Визначення походження дитини

Порядок визначення походження дитини залежить від того, перебувають батьки дитини у шлюбі між собою чи ні.

Визначення походження дитини від батьків, які перебува­ють у шлюбі між собою.

Ця презумпція складається з двох частин:

1) презумпція материнства: саме дружина народила дитину;

2) презумпція батьківства: саме чоловік є батьком дитини, народженої його дружиною. У зв’язку з цим мати дитини не повинна надавати доказів походження дитини від свого чоловіка, а останній - доводити своє батьківство. Сама наявність шлюбу між матір’ю дитини та чоловіком є доказом походження дитини від цього чоловіка.

Презумпція батьківства чоловіка (шлюбного батьківства) поширюється на три групи дітей:

1) тих, які були зачаті і народжені у шлюбі;

2) тих, котрі були зачаті до шлюбу, але народжені у шлюбі;

3) тих, які були зачаті у шлюбі, але народжені після його припинення або визнання недійсним.

Презумпція шлюбного батьківства стосовно третьої групи дітей діє протягом 10 місяців (280 днів) з моменту смерті батька, розі­рвання шлюбу або визнання його недійсним. У кодексах багатьох кра­їн в інтересах дитини додано до цього числа ще 20 або 22 дні.

Батько й мати, які перебувають у шлюбі, записуються батьками дитини в Книзі реєстрації актів про народження за заявою будь-кого з них (ст. 133 СК).

Якщо ж мати дитини, яка перебуває в зареєстрованому шлю­бі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є бать­ком цієї дитини, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, то її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви самої мате­рі та її чоловіка про невизнання його батьком дитини.

У разі подання такої заяви вважається, що дитина народилася від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою.

Визначення походження дитини від батька, матері при штуч­ному заплідненні та імплантації зародка регулюється ст. 123 СК. Виходячи з того, що у спільній заяві-зобов'язанні подружжя бере на себе рівні права і обов'язки батьків з виховання і утримання майбутньої дитини, у разі застосування до них лікувальних про­грам допоміжних репродуктивних технологій вони обоє запису­ються батьками дитини. При цьому один із них може усвідомлюва­ти, що він не є біологічним батьком (матір'ю) народженої дитини.

Визначення походження дитини, батьки, якої не перебува­ють у шлюбі між собою. Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодав­ство України не передбачає різниці між дітьми, батьки яких пере­бувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір'ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Існує лише різний порядок визначення походження дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

- за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК);

- за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК);

- у судовому порядку (ст. 128 СК).

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення по­ходження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

- добровільний;

- судовий.

Визначення походження дитини за спільною заявою матері та батька дитини. Жінка, яка народила дитину, та чоловік, котрий вважає себе батьком цієї дитини, мають подати заяву до органу РАЦСу про визнання батьківства. На підставі такої заяви буде визначено походження дитини від батька. Правовий сенс участі матері дитини в поданні такої заяви полягає в необхідності підтве­рдження нею батьківства певної особи.

Право на визнання себе батьком (матір'ю) дитини не обме­жується віковим критерієм. Однак якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини (ч.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови її нотаріального засвідчення (ч. 3 ст. 126 СК).

Визначення походження дитини за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини. Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини й вважає себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), може подати до державного органу реєстрації актів циві­льного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з таких обставин:

1) мати дитини померла;

2) мати дитини оголошена померлою відповідно до ст. 46 ЦК;

3) мати дитини визнана недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК;

4) мати дитини визнана безвісти зниклою відповідно до ст. 43 ЦК;

5) мати дитини позбавлена батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України;

6) мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування.

Кожна з цих підстав має бути підтверджена документально.

Єдиною умовою прийняття заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини, у всіх цих випадках є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за прізвищем матері, а ім'я та по бать­кові батька дитини - за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК).

У разі відмови державним органом РАЦС у визнанні особи батьком дитини батьківство щодо дитини може бути визнано за рішенням суду (ч. 2 ст. 127 СК).

Визначення походження дитини у судовому порядку. Визна­чення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 СК за відсутності заяв, право на подання яких встановлено ст. 126 і 127 СК, батьківство щодо дити­ни може бути визнано за рішенням суду.

У ст. 128 СК України по-новому розв’язується питання щодо визначення батьківства за рішенням суду. Так, згідно зі ст. 53 КпШС УРСР у разі народження дитини в батьків, які не пере­бувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлено в судовому порядку. При цьому вста­новлення батьківства судом можливе лише в разі доведення однієї з таких обставин:

1) спільне проживання та ведення спільного господарства матір’ю дитини і відповідачем до народження дитини;

2) спільне виховання чи утримання ними дитини;

3) інші докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Таким чином, у СК України окремо не виді­ляються будь-які обставини, що можуть бути підставами встанов­лення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доведення батьківства дитини.

Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експер­тиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Су­часний рівень розвитку науки та медицини дає змогу використову­вати в судовій практиці різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлення батьківства (материнства). Такі експертизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетичними тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, треба все ж таки визнати, що й сьогодні судові екс­пертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження ди­тини від конкретної особи або спростовує це.

Визнання батьківства в суді здійснюється в порядку позовно­го провадження. Позов про визнання батьківства може бути по­даний:

1) матір'ю;

2) опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утри­мує та виховує дитину;

3) дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно по­дати позов про визнання батьківства;

4) чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його ба­тьківство не визнається (оспорюється) матір'ю дитини або іншими особами (ч. 3 ст. 128 СК).

Визнання батьківства в судовому порядку можливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації на­роджень вчинено відповідно до вказівок матері.

Оспорювання батьківства, материнства. Оспорювання ба­тьківства (материнства) - це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини.

Оспорювання батьківства можливе з боку таких осіб:

1) особи, яку записано батьком дитини (ст. 136 СК);

2) спадкоємців особи, яку записано батьком дитини (ст. 137 СК);

3) матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК).

Оспорювання батьківства особою, яку записано батьком ди­тини, можливе в разі, якщо:

1) особу записано батьком дитини на законних підставах (відповідно до ст. 122, 124,126, 127 СК);

2) на момент звернення дитина є живою;

3) дитина народилися і не досягла повноліття;

4) у момент реєстрації батьком особа не знала, що не є бать­ком, або не давала згоди на штучне запліднення своєї дружини.

Зазначена особа подає позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Позовна давність не застосовується.

Оспорювання батьківства спадкоємцями особи, яку записано батьком дитини, можливе в разі, якщо:

1) особа, яку записано батьком дитини, померла;

2) зазначена особа подала письмове заперечення свого бать­ківства до народження дитини (оспорити можуть будь-які спад­коємці);

3) зазначена особа пред’явила за життя позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини (оспорити можуть будь-які спадкоємці);

4) у зазначеної особи за життя була відсутня з поважних причин інформація про запис її батьком дитини (оспорити можуть спадкоємці тільки першої черги - батьки, дружина, діти).

Оспорювання батьківства свого чоловіка матір’ю дитини можливе в разі:

1) наявності заяви іншої особи про своє батьківство;

2) протягом року від дня реєстрації народження дитини.

Спір про материнство (ст. 139 СК). Законодавець наділив жінку можливістю оспорювати материнство. Спір про материнство можливий у двох випадках:

1) коли своє материнство оспорює жінка, яку записано матір’ю;

2) коли материнство жінки, яку записано матір’ю дитини, оспорює інша жінка, яка вважає себе матір’ю цієї дитини.

Слід зазначити, що оспорювання материнства не припуска­ється в разі імплантації зародка відповідно до ч. 2, 3 ст. 123 СК. До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини.

3.