§ 2. Поняття і види судових доказів та засобів доказування в цивільному процесі

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наяв­ність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають зна­чення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими, речовими й електронними доказами;

- висновками експертів;

- показаннями свідків.

Судові докази характеризуються певними ознаками:

1) судові докази - це відомості про факти;

2) судові докази - це відомості, які підлягають установленню для вирішення цивільної справи;

3) судові докази - це відомості про факти, отримані з передбачених у законі засобів доказування;

4) судові докази - це відомості про факти, отримані в законному порядку.

Засоби доказування є процесуальною формою отримання доказів.

Істотне практичне значення має класифікація доказів, яка дає змогу глибше вивчити окремі з них, їх переваги для процесу досягнення істини й недоліки, їх належність та допустимість, сприяє більш ефективному формулюванню в нормах процесуального права окремих правил зби­рання та дослідження доказів.

Класифікація судових доказів у науці цивільного процесуального права найчастіше робиться за певними ознаками (підставами).

Класифікація доказів із погляду характеристики їх процесуальної форми здійснюється за джерелом доказів. За джерелом формування докази поділяються на особисті та речові. З перелічених вище засобів доказування можна зробити висновок, що джерела формування пись­мових, речових та електронних доказів - предмети матеріального світу. У свою чергу, показання свідків і висновки експертів формуються на ос­нові певних особистих джерел, свідомості людини. Крім цього, можна виділити третій підвид доказів - змішані, до яких можна віднести ви­сновок судового експерта.

За способом (процесом) формування докази поділяються на пер­винні та похідні.

За характером зв'язку змісту доказів із фактом, що доводиться, до­кази поділяються на прямі й непрямі. Прямими судовими доказами на­зиваються такі, в яких зміст має однозначний зв'язок із фактом, що до­водиться, тобто на підставі прямого доказу можна зробити лише один висновок - про наявність або відсутність факту. Непрямий доказ має з фактом, який доводиться, багатозначний зв'язок, що дає змогу суду зро­бити не один, а декілька імовірних висновків про факт. На підставі од­ного непрямого доказу неможливо отримати достовірні висновки про шукані факти, тому практика виробила правила їх застосування, зок­рема такі: щоб на підставі непрямих доказів зробити достовірний висно­вок, слід мати їх не один, а декілька; достовірність кожного з них не має породжувати сумнівів; сукупність їх має становити певну систему, що дає підставу зробити один єдино можливий висновок про факт, що доводиться.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути та­кож допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала пе­рвинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допусти­мим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надаються, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допус­тимими згідно з правилами ЦПК України (ст.

Сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, зок­рема за власною ініціативою, якщо інше не встановлено ЦПК України, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають зна­чення для справи.

Процесуальними формами показання свідка є його допит, а також письмове опитування учасників справи як свідків.

Свідок викликається судом для допиту за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (пе­ребування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.

Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготов­чого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спро­щеного позовного провадження, - до початку першого судового засі­дання у справі.

В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи ві­дмову від давання показань на вимогу суду.

Свідок зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом у визначе­ний час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсу­тності заперечень учасників справи свідок може брати участь у судо­вому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незале­жно від заперечень учасників справи, якщо той не може з'явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних при­чин. У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов'язаний зав­часно повідомити про це суд.

Фізична особа не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сес­тра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи пік­лувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповіда­льність для нього або таких членів сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст. 70 ЦПК України не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на об­ліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі й не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з наданням професійної правничої допо­моги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудо- вого врегулювання спору, - про такі відомості;

3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кім­наті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час урегулювання спору за його участю;

5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із зако­ном чи міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, без їхньої згоди.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представ­ництв - без згоди дипломатичного представника.

Статтею 93 ЦПК України врегульовано порядок письмового опиту­вання учасників справи як свідків. Так, учасник справи має право поста­вити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають зна­чення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, від­повіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридич­ної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного прова­дження, - до першого судового засідання.

У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), мі­сце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий ін­декс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та ад­реси електронної пошти (за наявності), відповіді на питання щодо об­ставин справи, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Якщо поставлене запитання є пов'язаним із наданням відповідних доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом з наданням заяви свідка надає копії відповідних письмових чи елект­ронних доказів.

Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на по­ставлені запитання:

1) з підстав, визначених статтями 70, 71 ЦПК України;

2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;

3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.

За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи пови­нен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.

Письмові докази. Письмовими доказами є документи (крім елект­ронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 95 ЦПК України). Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України. Якщо для вирішення спору має зна­чення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в елект­ронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших анало­гічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові до­кази у випадках і в порядку, встановлених законом або договором.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учас­ник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу пи­сьмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії пись­мового доказу оригіналу, який є у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребу­вати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал пи­сьмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо його ле­галізовано у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи ви­знаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передба­чених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням за­конної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можна зробити без шкоди для розгляду справи. У справі зали­шається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існу­ванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи (ст. 97 ЦПК України).

Речовими доказами є рухомі та нерухомі речі, які є носіями інфор­мації про обставини, що мають значення для справи. Речові докази слід відрізняти від письмових доказів. Якщо інформація про факти міститься в документі, цей доказ є письмовим; якщо ж інформація про факти підтве­рджується властивостями документа як предмета, цей доказ є речовим.

Речові докази до набрання рішенням законної чинності зберіга­ються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду (ст. 98 ЦПК України). Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; їх слід докладно описати й опечатати, а в разі потреби - сфотографувати. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання ре­чових доказів у незмінному стані.

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо такі особи заявили про це клопотання і якщо його можна задовільнити без шкоди для розгляду справи (ст. 99 ЦПК України). Речові докази, що є об'єктами, вилученими з цивільного обігу або обмежено оборотоздатними, передаються відпо­відним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встано­вленому Кабінетом Міністрів України. Речові докази повертаються осо­бам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням суду законної чинності.

Електронні докази - це інформація в електронній (цифровій) фо­рмі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи, зокрема електронні документи (зокрема текстові документи, графі­чні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб- сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідом­лення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного ко­піювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ст. 100 ЦПК України).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власно­ручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в папе­рових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Папе­рова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазна­чити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного до­казу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребу­вати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий до­каз не береться судом до уваги.

Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в ма­теріалах справи. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал елек­тронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріаль­ний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослі­дження вказаного електронного доказу, якщо це можна зробити без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням за­конної чинності. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані від­повіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визна­ченому законодавством (ст. 102 ЦПК України).

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які належать до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може готуватись на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Він ви­кладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта має бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також за наявності свідоцтво про присвоєння кваліфіка­ції судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній під час проведення експертизи, питання, поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта також має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відпо­відальність за завідомо неправдивий висновок, а у разі призначення ек­спертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.