Порядок та правові наслідки усиновлення

Умови усиновлення — це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх заміню­ють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем (В.

Згода дитини на усиновлення (ст. 218 СК). Згідно із загаль­ним правилом для усиновлення дитини потрібна її згода, яка даєть­ся у формі, що відповідає її вікові та стану здоров'я (усно, письмо­во і т.ін.).

Усиновлення без згоди дитини можливе в таких випадках:

1) якщо дитина у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідо­млює факту усиновлення. Щодо віку, то йдеться про малолітню дити­ну, яка з огляду на свої розумові здібності не може дати згоду на своє усиновлення. Дитина (навіть після 14 років) може також за станом здоров'я не усвідомлювати факту усиновлення. Наприклад, дитина глухоніма або відстає в розумовому розвитку тощо (ч. 3 ст. 218 СК);

2) якщо дитини проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст. 218 СК). У цьому випадку розв'язання питан­ня про усиновлення покликане убезпечити дитину від небажаного емоційного та психологічного впливу, що неодмінно матиме місце в разі розголошення таємниці усиновлення, оскільки в таких випа­дках дитина, як правило, не знає про те, що виховується не батька­ми, і впевнена, що є рідною дитиною усиновлювачів.

Згода батьків на усиновлення дитини (ст. 217 СК). Як пра­вило, усиновлюються діти, в яких немає батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідо­цтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. На жаль, за сучасних умов поширеними стали випа­дки, коли батьки, або бодай один із них, у дитини є, але існує нага­льна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, приведе до істотних юридичних змін у їхніх стосунках. У цих випадках і по­трібна згода кровних (рідних) батьків на це.

Згода на усиновлення потрібна від обох батьків, незалежно від того, проживають вони разом із дитиною чи окремо від неї.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її бать­ків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними:

1) згода є безумовною (батьки не можуть вимагати, щоб ди­тина була усиновлена конкретною особою або подружжям тощо);

2) згода є безплатною;

3) може бути надана лише після досягнення дитиною двомі­сячного віку;

4) складається письмово і засвідчується нотаріусом. Якщо батьки неповнолітні - потрібна також згода їхніх батьків (але її форма законодавством не визначена).

Усиновлення дитини без згоди батьків (ст. 219 СК). Устано­влене законом загальне правило, за яким для здійснення усинов­лення необхідно отримати згоду батьків, не завжди можна викона­ти. Тому у випадках, чітко визначених законом, дитина може бути усиновлена і без згоди батьків. При цьому такий перелік є вичерп­ним і розширеному тлумаченню не підлягає. Зокрема, усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною:

1) невідомі (усиновлення дитини, яку було підкинуто, знай­дено). Підстава щодо невідомості батьків застосовується в тому випадку, коли через відсутність інформації про батьків запис про них у Книзі реєстрації народжень згідно зі ст. 135 СК проведено за рішенням органу опіки та піклування;

2) визнані безвісно відсутніми;

3) недієздатними;

4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлю- ється;

5) повнолітні батьки, які не проживають з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють до неї бать­ківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини. Щодо дітей, які позбавлені батьківського піклування, згоду на усинов­лення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров'я або на­вчальний заклад, в якому перебувала дитина.

Згідно зі ст. 243 СК над дітьми-сиротами і дітьми, позбавле­ними батьківського піклування, установлюється опіка та піклуван­ня. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років. Але бувають випадки, коли дитину, яка перебуває під опікою, піклуванням, ба­жають усиновити на правах дочки чи сина.

Відповідно до ч. 1 ст. 221 СК на усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, по­трібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків.

Отримання згоди зазначених осіб необхідне виключно з ме­тою захисту інтересів дитини. Тому якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опіки та піклування (ч. 2 ст. 221 СК).

Відповідно до ст. 222 СК усиновлення дитини, яка не має ба­тьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному за­кладі, потрібна письмова згода цього закладу.

Проте й відмова зазначених органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповідає її інтересам. При цьому якщо в судовому порядку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, заперечення зазначених органів не буде пере­шкодою до усиновлення.

Згода одного з подружжя на усиновлення дитини (ст. 220 СК). На усиновлення дитини одним з подружжя потрібна письмова зго­да другого з подружжя, посвідчена нотаріально. Така згода необхідна в зв'язку з тим, що той з подружжя, який не є усино­вителем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха.

Проте усиновлення дитини може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Порядок усиновлення - це процедура, яка складається з пев­них стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені законодавством.

Сімейний кодекс встановлює судовий порядок усиновлення (ст.

Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК. Спра­ви про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника.

Усиновлення - це добровільний акт, який може бути прове­дений тільки на прохання особи, яка бажає усиновити дитину. Це означає, що ніхто не може бути примушений до усиновлення дітей проти своєї волі.

Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду письмову заяву про усиновлення персонально. Подання заяви через предста­вника не припускається.

Усиновлення пов'язане передусім із волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплину­ти на його наміри. З огляду на це закон дозволяє такій особі відкли­кати заяву про усиновлення до набрання чинності рішення суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 СК). Після цього відмова від уси­новлення стає неможливою.

Ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, суд має вра­ховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину;

2) її сімейний стан та умови проживання;

3) ставлення до виховання дитини;

4) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

5) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути уси- новлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на уси­новлення;

6) особу дитини та стан її здоров'я, ставлення дитини до осо­би, яка бажає її усиновити;

7) взаємини особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, на­віть те, як довго ця особа опікується дитиною тощо (ч. 1 ст. 224 СК).

Безумовно, перелік цих обставин не є вичерпним, і суддя може вимагати подання будь-яких інших документів, залучати до участі в справі батьків дитини, саму дитину, яка досягла віку 7 років, інших заінтересованих осіб для того, щоб прийняти правильне рішення.

Тільки при дотриманні всіх умов усиновлення, установлення здатності до цього особи, яка бажає усиновити дитину,, а також упевненості в тому, що усиновленням будуть забезпечені стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Перепоною до усиновлення не може слугувати той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч. З ст. 224 СК).

На підставі рішення суду про усиновлення залежно від бажання усиновлювача видається або Свідоцтво про усиновлення, або нове Свідоцтво про народження дитини (ч. 2 ст. 225, ст. 233 СК).

Усиновлення вважається здійсненим у день, коли набрало чинності рішення суду про усиновлення (ч. 1 ст. 225 СК).

Таємниця усиновлення (ст. 226 - 231 СК). Після розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення, яке відповідно до принципу таємниці усиновлення не проголошується публічно.

СК передбачає два види таємниці усиновлення:

1) від інших людей;

2) від самої дитини.

Проте особа, яка була усиновлена, має право після досягнен­ня нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення (ч. 3 ст. 226 СК).

Таємниця усиновлення забезпечується в такий спосіб:

1) особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення, а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов'язані не розголошувати її (ч. 1 ст. 228 СК);

2) усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини (ст. 227 СК);

3) відомості про усиновлення видаються судом лише за зго­дою усиновлювача (виняток - на вимогу правоохоронних органів, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є в їх провадженні) (ч. 2 ст. 228 СК);

4) особа, яка подала заяву про всиновлення, може бути запи­сана матір'ю (батьком) усиновленого (ст. 229 СК);

5) особа, яка подала заяву про всиновлення, може змінити ві­домості про народження та дату народження дитини (ст. 230 СК);

6) зміна прізвища, імені та по батькові особи, яку всиновлено.

Правило щодо таємниці усиновлення має і винятки:

1) усиновлення дитини, яка є громадянином України, осо­бою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо в державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним (ст. 285 СК);

2) коли йдеться про таємницю усиновлення, то усиновлювач та дитина не зобов’язуються за законом зберігати в таємниці відо­мості про усиновлення.

Правові наслідки усиновлення. Між усиновлювачем і усинов­леною дитиною виникають взаємні особисті і майнові права і обо­в’язки, які існують між батьками і дітьми, причому не тільки сімейні, а й права і обов’язки, передбачені іншими галузями зако­нодавства (цивільним, житловим, трудовим, пенсійним).

Можна виокремити такі наслідки усиновлення:

1) з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день, коли набрало чинності рішення суду (ч. 1 ст. 225 СК), припиняють­ся особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за похо­дженням, за певними винятками;

2) з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яку всиновлено (а в майбутньому - між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням;

3) усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька, а усиновлені - правовий статус дитини (сина, дочки). Проте у випад­ках, передбачених законом, дитина зберігає права, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, інші соціальні випла­ти, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годуваль­ника, які вона мала до усиновлення (ст. 234 СК).

3.