<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України (ст. 3) передбачила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Особливого захисту потребує особа, яка зазнала шкоди від злочину і реалізує свої права та законні інтереси в кримінальному судочинстві.

Декларація принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою (1985 р.) передбачила для держав сприяти тому, щоб судові і адміністративні процедури більшою мірою відповідали потребам потерпілих.

У кримінально-процесуальному регулюванні в Україні відбувається звуження публічної та розширення приватно-правової складової, дедалі більшого значення набувають диспозитивні засади судочинства. В умовах реформування кримінально-процесуального законодавства існує потреба дослідити реалізацію диспозитивності потерпілим з огляду на досягнення завдань, що визначені кримінально-процесуальним законодавством.

У теорії кримінального процесу проблемі диспозитивності присвячені наукові праці О.С. Александрова, В.М. Бояринцева, С.Л. Деревянкіна, С.О. Ковальчука, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, Л.М. Масленникової,

О.Р. Михайленка, В.В. Навроцької, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, С.С. Пономаренка, В.О. Попелюшка, О.І. Рогової, М.С. Строговича, В.М. Тертишника,

A. Л. Ципкіна, В.І. Шишкіна та ін. Суттєвий внесок у вирішення концептуальних питань, пов’язаних зі статусом потерпілого та реалізацією його прав, зробили такі науковці, як: С.А. Альперт, В.П. Бож’єв, М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, Ю.О. Гурджі, В.О. Дубрівний, І.В. Жереб’ятьєв, О.В. Капліна, Л.Д. Кокорев, О.П. Кучинська, О.М. Ларін, Л.Л. Нескороджена, І.І. Потеружа, Т.І. Присяжнюк,

B. М. Савицький, М.В. Сенаторов, Т.Л. Сироїд, Д.Г. Тальберг, М.В. Танцерев,

B. Г. Ульянов, І.Я. Фойницький, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило,

C. П. Щерба, В.Є. Юрченко та ін. Праці цих та інших вітчизняних науковців і зарубіжних дослідників у галузі кримінального права та процесу стали науково- теоретичним підґрунтям дисертації. Водночас поки що відсутнє комплексне дослідження меж диспозитивності в кримінально-процесуальних відносинах, у яких бере участь потерпілий, не достатньо досліджене співвідношення публічних та приватних інтересів при реалізації прав потерпілого, потребує вдосконалення система забезпечення прав осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, особливо тих, які зазнали шкоди від злочинів.

Наведені обставини й зумовили вибір теми дослідження, 'її актуальність і науково-практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відповідає положенням статті 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р. №2623-III, Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України 20 грудня 2006 р.

№1767 та Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 року.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України, аналізу судово-слідчої практики у кримінальних справах, а також на основі сучасних теоретичних концепцій у науці кримінального процесу комплексно дослідити диспозитивність у кримінальному судочинстві та її реалізацію потерпілим, розробити науково обґрунтовані положення та сформулювати пропозиції для вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального законодавства та правозастосовчої діяльності у досліджуваному аспекті, що дозволять забезпечити ефективне використання потерпілим його прав і законних інтересів.

Зазначена мета зумовила постановку і необхідність вирішення таких завдань:

- дослідити історичний аспект проявів диспозитивності в кримінальному

судочинстві України та генезу наукових досліджень цього явища;

- з’ясувати природу, поняття, суть, структуру і значення диспозитивності в кримінальному процесі щодо потерпілого;

- встановити передумови, підстави, умови та межі проявів диспозитивності в реалізації процесуальних прав потерпілого;

- визначити систему гарантій реалізації прав потерпілого в кримінальному процесі в контексті кримінально-процесуальних гарантій та з огляду на співвідношення публічних та диспозитивних начал;

- сформулювати пропозиції вдосконалення законодавства для захисту порушених злочином прав і законних інтересів потерпілого.

Об’єктом дослідження є диспозитивність як правове явище у кримінальному судочинстві України і його прояви стосовно потерпілого.

Предмет дослідження — диспозитивність та її реалізація потерпілим у кримінальному судочинстві України.

Методи дослідження. В основі методики даного дослідження лежить система загальнонаукових та спеціальних методів пізнання об’єктивного світу. Зокрема, логіко-семантичний метод допоміг визначенню понятійного апарату, який застосовано у дослідженні. Історичний метод використовувався при з’ ясуванні історичних витоків диспозитивності та науковому дослідженні цього явища, генези поняття потерпілого та обсягу його прав у кримінальному процесі. За допомогою діалектичного методу пізнавальної діяльності було проаналізовано можливі юридичні аспекти реалізації прав потерпілого в контексті розвитку кримінально-процесуальної діяльності. Серед спеціальних методів, використаних в дослідженні, домінує формально-юридичний метод, за допомогою якого описуються, класифікуються і систематизуються правові феномени диспозитивності та діяльності потерпілого у кримінальному судочинстві. Системно-функціональний метод дав можливість визначити структуру диспозитивності в кримінальному процесі та основні засади забезпечення прав потерпілого. Порівняльно-правовий метод уможливив визначення напрямів удосконалення кримінально-процесуального регулювання діяльності потерпілого з урахуванням зарубіжного досвіду Республіки Білорусь, Канади, ФРН, Польщі, Російської Федерації та США. Використання методу соціологічного опитування дозволило виявити ставлення працівників судових та правоохоронних органів до окремих аспектів діяльності потерпілого в кримінальному процесі.

Емпіричну базу дослідження становлять: 1) дані, отримані внаслідок вибіркового вивчення 152 справ місцевих судів: Гощанського, Острозького, Рівненського районних судів Рівненської області, Нетішинського і Шепетівського міськрайонного судів Хмельницької області за 2006-2007 роки (Додаток В); 2) 127 рішень (постанов, ухвал та вироків) місцевих та апеляційних судів за 2006-2007 рр., доступних для ознайомлення в Єдиному державному реєстрі судових рішень України; 3) 59 рішень Верховного Суду України за 20012007 рр.; 4) результати анкетування 423 працівників судових та правоохоронних органів у 2006-2007 рр. (Додатки А та Б).

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, окремих зарубіжних держав (Республіки Білорусь, Канади, ФРН, Польщі, Російської Федерації та США), нормативні акти інших галузей права, в тому числі цивільного, цивільно- процесуального, адміністративно-процесуального. При проведенні дослідження аналізувалися також положення проектів Кримінально-процесуального кодексу України різних авторів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним кримінально-процесуальним дослідженням диспозитивності та її реалізації потерпілим у кримінальному судочинстві України. За його результатами формулюється низка самостійних висновків та положень, які містять наукову новизну та розширюють наукове уявлення про поняття, зміст і юридичну природу диспозитивності, реалізації та забезпечення прав потерпілого, зокрема:

вперше:

- диспозитивність в кримінальному судочинстві розглянуто як принцип, реалізація якого потерпілим є найістотнішим засобом захисту його прав та законних інтересів;

- до матеріальної диспозитивності включено такі елементи, як діяльність потерпілого щодо зміни матеріально-правового змісту обвинувачення в суді першої інстанції у справі та діяльність щодо апеляційного чи касаційного оскарження рішень, якими закінчується провадження у справі;

- класифіковано елементи диспозитивності за суб’єктами, а саме: елементи, що можуть реалізовуватися усіма суб’єктами, які підлягають дії принципу диспозитивності; елементи, що можуть реалізовуватися певним колом суб’єктів; елементи - виключні повноваження того чи іншого суб’єкта процесу;

- визначено коло осіб (5 черг), які можуть визнаватися правонаступниками потерпілого у кримінальному процесі;

- зроблено висновок про те, що фактичне нездійснення потерпілим чи його представником діяльності з підтримання обвинувачення, на яке вони отримують право згідно з ч. 3 ст. 264 КПК України, має розцінюватися судом як відмова від обвинувачення;

- обґрунтована необхідність наділення потерпілого правом оскарження до суду постанови прокурора про відмову у внесенні клопотання про перегляд справи за нововиявленими обставинами;

- обґрунтована необхідність наділення потерпілого правом на поінформованість судом щодо розпочатої процедури перегляду судового рішення в порядку виключного провадження у Верховному Суді України;

- сформульовано висновок про можливість відкликання дієздатним потерпілим пред’ явленого в його інтересах цивільного позову прокурора, якщо потерпілий не згідний з такою формою захисту його прав.

отримали подальший розвиток положення про:

- залежність меж диспозитивності від історичної форми кримінального процесу і на прикладі історії вітчизняного кримінального судочинства її прояв у статусі потерпілого зокрема;

- запровадження інституту правонаступництва у кримінальний процес щодо

близьких осіб загиблого потерпілого;

- право особи, якій злочином завдано шкоду (але яку не визнано потерпілою), на оскарження судових рішень в апеляційному порядку;

- право потерпілого ініціювати проведення судового слідства та пропозиції його обсягу при розгляді справи в апеляційному суді;

- можливість зупинення провадження у справі в разі тяжкого захворювання потерпілого, якщо провадження у кримінальній справі без його участі істотно зачіпає права та законні інтереси потерпілого. Запропоновано надати право потерпілому чи його представнику оскаржити неприйняття такого рішення.

вдосконалено обґрунтування:

- періодизації розвитку наукових уявлень про диспозитивність у кримінальному процесі (виділено 3 періоди: - кінець ХІХ ст. — початок ХХ століття (до 1917 року), - ХХ століття (1917 - початок 90-х рр. ХХ ст.), - сучасний період (після 90-х рр. ХХ ст. — дотепер);

- висновку про відповідність диспозитивності ознакам принципу кримінального процесу на основі аналізу їх проявів. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі класифіковано як міжгалузевий, закріплений в нормах КПК України, функціональний;

- формулювання вертикальної структури принципу диспозитивності, що включає в себе: 1) основне положення, яке виражає зміст принципу, та 2) положення, які забезпечують реалізацію основного положення;

- позиції про можливість розширення поняття потерпілого: визнання потерпілим у кримінальному процесі юридичної особи, визнання особи потерпілим за відсутності фактичної шкоди, але за реальної можливості її настання, врахування більш широкого цивільно-правового поняття моральної шкоди при визнанні особи потерпілим;

- закріпленого в чинному законі положення, що давання показань потерпілим має залишатись його правом.

запропоновано:

- виключити з КПК України обмеження потерпілого та його представника

при подачі апеляції вимогами, заявленими ними у суді першої інстанції;

- доповнити КПК України положеннями щодо обов’язку, форми і строків повідомлення особи, яка зазнала шкоди від злочину (як і інших заінтересованих осіб) про будь-яке прийняте рішення за заявою чи повідомленням про злочин;

- передбачити в КПК України окремою статтею вимоги до заяви, що подається до суду в порядку ст. 27 КПК України, а також право на оскарження рішення судді про залишення заяви без розгляду особою, інтересів якої таке рішення стосується;

- передбачити в КПК України окремою нормою правило щодо форми і змісту касаційної скарги (подання) та механізм виправлення їх недоліків;

- передбачити право подання до суду касаційної інстанції нових і додаткових матеріалів (у разі касаційного оскарження) не лише скаржниками, а й іншими учасниками кримінального судочинства.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науковій сфері — для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем забезпечення і стимулювання активної діяльності потерпілого, визначення меж диспозитивності щодо такої діяльності в кримінальному процесі України; у правотворчості — для удосконалення кримінально-процесуальних норм, що стосуються здійснення потерпілим своїх прав та законних інтересів (Лист № 04-19/12-1169 від 19.05.2008 р. — Додаток Ж); у правозастосуванні — при здійсненні на стадіях кримінального процесу судовими та правоохоронними органами діяльності, що стосується забезпечення прав особи, права та законні інтереси якої порушено злочином; у навчальному процесі — при викладанні курсу “Кримінальний процес України”, підготовці підручників і навчальних посібників із кримінально- процесуального права (Акти впровадження від 15.04.2008 р. та 07.05.2008 р. — Додатки З та И).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були викладені в доповідях дисертанта на 13 науково-практичних конференціях: “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2005-2007 рр.); “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2005 р.); “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (Івано-Франківськ, 2005, 2008 рр.); “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2004-2008 рр.); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2006, 2007 рр.).

Крім того, окремі положення дисертації стали предметом обговорення на семінарах: “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (Івано- Франківськ, 2005 р.) та на семінарі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2006 р.).

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 12 наукових публікаціях, в тому числі у 4 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

<< | >>
Источник: Герасимчук Олег Павлович. ДИСПОЗИТИВНІСТЬ У РЕАЛІЗАЦІЇ ПОТЕРПІЛИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ-2008. 2008

Скачать оригинал источника
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме ВСТУП:

  1. 1.2.6. Понятие судебного решения и требования к нему. Вступление решения в законную силу
  2. 6. Подсудность, основанная на безоговорочном вступлении ответчика в процесс
  3. Глава 20. ПЕРЕСМОТР ПО ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ РЕШЕНИЙ, ОПРЕДЕЛЕНИЙ И ПОСТАНОВЛЕНИЙ, ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ
  4. ПРАВО НА ВСТУПЛЕНИЕ В БРАК
  5. § 1.2. Внешние свойства приговора, вступившего в законную силу
  6. Тема 17.Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений в порядке надзора
  7. Тема 19.Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений, вступивших в законную силу
  8. 29.2. Вступление судебных решений в законную силу
  9. Вступление трудового договора в силу
  10. Условия вступления
  11. § 2. Вступление приговора в законную силу и обращение его к исполнению
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -