§ 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають визначену внутрішню будову. Вони містять три елементи: зміст, суб'єкти і об'єкти.
У теорії цивільного процесу питання про зміст правовідносин вирішується по-різному.
Одні автори вважають, що зміст цивільних процесуальних правовідносин складають процесуальні дії суду та учасників процесу. Інші виходять із того, що змістом правовідносин виступають права та обов'язки учасників процесу. Треті, синтезуючи ці дві крайні точки зору, доходять висновку, що змістом цивільних процесуальних правовідносин є суб'єктивні права та обов'язки учасників процесу, а також їх дії .Остання точка зору є найбільш обґрунтованою. У правовідносинах треба виділити матеріальний та юридичний зміст. Юридичний зміст — це суб'єктивні права та обов'язки, а матеріальний — реальна поведінка, яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити. Зміст правовідносин є єдиним, не можна виключати із змісту процесуальних правовідносин суб'єктивні права та обов'язки, оскільки вони визначають взаємовідносини між суб'єктами. Не можна також виключати із змісту правовідносин і дії, в результаті яких відбувається реалізація суб'єктивних прав та обов'язків.
Суб'єктний склад цивільних процесуальних правовідносин досить широкий. Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять судові органи та їх посадові особи. У процесуальних правовідносинах за загальним правилом одним із суб'єктів завжди виступає суд.
До посадових осіб судових органів належать судді. Склад суду визначається законом. Відповідно до ст. 18 ЦПК цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий із числа яких визначається в установленому законом порядку. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів. Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально.Утім слід мати на увазі, що відповідно до закону, коли судді чи головуючому надається право вирішувати окремі питання одноособово, то і в цьому випадку він діє від імені суду. Виходячи з особливостей правового статусу, до посадових осіб судових органів належать судовий розпорядник, секретар судового засідання.
До другої групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин належать особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. Статус осіб, які беруть участь у справі, мають також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб (ст. 26 ЦПК).
Для осіб, які беруть участь у справі, характерно те, що вони мають юридичну заінтересованість у кінцевому результаті справи, захищають у процесі свої суб'єктивні права чи інтереси, що охороняються законом, права та інтереси інших осіб, державні чи громадські інтереси. Для осіб, які беруть участь у справі, характерно також те, що вони своїми діями можуть чинити вплив на рух цивільного процесу.
Третя група суб'єктів цивільних правовідносин — це особи, які сприяють здійсненню правосуддя. До них належать: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, особи, які надають правову допомогу (статті 50, 53, 54, 55, 56 ЦПКтощо).
У процесуальній літературі набула широкого поширення думка, що процесуальні правовідносини виникають тільки між судом та іншими учасниками процесу і суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Справді, як правило, у процесуальних правовідносинах суд завжди є суб'єктом процесуальних правовідносин, однак у деяких випадках, як виняток із загального правила, процесуальні відносини можуть виникнути і між заінтересованими особами. Як приклад, можна навести те, що сторони між собою можуть укласти мирову угоду (ч. З ст. 31 ЦПК).
Наступний елемент цивільних процесуальних правовідносин — об'єкт. Об'єкт правовідносин — це те, заради чого виникають певні правовідносини, це явища матеріального і духовного світу, на які спрямовані суб'єктивні права та обов'язки. Іншими словами, об'єкт правовідносин — це різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, які здатні задовольнити потреби правомочних суб'єктів.
Існують різні погляди на те, що є об'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Одні автори вважають таким суспільно значущу діяльність суб'єктів, другі — матеріально-правові відносини, які захищаються судом, треті розрізняють загальні та спеціальні об'єкти. До загального об'єкта відносять спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, який повинен вирішити суд, а до спеціальних — блага, на досягнення яких спрямовані будь-які правовідносини, чи суб'єктивні права та обов'язки учасників процесу, чи порядок судочинства, чи фактичні дані, повідомлення й інші докази, необхідні для здійснення правосуддя .
Перш за все не може бути об'єктом цивільних процесуальних правовідносин процесуальна діяльність, оскільки в ній реалізуються права й обов'язки, які в нероздільній єдності становлять зміст процесуальних правовідносин. З цих же причин не можна вважати об'єктом процесуальних правовідносин суб'єктивні права й обов'язки.
Не досить обґрунтованим здається твердження, що об'єктом цивільних процесуальних правовідносин виступають матеріально-правові відносини, які захищаються судом.
В основі цих висновків лежить прямолінійний підхід до співвідношення матеріальних (цивільних, трудових та ін.) і процесуальних правовідносин як співвідношення змісту та форми. Процесуальні правовідносини не можна розглядати як форму реалізації матеріальних правовідносин. Наявність процесуальних правовідносин не обумовлена наявністю матеріально-правових відносин і навпаки. Процесуальні правовідносини виникають для вирішення юридичної справи (спору про право цивільне чи охоронюва- ного законом інтересу) і не пов'язані з матеріальними правовідносинами. На підтвердження цього досить звернутися до закону. Згідно із статтями 118, 119, 122 ЦПК пред'явлення позову та відкриття провадження у справі і виникнення цивільних процесуальних правовідносин заявника з судом, а далі — з іншими учасниками цивільного процесу не пов'язується з матеріальними правовідносинами. Наприклад, у ст. 122 ЦПК передбачено правило про те, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі: 1) якщо заява не підлягає розглядові в судах у порядку цивільного судочинства; 2) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мировоїЗейдер, Н. Б. Гражданские процессуальные правоотношения [Текст] / Н. Б. Зейдер. - Саратов, 1965. - С. 53.
угоди сторін. Тут же передбачені й деякі умови, які мають винятково процесуальне значення.
Вирішуючи питання про об'єкт цивільних процесуальних правовідносин, більш правильно виходити з необхідності виділення загального об'єкта для всіх цивільних процесуальних правовідносин і спеціальних об'єктів для окремих конкретних цивільних процесуальних правовідносин.
Система цивільних процесуальних правовідносин, що складаються на основі фактичного динамічного складу — процесуальних дій суду та учасників цивільного процесу, спрямована на один загальний об'єкт. Таким об'єктом виступає мета цивільного судочинства.
У статті 1 ЦПК зазначено, що метою цивільного судочинства є захист порушених, визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Для окремих процесуальних правовідносин можна виділити спеціальні об'єкти.
У правовідносинах позивача, відповідача та третіх осіб із судом об'єктом є захист заінтересованими особами суб'єктивних прав та інтересів, які охороняються законом.
Спеціальний об'єкт можна виокремити і в процесуальних правовідносинах суду, коли беруть участь у справі органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади і місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи у випадках, передбачених законом, — ст. 45 ЦПК). Участь цих суб'єктів в цивільному судочинстві спрямована на охорону державних, громадських інтересів та інтересів приватних осіб.
Свій спеціальний об'єкт мають і правовідносини за участю свідків та експертів. Об'єкт цих правовідносин — наведення суду фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи.
При теоретичному аналізі будь-яких правовідносин можуть бути визначені спеціальні об'єкти. Однак абстрактним аналізом проблема об'єкта цивільних процесуальних правовідносин не може бути вичерпана. З практичної точки зору проблема загального об'єкта цивільних процесуальних правовідносин має суттєве юридичне й соціально- політичне значення, проблема ж спеціальних об'єктів цивільних процесуальних правовідносин прикладного, практичного значення не має.
Науково-практичне значення загального об'єкта цивільних процесуальних правовідносин виявляється в тому, що його законодавче
Однією з актуальних проблем юриспруденції останнього часу є проблема зловживання правом. Це стосується й науки цивільного процесуального права .
Розгляд питань зловживання процесуальними правами ведеться, як правило, удвох напрямах, що не виключають один одного, — з точки зору оцінки зловживання як негативного процесуального явища або аналізу окремих форм зловживань процесуальними правами.
Виникають і дослідження, в яких заперечується правомірність конструкції зловживання процесуальними правами.Проблема зловживань процесуальними правами органічно пов'язана з питаннями поняття та ознак цивільних процесуальних правопорушень і цивільної процесуальної відповідальності, хоча існування цих конструкцій у процесуальній науці також не є безспірним. Початком дослідження цих проблем слід вважати спільну роботу Н. О. Чечиної та П. С. Елькінд, присвячену кримінальній та цивільно-процесуальній відповідальності , в якій вперше було вжито поняття «цивільна процесуальна відповідальність».
У наш час можна визнати, що проблема зловживань процесуальними правами є важливою, і це пояснюється такими факторами:
1) поширеністю процесуальних зловживань на практиці, що закономірно породжує питання про боротьбу з негативними проявами;
2) відсутністю загальновизнаних та підтриманих законом критеріїв зловживання процесуальними правами, встановлення яких на практиці могло б потягнути застосування до суб'єкта заходів процесуального примусу;
3) універсальністю цієї проблематики, оскільки будь-яке процесуальне питання може (а в ряді випадків і повинно) аналізуватися в контексті попередження процесуальних зловживань. Будь-яка процесуальна норма, що приймається законодавцем, повинна оцінюватися з точки зору можливості адресата такої норми неналежним чином використовувати надані нею правові можливості з урахуванням фактора зловживання процесуальними правами.
Явище «зловживання правом», як це не парадоксально, саме по собі можна розцінити як юридичний парадокс. Його внутрішня суперечливість була відзначена М. М. Агарковим, який звернув увагу на те, що наявність у особи суб'єктивного права унеможливлює ним зловживання за визначенням, а дії, які називають зловживанням правом, насправді вчиняються поза межами права'. Не всі вчені підтримували такий підхід, оскільки, яким не був би ступінь конкретизації дій, що входять до змісту суб'єктивного права, він не може вичерпати всі можливі його прояви і відповідна норма права залишається загальним правилом поведінки. Тому і постає необхідність визначити межі здійснення суб'єктивного права, тобто встановити критерій, яким слід керуватися при оцінці правомірності тих чи інших дій носія цього права .
Головний аргумент вчених, які вважають, що можливість зловживання процесуальними правами не має під собою будь-яких підстав, зводиться до того, що всі процесуальні дії, умови і порядок вчинення кожної з них мають бути вказані законодавцем . Отже, якщо певна поведінка дозволена процесуальним законом, то немає жодних підстав розцінювати її як зловживання правом. Визнається також, що в цивільному процесі може мати місце певна «незручна» поведінка, що дає суб'єкту необгрунтовані переваги (наприклад, визначення підвідомчості та підсудності цивільної справи в результаті маніпулювання особою, що порушує цивільну справу, суб'єктним складом учасників спору), однак унеможливлення цього бачиться не в боротьбі з такими ефемерними зловживаннями, а виключно в удосконаленні процесуального законодавства .
Подібний підхід викликає такі заперечення. Законодавець з огляду на об'єктивні причини неспроможний передбачити та врегулювати всі ситуації, які можуть виникнути в цивільному процесі і в яких може мати місце недобросовісна поведінка. Неможливо створити абсолютно ідеальний порядок вирішення спорів, який не давав би учасникам цивільних процесуальних правовідносин деяких не передбачених законом «можливостей» для оминання закону.
Наприклад, ст. З ЦПК дає позивачу право на подання позову, однак це не означає, що позивач має право звернутися до суду із завідомо безпідставними позовними вимогами. Особа, яка бере участь у справі, наділена правом заявляти клопотання (ст. 27 ЦПК), однак це не дає їй права заявляти клопотання з метою затягування цивільного процесу. Не можна також допускати, що особи, які за процесуальним законом мають право оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку, можуть оскаржувати судові рішення «просто так», будучи повністю впевненими в їх правильності. Приклади таких випадків можна продовжити, втім слід зауважити, що формальна відповідність поведінки суб'єкта цивільного судочинства вимогам процесуального закону ще не означає правомірності такої поведінки. У випадку, якщо суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин зловживає своїми процесуальними правами, це повинно мати певні процесуальні наслідки і може виникнути питання про застосування до нього заходів процесуального примусу.
Незважаючи нате, що зловживання процесуальними правами тяжіє до процесуальних правопорушень, феномен зловживання процесуальними правами полягає також у тому, що само зловживання не може бути однозначно визначено яктипічне цивільне процесуальне правопорушення. Зловживання процесуальними правами слід віднести до особливої форми цивільного процесуального правопорушення. Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі.
Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат (наприклад, відкласти судове засідання, добитися зупинення провадження у справі тощо), вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди.
З функціональної точки зору такі дії є не що інше, як імітація. Наприклад, імітація тяжкого майнового стану з метою отримання відстрочки або розстрочки сплати судового збору у справі, імітація незадовільного фізичного стану з метою відкладення судового засідання внаслідок «хвороби» та ін. Апелювання до відсутності того чи іншого компонента судового процесу — доволі поширений мотив зловживання процесуальними правами, зазвичай націлений на скасування судового рішення, прийнятого «проти» особи (наприклад, створення видимості свого неповідомлення про час і місце розгляду справи як привід для скасування судового акта).
Очевидно, що зловживання процесуальними правами завдає шкоди як інтересам правосуддя, так і правам осіб, які беруть участь у цивільній справі і вчиняються з умисною формою вини. Виходячи також з логіки поняття «зловживання правом», припуститися зловживання може особа, яка наділена певним комплексом суб'єктивних цивільних процесуальних прав, до числа яких передусім слід віднести осіб, які беруть участь у справі, та їх представників.
Феномен зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає також у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав.
Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права. Так, наприклад, право на звернення до суду з позовними вимогами надано позивачу для захисту своїх порушених чи оспорюваних суб'єктивних прав. Очевидно, що звернення до суду в сутяжницьких цілях хоча й не суперечить змісту існуючого права на звернення до суду, але явно здійснюється всупереч його функціональному значенню.
Іншою нормативно закріпленою умовою здійснення суб'єктивних процесуальних прав є сумлінність. Ураховуючи саме це, у процесуальному законодавстві міститься фундаментальне положення, що особи, які беруть участь у справі, повинні сумлінно користуватися усіма належними їм процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК). Хоча ніякої конкретизації цього закон не містить, однак очевидно, що воно має тлумачитися як принцип і засадниче положення у механізмі реалізації суб'єктивних прав. Наприклад, у російському цивільному процесуальному законодавстві вказується нате, що при невиконанні процесуальних обов'язків настають наслідки, передбачені законодавством про цивільне судочинство (ч. 2 ст. 35 ЦПК РФ). Арбітражний процесуальний кодекс РФ виявляється дещо більш категоричним стосовно характеру цих наслідків і передбачає, що зловживання процесуальними правами особами, які беруть участь у справі, тягне за собою для цих осіб передбачені даним Кодексом негативні наслідки (абз. 2 ч. 2 ст. 41 АПК РФ).
Категорія «сумлінність» у цивільному процесі може бути розкрита за допомогою відокремлення інтелектуального та поведінкового аспектів сумлінності. Інтелектуальний момент сумлінності передбачає здійснення права з внутрішнім переконанням в існуванні певних фактів та наявності суб'єктивних прав. При оцінці процесуальної сумлінності особи основним виступатиме суб'єктивний фактор, що відображає внутрішнє ставлення суб'єкта до своєї поведінки. Поведінковий аспект сумлінності відображає процес перетворення внутрішніх установок особи у процесуальні дії (бездіяльність), що ним вчиняються.
Суб'єктивні процесуальні права мають здійснюватися в найбільш економічний спосіб. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню правильного рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Феномен зловживання процесуальними правами полягає також у тому, що різні форми поведінки, які пропонується віднести до зловживання процесуальними правами, не тільки не засуджуються, а, навпаки, підно
сяться до рангу процесуальних дій, що вчиняються на виконання принципів цивільного процесуального права. Так, нерідко принцип змагальності трактується як допустимість будь-яких процесуальних методів, спрямованих на «перемогу» над процесуальним противником, адиспози- тивність розуміється як абсолютна свобода в розпорядженні своїми процесуальними правами. Однак принципи змагальності й диспозитивності, як і всі принципи цивільного процесу, не мають абсолютного и всеохо- плювального значення. В умовах змагального і диспозитивного цивільного процесу активність суду аж ніяк не виключається. Інша справа, що вона виявляється тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети цивільного процесу. Навряд чи можливо заперечувати допустимість такої активності суду, яка б перешкоджала різним зловживанням із боку осіб, які беруть участь у справі. Якщо, наприклад, суд встановить, що надані стороною на обгрунтування причин своєї неявки документи є під- робними, то така сторона не зможе апелювати до того, що суд порушив баланс прав сторін у доказуванні та надав допомогу одній стороні спору на шкоду інтересам іншої сторони.
Підбиваючи підсумок, зловживання процесуальними правами можна визначити таким чином: це особлива форма цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні несумлінні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і вчиняються лише з видимістю реалізації таких прав, які поєднуються з обманом відносно відомих обставин справи, з метою обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, які беруть участь у справі, а також з метою перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, що тягне застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Зловживання процесуальними правами завдають шкоди як інтересам правосуддя, що мають публічний характер, так і правам і законним інтересам учасників процесу.
Еще по теме § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин:
- Поняття, система і значення принципів цивільного процесуального права
- Система і структура цивільних процесуальних відносин
- 3.1. Об’єкт і зміст цивільних процесуальних відносин
- Поняття «компетенція (юрисдикція) судів щодо розгляду цивільних справ»
- Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
- § 1. Форми захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів та судова влада
- § 2. Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин
- § 5. Наука цивільного процесуального права
- § 3 . Правові аксіоми у цивільному судочинстві
- § 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин