РЕКОМЕНДАЦІЙНІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ВССУ «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», (витяг) затверджені зборами суддів 23 грудня 2016 року

16. Перед ухваленням вироку суду необхідно обов’язково розглянути питання щодо наявності підстав для застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру.

Положення ч. 1 ст. 497 КПК кореспондуються з ч. 1 ст. 97 КК, у зв’язку з чим посилання на означену норму процесуального закону під час прийняття рішення про звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) є таким, що не відповідає нормам процесуального закону. Суд в таких випадках при прийнятті рішення керується лише ст. 105 КК.

Згідно ч. 1 ст. 105 КК суд вправі звільнити неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру за наявності сукупності таких умов: а) неповнолітній вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, незалежно від того чи вчинений цей злочин вперше, був він умисним чи необережним; б) неповнолітній щиро розкаявся; в) поведінка неповнолітнього після вчинення злочину була бездоганною. Під бездоганною поведінкою слід розуміти таку поведінку особи у сім’ї, побуті, трудовому чи навчальному колективі, коли вона свідомо і добровільно дотримується загальноприйнятих правил людського співжиття; г) на момент постановлення вироку неповнолітній не потребує застосування покарання. У разі встановлення трьох попередніх умов на момент постановлення вироку суд вправі вважати неповнолітнього таким, що не потребує застосування покарання.

Рішення про звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру приймається за результатами судового розгляду обвинувальним вироком суду. При цьому слід зазначити, що системний аналіз вжитих у кримінальному законі формулювань «звільнення від покарання» (частини 4 і 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК), «звільнення від відбування покарання» (статті 75, 79, 104 КК), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК) дає підстави зробити висновок, що під звільненням від покарання із застосуванням інших заходів примусу слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення як виду примусових заходів в цілому. Іншими словами, суд, приймаючи рішення про звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням заходів виховного характеру відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК, постановляє вирок, яким визнає обвинуваченого винуватим у вчиненому злочині (кримінальному правопорушенні), керуючись ст. 105 КК звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру та застосовує примусові заходи виховного характеру.

18. До особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, після досягнення одинадцятирічного віку, але до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, у будь-якому випадку, незважаючи на ступінь тяжкості вчинюваного діяння, згідно зі ст. 498 КПК мають застосовуватись примусові заходи виховного характеру.

Необхідно враховувати спеціальні вимоги судового розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, встановлені ст. 501 КПК. Якщо під час судового розгляду не буде доведено хоча б однієї із зазначених у ст. 501 КПК обставин, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження. Якщо ж означені обставини буде доведено, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів виховного характеру.

Слід зважати, що у провадженні, яке згідно ст. 477 КПК може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень (кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення) відносно особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, за наявності клопотання потерпілої сторони про відмову від звинувачень щодо такої особи, попри клопотання прокурора про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, суд, з огляду на міжнародні стандарти (статті 3 (1), 9, 10, 18, 21, 37 (с) та 40 (2) (b) (ііі) Конвенції про права дитини), беручи до уваги правові наслідки для неповнолітнього, діючи відповідно до принципу верховенства права (ст. 8 КПК), керуючись частинами 4 та 6 ст. 9 КПК, має закрити кримінальне провадження у зв’язку з відмовою потерпілою стороною від звинувачень. Два особливі порядки кримінального провадження, передбачені в КПК - кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (Глава 36 КПК) та кримінальне провадження щодо неповнолітніх (Глава 38 КПК) не виключають одне одного та не є альтернативними, а співвідносяться як загальне (з огляду на процес початку та можливого завершення провадження) зі спеціальним (суб’єкт). Неповнолітній вік особи не може призвести до більш тяжких наслідків, ніж, якби обвинуваченим був повнолітній.