ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВСУ від 16 квітня 2004 року № 5 (витяг) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»
10. Звернути увагу судів на те, що вони при призначенні покарання неповнолітнім повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.
Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин, згідно з п.3 ч.1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом›якшує покарання. Вона обов›язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття. Залежно від конкретних обставин справи суди повинні враховувати як такі, що пом›якшують покарання, й інші обставини, перелічені в ч.1 вказаної статті, а також обставини, хоча й не зазначені у законі, але які знижують ступінь суспільної небезпечності злочину чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо).
При призначенні неповнолітньому покарання крім передбачених у статтях 65-67 КК обставин суди відповідно до ч.1 ст. 103 КК мають враховувати також умови його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи.
Висновки суду про наявність чи відсутність обставин, які пом›якшують покарання неповнолітнього, мають бути вмотивовані у вироку.
11. Згідно зі ст. 98 КК до неповнолітніх як основні покарання можуть бути застосовані лише штраф, громадські та виправні роботи, арешт і позбавлення волі на певний строк, а як додаткові - штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Застосування до осіб, які на час постановлення вироку не досягли шістнадцятирічного віку, таких покарань, як громадські та виправні роботи, а також арешту законом не передбачено.
Перелік видів покарань, визначений у ст. 98 КК, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття.
Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має виходити з відповідних положень статей 99-102 КК.12. Судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 99 КК штраф застосовується лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення. З урахуванням цього суди повинні досліджувати докази щодо наявності у неповнолітнього достатнього для сплати штрафу доходу, коштів або майна та наводити у вироку відповідні мотиви прийнятого рішення.
Суд визначає розмір штрафу неповнолітньому в межах від 30 (ч.2 ст. 53 КК до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст. 99 КК).
13. Громадські роботи згідно з ч.1 ст. 100 КК призначаються неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин (не більше ніж дві години на день) і полягають у виконанні ним у вільний від навчання чи основної роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
14. Виправні роботи відповідно до ч.2 ст. 100 КК призначаються неповнолітнім у віці від 16 до 18 років, які мають постійну чи тимчасову роботу, на строк від двох місяців до одного року за місцем роботи. Суд у вироку визначає розмір відрахувань у дохід держави із заробітку неповнолітнього засудженого в межах 5-10%.
15. Арешт застосовується до неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, на строк від 15 до 45 діб (ст. 101 КК).
16. Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам, якимнамоментвчиненнязлочинуневиповнилося18років.Цепокараннямаєзастосовуватисядотаких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Висновок суду про необхідність застосування до неповнолітнього позбавлення волі, якщо санкцією статті, за якою він засуджується, передбачені й інші види покарань, повинен бути мотивованим у вироку.
Судам треба мати на увазі, що ст. 102 КК встановлено ряд особливостей призначення неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі.
За вчинення вперше злочину невеликої тяжкості позбавлення волі до неповнолітнього не застосовується; за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості таке покарання не може перевищувати двох років; за злочин середньої тяжкості - чотирьох років; за тяжкий злочин - семи років; за особливо тяжкий - 10 років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя, - 15 років. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років (ч.2 ст. 103 КК).Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі до особи, котра вчинила злочин у віці до 18 років, не застосовується.
І?. Звільнення неповнолітніх від покарання з випробуванням застосовується на тих же підставах, що й дорослих (статті 75-78 КК), з урахуванням особливостей, визначених у ст. 104 КК. Таке звільнення допускається лише в разі засудження неповнолітнього до позбавлення волі (ч.2 ст. 104 КК).
Тривалість іспитового строку встановлюється в межах від одного до двох років (ч.3 ст. 104 КК) з урахуванням визначеного судом строку позбавлення волі, а також даних про особу засудженого й інших обставин справи.
Звільняючи неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, суди в кожній справі мають обговорювати питання про покладення на засудженого обов›язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК, маючи при цьому на увазі, що їх перелік є вичерпним.
Відповідно до ч.4 ст. 104 КК у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов›язок наглядати за засудженим та провадити з ним виховну роботу. У зв›язку з цим при розгляді справ зазначеної категорії суди мають з›ясовувати, чи є серед осіб, які можуть позитивно впливати на засудженого (батьки, близькі родичі, вчителі, співробітники тощо), такі, що бажають здійснювати нагляд і виховну роботу. За змістом закону названий обов'язок може бути покладено й на декількох осіб.
Засудженим та їхнім законним представникам мають бути роз›яснені правові наслідки застосування положень статей 75, 76, 104 КК, що записується в протоколі судового засідання.
18. Якщо санкцією закону, за яким засуджується неповнолітній, передбачено лише такі види покарань, які з огляду на вік підсудного чи його стан не можуть до нього застосовуватися, суд звільняє його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, або відповідно до ст. 7 КПК закриває справу і звільняє його від кримінальної відповідальності, або постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання.
Еще по теме ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВСУ від 16 квітня 2004 року № 5 (витяг) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»:
- ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВСУ «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» (витяг) від 15 травня 2006 року № 2
- РЕКОМЕНДАЦІЙНІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ВССУ «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», (витяг) затверджені зборами суддів 23 грудня 2016 року
- ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВССУ № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11 грудня 2015 року (витяг)
- РЕКОМЕНДАЦІЙНІ РОЗ’ЯСНЕННЯ ВССУ «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», прийняті рішенням зборів суддів 23 грудня 2016 року (витяг)
- ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВССУ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» (витяг)
- РЕКОМЕНДАЦІЙНІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ВССУ «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», прийняті рішенням зборів суддів 23 грудня 2016 року (витяг)
- ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВССУ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» (витяг)
- «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», затверджені зборами суддів 23 грудня 2016 року
- ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВССУ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод»
- Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і складається із Закону України «Про охорону дитинства» від 21. 06. 2001 року №-2558-111, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
- ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВССУ за 2015 рік затверджені Постановою Пленуму ВССУ від 03 червня 2016 року № 6 (витяг)
- § 6. Значення керівних роз'яснень Верховного Суду України для однакового застосування судами чинного законодавства про працю
- ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВССУ за 2015 рік затверджені Постановою Пленуму ВССУ від 03 червня 2016 року № 6 (витяг)
- ЗАКОН УКРАЇНИ Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року
- ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВССУ за 2015 рік затверджені Постановою Пленуму ВССУ від 03 червня 2016 року № 6 (витяг)
- ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВССУ за 2015 рік затверджені постановою Пленуму ВССУ від 03 червня 2016 року № 6 (витяг)
- Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 лютого 2010 року "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у галузі геологічного вивчення і використання надр"
- Правове значення постанов Пленуму Верховного Суду України у справах про шлюб та сім`ю.
- Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2020 р. № 255)