ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВССУ за 2015 рік затверджені Постановою Пленуму ВССУ від 03 червня 2016 року № 6 (витяг)

У разі виявлення порушення кримінального закону при призначенні особі покарання суд апеляційної інстанції у своїх висновках повинен вказувати на дві підстави для зміни або скасування вироку, як-то: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

модуль 5. звільнення від кримінальної відповідальності або покарання

ЦІЛІ, СТРУКТУРА МОДУЛЯ, ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ

ЦІЛІ:

• розглянути передбачені законодавством України підстави для звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання;

• розглянути проблемні питання судової практики, пов'язані зі звільненням неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання;

• засвоїти на практиці процедуру та вимоги до звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання.

СТРУКТУРА МОДУЛЯ

ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ

ТЗ Тренер звертається до слухачів:

«КК передбачає значну кількість підстав для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності або покарання, при цьому такі підстави можуть мати як загальних характер (тобто застосовуватись до громадян будь-якого віку), так і бути встановленими для застосування виключно щодо неповнолітніх.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» суди мають розмежовувати передбачені КК випадки звільнення від кримінальної відповідальності і випадки, коли настання кримінальної відповідальності відповідно до цього Кодексу взагалі неможливе, наприклад, у разі: малозначності діяння (ч. 2 ст. 11), вчинення діяння у стані неосудності (ч. 2 ст. 19), недосягнення особою віку кримінальної відповідальності (ст. 22), наявності обставин, що виключають злочинність діяння (розділ Vll Загальної частини), а також випадки, коли особа не підлягає такій відповідальності (ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 КК)».

^3 Тренер демонструє слайд 37:

слайд 37

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

необхідні умови

• суд переконався, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину, і особа винна в його вчиненні, й умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК;

• особа, яка звільняється від кримінальної відповідальності, згодна з таким звільненням.

Тренер коментує слайд 37:

«Необхідними передумовами для застосування будь-якого різновиду звільнення від кримінальної відповідальності є:

• суд переконався, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину, і особа винна в його вчиненні, й умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК;

• особа, яка звільняється від кримінальної відповідальності, погоджується на таке звільнення.

До неповнолітніх застосовуються загальні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, встановлені статтями 45-49 КК. При цьому, оскільки звільнення від відповідальності в порядку та на підставах, вказаних у зазначених статтях, має більш сприятливі наслідки для неповнолітнього в порівнянні з наслідками, встановленими статтями 97 і 105 КК, суду рекомендується у першу чергу розглядати можливість застосування статей 45-49 КК, і лише у результаті висновку про неможливість/недоцільність 'їх застосування - розглянути можливість та ефективність застосування спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, встановлених для неповнолітніх.»

Тренер демонструє слайд 38:

слайд 38

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

звільнення від кримінальної

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ:

з дійовим каяттям (ст.

з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

з передачею на поруки (ст. 47 КК);

зі зміною обстановки (ст. 48 КК);

із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

Тренер коментує слайд 38:

«Розглянемо загальні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, які застосовуються як до неповнолітніх, так і до дорослих.

Дійове каяття (ст. 45 КК). Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям здійснюється за таких умов:

• неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості;

• неповнолітній щиро покаявся;

• неповнолітній активно сприяв розкриттю злочину;

• неповнолітній повністю відшкодував завдані збитки або усунув заподіяну шкоду (за винятком випадку вчинення злочину чи замаху на нього, внаслідок яких не заподіяно шкоду або не завдано

збитки).

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №12 щире розкаяння характеризує суб’єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих 'їм обставин справи. Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди, загладжуванні її в інший спосіб, наприклад, шляхом прилюдного вибачення за завдану образу.»

ТРЕНЕР звертає увагу на ТАКЕ:

«Крім того, варто нагадати, що у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначається, що передбачене ст.

Слід пам’ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 286 КПК, встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

Проте обговорення питання під час досудового розслідування та судового розгляду про застосування положень статей 45-48 КК замість кримінального покарання на практиці відбувається досить обмежено.

Наприклад, під час досудового розслідування кримінального провадження щодо О.В., 1998 року народження, підозрюваного за ч. 1 ст. 185 КК, було встановлено, що О.В. вчинив злочин вперше, вину визнав повністю, щиро розкаявся, викрадене було повернено власнику ще на стадії досудового розслідування, однак слідчий склав обвинувальний акт, який в подальшому був затверджений прокурором і направлений до суду, а суд постановив вирок, яким засудив О.В. за ч. 1 ст. 185 КК до одного року позбавлення волі з випробуванням на підставі статей 75, 104 КК з іспитовим строком один рік та покладенням обов’язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК. При цьому суд встановив обставини, що пом’якшують покарання: щире каяття, вчинення злочину у неповнолітньому віці. Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

У цьому випадку були всі підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК, однак через ігнорування вимог ч. 2 ст. 286 КПК у провадженні ухвалено обвинувальний вирок.»

ТРЕНЕР звертає увагу НД ТАКЕ:

«Існують у практичній діяльності і протилежні приклади випадки безпідставного складання прокурором клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.

• неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості;

• неповнолітній примирився з потерпілим;

• неповнолітній відшкодував завдані збитки або усунув заподіяну шкоду.

Формулювання ст. 46 КК стосовно відшкодування збитків та усунення шкоди відрізняється від формулювання, вжитого у ст. 45 КК. Так, у ст. 45 КК вжито словосполучення «повністю відшкодував завдані збитки або усунув заподіяну шкоду», водночас у формулюванні ст. 46 КК слово «повністю» відсутнє. Цю відмінність термінології рекомендується тлумачити таким чином:

(i) у випадку застосування ст. 45 КК, де примирення з потерпілим не є необхідним, суд перевіряє наявність повного відшкодування збитків або усунення шкоди самостійно та не зобов’язаний рахуватися з думкою потерпілого з цього приводу;

(ii) у випадку застосування ст. 46 КК, за наявності примирення з потерпілим, вирішальне значення у питанні відшкодування збитків або усунення шкоди має думка потерпілого. Суд застосовує ст. 46 КК навіть у випадку, якщо суд вважає, що справжній розмір завданої шкоди/збитків є більшим, ніж стверджує потерпілий, і певна частина все ще не компенсована обвинуваченим.

Відповідно до п. 4 вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ № 12 примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором та з яких мотивів.

Також слід враховувати, що примирення обвинуваченого з потерпілим може мати й інші наслідки, передбачені КПК, зокрема: припинення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення; укладення угоди про примирення та застосування покарання, вказаного у такій угоді; врахування примирення у якості обставини, що пом’якшує покарання. При цьому, за наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, суди повинні застосовувати ст. 46 КК та звільняти обвинуваченого від кримінальної відповідальності, незважаючи на укладення угоди про примирення та вказівку у такій угоді узгодженого покарання для неповнолітнього обвинуваченого.

Також слід враховувати положення п. 19 постанови Пленуму ВССУ № 13, в якому визначено критерії відмежування інституту угод про примирення від звільнення особи у зв’язку з примиренням з потерпілим. Зокрема, у п. 19 постанови зазначається, що у випадках, коли у кримінальному провадженні одночасно вбачаються підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із примиренням винного з потерпілим, передбачені ст. 46 КК, та для призначення обвинуваченій особі покарання на підставі угоди між потерпілим і підозрюваним/обвинуваченим (надійшла укладена між сторонами угода про примирення), суд, враховуючи, що стаття кримінального закону, яка передбачає таке звільнення від кримінальної відповідальності, має імперативний (обов’язковий) характер, а також беручи до уваги встановлені обставини, повинен:

1) за наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим (вчинення першим злочину невеликої тяжкості чи з необережності - злочину середньої тяжкості вперше, відшкодування обвинуваченим потерпілому завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди, а також дійсне примирення з останнім, про що свідчить, крім іншого, згода потерпілого на звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на цій підставі) та згоди обвинуваченого на таке звільнення і закриття провадження з таких підстав - відмовити згідно з п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК у затвердженні угоди про примирення та звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК;

2) за наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, у разі якщо потерпілий заперечує проти такого звільнення, оскільки результатом його примирення з обвинуваченим є укладена між ними угода, в якій визначено конкретне покарання або зазначено про звільнення від його відбування з випробуванням, перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК, за відсутності підстав для відмови в її затвердженні - ухвалити вирок, яким затвердити угоду і призначити узгоджену сторонами міру покарання.

Передача на поруки (ст. 47 КК). Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки здійснюється за таких умов:

• неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або середньої тяжкості;

• неповнолітній щиро покаявся;

• надійшло відповідне клопотання від колективу підприємства, установи чи організації.

Істотна відмінність вказаного різновиду звільнення від кримінальної відповідальності від попередніх полягає у тому, що він може бути застосований і до осіб, які вчинили умисні злочини середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 КПК, якщо протягом року з дня передачі особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації вона не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, загальні збори відповідного колективу можуть прийняти рішення про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу. Відповідне рішення направляється до суду, який прийняв рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності.»

ТРЕНЕР звертає увагу НД ТАКЕ:

«Разом із тим, розглядаючи цей різновид звільнення від кримінальної відповідальності, слід звернути увагу на наявні в судовій практиці недоліки щодо тлумачення ст. 47 КК. Так, колегія суддів судової палати у кримінальних справах В ССУ скасувала рішення судів нижчих інстанцій з підстав, що «неповнолітні не можуть бути передані на поруки педагогічному колективу навчального закладу, в якому вони здобувають освіту, оскільки вони не мають із цим колективом зв'язків трудового характеру. Водночас якщо при розгляді кримінальної справи суд дійде висновку, що неповнолітній, враховуючи характер вчиненого злочину та дані про його особу, не потребує застосування покарання, він закриває справу і застосовує до цієї особи примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК, до яких, зокрема, належить передача неповнолітнього під нагляд батьків, осіб, що їх заміняють, а також педагогічного колективу за місцем навчання.» «Зміна обстановки (ст. 48 КК). Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки здійснюється за таких умов:

• неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або середньої тяжкості;

• вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або неповнолітній перестав бути суспільно небезпечним.

Закінчення строків давності (ст. 49, 106 КК). Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності здійснюється за умови, якщо з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили сплинули наступні строки:

(i) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

(ii) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

(iii) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

(iv) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Крім того, ст. 106 КК встановлені такі строки виконання обвинувального вироку:

(i) два роки - у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

(ii) п’ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

(iii) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

(iv) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.»

^3 Тренер демонструє слайд 39:

слайд 39

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ:

• з випробуванням (ст. 104 КК);

• із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК);

• у зв’язку з втратою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК);

• у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

• у зв’язку з хворобою (ч. 2 ст. 84 КК)

ТЗ Тренер коментує слайд 39:

«Окремою підставою для звільнення неповнолітнього обвинуваченого від кримінального покарання є втрата ним суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК). Вказане звільнення може бути застосоване за таких умов:

• неповнолітній вчинив злочин невеликої тяжкості або середньої тяжкості;

• поведінка неповнолітнього була бездоганною, а ставлення до праці - сумлінним;

• неповнолітнього на час розгляду справи у суді не можна вважати суспільно небезпечним.

Крім того, щодо осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК). Умовами застосування такого звільнення є:

• злочин вчинено у віці до 18 років;

• засуджена особа фактично відбула:

а) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

б) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

в) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

У разі вчинення особою, щодо якої застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за правилами призначення покарань за сукупністю вироків та зарахування строку попереднього ув’язнення.

Також за загальними правилами, які застосовуються до дорослих осіб, неповнолітнього обвинуваченого може бути звільнено від покарання у зв’язку з хворобою (ст. 84 КК) та на підставі закону України про амністію (статті 85, 86 КК).

Разом із тим слід вказати на наявні у судовій практиці недоліки, а саме випадки помилкового звільнення від кримінальної відповідальності. Так, ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 07 липня 2014 року скасовано ухвалу Генічеського районного суду Херсонської області від 30 квітня 2014 року, якою неповнолітня А. звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році». При цьому колегія суддів зазначила, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» особи, які були неповнолітніми на момент вчинення злочину та засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК, звільняються від відбування покарання. Таким чином, звільняючи А. від кримінальної відповідальності під час підготовчого судового розгляду, суд допустив помилку, оскільки Законом України «Про амністію у 2014 році» визначений спеціальний порядок звільнення від відбування покарання, а не від кримінальної відповідальності.

Питання розмежування понять чи інститутів «звільнення від кримінальної відповідальності» і «звільненнявід покарання». Щодо юридичного складу «звільнення від кримінальної відповідальності» слід зазначити, що єдиною його складовою, яка є спільною для всіх видів і різновидів такого звільнення, можна вважати лише передумову його здійснення. Нею є вчинення суб’єктом суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Єдиної підстави для цього звільнення загалом, а також для окремих його видів (загальне, спеціальне) не існує.

Різними є й умови кожного виду «звільнення від кримінальної відповідальності».

Підстави й умови його здійснення визначені статтями розділу ІХ Загальної частини КК («загальне звільнення») або відповідними статтями його Особливої частини («спеціальне звільнення»).

Юридичний склад «звільнення від покарання» суттєво відрізняється від попереднього складу. У складі «звільнення від покарання» також спільна для всіх його видів передумова, але не вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК, а засудження особи за вчинення цього діяння. Підстави і умови у кожному випадку такого «звільнення» різні. Всього в законі названо три випадки (види) «звільнення від покарання», тобто відмови від його визначення в обвинувальному вироку: 1) звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК); 2) звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК); 3) звільнення від покарання у зв’язку з хворобою (ч. 2 ст. 84 КК).

Ще один випадок «звільнення від покарання» передбачено п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Йдеться про те, що коли при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією статті Особливої частини КК (ст. 69 КК), з огляду на вік підсудної особи чи стан її здоров’я неможливо застосувати жодного з визначених ст. 51 КК видів більш м’якого покарання. У цих випадках суд, маючи на те підстави, повинен закрити провадження і відмовитися від застосування кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок без покарання.

Відмінність між зазначеними «звільненнями» полягає й у порядку 'їх здійснення.

Взагалі «звільнення від покарання» (відмова від його визначення в обвинувальному вироку суду) матиме місце там, де суд, постановивши обвинувальний вирок, у самому вироку зазначає, що покарання особі не призначається, тобто суд постановляє обвинувальний вирок без покарання.

На відміну від «звільнення від покарання», «звільнення від кримінальної відповідальності», яке ми розуміємо як відмову від застосування кримінальної відповідальності, матиме місце у разі винесення судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Стосовно різниці кримінально-правових наслідків здійснення «звільнення від кримінальної відповідальності» та «звільнення від покарання» слід зауважити, що при сучасному законодавчому регулюванні вони практично однакові. Таким наслідком,зокрема, є відсутність судимості в обвинуваченого.

Хоча слід зазначити, що відсутність судимості при «звільненні від покарання» є нелогічною (ч. 3 ст. 88 КК), адже «звільнений» фактично зазнав засудження, яке автоматично спричиняє стан судимості».