§ 2. Право на пред'явлення позову

Право на звернення за судовим захистом тісно пов'язане із суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушен­ням матеріального суб'єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов.

У теорії цивільного процесу поняття права на позов визначається по-різному. В одному випадку право на позов визначається як проце­суальне поняття, у другому — зводиться до матеріального, у третьо­му — матеріально-правові і процесуально-правові можливості судо­вого захисту об'єднуються в єдине поняття права на позов.

Аналіз матеріального і процесуального законодавства та судової практики дозволяє зробити висновок, що право на позов — це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов у матеріальному розумінні. І навпаки, матеріальне пра­во не може існувати без притаманної йому можливості бути реалізо­ваним у примусовому порядку. Єдність матеріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначається тим, що пра­во на позов — це право на відновлення порушеного права в певній, встановленій законом, процесуальній формі, у певному процесуально­му порядку, який забезпечує об'єктивність і реальність захисту.

522

Таким чином, право на позов є единим поняттям, яке включає: пра­во на пред'явлення позову і порушення справи в суді і право на задо­волення матеріально-правової вимоги позивача. Право на пред'явлення позову до суду є засобом реалізації права на позов. Однак, виступаючи процесуальною формою права на позов, право на пред'явлення позову користується певною самостійністю.

Тому під правом на пред'явлення позову слід розуміти право на звернення до суду з метою порушення цивільної процесуальної діяль­ності по захисту прав, свобод чи інтересів.

Правом на звернення до суду з позовом наділені всі фізичні і юри­дичні особи, а також держава (ст. ЗО ЦПК). Така широка можливість звернення до суду, надана процесуальним законодавством, може бути реалізована лише за наявності певних передумов, встановлених зако­ном (ст. 122 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права передумови права на пред'явлення позову підрозділяються на дві групи: суб'єктивні та об'єк­тивні. Об'єктивні передумови права на пред'явлення позову, в свою чергу, поділяються на позитивні та негативні. Передумови права на пред'явлення позову необхідно розглядати у контексті права на звернення до суду за судовим захистом, тому детальніше ці передумови розглядаються у від­повідному розділі, в якому йдеться щодо передумов права на звернення до суду за судовим захистом та порядку його реалізації.

Передумови права на звернення до суду з позовом мають виключ­но процесуальний характер і не стосуються питань про наявність чи відсутність у позивача суб'єктивного матеріального права. Право на звернення до суду з позовом — це право вимагати, щоб заявлений по­зов був прийнятий до судового провадження, розглянутий ним у вста­новленому процесуальному порядку і щоб по ньому суд ухвалив своє рішення. У зв'язку з цим суддя не вправі відмовити у відкритті про­вадження у справі за позовом з тих причин, що у позивача відсутнє матеріальне право, тобто право на задоволення позову, якщо дана ка­тегорія справ віднесена законом до юрисдикції загальних судів.

У тому випадку, коли суддя встановить відсутність необхідних передумов права на звернення до суду з позовом, він відмовляє у від­критті провадження у справі.

На практиці трапляються випадки, коли одна особа пред'являє до іншої декілька позовних вимог, які інколи випливають із тих самих правовідносин. У таких випадках позивач вправі об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. Суддя також впра­ві постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позива­ча до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача (ч. 1 ст. 126 ЦПК). якщо це приведе до більш швидкого і правильного розгляду спору між сторонами.

Якщо об'єднання кількох вимог в одне провадження ускладнює процес і затримує розгляд і вирішення справи по суті, то суддя вправі постановити ухвалу про роз'єднання одного або кількох поєднаних в одне провадження позовів у самостійні провадження, якщо їх спіль­ний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК).