Правовий порядок визначення походження дитини. Оспорювання батьківства (материнства).

Народження дитини - визначна по своєму значенню подія. По-перше, тому що на світ з’являється іще один громадянин, і по-друге, тому що жінка та чоловік набувають нового статусу - вони стають батьками.

Таким чином, існуючі між чоловіком та жінкою сімейні відносини, трансформуються у відносини батьківські лише за умови, що їхнє батьківство засвідчене у певному порядку. Слід зазначити, що батьківські правовідносини є самостійним видом сімейних відносин. Вони характеризуються певними особливостями, зокрема щодо змісту та суб’єктного складу. Так, суб’єктами зазначених правовідносин виступають батьки і діти: батьки - це особи, від яких походить певна дитина (причому виділяють батьків юридичних та біологічних: перші - записані у якості таких у Книзі реєстрації народжень і у Свідоцтві про народження дитини; біологічні - це справжні батьки дитини. Як правило, ці дві категорії співпадають, однак у деяких ситуаціях дана презумпція оспорюється); діти - це особи, які мають правовий статус дитини до досягнення ними повноліття.

Визначення походження дитини, встановлення батьківства (материнства) має дуже велике значення. По-перше, шляхом встановлення батьківства реалізується важливе право дітей знати своїх батьків, що в свою чергу є реальною гарантією, що визначає рівність дітей у нашому суспільстві (відповідно до ст. 52 Конституції Украни діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним). І по-друге, мова йде не тільки про запис осіб як матері та батька дитини, а про покладення на них складного комплексу батьківських прав та обов’язків передбачених чинним законодавством, в т.ч.

Походження дітей юридично оформляється шляхом реєстрації народження в органах реєстрації актів цивільного стану. А саме визначення походження дитини можливе:

• від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою;

• від батька, матері при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій;

• від батька у разі повторної реєстрації шлюбу з її матір’ю;

• від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою (в цьому випадку походження дитини може бути встановлено за заявою матері та батька дитини, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини та за рішенням суду).

Таким чином, основою правових відносин між дитиною і її батьками є походження дитини від даних матері та батька, засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану у порядку, встановленому законом.

Оспорювання батьківства (материнства)

Оспорювання батьківства (материнства) - це право особи, яка записана батьком (матір’ю) дитини, пред’явити позов про виключення запису про нього як батька (матір) з актового запису про народження дитини. Це право закріплене ст. 136 СК України.

Для виключення актового запису про особу як батька дитини, яка на законних підставах була записана батьком дитини, вона повинна довести відсутність кровного споріднення між нею і дитиною. Тільки у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком дитини та дитиною, суд може постановити рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (ч.2 ст.136 СК України).

Законом встановлено ряд вимог, які повинні бути дотримані при розгляді такого роду справ. Зокрема, оспорити батьківство можна лише після народження дитини та до досягнення нею повноліття. Разом з тим, закон не допускає оспорювання батьківства в таких випадках:

• У разі смерті дитини;

• Якщо в момент реєстрації себе батьком дитини особа знала, що не є її батьком;

• Якщо особа дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Суттєвим доповненням нового сімейного законодавства є те, що до вимог чоловіка про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини, позовна давність не застосовується (ч. 6 ст.136 СК України).

Право на оспорювання батьківства мають також і інші особи - спадкоємці особи, яка записана батьком дитини; матір дитини.

Право на оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини

Якщо особа, яка записана батьком дитини, померла до народження дитини, оспорити його батьківства мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред’явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.

Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки, діти.

До вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка

Жінка, яка народила дитину у шлюбі має право оспорити батьківство свого чоловіка.

Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Спір про материнство

Відповідно до ч.1 ст.139 СК України, жінка, яка записана матір'ю дитини може оспорити своє материнство.

Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорити материнство не може жінка, якій було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям (ч.2 ст.123 СК України), а також жінка, яка стала донором яйцеклітини для зачаття дитини з чоловіком, який перебуває в зареєстрованому шлюбі з дружиною (яка в результаті здійснення таких процедур народила дитину) (ч.3 ст.

До вимоги про визнання материнства встановлюється строк позовної давності в один рік, який обчислюється від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

Оспорювання батьківства, материнства особою, яка сплачує аліменти за рішенням суду

Відповідно до ст. 140 СК України, стягнення з особи, яка записана батьком, матір'ю дитини аліменті на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька, матір дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства (материнства) в таких випадках грунтується на загальних засадах.

ДУМКА ВЧЕНОГО^[7]

«Одним із основних природних прав кожної людини є право на продовження роду. Реалізація цього права відбувається через материнство, батьківство. Однак частина людей через безпліддя позбавлена можливості реалізувати його. Зокрема, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я проблема безпліддя у світі зачіпає до 15 % від загальної кількості подружніх пар репродуктивного віку. В Україні за статистикою кожна п'ята пара є безплідною. Відсоток жіночого і чоловічого безпліддя приблизно рівний і складає близько 30 %, ще 30 % пар мають порушення репродуктивної функції в обох партнерів. У всьому світі широко поширена проблема безпліддя. З метою її вирішення лікарями були розроблені новітні методики лікування безпліддя - допоміжні репродуктивні технології, що дозволяють людині реалізувати своє репродуктивне право на материнство, батьківство.

Материнство та батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певної жінки чи певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах реєстрації актів цивільного стану про народження. Однак сьогодні відсутнє належне правове регулювання питання визначення походження дитини, народженої дружиною із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, що потребує на вирішення.

Відповідно до ч.1 ст.123 СК України (далі - СК України), у разі народження дружиною дитини, зачатої у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

народженої дружиною після перенесення у її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Варто зазначити, що ч.3 ст.123 СК України цілком охоплюється змістом ч.1 ст.123 СК України, а тому не має потреби для її виокремлення. Механізм та умови застосування методик допоміжних репродуктивних технологій регулює Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 р. № 787 (далі - Порядок). Цей нормативно-правовий акт передбачає, що у програмах допоміжних репродуктивних технологій можуть використовуватися як статеві клітини-гамети (сперма, ооцити) обох членів подружжя, так і донора, а також як ембріон, зачатий подружжям, так і ембріон, зачатий одним із подружжя та донором або донорський ембріон. Тому при народженні дитини дружиною у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій можуть виникнути такі ситуації: 1) наявність біологічної спорідненості між дитиною і обома батьками (при використанні статевих клітин-гамет обох членів подружжя або ембріона зачатого подружжям); 2) наявність біологічної спорідненості дитини з одним із батьків (при використанні статевих клітин-гамет одного із членів подружжя та донора або ембріона, зачатого одним із подружжя та донором); 3) відсутність біологічної спорідненості дитини з обома батьками (при використанні донорського ембріона). У всіх цих випадках правові наслідки однакові: у разі народження дитини, жінка, яка народила її, буде записана матір'ю, а чоловік жінки - батьком. Використання статевих клітин-гамет донора або ембріона, що генетично походить від донора, не породжує для останнього батьківських обов'язків щодо майбутньої дитини. Генетичне споріднення дитини з донором усувається на другий план. Н.Ю. Голубєва звертає увагу, що батьком дитини, народженої жінкою у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, записується чоловік жінки за наявності кількох обов'язкових обставин: 1) він має перебувати в шлюбі з жінкою, що народила дитину на час застосування допоміжних репродуктивних технологій; 2) він має надати згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій до початку медичного втручання.

Порядок надання згоди чоловіком на застосування допоміжних репродуктивних технологій щодо дружини У ч.1 ст.123 СК України передбачено, що згода чоловіка на надання медичної допомоги методами допоміжних репродуктивних технологій має бути письмовою. СК України не вимагає, щоб така письмова згода чоловіка була засвідчена нотаріально. Відповідно до п.1.8 Порядку питання щодо застосування методик допоміжних репродуктивних технологій вирішується після оформлення заяви пацієнта/пацієнтів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій. Згідно п.5.24 Порядку використання донорських гамет та ембріонів при лікуванні безпліддя за допомогою лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій здійснюється за заявою пацієнта/пацієнтів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій із гаметами/ембріонами донорів або заявою пацієнтки/пацієнтів про використання донорських ооцитів. Процедура розморожування і перенесення ембріонів відповідно до п.7.2 Порядку здійснюється за заявою на розморожування і перенесення ембріонів.

Саме в цих письмових заявах подружжя, тобто дружина та чоловік, виражають свою добровільну згоду на надання медичної допомоги методами допоміжних репродуктивних технологій. У судовій практиці існують випадки, коли такі письмові заяви-згоди підробляються дружиною або третіми особами. Лікувальний заклад, який проводить допоміжні репродуктивні технології, такі заяви-згоди приймає на віру. Наприклад, у своєму рішенні від 31.03.2011 р. Солом'янський районний суд м. Києва враховуючи те, що відповідачка визнала в судовому засіданні факт підробки підпису позивача на заяві від 12.11.2009 р., дійшов висновку, що позивач не надавав своєї добровільної згоди на розморожування та перенесення кріоконсервованих ембріонів у порожнину матки відповідачки. Тому суд задовольнив позовні вимоги позивача та зобов'язав орган державної реєстрації актів цивільного стану виключити запис з актового запису трьох дітей про нього, як батька. Не менш цікавою є наступна справа. Так, Сімферопольський районний суд АРК у рішенні від 23.05.2012 р. встановив, що позивач та відповідачка з 01.09.2000 р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 04.11.2010 р. У клініці репродуктивної медицини “Генезіс” 20.05.2008 р. відповідачці була здійснена штучна інсемінація, у результаті якої після спливу 36 тижнів народилась дитина. У свідоцтві про народження дитини позивач та відповідачка записані її батьками. У заяві-згоді на проведення штучної інсемінації дружини спермою донора у графі “чоловік” значиться підпис. У зв'язку із тим, що позивач заперечував проти того, що підписував відповідну заяву-згоду, судом було призначено судову почеркознавчу експертизу. Згідно з висновком експерта неможливо відповісти на питання, чи виконаний підпис у заявізгоді на проведення інсемінації дружини спермою донора від 19.05.2008 р. позивачем або іншою особою. Тому суд позов про встановлення факту відсутності спорідненості, виключення актового запису про батьківство позивача, зобов’язання внести зміни в Книгу реєстрації народження та надати нове свідоцтво про народження зі зміною прізвища дитини залишив без задоволення. Апеляційним судом АРК в ухвалі від 26.07.2012 р. рішення Сімферопольського районного суду АРК від 23.05.2012 р. у частині позовних вимог про встановлення факту відсутності споріднення з дитиною скасовано, а в іншій частині - залишено без змін. Отже, вважаємо, що згода чоловіка на застосування щодо дружини допоміжних репродуктивних технологій має бути письмовою та нотаріально засвідченою. Це свого роду буде додатковим засобом охорони прав та законних інтересів учасників сімейних правовідносин при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій, а також виключить можливість різного роду порушень їх прав та законних інтересів і не допустить порушень з їх сторони. При лікуванні безплідності методиками допоміжних репродуктивних технологій може знадобитися декілька спроб запліднення до моменту настання вагітності. Законодавством не передбачено необхідність надання чоловіком повторної згоди чи декількох згод на надання медичної допомоги методами допоміжних репродуктивних технологій. Тому може скластися враження, що достатньо лише однієї письмової заявизгоди чоловіка для визнання його батьком дитини, народженої дружиною в результаті декількох запліднень методиками допоміжних репродуктивних технологій. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з приводу цього висловив таку позицію. Так, в ухвалі від 15.11.2015 р. ним було відхилено касаційну скаргу позивача на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31.03.2015 р. та на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05.08.2015 р. з огляду на наступне. Матеріалами справи встановлено, що позивач 18.09.2012 р. надав письмову згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій з метою, щоб його дружина завагітніла та народила дитину. Законодавством не передбачено необхідність надання чоловіком повторної згоди чи декількох згод на здійснення штучного запліднення дружини, тим більше позивачу був роз’яснений порядок проведення лікування методом ЕКО та відомо про можливість потреби здійснення не однієї спроби, перш ніж настане вагітність. Крім цього, позивач знав, що його дружина повторно поїхала в березні 2013 р. до Київського Інституту генетики репродукції для здійснення процедури штучного запліднення за допомогою взятих у нього раніше біологічних матеріалів. Ніякі дії щодо відкликання своєї заяви­згоди чи інше, що би свідчило про небажання ним здійснення штучного запліднення його дружини не прийняв, що також спростовує його доводи на підтримку позовних вимог. А згідно з висновком експертизи, позивач може бути біологічним батьком дітей, народжених дружиною, з ймовірністю 99,9 %. Як ми вже зазначали, передумовою застосування допоміжних репродуктивних технологій є оформлення подружжям заяви встановленого зразка. Х.Я. Терешко зазначає, що з контексту цієї заяви очевидно, що особи, які її підписали отримали у доступній формі всю необхідну інформацію про порядок проведення лікування й були попереджені, що для лікування безплідності може знадобитися не одна спроба до моменту настання вагітності, а також й про те, що у процесі лікування можуть бути виявлені невідомі раніше факти, через які, можливо, буде потрібно змінити план чи спосіб лікування. І.Я. Сенюта звертає увагу на те, що план обстеження і лікування визначає спектр медичних послуг, які надаватимуться пацієнтові, та окреслює обсяг фактичних дій медичних працівників з надання медичної допомоги. Відтак, якщо у процесі надання пацієнтові медичної допомоги постане необхідність змінити такий план обстеження чи лікування або здійснити його коригування відповідно до стану пацієнта, то попередньо погоджений план буде змінено. Зміна плану обстеження та лікування вимагає отримання додаткової письмової згоди пацієнта стосовно таких змін. Зміна виду медичної допомоги або способу її надання також вимагають отримання додаткової письмової згоди пацієнта.

Таким чином, у разі повторного запліднення дружини в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій потрібна додаткова письмова згода подружжя, тобто як дружини, так і чоловіка. Слід також зазначити, що в заяві подружжя вказує конкретний вид методики допоміжних репродуктивних технологій, за допомогою якої буде відбуватися лікування безпліддя. Тому у разі зміни виду методики застосування допоміжних репродуктивних технологій також потрібна додаткова згода подружжя. Якщо чоловік не надав згоди на застосування щодо дружини допоміжних репродуктивних технологій, то відповідно до ст.136 СК України він має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Наприклад, Долинським районним судом Івано-Франківської області у рішенні від 13.06.2017 р. та Комунарським районним судом м. Запоріжжя у рішенні від 18.09.2018 р. було встановлено, що дитина народилася в результаті допоміжних репродуктивних технологій за відсутності згоди чоловіка. Тому задоволені позовні вимоги про виключення відомостей особи як батька з актового запису про народження дитини. Порядок відкликання згоди одним із членів подружжя на застосування допоміжних репродуктивних технологій Не менш важливим є питання, чи може дружина або чоловік відкликати свою згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій. Це питання було предметом розгляду Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, зі змісту рішення ЄСПЛ по справі “Еванс проти Сполученого Королівства” (2007) випливає, що заявниця - пані Еванс та її партнер розпочали лікування безпліддя. У пані Еванс під час огляду у клініці діагностували передраковий стан яєчників. Перед їх хірургічним видаленням їй запропонували пройти цикл запліднення in vitro (у пробірці). Під час консультації медичний персонал проінформував заявницю та її партнера про те, що кожен із них повинен підписати документ, який засвідчує їхню згоду на лікування ЕКЗ, і що кожен із них має право відкликати свою згоду до того моменту, як ембріони будуть імплантовані в матку заявниці. Після цього пара підписала необхідні документи. Згодом було створено шість ембріонів, які були поміщені на зберігання, а заявниці проведено операцію із видалення яєчників. Однак невдовзі стосунки між заявницею та її партнером припинилися і останній відкликав свою згоду на продовження зберігання ембріонів і на використання їх заявницею. Заявниця розпочала судовий процес з метою відновлення згоди на зберігання ембріонів та їх використання. Заявниця скаржилася до ЄСПЛ, що вимога згоди батька на продовження зберігання та імплантацію запліднених яйцеклітин порушувала її право відповідно до ст.8 та ст.14 Конвенції. ЄСПЛ також зазначив, що на міжнародному рівні немає одностайності у регулюванні лікування шляхом штучного запліднення та у використанні ембріонів, створених у результаті такого лікування. На думку ЄСПЛ, межі оцінки, надані державі, повинні бути настільки широкими, щоб охоплювати як її рішення втручатися в цю сферу, так і в разі такого втручання встановити детальне регулювання цих питань для досягнення балансу приватних та публічних інтересів. ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність порушення ст.8 та ст.14 Конвенції. І. Рубець наголошувала на необхідності законодавчого закріплення права особи відкликати свою згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій до моменту зачаття дитини. Адже волевиявлення особи може змінюватися залежно від багатьох факторів. Однак слід погодитись із Н.М. Конончук, що не треба пов’язувати це право з моментом зачаття. Адже факт зачаття в певний період його фактичного існування може бути невиявленим. Варто зазначити, що, наприклад, згідно п.3.10 Порядку, діагностика вагітності за рівнем бета-ХГ у крові або сечі здійснюється закладом охорони здоров’я через 10-16 днів від дня ембріотрансферу, а ультразвукова діагностика вагітності проводиться не раніше 21 дня після перенесення ембріонів. Тому могла би виникнути ситуація, що дитина вже зачата, але факт її зачаття ще не встановлено закладом охорони здоров’я і в цей час особа відкликає свою згоду. Вважаємо, що особа має право на відкликання своєї згоди на застосування допоміжних репродуктивних технологій до моменту проведення відповідних медичних маніпуляцій. Відкликати свою згоду дружина або чоловік може шляхом подання заяви до закладу охорони здоров’я, в якому вони проходять лікування безпліддя методами допоміжних репродуктивних технологій. Вважаємо, що така заява може бути подана в письмовій формі. Не обов’язковим є її нотаріальне посвідчення, адже воно вимагає дотримання певного порядку, визначеного законодавством про нотаріат, який може тривати певний період в часі. Тому чоловік може не встигнути до початку проведення відповідних медичних маніпуляцій відкликати свою згоду».