Справи про усиновлення*

З метою реального захисту інтересів дитини усиновлення здійснюється у судовому порядку.

Подання заяви та підсудність справи

Заява про усиновлення дитини, тобто особи до досягнення нею повноліття, а саме малолітньої - до досягнення 14 років, неповнолітньої - від 14 до 18 років або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.

Така заява може подаватися як громадянами України, так і іноземними громадянами або особами без громадянства з урахуванням правил родової та територіальної підсудності справ про усиновлення. Такі справи розглядаються судами першої інстанції в Україні за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, якщо усиновлювачі та дитина проживають на території України. Іноземні громадяни, громадяни України, які проживають за межами України, особи без громадянства також подають заяви до суду України з урахуванням місця проживання дитини.

Судова практика

При розгляді справи виник спір про визначення місця проживання дитини у віці від 10 до 14 років. Суд виходив з ч. З cm. 29 ЦК. Місцем проживання дитини у такому віці є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Слід враховувати, що місце проживання дитини може бути визначене органом опіки та піклування чи судом.

Форма та зміст заяви

Заява про усиновлення подається до суду у письмовій формі та згідно зі ст, 252 ЦПК має містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини.

У заяві може мати місце вимога про дотримання таємниці усиновлення. Це питання може залежати від самої дитини, якщо змінюються її дані. Якщо заявник не просить про дотримання таємниці усиновлення, то доцільно до участі у справі як заінтересованих осіб залучати родичів дитини, яка усинов- люється. Це дасть можливість вирішити у одному провадженні питання про збереження правового зв’язку родичів з дитиною (ч. 2 ст. 232 СК).

Доцільно зазначати біографічні дані усиновителя, а також відомості про наявність власних дітей, чи має заявник судимість.

Істотною особливістю справ цієї категорії є те, що особа, яка має намір усиновити дитину, набуває прав законного представника дитини лише у випадку задоволення судом його вимоги і лише після вступу рішення у законну силу (ч. 7 ст. 255 ЦПК). Тому у заяві про усиновлення не можуть бути одночасно вказані вимоги про захист майнових чи особистих немайнових прав дитини.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;

3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

5) інші документи, визначені законом.

У частині 2 ст. 252 ЦПК має місце положення про те, що додатки (документи) мають бути подані суду за їх наявності.

До заяви повинні додаватися такі докази:

- у разі усиновлення дитини особою, що перебуває в шлюбі, - копія свідоцтва про шлюб усиновителів;

- у разі усиновлення одним із подружжя слід додати: копію свідоцтва про шлюб усиновителя і письмову згоду на це другого з подружжя, підпис якого на цій заяві повинен бути засвідчений нотаріально.

- копія свідоцтва про народження усиновителя при усиновленні дитини особою, яка не перебуває у шлюбі;

- довідка з місця роботи про займану посаду і заробітну плату чи копія декларації про доходи;

- документ, що підтверджує право користування житловим приміщенням чи право власності на житлове приміщення;

- медичний висновок про стан здоров’я усиновителів (усиновителя).

Медичний висновок про стан здоров’я громадянина не повинен поглинатися висновком органів опіки і піклування щодо можливості даної особи бути усиновителем також і за іншими підставами.

До заяви повинна також додаватися копія первісної заяви громадянина, з якою він звертався у відділ виконкому про намір усиновити дитину. Це дозволить перевірити в судовому засіданні строк дії документів як кандидата в усиновлювачі, дія яких встановлена в один рік.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у ч. 2 ст.252 ЦПК, вони повинні подати:

- дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади;

- висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами;

- дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави;

- зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.

При прийнятті заяви про усиновлення дитини іноземними громадянами до Урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини (надалі - Урядовий орган), крім свого дозволу на усиновлення, згідно з вимогами п. 41 Порядку, потрібно подавати висновок, виданий компетентним органом країни проживання кандидата в усиновителі, що підтверджує його можливість стати усиновителем, із зазначенням житлово-побутових умов, біографічних даних, складу сім’ї, наявності власних дітей, відомостей уповноваженого органу про кожного кандидата в усиновителі і про те, що ніхто з них не притягувався до кримінальної відповідальності. Відповідно до вимог ст. 283 СК додатковими умовами, що повинні перевірятися суддею при прийнятті заяви, є: дані про перебування іноземця на обліку в Урядовому органі не менше одного року з дня взяття його на облік чи перебування іноземних громадян у родинних стосунках з дитиною, а також випадки захворювання дитини хворобою, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України, що дають підстави для усиновлення без дотримання термінів перебування на централізованому обліку дітей.

Крім того, ч. З ст. 283 СК передбачено, що дитина може бути усиновлена іноземцем лише за умови, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у Урядовому органі не виявилось громадянина, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування. Про цю обставину іноземець повинен подати суду довідку Урядового органу.

Досить складним є обов’язок суду по перевірці відповідності законодавства держави громадянства усиновителя щодо забезпечення всіх прав дитини, яка усиновлюеться, в обсязі, не меншому, ніж передбачений законодавством України (ч, 5 ст, 283 СК), а також чи будуть забезпечені йому гарантії і норми, установлені законами країни-усиновителя. Для іноземних усиновителів, крім того, за ч. З ст. 252 ЦПК повинен бути наданий дозвіл компетентного органу країни проживання заявника на в’їзд і постійне проживання дитини, що усиновлюеться, нотаріально засвідчене зобов’язання усиновителя про надання представникам дипломатичної (консульської) установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину і можливість спілкування з нею.

Так, заст.287 СК, якщо діти усиновлені іноземцем і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними вісімнадцяти років.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у ч. 2 ст,252 ЦПК, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина. Така згода повинна бути також належним чином оформлена нотаріально чи іншим компетентним органом, легалізована чи апостильована. Це саме положення стосується і згоди компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

Суд повинен також перевірити, щоб документи були оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені у ч, 1 ст,252 ЦПК, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані документи, зазначені у п. 1 ч. 2 ст. 252 ЦПК, а також згода особи на усиновлення.

Підготовка справи до розгляду

Порядок підготовки справи про усиновлення визначається ст.253 ЦПК.

Ці справи розглядаються з участю заявника, органів опіки і піклування. Повноважним представником як держави, так і неповнолітньої дитини при розгляді справи про усиновлення може бути орган виконкому за місцем проживання дитини. Доцільність участі у справі органу опіки і піклування, що готує висновок про результати обстеження житлових умов заявника, може бути виправдана лише при наявності в них істотних заперечень щодо усиновлення.

У справах, що стосуються прав іноземних громадян, участь бере Урядовий орган державного управління з усиновлення та захисту прав дитини (ч. 1 ст. 253 ЦПК). Участь цих органів у справах такої категорії є обов’язковою, оскільки при розгляді справи представництво інтересів неповнолітніх дітей, а також держави покладається саме на ці органи. Крім того, на ці органи покладається обов'язок подавати відомості, що знаходяться в межах їхньої компетенції або мали бути ними зібрані до судового розгляду справи (частини 2, 3 ст. 253 ЦПК).

Так, органи опіки і піклування мають подати суду акт обстеження умов життя заявника - усиновителів (усиновителя) - за місцем його проживання.

Органи опіки і піклування за місцем проживання дитини повинні подати:

- копію актового запису і свідоцтво про народження дитини, яка усиновлюється;

- медичний висновок про стан здоров’я дитини, її фізичний і розумовий розвиток;

- згоду самої дитини на усиновлення (ст. 218 СК), зокрема згоду дитини, яка досягла 7 років для запису усиновлювача матір’ю, батьком (ч. 2 ст. 229 СК), крім випадку, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ч. 4 ст. 218 СК);

- згоду дитини на зміну її імені (ч, 1 ст. 231 СК), така згода не вимагається, якщо дитина живе у сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені;

- згоду батьків дитини на її усиновлення після досягнення нею двомісячного віку (ст.217 СК);

- згоду батьків неповнолітніх батьків дитини на її усиновлення (ч. 4 ст. 217 СК);

- докази на підтвердження обставин, які дають можливість здійснювати усиновлення дитини без згоди батьків (ст. 219 СК);

- згоду опікунів або піклувальників на усиновлення (ст. 222 СК);

- відомості про наявність братів та сестер у дитини, яка усиновлюється (ст. 210 СК);

- у разі потреби й інші відомості, які необхідні для правильного вирішення питання про те, чи може дана дитина бути усиновленою цим (конкретним) усиновителем.

У розгляді справи можуть брати участь близькі родичі дитини, суд має враховувати думку останніх щодо майбутнього дитини. Заперечення з боку родичів проти усиновлення дитини є достатньою підставою для того, щоб зробити висновок про неможливість усиновлення.

Відповідно до ч. 6 ст. 130 ДПК суд може вирішити питання про необхідність участі у справі прокурора, якщо у нього є якісь докази та з метою сприяння суду у встановленні істини у справі та здійснювати представництво інтересів дитини згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК.

Особливим учасником судового процесу може стати сама дитина. Тому суд, якщо вважатиме доцільним, має запросити її до справи.

Суддя в порядку підготовки справи до судового розгляду може викликати батьків для того, щоб переконатися, що згода батьків на усиновлення була дана ними свідомо, не примусово, без одержання будь-якої винагороди.

Батьки можуть до початку провадження у справі чи до ухвалення судового рішення відкликати дану ним раніше згоду на усиновлення незалежно від мотивів, що спонукали їх зробити це.

Усі ці важливі питання суддя має вирішити на стадії підготовки та залучити цих осіб до участі у справі.

Судовий розгляд справи

Судовий розгляд справ даної категорії регулюється ст. 254 ЦПК.

Щодо процедури розгляду справ про усиновлення повнолітньої дитини, то суд розглядає таку справу з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

З метою забезпечення охоронюваної законом (ст. 228 СК) таємниці усиновлення суд відповідно до ч. З ст. 254 ЦПК розглядає справи даної категорії в закритому судовому засіданні, а у передбачених ст. 228 СК випадках - включаючи проголошення рішення (ч. 9 ст. б ЦПК). На стадії судового розгляду суд має перевірити законність підстав для усиновлення і відсутність підстав, які виключають можливість заявника стати усиновителем (статті 211, 212 СК)П.

Рішення суду про усиновлення, його правові наслідки. Скасування рішення про усиновлення

Після розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення, яке виходячи із принципу таємниці усиновлення не проголошується публічно (ч. 9 ст. 6 та ч.З ст. 254 ЦПК).

У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).

За клопотанням заявника (заявників) при розгляді справи суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками. Суд у рішенні може вказати про збереження особистих немайнових і майнових прав одного з батьків усиновленого чи родичів його померлого батька, якщо ці питання були позитивно ним вирішені на прохання заявника чи зацікавлених осіб.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).

Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення про усиновлення дитини і поновлює розгляд справи, де залишає заяву без розгляду. Скасування судом рішення про усиновлення до набрання ним законної сили та залишення заяви без розгляду є винятком із загального правила. Але ці два випадки, регламентовані ЦПК, не можна розцінювати як скасування усиновлення, що передбачено ст. 238 ЦПК, оскільки усі ці дії суду мають місце до набрання рішенням суду про усиновлення законної сили, а за ч. 7 ст. 255 ЦПК усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалення рішення про усиновлення має певні правові наслідки. Якщо з батька усиновленої дитини до моменту ухвалення рішення про усиновлення стягувалися аліменти (на підставі рішення суду), він може звільнятися від їхньої сплати, оскільки рішення суду про усиновлення після набрання ним чинності є підставою припинення сплати аліментів.

Разом з тим рішення суду про усиновлення не звільняє батька, з якого стягувалися аліменти, від подальшої їхньої сплати, якщо при усиновленні дитини за цим батьком відповідно до ст. 232 СК були збережені особисті немайнові і майнові права й обов'язки. У зазначеному випадку всі питання, пов'язані зі зміною розміру стягуваних аліментів, звільненням від їхньої сплати, повинні розглядатися судом у порядку позовного провадження за заявою зацікавлених осіб.

Якщо при розгляді справ про усиновлення чи про скасування усиновлення суд встановить у діях осіб, які беруть участь у справі, чи іншої особи ознаки злочину, які пов’язані з усиновленням, він згідно з вимогами ст. 211 ЦПК може повідомити компетентні органи для вжиття заходів.

Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Копія рішення суду про усиновлення після вступу його в законну силу направляється судом у відділ реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення для внесення змін в актовий запис про народження дитини, що усиновлюється, а при усиновленні дітей іноземними громадянами - також до Урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини.

Скасування усиновлення та визнання його недійсним

Згідно з нормами СК усиновлення може скасовуватись та визнаватись недійсним у судовому порядку.

Передбачені законом порядки визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення повинні насамперед здійснюватися з урахуванням інтересів дітей та враховувати реальні обставини, які виникли після усиновлення.

Аналізуючи статті 236 і 238 СК, в яких зазначено підстави визнання усиновлення недійсним або його скасування, важко не помітити, що деякі з них, як передбачено це у ст. 240 СК, не можуть бути підставами та розглядатися у позовному провадженні.

Так, у ст. 236 СК підстави визнання усиновлення недійсними судом доцільно об’єднати у дві групи, які зумовлені певними особливостями процедури розгляду справ про усиновлення.

До першої можна віднести такі обставини, регламентовані ст. 236 СК:

- п, 3 - усиновлення визнається недійсним, якщо воно було проведено на підставі підроблених документів;

- п. 2 - якщо усиновлювач не бажав виникнення прав та обов’язків, які зумовлені усиновленням (фіктивне усиновлення);

- п. 5 - якщо один із подружжя усиновив дитину другого з подружжя та буде встановлено, що на момент усиновлення другий з подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Щодо другої групи, то сюди слід віднести;

- п. 1 - якщо усиновлення було проведено без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною;

- н. 4 - у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 220-222 СК.

Ці підстави (пункти 1, 4) повинні складати предмет судового дослідження при підготовці і розгляді справи. Тому при розгляді справ (як на стадії підготовки, так і безпосередньо у судовому розгляді) про усиновлення суддя відповідно до статей 218-222 СК повинен перевіряти наявність такої згоди, якщо ж він це не зробив, то такі обставини треба розцінювати як наслідки помилки суду. Тому за таких підстав рішення повинні оскаржуватися зацікавленими особами у апеляційному та касаційному порядках.

Щодо пунктів 2, 3, 5 ст. 236 СК, то ухвалені рішення про усиновлення за заявами зацікавлених осіб має переглядати суд, що ухвалив рішення про усиновлення у зв’язку з новови- явленими обставинами за пунктами 1, 2 ст. 361 ЦПК. У пункті 1 ст. 361 ЦПК йдеться про те, що рішення може бути переглянуте у зв’язку з нововиявленими обставинами, якщо заявникові не були і не могли бути відомі істотні для справи обставини, а у п. 2 цієї ж норми йдеться про фальшивість документів, які потягли за собою ухвалення незаконного рішення, яке набрало законної сили, тому перегляд судових рішень, які були ухвалені з порушенням пунктів 2, 3, 5 ст. 236 СК, повинен здійснюватися у зв’язку з нововиявленими обставинами. Тобто визнання усиновлення недійсним може визначати не тільки недійсність правових і процесуальних наслідків, що воно викликало, але й невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи на момент його ухвалення.

Досить цікавою з процесуальної точки зору є можливість «пред’явлення позову» про скасування усиновлення, запропонована в ст. 240 СК. До підстав скасування усиновлення, передбачених уст. 238 СК, можна віднести пункти 1, 3 ч. 1 даної норми.

Щодо п. 2 ст. 238 СК, де йдеться про недоумство, психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення, то рішення суду про усиновлення необхідно переглядати у зв’язку з нововиявленими обставинами на підставі п. 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК.

Усиновлення скасовується з дня набрання чинності рішення суду про його скасування (ч. 4 ст. 238 СК).

На підставі ст, 240 СК батькам надається право звернутися з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним, але не зазначено до кого. До кого може бути спрямовано позов про визнання усиновлення недійсним, що зумовлено відсутністю згоди на усиновлення (пункти 1, 4 ст. 236 СК)? До усиновителів такий позов не може пред’являтися, оскільки не в їхній компетенції знаходиться питання одержання такої згоди, бо така згода розцінюється як умова постановки дитини на облік як позбавленої батьківського піклування. Якщо органи опіки і піклування дотримувались вимог закону при підготовці усиновлення, то в такому разі позовні вимоги буде можливість обґрунтувати лише незаконністю рішення суду чи недосконалістю законодавства. Вважаємо, що лише при наявності письмової відмови батьків від прав на дитину доцільно ставити її на облік. У будь-якому разі такі справи слід розцінювати як нетипові для позовного провадження. Крім того, СК не визначає, який орган має право та повинен давати таку згоду суду, чи суд повинен сам її витребо- вувати та в які строки.

При регламентації у СК порядку визнання усиновлення недійсним і при скасуванні усиновлення законодавцем робиться істотна помилка, оскільки не беруться до уваги підстави, що одночасно слугують причиною для скасування усиновлення і входять у предмет дослідження суду, органів опіки і піклування, а тому вони повинні бути також підставою для перегляду законності та обґрунтованості судового рішення. Інакше незаконні і необґрунтовані рішення суду існуватимуть самостійно від факту усиновлення, а така властивість судових рішень, як стабільність втратить законодавче гарантування.

Зовсім іншим за змістом може бути скасування усиновлення у випадку, коли воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання (п. 1 ч. 1 ст. 238 СК). Тут варто мати на увазі, що ці підстави для скасування усиновлення можуть виникнути і бути встановлені лише через проміжок часу, що дасть можливість говорити про те, що рішення про усиновлення було обґрунтованим, але нові обставини свідчать про невідповідність усиновлення інтересам дитини. Тому при скасуванні усиновлення також повинне бути враховане бажання усиновленої дитини, якщо сімейні відносини між нею та усиновлювачем не склалися.

Загальними підставами для скасування усиновлення повинні бути такі самі умови, які передбачено для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК), але з деякими особливостями, властивими усиновленню, тобто такими, що виникнуть після усиновлення і підпадають лід дію положення ч. 1 ст. 238 СК.

Підставою для скасування усиновлення може стати випадок, якщо дитина не може забути батьків чи братів і сестер і це заважає процесу її виховання, спілкування в сім’ї, нормальному розвитку, негативно на неї впливає, що позначається на взаємовідносинах між усиновлювачем та дитиною.

Отже, такий процес відповідатиме новим обставинам справи, тому і рішення повинне мати самостійне значення, оскільки такі обставини у судовому процесі щодо усиновлення передбачити неможливо. Тому скасування усиновлення буде набирати сили з моменту вступу судового рішення в законну силу. Альтернативним варіантом, спрямованим на попередження такого результату усиновлення, може бути лише більш тривалий час спілкування усиновителя з дитиною, яка підлягає усиновленню, до судового розгляду, надання висновку психолога про можливість і доцільність усиновлення конкретним усиновителем.

4.5.