§ 3. Предмет доказування в цивільному процесі. Факти, що не підлягають доказуванню

Однією з перших стадій судового доказування є визначення обста­вин, що підлягають доказуванню (предмета доказування).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заяв­лені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення (ч.

Предмет доказування - юридична категорія, на пізнання якої спря­мовано всю доказову діяльність суду й учасників справи. Аналіз ч. 1 ст. 76, ч.2 ст. 77, ст. 81 ЦПК України дає змогу зробити висновок, що предметом доказування виступають: а) обставини, якими позивач об­ґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); в) інші обста­вини, які мають значення для правильного вирішення справи. А взагалі це - обставини, що мають бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами: всі, які відбулися, і наявні юридичні факти та об­ставини, що мають значення для справи.

Отже, предмет доказування - це коло фактів матеріально-право­вого значення, необхідних для вирішення справи по суті.

Правильне визначення у кожній справі предмета доказування має важливе значення. Воно дає змогу визначити коло фактів, з'ясування яких потрібне для успішного виконання завдань, що стоять перед судо­чинством, та усунути із судового процесу все зайве.

Необхідний склад фактів предмета доказування у конкретних циві­льних справах визначається передусім на підставі норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини. Крім того, факти пре­дмета доказування визначаються підставами позову та заперечень проти нього. Так, наприклад, у справах про відшкодування шкоди від­повідно до ст. 1166 ЦК України до складу підстави позову, що є предме­том доказування, належать факти, які підтверджують: а) завдану шкоду; б) протиправність у поведінці заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між першими двома елементами; г) вину заподіювача шкоди.

У процесі розгляду спору предмет доказування може змінюватися. Позивач має право змінити підставу позову, відповідач - навести на об­ґрунтування своїх заперечень додаткові юридично значущі факти.

До обставин, що мають значення для вирішення справи, можуть на­лежати факти, що не підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України не підлягають доказуванню:

- обставини, які визнаються учасниками справи;

- обставини, визнані судом загальновідомими;

- обставини, встановлені рішенням суду або вироком суду в раніше розглянутій справі, що набрали законної чинності.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають до­казуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи та їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, об­ману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини ви­знано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від ви­знання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують до­казування. Загальновідомими є факти, відомі широкому колу людей, зо­крема й суддям, які розглядають справу. Загальновідомість певного фа­кту є відносною і залежить від часу, що минув після події, та поширено­сті події в певній місцевості. Загальновідомі факти не потребують дока­зування тому, що істинність їх є очевидною, а доказування є зайвим.

Кількість загальновідомих фактів, які можуть мати значення для ви­рішення цивільної справи, є значною: це події, серед іншого знаменні, виняткові природні явища, архітектурні особливості населених пунктів, автошляхів і т.

До фактів, що не потребують доказування, належать факти, вста­новлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної чинності (пре- юдиційні факти). Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної чинності й не підлягають доведенню в іншій справі^[78].

Цивільне процесуальне законодавство встановлює особливості преюдиційної сили фактів, установлених судовими рішеннями, що на­брали законної чинності. Так, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало за­конної чинності, не доказуються під час розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обста­вини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені сто­совно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адмі­ністративній справі, що набрало законної чинності, не доказуються під час розгляду іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відпо­відальності або постанова суду у справі про адміністративне правопору­шення, які набрали законної чинності, є обов'язковими для суду, що ро­зглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосо­вно якої ухвалений вирок, а ухвала або постанова суду - лише в питанні, чи сталися ці дії (бездіяльність) та чи були вчинені вони цією особою.

При цьому правова оцінка, надана судом певному факту під час ро­згляду іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнаро­дного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку під час розгляду справи судом.