РЕКОМЕНДАЦІЙНІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ВССУ «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», прийняті рішенням зборів суддів 23 грудня 2016 року (витяг)

14. Суд ухвалює судове рішення щодо неповнолітнього, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, встановленим у ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до положень глави 29 КПК та розділу ХІ КК.

15. Індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, що передбачає персоніфікацію кримінальної відповідальності: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (статті 2, 18, 50 КК). Тому призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи неповнолітнього та обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, яка полягає у виправленні неповнолітнього засудженого, його вихованні та соціальній реабілітації.

Суд має ретельно і виважено аналізувати відомості, надані представником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації (служби у справах дітей, уповноваженого підрозділу органів Національної поліції), іншу інформацію про особу неповнолітнього, отриману під час судового розгляду, пам’ятаючи, що неналежне встановлення таких відомостей всупереч вимогам статей 485, 487 КПК перешкоджає виконанню судом передбаченої п. 3 ч.

16. Під час призначення неповнолітньому покарання слід враховувати, що вік неповнолітньої особи згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом’якшує покарання незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду кримінального провадження повноліття. Зважаючи на конкретні обставини справи, суди повинні враховувати як такі, що пом’якшують покарання, й інші обставини, перелічені у ч. 1 згаданої статті, а також обставини, які хоча й не зазначені у законі, але знижують ступінь суспільної небезпечності злочину чи особи, в тому числі примирення з потерпілим, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою тощо.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом може бути призначено лише покарання передбачені у ст. 98 КК та виключно у межах розмірів та строків, встановлених статтями 99 - 102 КК. При цьому посилатися в резолютивній частині вироку на ст. 69 КК не потрібно.

У разі засудження неповнолітнього за злочин, за який конфіскація майна є обов’язковим додатковим покаранням, суд його не призначає в силу ст. 98 КК. Таким же чином суд вирішує питання (постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання), якщо санкція статті (частина статті) КК, за якою кваліфіковано діяння неповнолітнього, передбачає лише такі види покарань, які не можуть бути до нього застосовані.