§ 3. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження

Встановлені законом правила виконання судових рішень властиві всьому виконавчому провадженню.

Відповідно до принципу диспозитивності державний виконавець починає виконавче провадження: за заявою стягувана або його пред­ставника про примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; в інших передбачених законом ви­падках.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання ви­конавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закін­чився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, і цей документ відповідає вимогам, передбаченим законодавством.

Державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття ви­конавчого провадження. У постанові державний виконавець встанов­лює строк для добровільного виконання рішення, який не може пере­вищувати семи днів, а рішень про примусове виселення — п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення піс­ля закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій, передба­чених законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізні­ше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (по­садовій особі), який видав виконавчий документ.

За заявою стягувана з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець постановою про відкрит­тя виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржни­ка (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночас­но з винесенням такої постанови державний виконавець може про­вести опис і арешт майна боржника.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної ви­конавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого прова­дження у разі:

пропущення встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

неподання виконавчого документа, зазначеного у ст. З Закону «Про виконавче провадження» (далі — Закон);

наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону).

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний ви­конавець у триденний строк після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову, яка затверджується начальником від­повідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосеред­ньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надсилає її заявни­кові. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у десятиденний строк з моменту її одержання.

За загальними правилами державний виконавець може приступити до примусового виконання лише після закінчення строку, встановлено­го для добровільного виконання. При цьому слід враховувати, що ви­конавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття ви­конавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характе­ру — у двомісячний строк (ст. 25 Закону). Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених законом (зупинення виконавчого провадження, звернення до суду з питань відстрочки, роз­строчки виконання, змін способу і порядку виконання та ін.).

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний ви­конавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа і в той же день проводить відповідні виконавчі дії.

Державний виконавець, розпочинаючи виконувати рішення, має впевнитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження та чи вчинені ним дії, спрямовані на добро­вільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконав­чого провадження (далі — документи виконавчого провадження), які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та ін­ших учасників виконавчого провадження, надсилаються ддресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

За умови авансування стягувачем витрат на проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися учасни­кам виконавчого провадження рекомендованими листами.

За письмовою заявою учасників виконавчого провадження доку­менти виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам фак­симільним зв'язком або електронною поштою. Документи виконавчо­го провадження, направлені факсимільним зв'язком або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтверджен­ня їх одержання адресатами.

Державним виконавцем або іншою особою, уповноваженою дер­жавним виконавцем, документи виконавчого провадження можуть бути вручені особисто сторонам або іншим учасникам виконавчого прова­дження під розписку.

Належно оформлена відмова сторін виконавчого провадження від одержання документів виконавчого провадження не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій (ст. 27 Закону).

У разі добровільного повного або часткового виконання рішення боржником державний виконавець складає про це акт, який підпису­ється стягувачем та боржником і є підставою для закінчення виконав­чого провадження.

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рі­шення повністю або частково, державний виконавець невідкладно починає його примусове виконання в межах строку, передбаченого ст. 25 Закону.

Виконання може провадитися у робочі дні з шостої до двадцять другої години. Конкретний час здійснення виконавчих дій визначаєть­ся державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання не- 968

можливе або у разі коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюється на підставі постанови державного виконавця, затвер­дженої начальником відповідного органу державної виконавчої служ­би, якому він безпосередньо підпорядкований.

Боржник та інші особи зобов'язані забезпечити державному ви­конавцю проникнення до житла або будь-якого іншого приміщення для здійснення виконавчих дій. Якщо зазначені особи порушують ці пра­вила, виникає необхідність примусового проникнення до житла. На підставі ст. 376 ЦПК питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Суд не­гайно розглядає це подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

У процесі виконання іноді виникають обставини, що перешкоджа­ють здійсненню таких дій, викликають ускладнення виконання рішен­ня або роблять його неможливим. Такі ускладнення можливі у формі відстрочки, розстрочки, зміни порядку і способу виконання рішення, відкладення провадження виконавчих дій, зупинення виконавчого про­вадження, повернення виконавчих документів стягувачеві та закінчен­ня виконавчого провадження.

Державний виконавець може відстрочити чи розстрочити виконан­ня рішення тільки за ухвалою суду.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хво­роба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець за власного іні­ціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання.

Відстрочка та розстрочка виконання застосовуються на захист інте­ресів боржника. Зміна способу та порядку виконання можуть задоволь­

няти і стягувана, особливо в тих випадках, коли реалізація юрисдикцій­ного акта знаходиться під загрозою або виявляється неможливою.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, пов'язані з не­можливістю виконання сторонами рішення у строк або встановленим судом способом.

Відстрочка — це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому судом визначено певний термін звіль­нення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти передбачення судом нових заходів для реалізації рішення в разі не­можливості його виконання у порядку і спосіб, встановлені раніше. Зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення за­значеної у рішенні форми виконання: майнової на грошову і, навпаки, грошової на майнову, тобто у двох випадках: за відсутності у боржни­ка присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, до­статніх для покриття заборгованості.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в на­турі, засвідченої державним виконавцем, суд може змінити спосіб виконання рішення і постановити про стягнення вартості цього майна. Але якщо виконується постановлене судом факультативне рішення, то для стягнення замість майна його вартості достатньо лише акта дер­жавного виконавця про неможливість стягнення майна в натурі, оскіль­ки воля суду вже висловлена в його рішенні.

Суд має розглянути відповідну заяву в судовому засіданні в деся­тиденний строк.

При вирішенні питання про розстрочку, відстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання сторони не повідомля­ються про час і місце судового засідання, а викликаються. Це зумовлює можливість у випадку їх неявки застосувати загальні правила цивільно­го процесу, тобто норму ст. 169 ЦПК, яка передбачає наслідки неявки у судове засідання осіб, які беруть участь у справі. У випадку, коли сто- 970

рони не були присутні у судовому засіданні, копії ухвали суду надсила­ються протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. З ст. 222 ЦПК).

За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконав­чих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до десяти днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторо­ни, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.

Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду у триденний строк.

Зупинення виконавчого провадження — перерва у здійсненні ви­конавчої діяльності на невизначений строк, який настає за наявності обставин, точно зазначених у законі (статті 34,35 Закону). Закон перед­бачає обов'язкове та факультативне зупинення виконання залежно від обставин, що його зумовили.

Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у ви­падках:

смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

визнання стягувача або боржника недієздатним; проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, у передбачених законом інших військових формуван­нях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях; зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні право­порушення;

зупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надано таке право;

подання до суду позову про виключення майна з акта опису і арешту;

порушення господарським судом провадження у справі про бан­крутство боржника;

сплати боржником або іншим гарантом у порядку, передбаченому законодавством (утому числі за договорами про відшкодування ядер­ної шкоди), коштів на відшкодування ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності опера­тора ядерної установки. Для обчислення сплачені кошти підлягають перерахуванню у Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнародним валютним фондом, за офіційним курсом Національного банку України на день сплати;

внесення касаційної скарги прокурора на рішення суду; звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонас­тупником;

надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки ви­конання рішення;

наявності коштів боржника на депозитних, вкладних та інших по­дібних рахунках боржника, з яких боржник не вправі вимагати видачі чи списання коштів до спливу певного строку, в разі відсутності іншо­го майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Ре­єстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування під­приємств паливно-енергетичного комплексу»;

призначення тимчасової державної допомоги відповідно до части­ни п'ятої статті 181 Сімейного кодексу України.

Факультативне (необов'язкове) зупинення допускається на про­хання сторони або за ініціативою державного виконавця за наявності таких підстав:

звернення державного виконавця до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню;

прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань;

перебування боржника у тривалому службовому відрядженні; знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі;

прийняття скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі;

оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами насе­леного пункту, де вони проживають; призначення експертизи;

надання сторонам строку для запрошення перекладача.

Про зупинення виконавчого провадження державний виконавець виносить мотивовану постанову, яка затверджується начальником від­повідного органу державної виконавчої служби. Копія постанови над­силається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Упродовж строку, на який виконавче провадження зупинено, ви­конавчі дії не провадяться.

Поновлюється зупинене виконавче провадження за заявою стягу­вача або за ініціативою державного виконавця після усунення обставин, що стали підставою для зупинення виконавчого провадження.

Закінчення виконавчого провадження тягне за собою втрату права на його поновлення. Воно має місце у випадках:

визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної осо­би — сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступни­цтва;

скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

закінчення передбаченого законом строку для даного виду стяг­нення;

передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі лікві­дації боржника-юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом;

фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим до­кументом;

повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

направлення виконавчого документа за належністю до іншого від­ділу державної виконавчої служби;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (по­садової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передба­ченому ч. З ст. 76 Закону;

якщо рішення фактично виконане, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 За­кону, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Закінчення виконавчого провадження оформлюється мотивованою постановою державного виконавця. Ця постанова затверджується на­чальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

Постанова про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної ви­конавчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.

У разі закінчення виконавчого провадження припиняється дія арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження підлягає поновленню, якщо постанова дер­жавного виконавця про закінчення виконавчого провадження буде ви­знана судом незаконною. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову не пізніш як у триденний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк повідомляє стягува­ча і боржника, а також суд про відновлення виконавчого провадження.

Стаття 40 Закону регулює порядок і підстави повернення виконав­чих документів стягувачеві без виконання або при частковому вико­нанні. Виконавчий лист повертається стягувачеві: за письмовою заявою стягувача;

якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стяг­нення, і здійснені державним виконавцем відповідно до закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що мають бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

974

у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів немож- диво з'ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, місце проживання боржника-фізичної особи (за винятком виконавчих до­кументів, зазначених у ч. 1 ст. 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника;

якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим доку­ментом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення за­боргованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відпо­відно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

При цьому слід враховувати, що права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання стягувач позбавляється тільки при поверненні йому виконавчого документа на підставі письмової заяви, у всіх же інших випадках таке повторне звернення є можли­вим.

Законодавство встановлює чотири види заходів примусового ви­конання:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням, наприклад, вчинення певних дій, не пов'язаних із передачею майна або коштів: ремонт чи переоб­ладнання приміщень, передача дитини на виховання тощо.

Заходи примусового виконання визначаються згідно із законом судом у судовому рішенні. Вибір заходів залежить від змісту спірних правовідносин між сторонами та складу і суті фактичних обставин у справі.

Порядок застосування кожного заходу примусового виконання рішення має специфічні риси, які повинні враховуватися державним виконавцем у процесі виконавчого провадження.

Питання для самоконтролю

1. Що виступає підставами виконання судових рішень у ви­конавчому провадженні?

2. Які виконавчі документи піддягають виконанню державною виконавчою службою?

3. Які вимоги пред'являються законом до змісту виконавчого документа?

4. Що таке строки давності у виконавчому провадженні?

5. Протягом якого строку можуть бути пред'явлені до виконан­ня виконавчі документи?

6. Назвіть підстави переривання строку давності.

7. Назвіть підстави для відкриття виконавчого провадження.

8. За якими правилами визначається місце виконання рішення?

9. Які заходи примусового виконання передбачено чинним законодавством?

10. Які є підстави для зупинення виконавчого провадження?

11. Які наслідки завершення виконавчого провадження перед­бачено законом?