґрунтування порушення цих прав чи свобод та у який спосіб вимагається їх поновлення. Також має бути вказано, чи звертався заявник з такою скаргою до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, чи була отримана відповідь та якого змісту. Якщо скарга не відповідає зазначеним ви­могам, суддя може застосувати правила ст. 121 ЦПК.

Порядок розгляду такої скарги регулюється розд. VII ЦПК «Судо­вий контроль за виконанням судових рішень».

У законодавстві встановлюються спеціальні строки для звернення до суду зі скаргою і строки розгляду справи. Отже, право на звернення до суду зі скаргою на дії чи рішення державного виконавця є строковим. Строк на звернення зі скаргою є процесуальним і обчислюється згідно зі ст. 385 ЦПК. Так, скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про по­рушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізна­лася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Оскільки строк для звернення зі скаргою встановлений законом, то в разі його пропущення з поважних причин він може бути поновлений судом. Якщо ж суд за клопотанням заявника не знайде підстав для його поновлення, скарга залишається без розгляду на підставі ст. 72 ЦПК.

Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після її прийняття.

Скарга розглядається у десятиденний строк. Цей строк за своєю природою є службовим. Судовий розгляд відбувається за загальними правилами у відкритому судовому засіданні за участю сторін — за­явника та державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, дії, рішення чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа дер­жавної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення пи­тання про усунення порушення прав чи свобод заявника. Ним може бути, наприклад, начальник або заступник начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, якою може задовольнити скаргу або відмовити у її задоволенні залежно від того, які саме факти будуть встановлені в ході судового засідання.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржу­вані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує дер­жавного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або ін­шим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При цьому суд зазначає, які саме дії мають бути вчинені, наприклад: у випадку необґрунтованої відмови у задоволенні відводу державного виконавця зобов'язує начальника відповідного органу державної виконавчої служби задовольнити відвід і передати виконавчий документ іншому державному виконавцеві; при безпідставній відмові у відкритті вико­навчого провадження зобов'язує державного виконавця відкрити ви­конавче провадження тощо.

Суд може покласти на суб'єктів оскарження виконання тільки тих обов'язків, які передбачені Законом «Про виконавче провадження».

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного ви- 1008

конавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухва­лу про відмову в задоволенні скарги. Визнаючи доводи скарги необ­грунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має вказати в ухвалі, на підставі яких саме фактів, встановлених у судовому засіданні, та яких норм закону він дійшов такого висновку.

Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задово­ленні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

Питання для самоконтролю

1. Що таке поворот виконання судових рішень? У яких випад­ках вирішується питання про поворот виконання судових рішень?

2. Яким є порядок вирішення питань про поворот виконання судового рішення?

3. У яких випадках поворот виконання судових рішень не до­пускається?

4. Хто і в якому порядку може звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця?

5. У якому порядку розглядається скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця?

6. Які повноваження може застосувати суд за результатами рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця?