§ 1. Поняття доказування в цивільному процесі
Досягнення цілей та здійснення завдань правосуддя у цивільних справах обумовлює застосування судом норм матеріального права до встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.
Самі фактичні обставини конкретної справи не можуть бути пізнані судом безпосередньо, оскільки вони зазвичай були в минулому. Тому виникає питання про дослідження джерел, що містять відомості про фактичні обставини справи, які й були в минулому. Це дослідження спрямовано на з'ясування наявності чи відсутності певних юридичних фактів (дій або подій, що мають юридичні наслідки), з якими закон пов'язує виникнення, зміну та припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, між якими виник спір, що розглядається судом. Установлення та дослідження джерел, що містять відомості про шукані юридичні факти, іменується судовим доказуванням, а самі відомості про факти - доказами.Судове доказування охоплює процесуальну діяльність майже всіх суб'єктів процесу, незважаючи на те, що їх функції у доказуванні є різними. Установлення дійсних фактичних обставин справи - це обов'язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність сторін та інших учасників справи. Отже, судове доказування є різновидом пізнання, що охоплює діяльність суду та учасників справи.
Судове доказування - діяльність суб'єктів цивільного процесу за визначальної ролі суду щодо збирання, подання, дослідження та оцінювання доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин справи.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи та передує висновку суду про наявність прав та обов'язків у сторін спору.
Доказування в цивільному процесі можна поділити на два види:
1) доказування стосовно всієї справи, тобто встановлення юридичних фактів, що входять до предмета доказування у цій справі;
2) доказування стосовно окремих юридичних фактів; наприклад, у клопотанні про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору мають бути наведені мотиви та додані докази наявності відповідного права.
Структура процесуального доказування складається з певних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту діяльності. Зміст діяльності складається із способів і стадій доказування.
Суб'єктами судового доказування в цивільному процесі є суд, сторони та інші учасники справи, які мають матеріально-правову і процесуально-правову заінтересованість у результаті справи та відповідно до своїх процесуальних прав та обов'язків здійснюють процесуальні дії, що мають значення для вирішення цивільної справи.
Основний суб'єкт доказування в цивільному процесі - суд. Саме він вирішує всі питання, що виникають протягом судового доказування: ви- требовує докази у разі їх недостатності, безпосередньо досліджує докази, надані іншими суб'єктами доказування; перевіряє істинність даних, наданих як докази; оцінює надані докази, які відповідають властивостям належності, та встановлює обставини, що мають значення для правильного вирішення справи в результаті оцінювання досліджених доказів. Інші суб'єкти доказування зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються, обстоюючи свої чи доручені їх захисту інтереси.
Об'єктом судового доказування є обставини, що підлягають установленню для вирішення цивільної справи або вчинення окремих процесуальних дій. Об'єкт доказування у справі в цілому являє собою предмет доказування.
Судове доказування в цивільних справах має такі стадії (етапи).
1. Твердження про факти. Судове доказування починається з визначення сторонами й іншими заінтересованими особами фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна чи припинення суб'єктивних прав.
Позовна заява має містити, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
2. Указівка зацікавлених осіб на докази (визначення доказів). Учасники справи повідомляють щодо наявності доказів, які, на їхню думку, необхідно долучити до справи для їх дослідження та оцінювання.
Позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують указані обставини (п.
5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).3. Надання доказів, а в необхідних випадках - витребування доказів судом. Докази за загальним правилом надаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК (ч. 7 ст. 81). Процесуальною формою надання доказів є засоби доказування (ч. 2 ст. 76 ЦПК України).
4. Дослідження доказів. Це безпосереднє вивчення судом інформації про факти, що випливають із наданих засобів доказування. Дослідження доказів здійснюється зазвичай у судовому засіданні на основі закріплених у законі принципів.
5. Оцінювання доказів. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, й мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).