Справи про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку

Підсудність

При розгляді справ про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку слід керуватися Законом України «Про психіатричну допомогу» та нормами ЦПК, які регламентують процедуру їх розгляду.

За умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи.

Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.

У статтях 11, 12 розділу II Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. із змінами від 9 грудня 2003 р., розкриваються види психіатричної допомоги, підстави та порядок її надання15.

Положення щодо підсудності справ, у яких вирішується питання про припинення психіатричної допомоги, має враховувати такі аспекти:

- для об’єктивності вони мають узгоджуватися з матеріалами справи про вжиття примусових заходів до особи. Вважаємо, що ці категорії справ мають вирішуватися тими самими судами, в яких було призначено вжиття примусових заходів та мають аналізуватися ті симптоми хвороби, які стали підставою для вжиття психіатричних заходів;

- якщо справа про вжиття заходів примусу до хворої особи призначалася одним складом суду, то вирішувати питання про припинення таких заходів має інший суд, що надасть такій справі додаткової об’єктивності, оскільки людина має бути позбавлена суб’єктивного фактору з боку суду, який розглядав справу про вжиття примусових заходів психіатричної допомоги.

Зміст заяви і строк її подання

¥ заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

Слід зазначити, що висновок лікаря-психіатра - це суб’єктивна позиція фахівця. Доцільно до заяви долучати висновок комісії дікарів-психіатрів психіатричного закладу, коли перед судом ставиться питання про поміщення хворого до психіатричного закладу.

З аналізу ч. 1 ст. 280 ЦПК можна зробити висновок, що суд встановлює термін амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, оскільки окремо розглядається можливість її продовження. Отже, у заяві має наводитися обґрунтований лікарями-психіатрами термін надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Оскільки окремо регламентовано, а не послідовно встановлено можливість госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку, то перед судом не може ставитися одночасно питання про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку. Вважаємо, що передумовами конкретизації цих питань можуть стати:

- стан хвороби і загроза для самого хворого та оточуючих його людей;

- невиконання хворим та його близькими родичами вимог, які стосуються амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, оскільки у цьому випадку є підстави для поміщення хворого до психіатричного закладу.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Аналізуючи ч. 2 ст. 280 ЦПК слід звернути увагу на процесуальну несумісність статусу заявника (лікар-психіатр) та особи, яка подає суду свій висновок. Лікар-психіатр не може суміщати в собі і заявника, і особу, яка подає висновок. Ця процесуальна неузгодженість додатково свідчить про те, що із заявою мають звертатися заінтересовані особи, а не лікар-психіатр, який не може у таких відносинах бути заінтересованою особою.

Про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження надається висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали. Подання таких документів дасть суду можливість об’єктивно вирішити справу, а особу звільнить від суб’єктивної думки лікаря-психіатра.

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги.

За аналогією зі ст. 241 ЦПК до таких обставин належать видужання або значне поліпшення психічного стану особи, яке підтверджується відповідним висновком судово-психіатричної експертизи. Такі заяви можуть подаватися опікуном, органом опіки та піклування або близькими родичами. Вважаємо, що у разі зникнення агресії у поведінці хворого, близькі родичі можуть ставити питання про те, щоб госпіталізація до психіатричного закладу у примусовому порядку була замінена на амбулаторне лікування.

Відсутність прогресу у лікуванні може також вважатися підставою для того, щоб припинити таке лікування до того періоду, коли будуть знайдені необхідні ліки тощо.

Якщо госпіталізація у примусовому порядку згідно із законом була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, то згідно з ч. 4 ст. 280 ЦПК психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.

Вважаємо доцільним (з метою недопущення зловживань), щоб таку заяву до суду направляв не психіатричний заклад, а орган опіки та піклування, а до такої заяви має приєднуватися рішення лікаря-психіатра та висновок комісії лікарів- психіатрів.

Заява про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження. Вона може подаватися самою фізичною особою або її законним представником.

Строки та особливості судового розгляду справи

Заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин; про психіатричний огляд - протягом трьох днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів.

Аналогічні строки встановлено у ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу»,

Необхідність госпіталізації хворої людини розглядається протягом 24 годин, хоча визначений термін фактично не дозволить об'єктивно вирішити справу, оскільки підготувати докази за добу практично неможливо. Такий короткий термін не дозволить виконати й інші процесуальні дії, наприклад, щодо повідомлення всіх осіб, які братимуть участь у справі. Більш виваженими вважаємо строки у три і десять днів.

У частині 1 ст. 280 не встановлено строки розгляду справ про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку, але такі справи суд може вирішувати за їх за аналогією, тобто протягом десяти днів.

Справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов’язковою участю прокурора, лі- каря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов’язані з наданням психіатричної допомоги.

Складність правової ситуації, коли психічно хвору людину пропонують допустити до розгляду справи як присутню особу, зумовлена тим, що розглядуване питання для неї важливе. Слід зробити застереження у ст.280 ЦПК, що така присутність обумовлюється станом її здоров’я, оскільки психічно хворі можуть являти небезпеку для всіх присутніх у залі судового засідання.

Обов’язкова участь прокурора у розгляді таких справ зумовлена тим, що поряд з розглядом такої справи судом додатково за дотриманням законності має спостерігати й прокурор. Його участь у таких справах не можна пов’язувати безпосередньо із захистом прав особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, але у таких справах можливі ознаки кримінального злочину, наприклад, коли особу намагаються безпідставно обмежити або позбавити «волі».

Зміст ст. 280 ЦПК щодо участі у справі лікаря-психіатра або представника психіатричного закладу викладено імперативно, тому навіть при наявності такого висновку судовий розгляд без них відбутися не може.

Участь у справі представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов’язані з наданням психіатричної допомоги, також вважається обов’язковою, оскільки саме ці особи є особисто заінтересованими у результатах розгляду справи,

У цій категорії справ може призначатися психіатрична експертиза, коли про це просить одна з осіб, яка бере участь у справі.

Згідно зі ст. 81 ЦПК витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку не підлягають оплаті.

Рішення суду

Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Часткове задоволення заяви згідно зі ст. 282 ЦПК не передбачено. Такий зміст рішення не завжди відповідатиме обставинам справи, наприклад, коди особа е дійсно хворою, але не становить загрози для себе і оточуючих, то не завжди суд має задовольняти заяву про поміщення її до психіатричного закладу лише за те, що вона не виконувала умов амбулаторного лікування тощо.

Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку. Психіатричний огляд особи може проводитися лікарем-пси- хіатром у примусовому порядку за рішенням суду, але рішення суду про проведення огляду не може застосовуватися як передумова для встановлення подальшого примусового амбулаторного лікування тощо.

Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.

За статтею 17 Закону «Про психіатричну допомогу * перебування особи в психіатричному закладі в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію. Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації. У разі необхідності продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження такої госпіталізації. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені ст. 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність продовження такої госпіталізації. В подальшому продовження госпіталізації особи в психіатричному закладі проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців. Це положення визначає межі встановлюваного судом терміну поміщення хворого до психіатричного закладу, який не повинен перевищувати шести місяців.

З аналізу ст, 19 Закону «Про психіатричну допомогу» випливає, що за рішенням суду вживаються такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Отже, суд має визначити, який примусовий захід медичного характеру має бути застосовано до конкретного хворого.

Питання про зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішується судом у разі такої зміни стану психічного здоров’я особи, за якої відпадає необхідність вжиття раніше призначеного заходу або виникає необхідність у призначенні іншого примусового заходу медичного характеру.

Правову складність викликає ситуація, регламентована у Законі «Про психіатричну допомогу»; «Виписка особи, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, здійснюється за рішенням комісії лікарів- психіатрів або за рішенням суду про відмову в продовженні такої госпіталізації'». Але ж рішення суду е загальнообов’язковим і може бути змінено лише судом, якщо виникнуть нові обставини. Отже, якщо примусове лікування було встановлено на підставі рішення суду, то його змінити може тільки суд.

4.10.