§ 1. Розгляд справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі

Діюче цивільне процесуальне законодавство передбачає визнан­ня недійсними цінних паперів на пред'явника та векселів і від­новлення прав на втрачені цінні папери в порядку окремого про­вадження.

Відповідно до Закону цінні папери — це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають відносини між особою, яка їх розмістила (видала), і власником та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що ви­пливають із цих документів, іншим особам (ст. З Закону, ст. 194 ЦК, ст. 163 ГК).

Цінним папером є документ, тому саме документ є тим об'єктом цивільного права, на який поширюються речові права (зокрема, право власності). Зобов'язальні права охоплюються грошовим або іншим майновим правом . З урахуванням положень ч. 2 ст. 194 ЦК, згідно з якими до особи, що набула права власності на цінний папір, пере­ходять у сукупності всі права, є підстави розглядати сукупність право­вих можливостей, посвідчених цінним папером, як єдине комплексне

Див.: Посполітак, В. В. Правове регулювання цінних паперів в Україні: поняття та ознаки [Текст] / В. В. Посполітак // Наук. зап. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2006. - Т. 53 (юрид. науки). - С. 90.

суб'єктивне право, при цьому право «з папера» завжди слідує за правом «на папір» .

В Україні у цивільному обороті, згідно із законом, можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь їх власника у статутно­му капіталі (крім інвестиційних сертифікатів і сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН);

2) боргові цінні папери, що посвідчують відносини позики і перед­бачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) іпотечні цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним по­криттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів;

4) приватизаційні цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого догово­ром, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

До пайових цінних паперів належать: акції, інвестиційні сертифі­кати, сертифікати ФОН. До боргових цінних паперів належать: облі­гації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі. До іпотечних цінних паперів належать: іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні. До похідних відносять фондові варан­ти та конвертовані облігації , до товаророзпорядчих — складські сві­доцтва та коносаменти .

^ив.: Яроцький, В. Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) [Текст] : монографія / В. Л. Яроцький. -

X. : Право, 2006. - С. 149, 218-220.

2

Див.: Посполітак, В. Правове визначення поняття цінних паперів. Ознаки та класи­фікація цінних паперів [Текст]/В. Посполітак//Юрид. жу рн. - 200 5. - № 1 (ЗІ).-С. 102; Трофімова, О. В. Критерії класифікації цінних паперів за законодавством України [Текст]

/ О. В. Трофімова // Вісн. госп. судочинства. - 2006. - № 1. - С. 153-154.

з

Див.: Посполітак, В. Правове визначення поняття цінних паперів. Ознаки та класифікація цінних паперів [Текст] / В. Посполітак // Юрид. журн. - 2005. - № 1 (31). -

С. 102.

Законодавством можуть визначатися також інші групи цінних па­перів (ст. 195 ЦК, Закон «Про цінні папери та фондовий ринок»).

За порядком розміщення (видачі) цінні папери згідно зі ст. З За­кону поділяються на емісійні та неемісійні. Цінні папери за формою існування поділяють на документарні та бездокументарні. Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі. Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

Відповідно до ч. 4 ст. З Закону за формою випуску цінні папери поділяються на іменні, ордерні та цінні папери на пред'явника. Прак­тичне значення цієї класифікації полягає у наданні різного правового значення певному виду цінних паперів, а також у встановленні поряд­ку передання прав за цінним папером.

Іменним цінним папером визнається документ, виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від імен­ного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповнова­женою на здійснення закріпленого цим папером права. Іменними та на пред'явника можуть бути облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати тощо (ч. 7 ст. 7; ч. 4 ст. 11; ч. 2 ст. 13 Закону).

Закон виділяє також ордерні цінні папери, що заздалегідь містять можливість подальшого їх відчуження. Правовій природі саме ордер­ного цінного папера відповідає вексель. Класичним прикладом ордер­ного цінного папера є переказний вексель'.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

а) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

б) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

в) за ордерним цінним папером — особі, названій у цінному па­пері, яка може сама здійснювати ці права або призначити своїм роз­порядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ст. 197 ЦК, ст. 4 Закону).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі гро­шових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від

Див.: Науково-практичний коментар господарського кодексу України [Текст] / за заг. ред. В. К. Мамутова. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 282.

760

виду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або заборони передачі прав іншим особам.

Так, відповідно до ст. 197 ЦК України права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для выступ­ления права вимоги (цесії).

Передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, здійснюється шляхом вручення цього паперу особі, тоб­то вони обертаються вільно.

Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту).

При цьому абсолютної відповідності між способом легітимації держателя цінного папера та способом його передачі не існує. Ордер­ний цінний папір з бланковим індосаментом переходить від одного суб'єкта до іншого, як і цінний папір на пред'явника, залишаючись при цьому ордерним цінним папером .

За правовою природою ордерним цінним папером є вексель. Век­селі — це боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя або вексе­ледержателю (ст. 164 ГК).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» векселі бувають прості або переказні. Слід також відмітити, що вексе­лі (прості та переказні) можуть існувати виключно у документарній формі і не можуть бути знерухомлені, тобто переведені у бездокумен- тарну форму (ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні»). Платіж за втраченим векселем може бути здійснений за умови встановлення права власності на нього в порядку, передбаченому законом (ст. 11 За­кону України «Про обіг векселів в Україні»).

Специфіка встановлених законом механізмів обліку та форм іс­нування цінних паперів, легітимації їх власників (володільців), виник­нення, передачі та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами, певною мірою обумовлює способи захисту та відновлення права на втрачені цінні папери. Втрата та знищення цінних паперів не

Див.: Карабанова, К. Понятие ценной бумаги в современном российском праве [Текст] /К. Карабанова//Хоз-во и право. - 2 0 0 5.-№ 11. - С. 29.

є безумовною підставою для припинення виражених у них прав, однак це може ускладнити або зробити неможливим передачу чи здійснення посвідченого ними майнового права.

У судовому порядку відновлення прав на втрачені цінні папери здій­снюється за правилами окремого провадження відповідно до глави 7 ЦПК. У контексті викладеного зауважимо, що відповідно до ст. 260 ЦПК у порядку окремого провадження можуть розглядатися справи про відновлення прав тільки на цінні папери на пред'явника та векселі.

Характерною ознакою цінних паперів на пред'явника, як зазнача­лося, є те, що вони не містять зазначення його власника (володільця). Управоможеною особою такого папера визнається особа, яка його пред'явить до виконання (здійснення посвідчених цінним папером майнових прав), тому в разі втрати такого папера відповідні дії може здійснити будь-яка особа, в тому числі й та, яка не є його дійсним власником. Вексель є ордерним цінним папером, втім, якщо вчинений на ньому індосамент є бланковим, то законним держателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться.

Висока оборотоздатність цінних паперів на пред'явника і векселів та визначений у законі механізм передання прав за ними суттєво збіль­шують ризик незаконного набуття прав за зазначеними цінними папе­рами у випадку їх втрати власником. Втрата цінного папера на пред'явника або векселя може призвести до порушень прав власника, у якого відсутня можливість їх захисту шляхом пред'явлення позову про витребування документа з незаконного володіння, що обумовлено особливостями переходу права власності на такі цінні папери.

Саме з урахуванням цього закон передбачає можливість захисту прав власника цінних паперів на пред'явника або векселів у судовому порядку, яке отримало назву «викличного» провадження, невід'ємною складовою якого є публічний судовий виклик.

Захист прав особи, яка втратила цінний папір на пред'явника чи вексель, може здійснюватися в порядку окремого провадження тільки у випадку, якщо держатель такого цінного папера невідомий. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника чи вексель, може звернути­ся до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачені цінні папери. У разі, коли власнику відомо, хто є дер­жателем втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, їх витребування здійснюється в порядку позовного провадження шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Під втратою цінного папера розуміється будь-який спосіб його ви­буття з володіння уповноваженої особи (знищення, втрата, викрадення тощо), а також випадки, коли документ втратив ознаки платіжності внаслідок неналежного його зберігання або з інших причин. Таке ви­значення втрати цінного папера було дано у постанові Пленуму Верхов­ного Суду СРСР від 20.07.1965 р. № 5 «Про порядок розгляду судами заяв про поновлення прав за втраченими документами на пред'явника (викличне провадження)» . Питання про втрату цінним папером на пред'явника ознак платіжності вирішується установою, яка його ви­дала, під час розгляду заяви пред'явника про здійснення відповідних операцій за виданим нею документом.

Заява про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника чи векселя та відновлення права на втрачений цінний папір подається до суду за місцем знаходження емітента цінного папе­ра на пред'явника або за місцем платежу за векселем (ст. 260 ЦПК). Обумовлено це насамперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заявлену вимогу шляхом за-

^ив.: Аргунов, В. В. Вызывное производство в гражданском процессе [Текст] /

В. В. Аргунов. - М. : Изд. Дом «Городец», 2006. - С. 95-114.

2

Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924-1977 гг.) [Текст].-М.. 1978.-Ч. l.-C. 340.

борони провадити будь-які операції за втраченим цінним папером. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» емітенти — це учасники фондового ринку, а саме: юридичні особи, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Місцезнаходження юридичної особи визна­чається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено за­коном (ст. 93 ЦК), місцезнаходження держави, Автономної Республіки Крим та міських рад визначається місцезнаходженням відповідних органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та міських рад.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні» платіж за векселем на території України здійснюється тільки у безго­тівковій формі, тому на практиці виникає питання щодо визначення місця платежу за векселем. Зміст місця платежу за векселем у загаль­ному вигляді розкривається в Уніфікованому Законі про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований Закон). Згідно зі ст. 1 Уніфікованого Закону зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж, є однією з обов'язкових вимог щодо змісту векселя. Утім за відсутності такої особливої вказівки у векселі місце, позначене поруч із найменуванням трасата (платника за переказним векселем), вважа­ється місцем платежу і водночас місцем проживання трасата. Документ, в якому не визначено і такого місця, не має сили переказного векселя (ст. 2 Уніфікованого Закону).Оплата за переказним векселем може здійснюватися також за адресою третьої особи або в місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (ст. 4 Уніфікованого Закону). Закон не містить положень щодо визначення місця платежу за простим векселем, тому положення, якими регулюється визначення місця платежу за переказним векселем слід застосовувати і при визначенні місця плате­жу за простим векселем, тією мірою, якою вони є сумісними з їх пра­вовою природою, що випливає зі ст. 77 Уніфікованого Закону.

Заява про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або векселі подається до суду з дотриманням загальних та спеціальних вимог, встановлених законом.

У заяві про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя мають бути зазначені:

а) прізвище, ім'я та по батькові і місце проживання заявника; на­йменування та місце знаходження юридичної особи-заявника;

б) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель;

в) повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред'явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, сума векселя, дата і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб(ст. 261 ЦПК).

Ці ознаки дозволяють судді визначити, чи є втрачений папір цінним, чи віднесено до судової юрисдикції відновлення прав на нього, а також інші обставини, які дають можливість правильно вирішити питання, пов'язані з відкриттям провадження та розглядом справи по суті.

У заяві також мають бути зазначені докази, на підставі яких заявник може довести своє право на цінний папір. Відповідно до загальних правил цивільного судочинства при поданні заяви має бути сплачено судовий збір у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати (ст. 79 ЦПК; п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») та додано документи, що це підтверджують. Невиконання цих вимог тягне за собою про­цесуальні наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК.

Із заявою до суду про визнання втрачених цінних паперів недій­сними та відновлення прав на них має право звернутися будь-яка осо­ба, що втратила цінний папір та вважає себе його власником. Зазна­чена особа набуває процесуального статусу заявника. Заявниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Таким чином, правом звернення до суду з вимогою про визнання втрачених цінних паперів недійсними та відновлення прав на них закон наділяє достатньо ши­роке коло суб'єктів. Як заінтересована особа у справах цієї категорії справ виступає установа, яка видала цінній папір або вексель, оскіль­ки рішення суду про визнання папера або векселя недійсним тягне для неї певні правові обов'язки (видати заявникові цінний папір замість визнаного недійсним тощо).

З метою забезпечення своєчасного та правильного розгляду та ви­рішення справи суддя має здійснити певні підготовчі дії. Передусім після відкриття провадження у справі суддя своєю ухвалою постанов­ляє зробити публікацію про виклик держателя цінного папера на пред'явника або векселя до суду та забороняє здійснювати по ньому будь-які операції. Починаючи з дати постановления ухвали суду зупи­няється перебіг всіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на

пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг цінних паперів (ст. 262 ЦПК).

Ухвала має бути постановлена суддею негайно після відкриття провадження у справі та надіслана емітенту втраченого цінного папе­ра на пред'явника. Виконання цієї ухвали є для емітента обов'язковим. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов'язаним за век­селем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотарі­ального округу, на території якого знаходиться місце платежу за век­селем. Пред'явлення нотаріусу векселя для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, зобов'язує нотаріуса повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту.

Заборона провадити будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника є способом забезпечення заяви, що в цілому не влас­тиве окремому провадженню. Заданою категорією справ забезпечення заяви, на відміну від справ позовного провадження, є обов'язковою процесуальною дією, здійснення якої не залежить від волевиявлення заінтересованих осіб або розсуду суду.

Зміст публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, щодо яких судом встановлена заборона здійснювати будь-які операції, має відповідати певним вимогам. Вона повинна містити інформацію про:

- ім'я і місце проживання заявника, найменування та місцезнахо­дження юридичної особи-заявника;

- обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель;

- повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред'явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб;

- пропозицію держателя цінного папера, з приводу якого подано заяву до суду, повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір (ст. 263 ЦПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 263 ЦПК публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя робиться за 766

рахунок заявника в місцевій газеті за місцем знаходження емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.

Ураховуючи, що ЦПК це питання не регламентує, при його ви­рішенні слід виходити з положень Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та Указу Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чиннос­ті». Відповідно до статей 1,12 Закону України «Про друковані засо­би масової інформації (пресу) в Україні» розповсюдження періодич­них друкованих видань, згідно з якими під друкованими засобами масової інформації в Україні розуміються періодичні і такі, що про­довжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періо­дичністю один і більше номерів (випусків) протягом року, та додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді періодичних друкованих видань газетного та журнального типу із відповідною сферою розповсюдження (місцевою, регіональною, загальнодержав­ною, зарубіжною).

Офіційними друкованими виданнями згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного опри­люднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газети «Урядовий кур'єр», «Голос України» та інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

У контексті визначення друкованого видання, в якому слід здійсни­ти публікацію про виклик держателя цінного папера, виникає питання щодо можливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 «Про порядок визначення друкованого засо­бу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживан­ня (перебування) яких невідоме»'.

Згідно із зазначеною постановою Кабінету Міністрів України Дер­жавна судова адміністрація щороку до 1 листопада має подати до Ка­бінету Міністрів України пропозиції щодо визначення на наступний рік друкованих засобів масової інформації загальнодержавної та міс­цевої сфери розповсюдження, у яких розміщуються оголошення про виклик до суду.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації визначають друковані засоби масової інформації місцевої сфери розповсюдження, у яких розміщуються оголошення про виклик до суду, з урахуванням їх тира­жу і популярності та щороку до 1 жовтня повідомляють про це Дер­жавну судову адміністрацію. Друковані засоби масової інформації обираються з числа друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, що висвітлюють діяльність місцевих органів державної влади або є їх друкованим органом.

Кабінет Міністрів України за поданням Державної судової адміні­страції щороку до 1 грудня визначає друкований засіб масової інфор­мації загальнодержавної сфери розповсюдження та затверджує перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюджен­ня, в яких розміщуються оголошення про виклик до суду, що підлягає опублікуванню у газеті «Урядовий кур'єр».

Так, Кабінет Міністрів України 1 грудня 2010 p., відповідно до по­станови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 «Про порядок визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме», прийняв розпорядження № 2171 -р про затвердження переліку друко­ваних засобів масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2011 р. розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного про­живання (перебування) яких невідоме. Згідно із зазначеним розпоря­дженням Кабінету Міністрів в 2011 р. друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження визначено газе­ту «Урядовий кур'єр». Друкованими засобами масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких має розміщуватися оголошен­ня про виклик до суду, є: «Крымские известия» — Автономна Респу­бліка Крим, «Вінниччина» — Вінницька область, «Волинь-нова» — Волинська область, «Вісті Придніпров'я»—Дніпропетровська область, «Донбасе — неделя» — Донецька область, «Житомирщина» — Жито­мирська область, «Новини Закарпаття» — Закарпатська область, «За­порізька правда» — Запорізька область, «Галичина» — Івано- Франківська область, «Київська правда» — Київська область, «Народ­не слово» — Кіровоградська область, «Наша газета» — Луганська область, «Високий замок» — Львівська область, «Рідне Прибужжя» — Миколаївська область, «Одеські вісті» — Одеська область, «Зоря

Полтавщини» — Полтавська область, «Вільне слово» — Рівненська область, «Сумщина» — Сумська область, «Свобода» — Тернопільська область, «Слобідський край» — Харківська область, «Наддніпрянська правда» — Херсонська область, «Подільські вісті» — Хмельницька область, «Черкаський край», «Нова доба» — Черкаська область, «Бу­ковина», «Свобода слова», «Ва-Банк» — Чернівецька область, «Дес­нянська правда» — Чернігівська область, «Хрещатик» — Київ, «Се­вастопольские известия» — Севастополь.

Указана постанова Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 безпосередньо не регулює визначення друкованого видання, в яко­му має бути зроблена публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя. Однак, враховуючи, що в обох випадках підставою для виклику є ухвала суду, якою оформлю­ються процесуальні дії щодо підготовки справи до розгляду, що до суду викликається потенційний учасник судового процесу — держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, місце фактично­го проживання (перебування) якого невідоме, що він уразі пред'явлення заявником позову набуває статусу відповідача, уявляється можливим застосування вказаного нормативного акта і при визначенні друковано­го видання, в якому має бути зроблена публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя. У процесуальній літературі відповідні правові ситуації визначають як фактичну процесу­альну діяльність, коли при відсутності у процесуальному законодавстві необхідних юридичних норм суд вимушений фактично застосовувати процесуальну аналогію. У зв'язку з цим науковцями пропонується за­кріпити процесуальну аналогію в цивільному судочинстві .

У публікації про виклик держателя цінного папера або векселя суддя не може робити висновок про визнання втраченого цінного па­пера на пред'явника недійсним. Суд може зробити такий висновок в ухваленому ним рішенні після розгляду справи по суті за наявності підстав, передбачених законом. Виклик до суду осіб із метою пред'явлення прав на втрачений заявником цінний папір стосується будь-якого держателя незалежно від юридичних підстав, за яких цей папір до них потрапив.

Держатель цінного папера на пред'явника або векселя, про втрату якого заявлено, зобов'язаний у встановлений тримісячний строк по-

1 Див. детальніше: Балюк, М. І. Практика застосування цивільного процесуаль­ного кодексу України. Коментарі, рекомендації, пропозиції [Текст] / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. - X. : Харків юрид., 2008. - С. 47-51. - (Серія «Судова практика»).

дати до суду разом з оригіналом цінного папера заяву про те, що він є його держателем. Особиста явка держателя цінного папера до суду не є обов'язковою, тому надання зазначених документів може бути здійснено як безпосередньо до суду, так і відправленням поштою, як особисто, так і через представника.

Подання держателем зазначеної заяви до суду свідчить про ви­никнення між ним та заявником спору про право, що виключає роз­гляд справи за правилами окремого провадження. При надходженні такої заяви суд постановляє ухвалу про залишення заяви про віднов­лення прав на втрачений цінний папір або вексель без розгляду. Одно­часно суд надає особі, яка заявила про визнання недійсним втраче­ного цінного папера або векселя (заявнику), строк, протягом якого вона може пред'явити в загальному порядку позовні вимоги до дер­жателя про витребування в нього відповідного цінного папера на пред'явника або векселя. Оскільки позов має подаватися за загаль­ними правилами цивільного судочинства, то заявник має звертатися з цим позовом до суду за місцем проживання відповідача, тобто дер­жателя цінного папера.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 ЦПК строк для пред'явлення заявником позову про витребування від держателя цінного папера на пред'явника або векселя не може перевищувати двох місяців. У разі якщо у вста­новлений судом строк такий позов заявник не пред'явить, суд поста­новляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника або векселем, про що по­відомляє особу, яка їх видала (ч. З ст. 265 ЦПК). Копія ухвали згідно з ч. 4 ст. 265 ЦПК надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред'явника або зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відо­мі суду. У разі якщо за векселем строк платежу ще не настав, копія ухвали про зняття заборони щодо здійснення операцій за цінними паперами направляється також на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем.

У разі якщо протягом тримісячного строку з дня публікації від держателя цінного папера або векселя не надійде заяви з оригіналом цінного папера про те, що він є його держателем, суддя призначає справу про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або вексель до розгляду. Про день і час судового засідання обов'язково повідомляються заявник та емітент втраченого цінного папера або зобов'язані за векселем особи (ч. 2 ст. 266 ЦПК).

Розгляд справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника здійснюється за загальними правилами цивільного судо­чинства. У судовому засіданні можуть брати участь заявник та емітент втраченого цінного папера або зобов'язані за векселем особи. Закон не передбачає обов'язкової участі зазначених осіб у розгляді справи, тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Під час розгляду справи суд має встановити факт втрати цінного папера або векселя, який цін­ний папір або вексель втрачено, чи є це цінний папір на пред'явника або вексель із бланковим індосаментом та за яких обставин вони втра­чені, повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред'явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб. Результати розгляду та вирішення справи залежать від встанов­лення зазначених фактів.

Наприклад, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 грудня 2006 р. відмовлено в задоволенні заяви ВАТ по газопоста­чанню та газифікації «Сумигаз» про визнання втрачених векселів не­дійсними та відновлення прав на ці цінні папери. Рішенням апеляцій­ного суду Сумської області від 13 лютого 2007 р. рішення районного суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким заяву ВАТ по газопос­тачанню та газифікації «Сумигаз» задоволено: визнано недійсними прості векселі, які ТОВ «Інвестор-96» передало ВАТ по газопостачан­ню та газифікації «Сумигаз», відновлено право на втрачені векселі та зобов'язано ТОВ «Інвестор-96» видати нові векселі замість визнаних недійсними з установленням терміну пред'явлення їх до оплати. Вер­ховний Суд України частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Інвестор-96» на рішення апеляційного суду, скасував усі ухвалені по справі рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що лише встановлення під час проведення по­датковими органами перевірки фінансової діяльності ВАТ по газопос­тачанню та газифікації «Сумигаз» відсутності зазначених векселів на підприємстві не є достатньою підставою для задоволення заяви .

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним або про відмову в задоволенні заявленої вимоги. Рішення суду по цих

Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 серпня 2007 р. Справа № 6-7039 св 07 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу:

справах повинно відповідати загальним та спеціальним вимогам, пе- редбаченим законом. Визнавши заявлену вимогу законною та обгрун­тованою, суд робить висновок про визнання втраченого цінного папе­ра недійсним. При цьому в резолютивній частині рішення має бути зазначено найменування та номер документа, визнаного недійсним, а також емітента цього цінного папера.

Після набрання законної сили рішення суду тягне певні правові наслідки. Рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явника недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій. Рішення суду про визнання втраченого век­селя недійсним є підставою для здійснення платежу за ним або видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та відновлення зобов'язаними за векселем особами передавальних написів. Ці дії спрямовані на відновлення прав заявника на втрачений цінний папір на пред'явника або вексель, що визнані недійсними. Ухвалене судом рішення може бути оскаржено на загальних підставах у порядку, перед­баченому законом.

Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника або векселя публікується в порядку, передбаченому законом, у місцевій газеті за місцем знаходження емітента цінного папера або за місцем платежу за векселем, а також в одному з офіцій­них друкованих видань (статті 263, 267 ЦПК).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює певні гарантії прав держателя цінного папера на пред'явника або векселя. Так, закон надає йому право на відшкодування збитків з метою забезпечення за­хисту майнових прав. Йдеться про збитки, заподіяні забороною здій­снення будь-яких операцій із цим цінним папером на пред'явника або за векселем. Збитки можуть бути стягнуті із заявника за умови ухва­лення судом рішення про відмову у задоволенні вимоги про віднов­лення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або вексель.

Держатель цінного папера на пред'явника або векселя, який не за­явив вчасно з будь-яких причин про свої права на цінний папір, може подати в той же суд, що визнав цінний папір недійсним, позов до осо­би, за якою визнано право на цінний папір на пред'явника або вексель (ст. 268 ЦПК). Такий позов подається до суду в межах загального стро­ку позовної давності. Цей строк обчислюється з дня набрання законної сили рішенням суду про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або вексель.