Конфлікт проти консенсусу

Демократія не виключає розбіжностей та поділів, але вирішує їх на основі злагоди та співпраці. Серед елементів демократичної політичної культури слід також назвати толерантність, гнучкість, стриманість, витримку.

Як же ці елементи політичної культури набуваються учасниками політичного процесу? Зазвичай вони виховуються у процесі навчання. Саме освіта сприяє розвиткові демократичних рис характеру індивіда. Соціально-економічні умови теж можуть стимулювати утвердження демократичних цінностей через розвиток освіти, зростання добробуту, розширення життєвих можливостей та життєпростору громадян. Таким чином, інвестиції в людські ресурси виступають ключовою умовою збереження і «примноження» демократії.

Сьогодні ще до кінця не з’ясовано: демократична культура — це продукт чи причина ефективно працюючої демократії? Еліти можуть підтримувати демократію з різних стратегічних мотивів, включаючи, наприклад, історичну необхідність та вичерпання інших способів розв’язання конфліктів. Водночас успішна демократична політика демонструє цінність участі та компромісів. З часом громадяни демократичних держав звикають до цих підходів та цінностей, які набувають рис звичних норм їх повсякденного життя. Але саме в цей момент виникає парадокс. Добре функціонуюча демократія повинна стримувати конфлікт. Але культурні механізми, здатні здійснити це, не виникають протягом однієї ночі. Як же повинен розвиватися конфлікт, щоб політичні суперечності не розірвали демократичне суспільство на частини?

Соціально-політичні поділи мають класову, етнічну (включаючи релігійну та регіональну) та партійну природу. Проблема класового поділу представляє собою парадокс всередині парадоксу.

Однак останній висновок не є очевидним. Більшість демократичних урядів починають розв’язувати конфлікти та напружені ситуації лише тоді, коли очевидною стає загроза самим основам демократичного ладу. Демократія не повинна миритися з існуванням масової нерівності. Однак демократія допускає лише наростаючі реформи, а не революційні зміни.

Так, спершу повинен відбутися перерозподіл землі, але лише після того, як її колишні власники отримають компенсацію та можливість реінвестувати свої активи в інші сфери виробництва. Заробітна плата повинна зростати, але лише тією мірою, яка не загрожує збитками корпоративним прибуткам та економічному росту. Лише в контексті економічного зростання та за умови готовності мас до поступового вирішення проблеми подолання зубожіння нерівність може бути зменшена.

Етнічні та партійні протиріччя. Сьогодні всі визнають, що у сучасному суспільстві важливу роль відіграють етнічні відносини, які не змогли знищити ані репресії, ані асиміляція. Досвід демократії доводить, що руйнівну силу етнічних конфліктів можна зменшити, а самі етнічні взаємини регулювати так, щоб вони не загрожували громадянському миру, а представники різних націй та народностей могли співіснувати, не втрачаючи своєї національної самобутності.

По-перше, федеративна форма устрою дозволяє роздробити етнічний конфлікт, перенести його на місцевий рівень. Одночасно вона генерує конфлікт у середині етнічних груп за контроль над федеральними та місцевими урядами. По-друге, в умовах федералізму стимулюється міжетнічна кооперація, оскільки у регіонів може виникнути потреба в об’єднанні з метою відстоювання власних інтересів перед центром. По-третє, федералізм сприяє розвитку транскордонних поділів, оскільки деякі етнічні групи проживають у декількох державах, можуть належати до різних груп інтересів тощо. Федеративні системи передбачають можливість для етнічних груп, що компактно проживають на території держави, до певної міри контролювати власні справи, а також брати участь в управлінні та контролі над розподілом ресурсів на різних рівнях. Таким чином, для нас актуальною є теза про неможливість існування стабільної демократії в суспільстві з глибокими етнічними поділами за умови високої централізації влади.

Партійне структурування може відбуватися без урахування поділу суспільства на класи та етнічні групи, закладаючи тим самим серйозну основу для деструктивних і навіть силових конфліктів. Суспільна стаґ- нація є токсичною для демократії не лише тому, що вона сприяє корупції та неефективності економіки, але й через те, що зводить нанівець усі зусилля влади щодо захисту соціальної справедливості. Збалансована політична культура можлива лише тоді, коли громадяни виявляють лише частковий інтерес до проблем управління, тобто такі проблеми, як добробут, прибуток, соціальний статус втрачають першочергове значення для функціонерів системи.

У багатьох країнах пострадянського простору, в тому числі, звісно, і в Україні, більшість громадян досі скептично ставиться до безумовних прихильників демократії, до їх прагнення обмежити владу держави та розвивати ринкову економіку. Це й не дивно, адже останні вимагають неможливого.

Виборче право як порядок, що визначає конкурентні умови завоювання, утримання й втрати політичної влади, що втілюється у виборчому законодавстві, неминуче припускає фактичне домінування потужних політичних сил. Однак законодавець бачить цю проблему й намагається закріплювати умови справедливої боротьби. Чи зможе взяти гору право в поки що нерівному змаганні з політикою, залежить від рівня розвитку політичної і правової культури суспільства. Значною мірою це визначає й ступінь незалежності й верховенства суду, який покликаний бути гарантом чесних виборів і непорушності основ самого демократичного ладу.

Із Загальної декларації про демократію, прийнятої Радою Міжпарламентського Союзу (Каїр, 16 вересня 1997 року)