ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні практично загальновизнано, що «земельні відносини у останні десятиріччя стали однією із найбільш корумпованих сфер державного управління. Величезні суми хабарів, які підприємці та звичайні громадяни змушені сплачувати чиновникам, що розпоряджаються державними та комунальними землями, погоджують проектну документацію, реєструють земельні ділянки та права на них, підтверджуються статистикою правоохоронних органів».

Вже у Загальних положеннях Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої, у ст. 3 Сторони визнають, що боротьба з корупцією належить до головних принципів для посилення відносин між ними. У ст. 14 декларується спрямованість співробітництва між ними на боротьбу з корупцією.

Положення про боротьбу з корупцією вміщені до ст. 22 «Боротьби зі злочинністю та корупцією» Угоди про асоціацію. Згідно з § 2 співробітництво Сторін спрямовується, зокрема, на вирішення проблеми «корупції як у приватному, так і в державному секторі» (п. «d»). Це положення підкреслює важливість подолання корупції для успішної інтеграції України в ЄС.

Крім того, Україна ратифікувала Конвенцію ООН проти корупції, взявши на себе цілу низку зобов’язань із протидії корупції як в приватному, так і в державному секторі.

Боротьба з корупцією та запобігання її проявам здійснюється за допомогою різних правових засобів. Втім, на наш погляд, в Україні традиційно роль власне антикорупційного законодавства (включаючи правила про допуск до державної служби, кодекси поведінки службових осіб, державні закупівлі, управління державними фінансами, звітність, заходи щодо недопущення відмивання коштів, встановлення відповідальності за корупційні діяння тощо) або разових заходів (таких як люстрація), у боротьбі з корупцією переоцінюється.

Не випадково у Конвенції ООН проти корупції у ст. 5 серед першочергових заходів щодо запобігання корупції названо «належне управління державними справами й державним майном».

Це повною мірою стосується земельних відносин. Щоб подолати корупцію у цій сфері, вкрай важливо ідентифікувати фактори, які сприяють корупції, та виключити або мінімізувати їх. Це має бути досягнуто саме шляхом вдосконалення земельного законодавства.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних фахівців у галузі земельного, екологічного та аграрного права, зокрема, В. І. Андрейцева, М. М. Бахуринської, Д. В. Бусуйок, М. Я. Ващишин, О. А. Вівчаренка, О. В. Гафурової, А. П. Гетьмана,

0. В. Глотової, С. В. Гринька, С. Л. Гоштинар, В. М. Єрмоленка, О. І. Заєць,

1. І. Каракаша, К. М. Караханян, Т. Г. Ковальчук, Т. О. Коваленко, Д. В. Ковальського, Н. Д. Когут, В. В. Костицького, І. О. Костяшкіна, М. В. Краснової, П. Ф. Кулинича, В. І. Лебедя, А. В. Луняченка, М. І. Максименка, Н. Р. Малишевої, Р. І. Марусенка, А. М. Мірошниченка,

B. В. Носіка, В. М. Правдюка, О. М. Пащенка, О. О. Погрібного, О. Г. Поліщука, А. І. Ріпенка, В. І. Семчика, В. Д. Сидор, Д. М. Старостенко,

A. М. Статівки, Н. І. Титової, В. Ю. Уркевича, О. С. Федотової,

C. І. Хом’яченко, І. Є. Чумаченко, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги,

B. П. Яницького та інших.

Підґрунтям для дослідження також стали праці інших вчених- правознавців, насамперед, дослідників проблем корупції, а також наукові доробки представників інших юридичних спеціальностей та економічної науки, пов’язані із розкриттям природи й закономірностей земельних відносин, землеустрою та кадастру, в тому числі П. Т. Геги, І. В. Гиренко,

В. Л. Грохольського, О. В. Гулак, А. М. Ізовіти, А. Г. Мартина, М. І. Мельника, Є. В. Невмержицького, О.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011-2015 рр. (затверджені постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2011 р. № 14-10 зі змінами, внесеними постановою загальних зборів № 4-12 від 05.03.2012 р.). Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри цивільно-правових дисциплін Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки в рамках дослідження проблем теорії земельного права.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є вироблення теоретичних засад правового механізму запобігання корупції в Україні за допомогою земельно-правових засобів, формулювання практичних

пропозицій і рекомендацій щодо покращення правового регулювання відносин у досліджуваній сфері.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі задачі:

- визначити поняття корупції у земельних відносинах;

- визначити місце принципу некорупційності у земельному праві;

- ідентифікувати основні корупційні ризики та корупціогенні фактори, якими характеризується існуюче сьогодні в Україні правове регулювання земельних відносин;

- запропонувати загальні підходи щодо подолання типових корупціогенних ризиків у правовому регулюванні земельних відносин;

- сформулювати рекомендації щодо мінімізації корупціогенних ризиків у правовому регулюванні окремих видів земельних правовідносин щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, здійснення землеустрою, ведення державного земельного кадастру, оцінки земель тощо;

- на основі проведених узагальнень надати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства у сфері земельних відносин, спрямовані на мінімізацію корупціогенних ризиків.

Об’єктом дослідження є сукупність суспільних земельних відносин, правове регулювання яких характеризується корупційними ризиками.

Предметом дослідження є обґрунтування земельно-правових засад запобігання корупції в Україні.

Методи дослідження. Дослідження виконано за допомогою діалектичного методу пізнання, який передбачає взаємозалежність системи встановлених у суспільстві правових норм та стану відносин, що існують. Використовувалися також загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження.

При проведенні дослідження, серед іншого, використовувалися такі загальнонаукові методи, як спостереження, опис, узагальнення (індукція), пояснення та ін. Зазначені методи використовувалися, насамперед, при аналізі практики застосування тих чи інших положень законодавства з метою виявлення корупційних ризиків, обумовлених тією чи іншою побудовою правового регулювання. Метод аналізу та синтезу і статистичний методи використовувалися для виявлення певних закономірностей (наприклад, збільшення ризику корупційних проявів при ускладненні управлінських процедур або невиправданому розширенні дискреційних повноважень).

При тлумаченні положень законодавства та загальноприйнятих положень юридичної доктрини було використано дедуктивний метод.

Серед спеціально-юридичних методів, які використано в роботі, є, насамперед, догматичний метод (використовувався при з’ясуванні змісту положень нормативно-правових актів). При віднайдені та оцінці можливих шляхів мінімізації корупційних ризиків правовими засобами використано історико-правовий, а також порівняльно-правовий методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна проведеного дослідження полягає у тому, що робота є першим комплексним дослідженням земельно-правових засад запобігання корупції в Україні.

Зокрема, вперше:

- запропоновано виокремлювати такий самостійний принцип земельного законодавства, як забезпечення некорупційності земельних правовідносин, згідно з яким завданням земельного законодавства є така побудова моделі земельних правовідносин, що забезпечувала б неможливість використання суб’єктами земельних правовідносин (як правило, службовими особами органів державної влади чи органів місцевого самоврядування) наданих їм службових повноважень у земельних правовідносинах чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди;

- сформульовано сукупність корупційних ризиків у земельних правовідносинах, що дає змогу комплексно дослідити причини корупції у земельних правовідносинах, дослідити правові, організаційні та інші фактори, які породжують, заохочують (стимулюють) корупцію у цих відносинах.

- сформульовано комплексне положення про сукупність законодавчих способів обмеження дискреційних повноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у земельних відносинах, якими є: 1) мінімізація або повне виключення контакту органу чи посадової особи із заінтересованим суб’єктом; 2) уникнення, за можливості, «монополії» окремого органу чи посадової особи на прийняття певного рішення;

3) існування контрольного механізму перевірки обґрунтованості дискреційного рішення, причому не лише при оскарженні такого рішення заінтересованою особою; 4) законодавча заборона для органу або посадової особи можливості обирати такий варіант поведінки, як неприйняття будь- якого рішення взагалі; 5) встановлення розумних оціночних вимог до прийнятого рішення.

Удосконалено положення щодо мінімізації впливу у земельних правовідносинах такого корупційного ризику, як складність управлінських процедур. Запропоновано: 1) відмовитись від зайвих стадій у земельних процедурах; 2) встановити режим мовчазної згоди або вирішення питання за заявницьким принципом для тих стадій процедури, від яких не можна відмовитися; 3) замінити окремі процедури якісно іншими; 4) мінімізувати число адміністративних послуг, в отриманні яких заінтересовані особи матимуть потребу; 5) спростити процедури надання послуг шляхом їх найбільш повної автоматизації.

Дістали подальшого розвитку:

- положення щодо доцільності відмови від безоплатної приватизації земельних ділянок у фізичних одиницях площі та монетизації права на приватизацію;

- положення щодо доцільності істотного спрощення процедури проведення земельних торгів та запровадження електронних земельних торгів.

- положення щодо доцільності відмови від дозвільного порядку розроблення всіх видів землевпорядної документації при наданні земельних ділянок державної та комунальної власності. З метою забезпечення некорупційності земельних відносин, їх оптимального регулювання при відмові від дозвільного порядку розроблення землевпорядної документації запропоновано здійснювати у Державному земельному кадастрі попередню реєстрацію земельної ділянки за заявою заінтересованої особи з подальшою її державною реєстрацією при прийнятті органами державної влади чи органами місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування;

- положення щодо доцільності повної відмови від інструменту державної експертизи землевпорядної документації, яка на сьогодні є вкрай неефективною та несе істотні корупційні ризики;

- положення щодо доцільності заміни формальних вимог до землевпорядної документації, які перетворюють її на збірник копій офіційних документів, певними оціночними вимогами (наприклад, щодо документації з поділу земельних ділянок такою вимогою може бути запобігання утворенню земельних ділянок, які за розмірами або конфігурацією не є зручними у використанні);

- положення щодо необхідності ліквідації монопольного доступу певних державних підприємств до землевпорядної та картографічної інформації, створення правових умов для вільного доступу до відповідної інформації через мережу Інтернет (за винятком інформації, що містить охоронювану законом таємницю);

- положення про необхідність спрощення доступу до професій землевпорядників, геодезистів, оцінщиків земель та виконавців земельних торгів шляхом зняття вимоги складання кваліфікаційного іспиту, видачі кваліфікаційного свідоцтва, проходження підвищення кваліфікації як умови доступу до професії. Сертифікація як підтвердження рівня підготовки та якості послуг має право на існування, проте вона має лише надавати конкурентні переваги, відсутність сертифіката не повинна перешкоджати доступу до професії.

У роботі запропоновано окремі зміни та доповнення до положень актів законодавства, внесено пропозиції щодо удосконалення практики у окремих видах земельних правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення земельного законодавства України, положення якого характеризують наявністю корупційних ризиків. Також вони мають бути враховані при проведенні антикорупційного аналізу проектів нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання земельних правовідносин.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні дисциплін «Земельне право», «Екологічне право», спецкурсів земельно-, еколого- та адміністративно-правової тематики юридичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано автором особисто. Теоретичні положення та практичні висновки, що є науковою новизною дисертації, зроблено здобувачем особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень, що включено до дисертації, оприлюднено на міжнародних науково- практичних конференціях: «Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини та законодавства» (м. Київ, 2015 р.); «Розвиток правової системи України в умовах сьогодення» (м. Харків, 2015 р.); «Міжнародні та національні правові виміри забезпечення стабільності» (м. Львів, 2015 р.); «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства» (м. Дніпропетровськ, 2015 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено у 10 авторських публікаціях, з яких 3 статті у наукових фахових виданнях України, 2 статті у наукових фахових виданнях України, включених до міжнародних наукометричних баз даних, стаття у науковому виданні іншої держави, 4 тези наукових доповідей.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, які містять два та п’ять підрозділів відповідно, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок комп’ютерного тексту. Список використаних джерел містить 285 найменувань.