Вільна преса / справедливий суд: Перша та Шоста поправки

Поправка I

Конгрес не повинен видавати жодного закону щодо запровадження релігії, або заборони вільного її сповідання, або обмеження свободи слова, преси або права громадян мирно збиратися і звертатися до уряду з клопотаннями про задоволення скарг.

Поправка VI

В усіх кримінальних провадженнях звинувачений має право на швидкий і публічний розгляд його справи неупередженими присяжними того штату та округу, раніше встановленого законом, де було скоєно злочин; право бути поінформованим про суть та підстави для звинувачення; право на очну ставку зі свідками, що свідчать проти нього; право на примусовий виклик свідків зі свого боку і на допомогу адвоката для свого захисту.

Передруковано Національним центром судів та ЗМІ з дозволу Американського товариства редакторів газет

Значна частина рішень Верховного Суду, пов’язаних з тлумаченням Першої поправки, стосується конфлікту між правом звинуваченої особи на те, щоб її справу розглядало неупереджене журі, та правом преси інформувати громадськість про судовий процес. Однак попервах процес тлумачення зосереджувався на конфлікті між правом судів підтримувати судову дисципліну та правом громадян висловлювати коментарі щодо перебігу судового процесу.

До 1941 року при розгляді справ щодо неповаги до суду, вираженої в друкованих матеріалах, суди США зазвичай застосовували англійське право. Сер Джон Фокс (John Fox) у своїй „Історії неповаги до суду” („The History of Contempt of Court”) писав:

„Правила підтримання дисципліни, суттєві для здійснення правосуддя, породжуються самим законом, а „неповага до суду” („contemptas curiae”) залишається сталим терміном англійського права з дванадцятого століття до нинішнього часу”.

Нині чинний англійський закон про неповагу до суду започаткований у 1760-х роках справою King v. Almon. Тоді, визнавши книготорговця винним у неповазі до суду за межами судового засідання („constructive contempt”), що виявилось у публікації ним наклепу, суддя не послався на жодне конкретне положення, а зазначив, що такі дисциплінарні провадження „застосовувалися з незапам’ятних часів”.

Втім, у період між 1765 та 1888 роками справи про неповагу до суду траплялися в Англії нечасто, аж поки не було прийнято Закон про наклеп від 1888 року. Хоча цей закон і дозволяв газетам друкувати повідомлення про хід розгляду справ, однак від преси вимагалося давати лише „об’єктивні та точні” повідомлення. Якщо опублікований матеріал не грунтувався за доказах, то таке повідомлення не вважалося „об’єктивним та точним”. Згідно із законом, справа вважалася такою, що перебуває у розгляді, одразу після ухвалення рішення про прийняття її до виробництва, і з цього моменту газетні повідомлення підлягали зазначеному обмеженню.

Подальші судові ухвали сприяли набуттю цим законом більшої ваги. У рішенні в справі Rex v. Davis вказувалося, що газети можуть повідомляти про події, які відбулись у відкритому судовому засіданні, однак будь-яка публікація зі свідомою метою втручання в здійснення правосуддя є протизаконною, причому доводити сам факт втручання не потрібно. А в рішенні у справі Rex v. Editor of the Daily Mail постановлялося, що неповага до суду може мати місце, з огляду на обставини справи, навіть і за відсутності наміру втручатися; це можливо тоді, коли публікація, „може, як видається, зашкодити об’єктивності судового процесу”.

У Сполучених Штатах суди мали майже необмежені повноваження стосовно рішень щодо неповаги аж до 1831 року, коли, після кількох випадків грубого зловживання цими повноваженнями, конгрес ухвалив акт, що надавав федеральним судам повноваження виносити рішення щодо покарання будь-кого зокрема за неналежну поведінку в залі суду або „настільки близько, що це перешкоджає здійсненню правосуддя”. У 1918 році закон від 1831 року втратив свою серцевину, коли Верховний Суд у рішенні в справі Toledo Newspaper Co. v. United States постановив, що „настільки близько” вказувало на „свідому схильність” замість мати суто географічне значення. Тлумачення, викладене у Toledo, залишалося чинним до 1941 року, коли його було скасовано рішенням у справі Nye v. United States, в якому суд підтримав географічну інтерпретацію слів „настільки близько”, тож на повноваження судді накладати дисциплінарне покарання за неповагу до суду за межами судового засідання знову було накладено обмеження відповідно до первісного задуму.