Поняття, принципи та значення виконавчого провадження

Захист майнових та особистих немайнових прав, свобод, інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інте­ресів держави здійснюється судами загальної юрисдикції та ін­шими несудовими юрисдикційними органами, що діють у межах і порядку, передбачених для них законодавством України.

У процесі виконання своїх функцій судові органи поста­новляють рішення, які після набрання ними законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК України).

Рішення, не виконані добровільно, виконуються примусо­во органами державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку виконавчого провадження, встановленого законодав­ством України.

У примусовому порядку виконуються державним вико­навцем, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до вико­нання певних дій (про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жилого приміщення тощо).

Рішення про відмову в позовах про присудження, про ви­знання і встановлення фактів і правовідносин і перетворення правовідносин (перебування громадянина на утриманні, визнан­ня договору недійсним, розірвання шлюбу тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій час­тині рішення про визнання і перетворення правовідносин не пот­ребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов’яз­ковості (ст. 14 ЦПК України) і є підставами для їх реалізації ін­шими способами, зокрема реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (державна реєстра­ційна служба - видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу громадянина (органи ДРАЦС - свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у ви­падках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема про забезпечення позову (ст. 152 ЦПК України); поворот виконання (ст.ст. 380-382 ЦПК України), а також ухвали апеляційної та касаційної інстанції.

Рішення (ухвали) виконуються в примусовому порядку Державною виконавчою службою, яка входить до системи орга­нів державної виконавчої влади.

Виконавче провадження врегульоване законодавством про виконавче провадження України, до якого належать: Закони України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р., «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., Інструкція Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. «Про проведення виконавчих дій», інші законодавчі акти.

Законодавство про виконавче провадження - це сукуп­ність правових норм, які належать до системи адміністратив­но-процесуального права і предметом регулювання яких є суспі­льні відносини, що виникають у процесі діяльності органів дер­жавної виконавчої служби України, спрямованої на примусове виконання рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів у передбачених законом випадках.

Такі правовідносини виконавчого провадження встанов­люють адміністративно-процесуальний порядок примусового виконання рішень судових і несудових органів, який визначаєть­ся: системою процесуальних дій, котрі вчиняються державними виконавцями державної виконавчої служби України, особами, що беруть участь у виконавчому провадженні, - учасниками ви­конавчого провадження (сторонами, їх представниками, експер­тами, спеціалістами, перекладачами), а також особами, які залу­чаються до проведення виконавчих дій (понятими, органами На­ціональної поліції, представниками органів опіки і піклування, іншими органами та установами в передбачених законом випад­ках); змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов’язків суб'єктів адміністра­тивно-процесуальних виконавчих правовідносин, котрі визнача­ють зміст таких процесуальних дій; гарантіями реалізації проце­суальних прав і обов’язків та процесуальних дій.

Виконавче провадження - це сукупність дій спеціально уповноважених державних органів, спрямованих на примусове виконання рішень судів, а також інших органів (посадових осіб) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувач - це фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ.

Боржник - це фізична або юридична особа, яка зобов 'я- зана за рішенням суду вчинити певні дії (передати майно, вико­нати інші обов 'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх учинення.

Такі правовідносини виникають, як правило, за схемою: державний виконавець - стягувач, державний виконавець - боржник, державний виконавець - експерт тощо.

Що стосується принципів виконавчого провадження, то їх варто поділяти на три групи:

1) загальноправові принципи: законність, юридична рів­ність, одержання юридичної допомоги;

2) галузеві принципи - характерні і для виконавчого про­вадження, і для цивільного процесуального права (диспозитивно- сті, національної мови, рівноправності сторін);

3) специфічні принципи - характерні тільки для виконав­чого провадження (неупередженості, повноти і своєчасності, обов’язковості вимог державного виконавця, переважного за­хисту стягувана).

Із загальноправових принципів і основних засад виконав­чого провадження можна виокремити та розкрити такі.

Принцип законності визначається як неухильне дотриман­ня всіма учасниками виконавчого провадження норм матеріаль­ного і процесуального права. Гарантії дотримання принципу за­конності стосуються і організаційних засад, форми здійснення виконавчих дій, форм відповідальності за її порушення, і гаран­тій дотримання прав учасників виконавчого провадження, пов'язаних із можливістю оскарження дій (бездіяльності) пред­ставників органів виконавчої служби, що порушують права і за­конні інтереси учасників виконавчого провадження.

Принцип диспозитивності стосовно стягувача розкрива­ється в такому:

1) стягувач має право самостійно розпоряджатися належ­ними йому правами у виконавчому провадженні;

2) ніхто, крім стягувача, за винятком випадків, передбаче­них законом, не може розпоряджатися зазначеними правами.

Принцип національної мови виконавчого провадження є реалізацією конституційного принципу національної мови (ст. 10 Конституції України). Учасникам виконавчого прова­дження повинно бути гарантоване адекватне сприйняття всіх виконавчих дій, що вчиняються. Незнання мови не повинне призводити до дискредитації особистості та порушення осо­бистих або майнових прав будь-якого учасника виконавчого провадження. Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є закріплений у ЗУ «Про виконавче провадження» механізм залучення у виконавче провадження перекладача, встанов­лення можливості відводу (самовідводу) і оплати його послуг (ст.ст. 14 і 16).

Принцип неупередженості державного виконавця за здій­снення виконавчих дій в тому, що державний виконавець по­винен здійснювати виконавчі дії об'єктивно і неупереджено, не допускати порушення прав і інтересів обох сторін виконавчо­го провадження. Неупередженість виконання забезпечується наданням можливості сторонам виконавчого провадження і їх представникам ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, заявляти у встановленому порядку відводи держа­вному виконавцеві та іншим учасникам виконавчого проваджен­ня, які повинні не мати ні правової, ні процесуальної заінтересо­ваності у виконанні.

Принцип повноти і своєчасності виконання рішення закрі­плений у ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої державний виконавець зобов’язаний вживати заходів щодо своєчасного та повного здійснення виконавчих дій.

Відтак з метою забезпечення повноти та своєчасності ви­конання рішення закон наділяє державного виконавця правами:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно ЗУ «Про виконавче прова­дження»;

2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами- підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безо­платно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, зокрема й конфіденційну;

4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазна­чених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово від­кривати та опечатувати такі приміщення і сховища;

5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, ви­лучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у бан­ках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

7) за згодою власника використовувати приміщення, у то­му числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна;

8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, про видачу дубліката виконав­чого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;

9) звертатися до органу (посадової особи), який видав ви­конавчий документ, про роз’яснення змісту документа;

10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого воло­діння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу ви­конавчих документів, що знаходяться у виконавчому прова­дженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції;

12) залучати у встановленому порядку до провадження ви­конавчих дій понятих, працівників органів Національної поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності, суб’єктів господарювання;

13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

14) застосовувати під час провадження виконавчих дій ві- деозапис, фото- і кінозйомку;

15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивовано­го рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установле­ному порядку із залученням працівників органів Національної поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатува­ти та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення;

16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних

осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або за­конних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

17) з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об’єднанням, трудовим колекти­вам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

18) у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встанов­ленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізич­ної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов’язань за рішенням;

19) у разі необхідності залучати до проведення чи органі­зації виконавчих дій суб’єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені законо­давством.

Принцип повноти виконання рішень забезпечується і гара­нтується закріпленими в ЗУ «Про виконавче провадження» обов’язками державного виконавця вживати заходів щодо пов­ного виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі; надати сторонам виконавчого провадження і їх представникам можливість ознайомитися з усіма матеріалами; роз’яснити стягу- вачу і боржникові їх права і обов’язки.

Принцип обов’язковості вимог державного виконавця за здійснення виконавчих дій гарантується ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про ви­конавче провадження», яка вказує, що невиконання законних вимог державного виконавця тягне відповідальність згідно з законом.

Наприклад, державний виконавець під час здійснення ви­конавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом (ст. 11 Закону).

Принцип переважного захисту стягувача ґрунтується на цілях судового розгляду і виконавчого провадження. Цей прин­цип необхідно розглядати у двох аспектах.

По-перше, перевага прав стягувача перед іншими учасни­ками виконавчого провадження, насамперед стосовно боржника. Це положення очевидне зі сутності правовідносин, що вини­кають у виконавчому провадженні, коли виконавче провадження виникає з волі стягувача і в інтересах задоволення прав стягувача та його законних інтересів.

По-друге, жодні відомчі інтереси не можуть перекривати права і законні інтереси стягувача у виконавчому провадженні, тобто за примусового виконання боржником обов’язків перед стягувачем, підтверджених у судовому акті. Інтереси стягувача не можуть бути підмінені іншими інтересами, зокрема держав­ними. У протилежному випадку ефективність виконавчого про­вадження буде надзвичайно низькою.

Значення судового виконання в тому, що воно гарантує фактичну реалізацію рішень судових і несудових органів, завер­шує юрисдикційну діяльність із захисту суб’єктивних прав гро­мадян і організацій, забезпечує зміцнення законності в сфері матеріально-правових відносин, запобігає правопорушенням у галузі цивільного та цивільно-процесуального права, виховує громадян, службових і посадових осіб у дусі розуміння необхід­ності виконання законів України.

2.