<<
>>

Г осподарсько-правове забезпечення залучення інвестицій у капітальне будівництво

Для розвитку капітального будівництва необхідним є забезпечення постійного надходження грошових коштів для проведення будівельних робіт. Одним з головних напрямків, відповідно до підходів ЄС є залучення грошових коштів приватних осіб.

Одним з господарсько-правових засобів, що здатен виконувати функцію залучення грошових коштів та одночасно вирішувати завдання сталого розвитку капітального будівництва, території країни є механізм державно-приватного партнерства. Статтею 1 закону «Про державно-приватне партнерство» визначено, що державно-приватне партнерство - співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами [408]. Проект закону України «Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства в Україні» від 08.12.2008 р. N 3447, визначав державно-приватне партнерство як систему відносин, які складаються між державою та/або територіальною громадою, з однієї сторони, та суб'єктом господарювання, що діє на основі приватної форми власності, з іншої сторони, для взаємовигідної співпраці на строковій основі з метою реалізації суспільно значущих проектів, досягнення соціального та економічного ефекту [409]. Тобто, якщо порівняти ці визначення то можна побачити, що чинним нормативно-правовим актом чітко встановлено суб’єктний склад державно-приватного партнерства (державні партнери в особі уповноважених органів та приватні партнери) і порядок оформлення відносин між ними (договірний характер), але відсутня мета державно-приватного партнерства та як правову форму визначено тільки договір.

Найбільш загальне визначення державно-приватного партнерства дає Світовий банк: «державно-приватне партнерство - це угода між публічними і приватними сторонами з приводу виробництва і надання інфраструктурних послуг, які укладаються з метою залучення додаткових інвестицій і, що ще більш важливо, як засіб підвищення ефективності бюджетного фінансування» [410].

Організація економічного співробітництва та розвитку визначає державно- приватне партнерство як офіційні відносини або домовленості на фіксований/нескінченний період часу між державними і приватними учасниками, у якому обидві сторони взаємодіють у процесі ухвалення рішень і спів інвестують обмежені ресурси для досягнення конкретних цілей у визначеній сфері [411]. Європейська правова група визначає державно-приватне партнерство як систему договірних відносин, що складається між державою і приватними партнерами задля взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі з метою досягнення соціальних та економічних результатів [412].

Визначення партнерства можна також зустріти у документах ООН. Зокрема, у доповіді Генерального секретаря про розширення співпраці між Організацією Об'єднаних Націй і всіма відповідними партнерами, зокрема приватним сектором вказано, що під партнерством розуміються добровільні і засновані на співпраці взаємини між різними суб'єктами, які як представляють державу, так і суб’єктами, які не пов'язані з державою, при яких всі учасники домовляються спільними зусиллями добиватися загальної мети або виконувати конкретне завдання і спільно долати несприятливі фактори, нести спільну відповідальність, надавати на взаємній основі ресурси і знання, користуватися досягнутими результатами [413]. Крім того у вищевказаній доповіді зроблені деякі висновки щодо партнерства: а) партнерства є засобом досягнення мети, а не метою самою по собі; б) партнерства припускають взаємний обмін ресурсами і поділ відповідальності, а не односпрямований потік. При цьому під ресурсами розуміються не тільки матеріальні або грошові кошти і в це поняття входять також знання, навички, довіру аудиторії та ін.; в) партнери повинні бути готові відмовитися від певної частки контролю над ситуацією - це несе за собою як ризики, так і вигоди; г) необхідна достатня ступінь взаємної поваги і довіри між партнерами, щоб вони могли працювати разом, а також спільність цілей (однак повна єдність цілей не обов'язково) [414].

Серед вчених також пропонуються різні визначення державно-приватного партнерства. С. Шишкін визначає державно-приватне партнерство як пряму економічну форму державної підтримки підприємницької діяльності, яка полягає в участі держави у фінансуванні певної соціально значущої діяльності суб'єктів підприємництва [415, с. 233]. Таке визначення є дещо суперечливим на тій підставі, що у державно-приватному партнерстві навпаки приватний бізнес, інвестуючи власні ресурси у об’єкти державної (комунальної) власності, сприяє досягненню державою, територіальною громадою тих чи інших соціально - економічних цілей, завдань. Звичайно, суб’єкт господарювання при цьому може отримувати певну підтримку зі сторони держави у вигляді пільг, гарантій, компенсацій, однак мета надання таких пільг та гарантій в першу чергу спрямована на реалізацію проекту у певній сфері державно-приватного партнерства, а не на забезпечення підтримки розвитку приватного бізнесу. А.А. Власова виділяє проектний характер державно-приватного партнерства і характеризує його як довгострокове регульоване договором співробітництво між державою і приватним сектором з метою виконання завдань, які традиційно відносяться до компетенції держави, яке охоплює весь життєвий цикл відповідного проекту [416, с. 6]. Тобто на її думку співробітництво держави та приватного сектору має договірний характер, не дивлячись на те, що державно - приватне партнерство може розвиватися не лише у договірній, а й у інституційній (корпоративній) формі. О. Д. Сиротюк дає наступне визначення державноприватного партнерства - це форма господарювання, яка потребує спеціального юридичного оформлення домовленості між органами державної влади та місцевого самоврядування з недержавними суб’єктом господарювання про створення публічним партнером режиму сприяння у здійсненні господарської діяльності у межах певної адміністративно-територіальної одиниці на користь приватного партнера, який зобов’язується здійснити заходи сприяння соціально- економічного розвитку територій [417, с.

117]. Таке визначення державноприватного партнерства є дещо обтяжливим, оскільки для юридичного поняття тих чи інших правовідносин, які виникають між сторонами, достатньо встановити його суб’єктний склад, порядок оформлення відносин між ними, предмет та мету діяльності, інші складові такої взаємодії можуть передбачатися безпосередньо у нормативно-правових актах чи в укладеному між сторонами договорі.

З аналізу вищенаведених нормативно-правових актів та позицій науковців можна зробити висновок про доцільність закріплення у чинному законодавстві

наступних ознак державно-приватного партнерства: стабільність відносин, реалізація суспільно-значущих завдань соціально-економічного розвитку держави/територіальної громади, належність об’єкту державно-приватного партнерства державному партнеру, якщо інше не передбачено умовами договору про державно-приватне партнерство, взаємний поділ ризиків спільної діяльності, можливість взаємного спільного фінансування.

Правовою формою опосередкування відносин у державно-приватному партнерстві є господарський договір. При цьому передача об’єктів державної, комунальної власності приватному партнеру здійснюється за результатами відкритого конкурсу, відповідно до порядку, затвердженого постановою КМ України від 11.04.2011 року № 384[418]. Закон України «Про державно-приватне партнерство» передбачає можливість в рамках державно-приватного партнерства укладати не тільки договори, які прямо передбачені в ньому, але і інші. Тому доцільність та обґрунтованість укладення будь-якого договору в рамках державно-приватного партнерства насамперед залежить від ефективності співпраці публічного та приватного сектору, від обґрунтованості соціально - економічних та екологічних наслідків від такого партнерства, від економічних та фінансових показників реалізації партнерства, у тому числі шляхом порівняння показників його реалізації із застосуванням державно-приватного партнерства, включаючи прогнозовані витрати та вигоди від його реалізації, з показниками здійснення такої діяльності за інших умов, ніж у рамках державно-приватного партнерства тощо.

На думку О.В. Шаповалової «за формальними ознаками договір підряду на капітальне будівництво за державні кошти може бути правовою формою господарських зв’язків, які складаються на умовах державно-приватного партнерства», також вона вказує, що до сфери капітального будівництва актуальними є майже всі ознаки, окрім довгої тривалості відносин, однак в умовах кризи практика доводить, що більша частина об’єктів все ж таки перевищує п’ятирічний термін забудови [76, с.35]. В цілому з її позицією можна погодитись з тим доповненням, що в процесі реалізації такого договору можуть залучатися не тільки державні кошти, а й кошти приватних осіб (приватного бізнесу). Оскільки згідно зі ст. 9 закону України «Про державно-приватне партнерство», фінансування державно-приватного партнерства може здійснюватися за рахунок: фінансових ресурсів приватного партнера; фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку; коштів державного та місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством. Також слід відзначити, що проект державно-приватного партнерства в сфері капітального будівництва може передбачати не тільки здійснення будівництва (реконструкцію, технічне переоснащення), а й подальше використання (експлуатацію) такого об’єкта. Також договір підряду на капітальне будівництво може бути однією з форм здійснення державно-приватного партнерства, у зв’язку з наступним:

В ч.2 ст.7 закону України «Про державно-приватне партнерство» зазначено, що об'єктами державно-приватного партнерства можуть бути: а) існуючі, зокрема, відтворювані (шляхом реконструкції, модернізації, технічного переоснащення) об'єкти, у тому числі ділянки надр; б) створювані чи придбані об'єкти.

При цьому зі змісту ч. 3 вищевказаної статті випливає, що державному партнерові належить право власності на об'єкти, що добудовані, перебудовані, реконструйовані в рамках державно-приватного партнерства.

Аналіз закону «Про державно-приватне партнерство дозволяє визначити у межах державно-приватного партнерства у сфері капітального будівництва наступні основні типи господарсько-правових договорів: 1) договір про державно-приватне партнерство; 2) договір підряду на капітальне будівництво; 3) договір щодо порядку експлуатації (користування, управління) приватним партнером об’єктом капітального будівництва, збудованого (реконструйованого, модернізованого) в рамках державно-приватного партнерства, яке здійснюється у формі договору підряду на капітальне будівництво.

Договір про державно-приватне партнерство, який укладається за результатами проведення конкурсу з визначення приватного партнера у якості переможця конкурсу та власне є основоположним (рамковим, базовим) договором, на якому базується співпраця партнерів державно-приватного партнерства, що здійснюється в тому числі і у формі договору підряду на капітальне будівництво. Такий договір діє протягом всього періоду співпраці державних та приватних партнерів, незалежно від кількості та видів договорів, які укладаються задля реалізації проекту державно-приватного партнерства. Іншими словами це договір, який служить підґрунтям для укладення низки договорів в процесі втілення в життя програмних цілей державно-приватного партнерства та визначає загальні дії державних та приватних партнерів, деталізація зобов’язань яких встановлюється в інших укладених договорах, які в свою чергу доповнюють та конкретизують господарсько-правові зобов’язання сторін державно-приватного партнерства.

Договір підряду на капітальне будівництво як одна із складових частин проекту державно-приватного партнерства, яке здійснюється у формі договору підряду на капітальне будівництво. В даному випадку, договір підряду на капітальне будівництво потрібно розглядати не як самостійний вид договору з притаманними тільки йому характерними ознаками, а у сукупності із всією договірною документацією, в основу якої покладено мету, завдання, способи втілення в життя програмних цілей державно-приватного партнерства. Оскільки вид будівельних робіт, порядок та строки проведення будівельних робіт, залучення до будівництва інших осіб (найманих працівників, субпідрядників), окрім приватного партнера вже оговорюється на стадії проведення конкурсу з визначення приватного партнера у якості переможця конкурсу, в подальшому закріплюється у договорі про державно-приватне партнерство (господарська партнерська угода) та безпосередньо конкретизація проведення тих чи інших будівельних робіт відбувається шляхом укладення договору підряду на капітальне будівництво. Як наслідок договір підряду на капітальне будівництво слід розглядати як один з проміжних етапів виконання договірних зобов’язань сторонами державно-приватного партнерства, який укладається між сторонами після укладення договору про державно-приватне партнерство (господарської партнерської угоди) та на його (її) виконання. З огляду на вищевикладене - договір про державно-приватне партнерство (господарська партнерська угода) являється передумовою укладення договору підряду на капітальне будівництво, як складкової частини проекту державно-приватного партнерства, а не навпаки.

Ресурсами, які застосовуються під час будівельних робіт та які можуть надаватися як державним, так і приватним партнером виступають зокрема, але не виключно матеріальні ресурси, транспортні засоби, будівельні машини та робоча сила, що використовуються для виконання робіт тощо. Стаття 9 закону України «Про державно-приватне партнерство» містить відкритий перелік джерел фінансування державно-приватного партнерства, в результаті чого партнери державно-приватного партнерства можуть фінансувати капітальне будівництво як одну із стадій (етапів) реалізації державно-приватного партнерства будь-якими не забороненими чинним законодавством ресурсами. Наприклад, державний партнер може фінансувати капітальне будівництво шляхом надання приватному партнерові різноманітного обладнання, устаткування, машин, які після проведення будівельних робіт повертаються приватним партнером державному партнерові. Вищевказане обладнання також може надаватися державним партнером приватному партнерові на основі укладеного договору лізингу, строк дії якого має охоплюватися періодом виконання приватним партнером будівельних робіт. Крім того, державний партнер може надавати приватному партнерові сировину, матеріали, різноманітні інноваційні та енергозберігаючі технології, які підвищать якість проведених будівельних робіт щодо об’єктів державно-приватного партнерства. У договорі підряду на капітальне будівництво повинен бути передбачений механізм залученням приватним партнером робочої сили в рамках виконання договору підряду на капітальне будівництво як складової частини договірної документації проекту державно-приватного партнерства.

Якщо для здійснення державно-приватного партнерства необхідне користування земельною ділянкою, державний партнер забезпечує приватному партнеру можливість використання такої ділянки на строк, встановлений договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства. При цьому документація із землеустрою розробляється на замовлення державного партнера.

Крім того державний партнер надає приватному партнерові дозвільну, проекту та іншу договірну документацію, яка стосується будівельних робіт щодо об’єктів державно-приватного партнерства.

Договір щодо порядку експлуатації (користування, управління) приватним партнером об’єктом капітального будівництва, збудованого (реконструйованого, модернізованого) в рамках державно-приватного партнерства, яке здійснюється у формі договору підряду на капітальне будівництво. Такий договір укладається між партнерами державно-приватного партнерства після завершення проведення певного виду будівельних робіт. Необхідність укладення такого договору викликана тим, що одним із головних завдань державно-приватного партнерства є досягнення економічних, соціально-значущих показників шляхом подальшого ефективного використання закінченого будівництвом об’єкту державноприватного партнерства, оскільки саме експлуатація об’єктів державно - приватного партнерства на повну потужність здатна в повній мірі реалізувати мету державно-приватного партнерства.

Видами господарсько-правових договорів щодо порядку експлуатації (використання) об'єкта державно-приватного партнерства можуть бути наступні:

1. Договір оренди, відповідно до умов якого приватному партнерові об’єкт державно-приватного партнерства передається на умовах оренди. Істотними умовами договору оренди згідно ч. 1 ст. 284 ГК України є: об’єкт оренди (в даному випадку таким об’єктом виступає відновлений шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення, проведення капітального ремонту або побудований об’єкт державно-приватного партнерства); строк на який укладається договір оренди - строк дії договору оренди буде визначатися залежно від тривалості відносин між державними та приватними партнерами в рамках державно-приватного партнерства; орендна плата або порядок здійснення інших платежів у погодженій сторонами формі; порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендного майна та його повернення приватним партнером державному партнерові. При цьому, якщо договір оренди об’єкта державно-приватного партнерства у вигляді будівлі або іншої капітальної споруди

становить більше трьох років такий договір підлягає нотаріальному посвідченню згідно ст. 793 ЦК України. Згідно ст. 794 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Тобто державній реєстрації підлягає не договір оренди будівлі, а право користування нерухомим майном, яке виникло на підставі договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) відповідно до закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [338].

2. Договір оренди з викупом. Незважаючи на те, що за приписами ч. 3 ст. 7 закону України «Про державно-приватне партнерство» об’єкт державноприватного партнерства належить державному партнерові, доцільно на законодавчому рівні передбачити можливість приватного партнера викупати об’єкт державно-приватного партнерства після спливу строку реалізації програми державно-приватного партнерства, оскільки протягом дії програми такий об’єкт повинен експлуатуватися, виходячи з мети та програмних завдань державноприватного партнерства. Також в договорі оренди з викупом можна передбачити що після викупу такий об’єкт протягом установленого строку повинен експлуатуватися без зміни профільної діяльності. Порядок здійснення викупу приватним партнером об'єкта державно-приватного партнерства повинен зазначатися у договір оренди з викупом. Істотні умови та форма договору оренди з викупом аналогічні, що й для договору оренди, які зазначені вище.

3. Договір управління майном, згідно умов якого приватному партнерові об’єкт державно-приватного партнерства буде передаватися в управління, який в свою чергу буде здійснювати управління об’єктом державно-приватного партнерства в інтересах державного партнера. Відповідно до ст. 1031 ЦК України договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню. Отже, договір управління об’єктом державно-приватного партнерства у вигляді нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 1035 ЦК України істотними умовами договору управління майном є: перелік майна, що передається в управління; розмір і форма плати за управлінням майном. Строк договору управління майном буде визначатися залежно від тривалості відносин між державними та приватними партнерами в рамках державно-приватного партнерства.

4. Договір концесії, умовами якого передбачено надання приватному партнерові об’єкта державно-приватного партнерства в експлуатацію з метою задоволення громадських потреб. Варто наголосити на тому, що в даному випадку договір концесії виступає не як форма державно-приватного партнерства, а як механізм реалізації проекту державно-приватного партнерства, яке здійснюється у формі договору підряду на капітальне будівництво.

Про кожен із укладених договорів з приводу експлуатації (використання) об'єкта державно-приватного партнерства державний партнер повідомляє Департамент інвестиційно-інноваційної політики та розвитку державно - приватного партнерства Міністерства економічного розвитку та торгівлі.

Після строку експлуатації (користування, управління) приватним партнером об’єктом державно-приватного партнерства, яке здійснювалося у формі договору підряду на капітальне будівництво - такий об’єкт, залежно від домовленостей партнерів державно-приватного партнерства, підлягає поверненню державному партнерові або підлягає викупу приватним партнером.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 закону України «Про державно-приватне партнерство» у разі якщо для здійснення державно-приватного партнерства необхідне користування земельною ділянкою, державний партнер забезпечує приватному партнеру можливість використання такої ділянки на строк, встановлений договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства. При цьому порядок та умови отримання приватним партнером права на користування земельними ділянками, зазначеними у частині першій цієї статті, зазначаються в умовах конкурсу з визначення приватного партнера для укладення договору в рамках державно-приватного партнерства - ч. 2 ст. 8 закону України «Про державно-приватне партнерство». Тобто державний партнер зі своєї сторони гарантує можливість використання земельної ділянки приватним партнером, однак закон не містить яким чином повинне бути оформлене відповідне право.

Згідно ч. 1 ст. 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших будівель (суперфіцій). Таке право у сфері капітального будівництва при проведенні державно-приватного партнерства виникає на підставі договору. Частиною 2 ст. 415 ЦК України передбачено, що землекористувач має право власності на споруди, споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Як зазначає В. І. Андрейцев, суперфіціарій (що стосується договору підряду на капітальне будівництво, то саме приватний партнер в рамках державно-приватного партнерства буде виступати суперфіціарієм), як власник будівлі або споруди набуває усіє повноти прав власності щодо такого майна, у тому числі і право розпоряджатися цим майном. Він може використовувати його особисто чи передати в оплатне чи безоплатне використання третім особам, перепланувати, добудувати будівлю, споруду, відчужувати їх на власний розсуд, передавати у спадщину тощо [419, с.699]. Проте відповідно до ч. 2 ст. 7 закону України «Про державно-приватне партнерство» право власності на об'єкти, що добудовані, перебудовані, реконструйовані в рамках державно-приватного партнерства, належить державному партнеру.

Отже, за умовами договору суперфіцію об’єкт будівництва належить особі, яка здійснює забудову земельної ділянки, тобто в рамках державно-приватного партнерства цією особою виступає приватний партнер (приватний бізнес). Проте закон України «Про державно-приватне партнерство» передбачає, що такий об’єкт будівництва, не дивлячись на те, що він тимчасово знаходиться у експлуатації (користуванні, управлінні) іншої особи належить державному партнерові, який після закінчення строку дії договору в рамках державно - приватного партнерства підлягає передачі державному партнерові. Натомість згідно ч. 1 ст. 417 ЦК України у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. Як наслідок договір суперфіцію не може укладатися в рамках державноприватного партнерства, яке зокрема здійснюється в формі договору підряду на капітальне будівництво, оскільки державно-приватне партнерство, на відміну від договору суперфіцію, не передбачає можливості набуття особою права власності на збудований об’єкт - такі об’єкти належать державному партнерові. Тому доцільно право користування земельною ділянкою в рамках державно-приватного партнерства оформляти шляхом укладення договору оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності. При цьому такий договір повинен передбачати перелік істотних умов, які передбачені ст. 15 закону України «Про оренду землі».

Крім того, якщо між партнерами державно-приватного партнерства буде встановлений механізм викупу об’єкта державно-приватного партнерства, також доцільно укладати договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій знаходиться об’єкт державно-приватного партнерства, з наданням приватному партнерові переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Оскільки зі змісту ч. 4 ст. 93 ЗК України випливає, що оренда земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Закон України «Про державно-приватне партнерство» передбачає дуже обмежене коло форм державно-приватного партнерства. Розповсюдженими у міжнародній практиці є наступні договори на: 1) відновлення (реконструкцію), експлуатацію приватним партнером та повернення державі після визначеного терміну цього об’єкту; 2) відновлення (реконструкцію), оренду приватним інвестором об’єкту та повернення після обумовленого терміну державі; 3) відновлення (реконструкція), управління та передачу його державі; 4) будівництво, оренду приватним партнером та передачу об’єкта після визначеного терміну державі; 5) будівництво, володіння та експлуатацію нового інфраструктурного об’єкту приватним партнером, з забезпеченням йому державою мінімального доходу. Всі вищевказані конструкції співпраці держави з приватним бізнесом можуть застосовуватися і в рамках державно-приватного партнерства, яке здійснюється у формі договору підряду на капітальне будівництво, оскільки вказують на певний вид капітального будівництва: нове будівництво, реконструкція, технічне переоснащення та подальшу експлуатацію такого об’єкту.

Для належного розвитку державно-приватного партнерства в Україні доцільно доповнити ст. 5 закону України «Про державно-приватне партнерство» зазначеними формами такої діяльності, а також навести приблизний перелік видів договорів державно-приватного партнерства. Крім того, у зв’язку з складністю та тривалістю відносин державно-приватного партнерства такі відносини можуть опосередковуватись не одним договором, а сукупністю господарських контрактів в процесі поетапної реалізації проекту державно-приватного партнерства.

У науковій літературі справедливо наголошувалось на доцільності правового оформлення державно-приватного пратнерства у вигляді акціонерного товариства[420, с.7-9]. За умови внесення змін до закону України «Про державно- приватне партнерство» щодо запровадження інституціональної (корпоративної) форми державно-приватного партнерства доцільним було б створення корпорацій - спільних підприємств за участю державних та приватних партнерів, основним видом діяльності яких виступало б здійснення будівельних робіт. В даному випадку державний партнер в особі уповноважених органів міг свою частку в статутний капітал корпорацій вносити різноманітним майном: устаткування, обладнання, механізми, машини, вносити різноманітні інноваційні та енергозберігаючі технології, які підвищать якість будівельних робіт. Оскільки держава, маючи на праві власності те чи інше майно не завжди може належним чином використовувати таке майно із різних причин як то: відсутність відповідних проектів, недостатня кількість висококваліфікованих спеціалістів, низький рівень заробітних плат та таке інше.

Натомість створені корпорації за участю держави та приватного бізнесу мали б можливість залучати висококваліфікований персонал, встановлювати гнучку систему оплату праці тощо. Ефективність діяльності таких корпорацій викликана ще й тим, що проведення будівельних робіт такі корпорації могли здійснювати не тільки в межах території України, а й за кордоном, так як державний партнер в особі уповноважених органів має більше можливостей встановити партнерські зв’язки із іноземними контрагентами на рівні держави, на рівні місцевих органів влади. В результаті чого українські корпорації матимуть змогу конкурувати з іноземними суб’єктами господарювання, встановлювати більш тісні зовнішньоекономічні зв’язки.

Звичайно, в даному випадку виникає питання, яким чином буде реалізована мета державно-приватного партнерства в межах діяльності таких корпорацій? По - перше, збудовані корпораціями об’єкти капітального будівництва на території України можуть експлуатуватися такими корпораціями після завершення будівельних робіт на умовах тих чи інших договорів, укладених із власниками таких об’єктів, поряд з цим здійснювати будівництво інших капітальних об’єктів, в тому числі і за кордоном, по-друге мета державно-приватного партнерства може бути реалізована шляхом створення корпорацією робочих місць у визначеній кількості, залучення до робіт висококваліфікованого персоналу, в тому числі і закордонних спеціалістів, встановлення певного рівня заробітних плат і тому подібне. Тобто в даному випадку мала б місце не договірна, а інституціональна/корпоративна форма державно-приватного партнерства. О.П. Подцерковний дійшов справедливого висновку, що в Україні поки не склалися традиції лояльного приватного менеджменту. Будь-яке наближення до власності найчастіше закінчується економічними зловживаннями [421,с.36]. Тому потребують свого опрацювання та наукового обґрунтування господарсько-правові механізми запобіганню зловживань при реалізації проектів державно-приватного партнерства і зокрема у рамках державних програм.

Інший напрям для залучення інвестицій у будівельну галузь відкривається у зв’язку з укладенням Угода про асоціацію між ЄС та Україною, яка була ратифікована законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16 вересня 2014 року № 1678-VII [422]. У зв’язку з цим Україна має можливість позиціонуватись як частина європейського економічного та територіального простору. Систематично країни ЄС, організації ЄС сприяють новим асоційованим членам у наближенні до стандартів європейської спільноти у сталому розвитку, ресурсозбереженні, охороні довкілля, розвитку інфраструктури. Також відкриваються можливості для підвищення рівня залучення інвестицій приватних європейських інвесторів. Хоча цей напрям є можливим у довгостроковій перспективі. Після проведення гармонізації вітчизняних технічних норм у будівництві з європейськими, запровадження європейських стандартів у державні закупівлі. нові правила проведення державних закупівель у країнах ЄС. Директива 2014/24/ЄС Європейського парламенту і Ради ЄС від 26 лютого 2014 року про державні закупівлі та Директива 2014/25/ЄС Європейського парламенту і Ради ЄС від 26 лютого 2014 року про закупівлі у комунальній сфері консолідують основні нормативні вимоги до державних закупівель. Для вітчизняного капітального будівництва в перспективі обов’язковим буде використання приладів та засобів електронної комунікації при проведенні державних закупівель. Переможець визначатиметься за критерієм не тільки найнижчої ціни будівельних робіт, але і критерію їх якості та витрат, щодо всього «життєвого циклу» продукту. У тендерній документації мають бути використані європейські або міжнародні стандарти. Пріоритет у складних контрактах, а ним також є і сфера капітального будівництва, надаватиметься «інноваційному партнерству», тобто роботи мають бути інноваційними, передбачати концептуальне проектування, що безумовно сприятиме розвитку капітального будівництва на інноваційній основі. Зазначені Директиви залишають на розсуд національного законодавства порядку забезпечення прозорості при проведенні державних закупівель. Тому необхідно здійснювати концептуальну розробку напрямів вдосконалення господарсько- правових засобів оптимізації державних закупівель у капітальному будівництві з урахуванням зазначених вихідних положень.

Отже державою має бути забезпечено запровадження господарсько- правових механізмів прозорості залучення бюджетних коштів для проведення капітального будівництва. З цією метою необхідно запровадити винятково конкурсний порядок розповсюдження відомостей через мережу Інтернет з наступним публічним розкриттям його результатів та необхідністю подання на конкурс серед інших документів висновку аудитора про відповідність запропонованої вартості будівельних робіт рівню звичайних цін і притягненню до штрафної відповідальності у разі її недотримання при проведенні капітального будівництва переможцем конкурсу. Такий підхід сприятиме залученню грошових коштів не тільки європейських інвесторів, але і вітчизняних. Також державні закупівлі за такого формату будуть сприяти раціональному використанню бюджетних коштів.

Держава має сприяти залученню інвестицій у будівельну галузь шляхом залучення фінансових грантів на запровадження ресурсозбереження, захисту довкілля, проведення реконструктивної будівельної діяльності: а) установ ЄС, б) країн ЄС, в) численних неурядових європейських організацій, г) Агентства США з міжнародного розвитку, а також приватних європейських інвесторів, для чого державні органи мають бути зобов’язані надавати необхідну правову, інформаційну, консультаційну та організаційну підтримку будівельним організаціям.

Асоціація з ЄС надає українській державі широкі можливості приймати участь у різноманітних програмах Євросоюзу. 20 березня 2015 року Міністр освіти і науки України Сергій Квіт та Комісар з досліджень, науки та інновацій Європейського Союзу Карлош Моедаш підписали Угоду між Україною і Європейським Союзом про участь України у Рамковій програмі ЄС з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020». Для України участь у цій програмі означає доступ до всього спектру фінансування цієї програми. Україна зможе скористатися всіма перевагами програми на тій же основі, що і організації з країн Європейського Союзу. Україна може стати отримувачем грантів, які надає Європейська дослідницька рада, а українські науковці матимуть право подавати заявки для участі в програмах мобільності та отримувати стипендії із загальним фінансуванням близько 6 млрд євро [423].

Для Україна участь у науково-інвестиційних програмах не є новою, адже раніше наша країна приймала участь у сьомій рамковій програмі «FP7», що передувала програмі «Г оризонт 2020» зі статусом так званих «третіх» країн (треті країни - країни, які не є членами ЄС і не асоційовані з програмою), тому на даний час в України є всі шанси повноцінно реалізувати надані програмою «Горизонт 2020» можливості у якості уже асоційованого члена. Отже, на сьогоднішній день Україна є повноцінним асоційованим членом у Рамковій програмі ЄС з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020», що в свою чергу відкрило неймовірні перспективи для українських науково-дослідних інститутів, університетів і підприємств від фундаментальних досліджень до впровадження інноваційних розробок у виробництво та виведення їх на ринок, а статус асоційованого членства надає можливість використовувати усі фінансові можливості програми, розробляти власні проектні пропозиції, формувати наукові консорціуми та отримувати фінансування як координатори проектів, що являється передумовою структурних реформ у науково-інноваційній сфері України. У зв'язку з викладеним виникає питання, що являє собою Рамкова програма ЄС з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020» та які відкриває можливості для України як асоційованого члена ЄС?

Європейською комісією 30 листопада 2011 року офіційно було оголошено про створення нової програми «Г оризонт-2020» (Horizon 2020/H2020), мета якої об’єднати фінансування досліджень та інновацій в ЄС. Програма «Горизонт 2020» або іншими словами Восьма рамкова програма Європейського Союзу з розвитку наукових досліджень являє собою семирічну програму фінансування Європейського Союзу задля підтримки та заохочення досліджень в Європейському дослідницькому просторі в період з 2014 по 2020 рік, бюджет якої становить 80 мільярдів євро та являється найбільшою рамковою програмою за всю історію ЄС. Слід відзначити, спочатку Європейською комісією був оголошений бюджет програми в 87 мільярдів євро, проте в подальшому при перегляді бюджету ЄС ця сума була зменшена до 70,2 млрд. Однак у зв'язку із зростанням інфляційних процесів в 2011 році бюджет програми був оцінений в 80 млрд. євро [424]. Програма «Горизонт 2020» об’єднує три програми, які раніше були самостійними, а саме: «Рамкову програму з досліджень», «Рамкову програму з конкурентоспроможності та інновацій» і діяльність Європейського інституту інновацій та технологій. Г оловна мета програми «Г оризонт 2020» - перенесення наукових ідей з лабораторій до ринку шляхом вирішення наступних завдань:

- значне спрощення фінансування внаслідок спрощення структури програми, розроблення єдиного набору правил, скорочення бюрократичної тяганини завдяки простій схемі відшкодування витрат, запровадження єдиного підходу для учасників, скорочення роботи з паперами під час підготування пропозицій, рідшого проведення перевірок та аудитів із загальною метою зменшити середній час на видання гранту;

- інтеграція досліджень та інновацій завдяки забезпеченню безперешкодного та узгодженого фінансування від ідеї до виходу на ринок;

- збільшення підтримки інновацій та діяльності, наближеної до ринку, що веде до прямого економічного стимулювання;

- зосередження на розвитку бізнес-можливостей, враховуючі суспільні завдання;

- надання більших можливостей новим учасникам і молодим перспективним науковцям для просування своїх ідей та одержання фінансування [425], яке здійснюється в трьох основних напрямках: передова наука, лідерство у промисловості (індустріальне лідерство), суспільні (соціальні) виклики.

Основна мета передової науки полягає у підвищенні рівня досконалості європейської наукової бази та підтримки стабільного потоку досліджень світового рівня для забезпечення довготривалої конкурентоспроможності Європи. Цей напрямок передбачає:

- підтримку найталановитіших та креативних науковців та наукових колективів щодо проведення передових досліджень найвищого рівня через Європейську Дослідницьку Раду (ERC);

- наукова співпраця з метою пошуку нових та перспективних областей досліджень через підтримку Майбутніх та виникаючих технологій (FET);

- надання дослідникам можливостей для навчання та розвитку кар’єри у рамках програми дій Марі Складовської Кюрі (Marie Sklodowska-Curie Actions);

- забезпечення доступу всіх європейських дослідників до висококласних

дослідницьких інфраструктур (включаючи е-інфраструктури) (research

infrastructures) [426].

Напрямок лідерства у промисловості (індустріального лідерства) спрямований на те, щоб зробити Європу більш привабливим місцем для інвестицій у наукові дослідження та інновації (включаючи екологічні інновації) шляхом заохочення діяльності на замовлення бізнесу. Цей напрямок забезпечить основні інвестиції в ключові промислові технології, надасть європейським компаніям максимальні можливості подальшого розвитку, забезпечуючи їх достатнім рівнем фінансування, та допоможе інноваційним малим та середнім підприємствам вирости до провідних світових компаній. Напрямок має на меті:

1) стимулювання європейського лідерства у промисловості за допомогою наукових досліджень, технологічних розробок, демонстрацій та інновацій у таких передових галузях: інформаційно-комунікаційні технології; нанотехнології; новітні матеріали; біотехнології; передові виробничі технології; космічні технології;

2) покращення доступу до ризикового фінансування для інвестицій в дослідження та інновації;

(3) підвищення рівня та кількості інновацій у малих та середніх підприємствах.

Напрямок суспільний (соціальний) виклик має на меті об'єднати ресурси та інформацію з різних галузей, технологій та дисциплін, включаючи соціальні та гуманітарні науки, що в свою чергу дозволить охопити діяльність від наукових досліджень до виходу на ринок з новим напрямком зосередження на діяльності, пов’язаній з інноваціями, такій як створення експериментальних установок, демонстраційних засобів та випробувальних стендів. Фінансування буде зосереджене на таких темах: охорона здоров’я, демографічні зміни і добробут; безпека продуктів харчування, усталене сільське господарство, морські дослідження та біоекономіка; безпечне, чисте й раціональне використання енергії; раціональний, зелений та інтегрований транспорт; клімат, ефективне використання ресурсів і сировини; самодостатні, інноваційні та захищені суспільства.

Програма «Г оризонт 2020» реалізується у формі відкритих конкурсів, котрі оголошуються Європейською Комісією у тій чи іншій науковій сфері. Для цих конкурсів характерним є високий рівень конкуренції. Перемога в таких конкурсах вимагає знань і вмінь, яких поки бракує українським науковцям. Потрібно мати чіткі уявлення про різноманітні інструменти, які передбачені у програмі, мати навички подання заявок згідно з вимогами програми, вміти захищати інтелектуальну власність, розбиратись у правових і фінансових аспектах програми, добре володіти англійською. А ще, все це треба зробити на тлі реалій сьогодення, в умовах фінансової і економічної нестабільності [427].

Тобто у зв'язку з відсутністю певних навичок, умінь, знань участі у подібних конкурсах, та навіть у зв'язку з недостатністю розповсюдження необхідної інформації про можливість прийняття участі у конкурсах в рамках програми «Горизонт 2020», викликає необхідність оперативного консультування всіх суб’єктів, які бажають прийняти участь у конкурсі Національним інформаційним центром зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій не тільки щодо умов конкурсів, а й шляхом надання допомоги у заповненні заявок, пошуку партнерів, здійснення відповідних перекладів з англійської на українську мову тощо. Що в свою чергу надасть змогу уникнути тих чи інших негативних наслідків, оскільки досвід прийняття участі в конкурсних програмах такого високого рівня на даний час в український підприємств, установ, організацій не достатньо розвинений.

Умовами участі у конкурсі є:

1. не менше трьох юридичних осіб повинні брати участь в проектах;

2. кожна з таких трьох юридичних осіб повинна бути заснована в країні - учасниці ЄС або в асоційованій країні;

3. жодні дві з трьох юридичних осіб не можуть бути засновані в одній і тій самій країні-учасниці ЄС або в асоційованій країні;

4. усі три юридичні особи повинні бути незалежними одна від одної.

При цьому учасниками програми можуть виступати:

- будь-яка юридична особа, заснована в країні-учасниці ЄС або в асоційованій країні, або створена за законодавством ЄС;

- будь-яка міжнародна організація з участю ЄС;

- будь-яка юридична особа, заснована в третій країні.

Якщо у програмі бере участь міжнародна організація або юридична особа, заснована в третій країні, яка не відповідає зазначеним критеріям фінансування за параграфом 1, фінансування від ЄС може надаватись, за певними умовами; одна з таких умов: участь такої організації або юридичної особи вважається необхідною для виконання діяльності; таке фінансування забезпечується за двосторонньою науково-технічною угодою або будь-якою іншою домовленістю між ЄС та міжнародною організацією або, якщо мова йде про юридичні особи, засновані в третіх країнах, між ЄС та країною, в якій була заснована юридична особа.

Для прийняття участі у конкурсі необхідно:

1) зі всього переліку конкурсних пропозицій вибрати конкурс, який відповідає умовам діяльності того чи іншого підприємства, установи, організації з урахуванням наявної матеріальної, інтелектуальної, трудової бази та детально ознайомитися з умовами такого конкурсу: умови участі, вимоги, строки подання заявок тощо.

2) ознайомитися з переліком документів, які необхідно підготувати задля подання заявки для участі у конкурсі та безпосередньо подати таку заявку. Європейська Комісія публікує повний пакет документів, включаючи «Посібник для аплікантів», який містить усі необхідні матеріали щодо підготовки та подання заявок на фінансування. Інформаційний пакет (для кожного конкурсу) знаходиться на Порталі учасника РП7. Заявки мають бути подані до кінцевого терміну відповідного конкурсу в он-лайн режимі. Слід відзначити, на даний час спрощена процедура подання заявок для прийняття участі у тому чи іншому конкурсі, що не передбачає подання заявок та відповідних документів на паперових носіях.

3) здійснити пошук партнерів та утворити відповідний консорціум. Як вище було зазначено, головна мета фінансування ЄС - це міжнаціональна співпраця, тому без створення консорціуму в даному питанні не обійтися. Головним джерелом інформації щодо пошуку партнерів є Он-лайн посібник Г2020, де у розділі Find partners or apply as individual можна знайти будь-які дані щодо служб пошуку партнерів та інших умов участі. Існує низка служб для пошуку партнерів, наданих Національними контакними пунктами (НКП), CORDIS і тому подібне. При цьому слід мати на увазі, що Європейська мережа підприємств постійно публікує велику кількість профайлів міжнародних компаній і дослідницьких організацій, ідентифікуючи відповідних партнерів, для двостороннього бізнесу, інноваційного і технологічного співробітництва. База даних містить наступні види профайлів:

- Дослідні і технологічні пропозиції для подальшого розвитку існуючих технологій;

- Дослідні і технологічні запити для доповнення продукту на стадії розробки;

- Профайли пошуку партнерів для участі у проектах.

База оновлюється щотижнево, усі профайли публікуються анонімно. Процедура пошуку партнерів відбувається за безпосередньої участі місцевого офісу мережі, куди слід надіслати заповнену форму. У розділі Enterprise Europe Network branch знаходиться список усіх представництв мережі, включаючи Україну. Представники Європейської мережі підприємств в Україні: ТІ 111 України (http://www.ucci.org.ua/home.html); Український фонд підтримки підприємництва (http://www.ufpp.gov.ua/); Інноваційно-технологічна група (http://innovtec.com.ua/); Інститут фізики НАНУ (http://www.iop.kiev.ua); Київський національний університет технологій і дизайну (http://www.knutd.com.ua); Київський національний університет імені Тараса Шевченка (http://www.univ.kiev.ua); Київський міський центр з інвестицій та розвитку (http://www.investkyiv.gov.ua/ua/) [428].

4) по закінченню кінцевого терміну подачі заявок, кожна заявка оцінюється комісією незалежних експертів в галузях конкурсу. Комісії експертів оцінюють кожну заявку відповідно до переліку встановлених критеріїв. Для фінансування того чи іншого проекту відбираються найкращі заявки.

5) підписати відповідний договір. У випадку якщо заявка успішно проходить етап наукового оцінювання (тривалістю 5 місяців), аплікантів інформують щодо результатів. На цій основі Європейська Комісія складає грантову угоду для заявок, які відібрано для фінансування. За загальним правилом відводиться три місяці на підписання грантових угод. Г рантова угода підтверджує опис дослідних та інноваційних видів діяльності, які будуть проводитися, тривалість проекту та його бюджет, ставки та витрати, права та обов’язки, розподіл ролей, правила призупинення чи припинення проектів та багато іншого.

Таким чином, особа зацікавлена у прийнятті участі у конкурсі в рамках програми «Горизонт 2020» повинна виконати вищевказані дії, і у випадку позитивного прийняття рішення, отримати відповідне фінансування. На сайті Національного інформаційного центру зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій публікується інформація щодо конкурсів у рамках програми «Горизонт 2020», наприклад 17 лютого 2015 року була опублікована інформація про конкурс у рамках програми Дії Марі Складовської-Кюрі «Обмін науково- інноваційними кадрами», кінцева дата подання проектних пропозицій була встановлено до 28 квітня 2015 року; 28 лютого 2015 року був оголошений конкурс на отримання грантів на відрядження для українських дослідників, які мають намір брати участь у конкурсах програми «Горизонт 2020», пріоритетними напрямами конкурсу є: новітні матеріали та технології, інформаційні та комунікаційні технології, біотехнології, аеронавтика. Головна умова участі в конкурсі - наявність офіційного запрошення від керівника консорціуму для українського вченого (колективу) в такому проекті, а також експертний висновок про можливість відкритої публікації поданих матеріалів від установи - місця роботи українського учасника. Анкети на отримання гранту на відрядження приймалися до 16 березня 2015 року. Поряд з цим більш детальна інформація про умови проведення конкурсів публікується на сайтах Євросоюзу, що викликає певні труднощі з перекладом, тому доцільно щоб на сайті Національного інформаційного центру зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій наводився відповідний переклад українською мовою.

Стосовно будівельної галузі, то наприклад, у проекті Н2020-ЕЕ-2015-1 «Енергетична ефективність» відкрита тема «Проектування нових високоенергоефективних будівель (ЕЕ-02-2015), відповідно до якої висуваються певні вимоги до запропонованих проектів: вони повинні бути спрямовані на розробку і демонстрацію рішень, що дозволяють значно зменшити вартість новобудов зі зменшеним до «нульового» рівня споживання енергії паралельно із значним прискоренням швидкості з якою ці будівлі та їх системи можуть бути реалізованими на ринку (зведені та продані). Запропоновані рішення повинні вирішувати задачу по досягненню стандарту «пасивної будівлі», тобто майже без споживання енергетичних ресурсів у великих масштабах з демонстраційними проектами. Також актуальними є проекти, де будівля не споживає, а виробляє енергію та покращує якість навколишнього середовища, зокрема при плануванні нових районів, наприклад, квартали з нульовим споживанням енергії. Проекти повинні також зосередитися на методах проектування із місцевих і навколишніх поновлюваних джерел енергії для нових будівель (електропостачання, опалення та охолодження, наприклад, теплові насоси, інтегровані сонячні батареї, або інші варіанти), що будуть сприяти підвищенню енергоефективності будівель та досягненню стандартів вище ніж «пасивних будівель». Прийнятна пропозиція на фінансування досліджень складає від 3 до 5 мільйонів євро. Але це не виключає подання та відбір пропозицій, що запитують інші суми [429]. Тобто в рамках запропонованого проекту, повинні розробляти інноваційні матеріали та технології, за допомогою яких можливо було б будувати енергоефективні будівлі, оскільки до 2020 року, як заплановано в ЄС, нанотехнології повинні стати

домінуючими, тобто безперешкодно інтегрованими з більшістю технологій та прикладних областей, що визначаються перевагами для споживачів, якістю життя, сталим розвитком та значним галузевим потенціалом у створенні раніше недоступних рішень для підвищення продуктивності та раціонального використання ресурсів. В свою чергу матеріали є центральною ланкою промислових інновацій та ключовими інструментами реалізації таких інновацій. Передові матеріали з підвищеною наукоємністю, новими властивостями та покращеними характеристиками є незамінними для промислової

конкурентоспроможності та сталого розвитку багатьох областей використання та секторів економіки, в тому числі і у будівельній галузі. Нові передові матеріали є необхідними для розвитку ефективніших та надійніших продуктів і процесів [430]. Тобто Євросоюз стоїть на порозі розробки новітніх матеріалів та технологій, які призведуть до ефективного використання енергоресурсів. Розробка таких матеріалів, технологій, будівництво за їх допомогою будівель не тільки в європейських країнах, а й на території України є надзвичайно актуальним, оскільки кожна із країн світу на даний час намагається вирішити проблему зменшення споживання енергоресурсів. Україна як асоційований член ЄС має достатньо необхідних ресурсів (матеріальних, інтелектуальних, трудових) для реалізації вищевказаного проекту.

Отже, на сьогоднішній день в України, як асоційованого члена ЄС, є всі можливості скористатися наданими перевагами програми «Горизонт 2020», приймати участь у конкурсах, розвивати запропоновані напрями діяльності та отримувати відповідне фінансування. В свою чергу держава повинна посприяти у прийнятті участі у конкурсах заінтересованими особами шляхом розповсюдження необхідної інформації уповноваженими органами, консультування, допомоги в оформлені заявок, здійснення відповідних перекладів інформації, документів з англійської на українську мову тощо.

Наступним напрямом регулюючого впливу держави для підвищення рівня залучення інвестицій є усунення факторів, що створюють перешкоди внаслідок порушення прав та інтересів третіх осіб. Практика житлового будівництва останніх років свідчить про широке розповсюдження точкової забудови серед уже раніше побудованих об’єктів. При цьому новозбудований об’єкт підключається до інфраструктури яка не розраховувалась на підвищення рівня навантаження, і взагалі переважно є застарілою, вимагає реконструкції. Практика точковою забудови породжує численні конфлікти забудовників та мешканців прилеглих районів, внаслідок чого часто відбувається замороження будівництва об’єкту. Така практика підвищує рівень кримінальності у сфері житлової забудови. Навіть після закінчення будівельних робіт та введення об’єкту в експлуатацію інвестиційна привабливість нерухомості не реалізується у повному обсязі, оскільки поруч знаходяться застарілі будинки. Як наслідок, інвестиційна привабливість таких проектів, а також рівень інвестиційної привабливості території істотно не підвищуються. При значній економічній нерівності забудовника та мешканців прилеглих районів створення правових механізмів, за допомогою яких буде створена гарантія дотримання прав третіх осіб уявляється на сучасному етапі проблематичною. Тому необхідно на законодавчому рівні обмежити право забудовника на таку діяльність тільки у рамках територіальної реконструкції, що дозволить гармонізувати інтереси забудовників, мешканців прилеглих районів, а також публічні інтереси, що у кінцевому підсумку має сприяти створенню сприятливого інвестиційного клімату. Альтернативою точковій забудові мають стати комплексна реконструктивна господарська будівельна діяльність та нове будівництво на основі забезпечення державою відповідних умов шляхом проведення випереджальна забудови.

Проведення нового будівництва вимагає значних капіталовкладень, а тому в сучасних умовах можливим напрямком масштабних будівельних робіт може бути реконструктивна діяльність. З урахуванням складності такого виду господарської будівельної діяльності як суто з технічних міркувань, так і у зв’язку з тим, що внаслідок її проведення пересікаються численні приватні та публічні інтереси, з метою забезпечення розумного балансу між ними, держава має приймати активну участь в створенні організаційних умов її проведення та посиленого контролю на всіх етапах реалізації таких проектів, від збору інформації до забезпечення фактичного завершення такого проекту, в тому числі і шляхом створення системи державних гарантій.

Правове забезпечення господарської діяльності з проведення реконструкції існуючої житлової забудови не можна визнати достатнім. Статтею 318 ГК України серед інших основних форм капітального будівництва визначено реконструкцію об’єктів. При цьому які саме об’єкти маються на увазі не вказано. Тому жодних підстав для звуженого трактування цього положення норми права не існує, а тому можна вважати, що на увазі маються будь-які види реконструктивної діяльності, хоча вони у цьому кодифікованому акті і не розкриваються.

Натомість ЦК України визначає реконструкцію тільки будівель, споруд та лінійних об’єктів. «Порядок державного фінансування капітального будівництва», затверджений постановою КМ України від 27 грудня 2001 р. № 1764 [431], регулює проведення за кошти державного бюджету реконструкцію об’єктів виробничого та не виробничого призначення. До останнього віднесено об'єкт житлового та комунального господарства, закладів охорони здоров'я, фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науково-дослідних та інших організацій, пов'язаних з розвитком науки, а також пам'ятників і монументів. Але поняття реконструкції наводиться тільки у розрізі реконструкції діючих підприємств, під якою розуміється переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення. Безумовно, підприємство складає сукупність будівель, споруд, лінійних об’єктів, пов’язаних єдиною виробничою метою і воно також є частиною виробничої зони міста. Отже, необхідно констатувати - поняття реконструкції житлової забудови прямо не визначається і у цьому нормативно - правовому акті. З його аналізу можна зробити висновок про опосередковане регулювання ним питань реконструкції за бюджетні кошти території міста і житлової забудови, тощо. Такий звужений підхід є не доречним, оскільки не дозволяє чітко окреслити питання реконструкції житлової забудови при участі у цьому коштів державного та місцевого бюджетів.

Нормативно-технічним документом державні будівельні норми ДБН.А.2.2- 3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», затверджених наказом Мінрегіонбуду від 04.06.2014 року № 163 [432], відображено вимоги до складу та змісту проектної документації, необхідної для проведення нового будівництва, капітального ремонту, технічного переоснащення, реконструкції будинків, будівель, споруд, їх комплексів. Проте визначення реконструкції дається тільки щодо одиничних будівельних об’єктів. Державні будівельні норми - є ДБН 360 - 92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» [433], призначені для встановлення технічних вимог щодо забудови територій міст та поселень, хоча і наголошують на підході за яким розвиток системи розселення людей повинен спиратися на ту мережу міських і сільських поселень яка склалася, визначення реконструкції житлової забудови не дають.

Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері реконструкції існуючої житлової забудови є Закон України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» від 22 грудня 2006 року (далі Закон), з наступними змінами, який визначає реконструктивну діяльність і щодо житлового фонду кварталу (мікрорайону) і щодо окремого житлового будинку. Отже реконструктивна діяльність може розумітись достатньо широко: як щодо окремих будівель, споруд, лінійних об’єктів, так і щодо комплексу існуючих будівель, споруд лінійних об’єктів, об’єднаних єдиним цільовим призначенням. Відповідно до ст.1 Закону реконструкція житлового фонду - це його перебудова з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, зміни кількості жилих квартир, загальної та жилої площі тощо, пов'язана із зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій, їх елементів, основних техніко-економічних показників, або знесення застарілого житлового фонду в кварталі (мікрорайоні) та будівництво нового житлового фонду кварталу (мікрорайону). Позитивним є сам факт наявність визначення, але воно не містить всіх основних ознак, які мають бути враховані у нормативному закріпленні цієї категорії. Місто - динамічна система, яка постійно розвивається, що обумовлює складність процесів реконструкції такого його структурного елементу як селітебні зони (житлові мікрорайони, райони). Тому визначення реконструкції існуючої забудови має враховувати не тільки технічні характеристики цього виду господарської діяльності, але і соціально-економічні критерії, які у вищенаведеному визначенні відсутні.

Основоположні засади, необхідні для проведення реконструкції житлової забудови, яких будуть дотримуватись всі учасники та заінтересовані особи, мають бути відображені у принципах здійснення такої господарської діяльності. Певні керівні базові орієнтири закладено у ст. 2 аналізованого закону, якою окреслено засади державної політики у сфері реконструкції. До них віднесено сприяння реалізації права громадян України на житло; проведення комплексної реконструкції та забудови територій кварталів (мікрорайонів) відповідно до містобудівної документації, проектів забудови території, проектної документації на будівництво окремих об'єктів у цих кварталах (мікрорайонах); об'єднання коштів інвесторів-забудовників та органів місцевого самоврядування для здійснення інженерної підготовки, спорудження об'єктів соціальної сфери, інженерно-транспортної інфраструктури, проведення благоустрою та озеленення прилеглих прибудинкових територій, а в разі необхідності - знесення застарілого житлового фонду; визначення на конкурсних засадах інвестора-забудовника комплексної реконструкції кварталу (мікрорайону); гарантії та забезпечення захисту майнових прав громадян на жилі та нежилі приміщення, які реконструюються; визначення майнових прав на збудовані, реконструйовані жилі та нежилі приміщення на засадах цивільно-правового договору, типова форма якого затверджується КМ України; раціонального використання територій кварталів (мікрорайонів) відповідно до встановлених норм і правил; розміщення об'єктів будівництва в кварталах (мікрорайонах)застарілої забудови на територіях, визначених на підставі проекту забудови території та проекту плану земельно- господарського устрою; координації органом місцевого самоврядування дій з питань реконструкції, заміни житлового фонду та розроблення програми (інвестиційної, організаційної, технічної тощо), визначення зобов'язань, відповідальності за їх невиконання учасниками реконструкції, заміни житлового фонду; забезпечення гарантій речових прав на нерухоме майно під час комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду; забезпечення дотримання вимог щодо створення для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших мало мобільних груп населення умов для їх без бар'єрного доступу до всіх реконструйованих або заново збудованих, включаючи стартові жилі будинки, об'єктів жилого та громадського призначення і територій кварталів (мікрорайонів).

В цілому зазначені підходи можуть бути взяті за основу при окресленні принципів проведення містобудівної реконструкції. Заперечення викликає декілька підходів. Не доцільним є закріплення на рівні державної політики визначення майнових прав на реконструйовані жилі та нежилі приміщення тільки одним типовим цивільно-правовим договором, який буде затверджуватись підзаконним нормативно-правовим актом, адже існує принцип свободи договору, який дозволяє використовувати різні види договору. Крім того можливе проведення такої господарської діяльності на основі державно-приватного партнерства, яке також опосередковується сукупністю відповідних договорів і якими можуть бути визначені і такі права. Також необхідно забезпечувати захист прав не тільки громадян, але і господарюючих суб’єктів, які здійснюють реконструктивну діяльність. При проведенні реконструкції можуть об’єднуватись кошти не тільки органів місцевого самоврядування та інвесторів-забудовників, але і кошти держави та інших зацікавлених осіб, а тому обмеження політики держави у зазначеному питанні, встановлені Законом є недоцільними.

Принципи проведення реконструкції житлової забудови - це основні засади проведення такої господарської діяльності. Першим є принцип системності у проведенні реконструкції існуючої житлової забудови. Сучасне місто є складною та багатофункціональною системою, яка постійно розвивається і складається з декількох зон, штучні об’єкти яких також вимагають підтримання у належному стані. Досліджуючи питання організації розвитку міста у сучасних умовах, Т.О. Ніщик виділяє такі просторові підсистеми у ньому: житлову, центрально-офісну, промислово - виробничу, транспортну, ландшафтно-рекреаційну, які створюються з метою ефективної організації міського простору, а також забезпечення його розвитку [434]. Тому необхідно проводити житлову реконструкцію у прив’язці до загальних планів розвитку міста щодо всіх його підсистем, які у сукупності складають місто як єдину систему просторового розміщення людини. Для ефективного використання ресурсів необхідним є чітке усвідомлення загальних напрямів розвитку міста на різні терміни (короткострокові, середньострокові та довгострокові) з забезпеченням раціонального функціонування всіх його підсистем у гармонічному поєднанні.

Наступним є принцип належного економіко-правового забезпечення житлової реконструкції. Одним з головних завдань при проведенні житлової реконструкції є створення її нормативної основи у вигляді системи містобудівної документації, спрямованої на планування використання території системних об’єктів різної величини. Одним з головних нормативних документів місцевого рівня має бути складена та затверджена органом місцевого самоврядування Концепція проведення реконструкції існуючої житлової забудови міста, яка враховує історико-культурні, природні, екологічні, технічні та інші особливості житлової забудови. Для цього необхідно проведення попередньої технічної оцінки стану існуючих будівель та споруд, стану території (її інфраструктурне та інженерне забезпечення), а на цій основі окреслення необхідних технічних заходів, зокрема і визначення аварійних та ветхих споруд, що підлягають знесенню та тих, що можуть бути піддані локальній реконструкції, напрямів з реконструкції лінійних об’єктів, благоустрою території. Технічне заключення має складатись щодо кожної будівлі та споруди, яка знаходиться на території майбутньої реконструкції та враховувати його технічний та моральний знос. На основі отриманих даних необхідно здійснити попереднє проектування та складання кошторису. Зазначена діяльність вимагає вкладання значних коштів, наприклад, у Німеччині витрачають на реконструкцію житлової забудови до 50 відсотків від витрат на проведення нового будівництва. Тому необхідно визначити інвестиційну привабливість проекту та обрати способи фінансування проведення реконструкції. Одним з напрямів правового забезпечення є визначення системи договорів, необхідних для опосередкування відносин при проведенні реконструкції житлової забудови. Такими договорами можуть бути договір про державно-приватне партнерство, договір про спільну діяльність, підрядні договори на проведення пошукових, проектних робіт та проведення капітального будівництва, тощо.

Принцип забезпечення збалансованого дотримання приватних, суспільних та державних інтересів. Одним з напрямів попередньої оцінки проекту є соціальний моніторинг, за яким мають визначатись всі соціальні групи, що мешкають у мікрорайоні майбутньої реконструкції, проведення попереднього опитування та роз’яснення майбутніх вигід та тимчасових втрат від проведення її проведення, всіх аспектів реконструктивної діяльності, з окресленням правових гарантій дотримання прав мешканців. Безумовно, що вигоди для останніх полягатимуть у створенні комфортних умов проживання у межах району де вони мешкали до початку реконструкції, наданні додаткової житлової площі, підвищення озеленення дворів, забезпеченості містами для паркування автомобілів, ігровими майданчиками тощо. Інвестори мають отримати гарантії отримання прибутку, зокрема від реалізації новозбудованих та реконструйованих будівельних об’єктів, подальшої їх експлуатації та використання, а також від підвищення вартості земельних активів. Органи місцевого самоврядування заінтересовані у зниженні енерговитрат при експлуатації об’єктів, створенні належних умов для проживання, що знижує соціальну напругу у суспільстві, підвищенні архітектурної привабливості міста, що забезпечує приплив інвестицій, створення нових робочих місць. Перекіс у забезпеченні прав тільки одного з учасників проекту призведе до зниження корисного ефекту реконструктивної містобудівної діяльності.

Принцип поетапності проведення реконструкції дозволяє забезпечувати ефективність використання ресурсів та виконання договірних зобов’язань всіма учасниками проекту щодо досягнення запланованих показників у обумовлені строки, дотримання якості будівельних робіт. Як наслідок будуть дотримані строки надання нових житлових приміщень мешканцям мікрорайону та не будуть створюватись об’єкти незавершеного будівництва. варто наголосити, що інженерами - будівельниками вважається доцільним проводити реконструкцію на території не більше 5 - 10 га.

Наступним принципом є принцип досягнення корисних соціально- економічних наслідків проведення реконструкції району (мікрорайону). Внаслідок проведення реконструкції мають поліпшуватись житлові умови мешканців району реконструкції, підвищуватись енергоефективність будівель та споруд та знижуватись витрати на їх експлуатацію, оновлюватись лінійні об’єкти, створюватись нові об’єкти соціальної інфраструктури, підвищуватись

архітектурна привабливість мікрорайону, мають виникати двори, що відповідають сучасним вимогам з їх структурування. Господарюючі суб’єкти мають отримувати прибуток після проведення такої діяльності.

Принцип забезпечення подальшого розвитку та функціонування

реконструйованої житлової забудови. Досвід Франції свідчить, що нехтування цим принципом призводить до виникнення значної соціальної напруги, занепаду території мікрорайону, руйнуванню будівель та споруд. При проведенні реконструкції районів не було враховано, що компактність проживання «проблемних» громадян призведе до не оплати ними витрат на утримання житла, вандалізму мешканців по відношенню до своїх помешкань та прибудинкової території. Тому необхідно передбачити напрями забезпечення належного функціонування реконструйованих районів. В той же час, соціальна однорідність мешканців певних будинків є необхідним для продажу квартир заможним особам.

Принципи реконструкції існуючої житлової забудови визначають основі засади проведення такої господарської діяльності та діють у єдиній системі з принципами проведення містобудівної реконструкції. Основними принципами проведення комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого житлового фонду є наступні: принцип системності у проведенні реконструкції існуючої житлової забудови; належного економіко - правового забезпечення житлової реконструкції; забезпечення збалансованого дотримання приватних, суспільних та державних інтересів; поетапності проведення реконструкції;

досягнення корисних соціально-економічних наслідків проведення реконструкції району (мікрорайону); забезпечення подальшого розвитку та функціонування реконструйованої житлової забудови.

З урахуванням наведених принципів необхідно у законі України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» дати більш повне визначення поняття реконструкції житлового фонду. Реконструкція житлового фонду як вид капітального будівництва - це господарська діяльність, що проводиться на основі принципів системності, належного економіко-правового забезпечення, збалансованості приватних, суспільних та державних інтересів, поетапності проведення, досягнення корисних соціально-економічних наслідків, забезпечення подальшого розвитку та функціонування реконструйованої житлової забудови на основі його перебудови, з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, зміни кількості жилих квартир, загальної та жилої площі тощо, пов'язана із зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій, їх елементів, основних техніко-економічних показників, або знесення застарілого житлового фонду в кварталі (мікрорайоні) та будівництво нового житлового фонду кварталу (мікрорайону).

Відповідно до ч.1 ст.48 ГК України однією з форм державної підтримки підприємництва є створення сприятливих організаційних та економічних умов у вигляді здійснення органами влади на умовах і в порядку передбаченому законом первісного облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку. Ця норма кодексу має загальний характер і не розкриває які ж об’єкти виробничої та соціальної інфраструктури можуть будуватись за державні кошти, на яких неосвоєних територіях та на яких умовах продаватись (передаватись) підприємцям, а також у чому має полягати така господарська діяльність.

За підходом економістів всі об’єкти відносяться до сфери матеріального виробництва (відповідні об’єкти, що використовують для безпосереднього виробництва галузі промисловості та сільського господарства) та інфраструктурні (об’єкти транспортного забезпечення, системи енергозабезпечення, водопостачання, адміністративні будівлі, будівлі закладів охорони здоров’я, спорту, навчальних та дошкільних закладів, наукових установ, житлові будинки, будинки закладів культури). Перелік таких об’єктів є доволі широким. Також такі об’єкти розглядаються економістами з макроекономічного рівня (капітальні споруди загальнонаціонального, регіонального призначення, використання яких всіма суб’єктами забезпечується державою) та мікроекономічному рівнях (капітальні споруди, що використовуються у безпосередній виробничій господарській діяльності та необхідні для опосередкованого створення умов діяльності забезпечення діяльності конкретного підприємства). Очевидно, що у зазначеній нормі не зовсім конкретно визначено такі об’єкти, хоча не має ніяких перешкод для того, щоб розглядати їх на макро та мікроекономічних рівнях.

Такий підхід законодавця здається надто широким і для оптимізації капітального будівництва у сучасних умовах не придатним, з огляду на те, що у кризових умовах, в яких перебуває сучасна вітчизняна економіка відчувається істотний дефіцит бюджетних коштів. Очевидно, що держава має впливати на господарську будівельну діяльність у тому числі і застосовуючи такі господарсько-правові засоби, що з одного боку знижують трансакційні витрати, а з іншого роблять привабливим проведення капітального будівництва на мало освоєних територія країни. Таким господарсько-правовим засобом бачиться створення обмеженої кількості об’єктів інфраструктури: тільки тих, що знижують витрати на початковому етапі капітального будівництва (створення під’їзних шляхів, підведення електромережи, водопостачання, підготовка будівельного майданчика), а також проведення проектних та пошукових робіт з метою забезпечення майбутніх будівельних робіт всією необхідною проектно- дозвільною документацією. Фактично забудовнику залишиться тільки забезпечити фінансування та проведення безпосередніх робіт з капітального будівництва. Такому господарсько-правовому засобу державного впливу прямої назви у законодавстві та науковій літературі не надано. Автором дисертаційного дослідження пропонується позначити його терміном «випереджальна забудова».

Неосвоєні території також можна розглядати як у межах всієї держави або крупних адміністративно-територіальних утворень - міжобласних, обласних, а також на рівні поселень, міст, районів, мікрорайонів, виходячи з того, що такі території є частиною економічного простору України, а у перспективі і загальноєвропейського простору. Вони мають визначатись у документах планування розвитку територій від Генеральної схеми планування території України до схеми планування території міста. На основі перспективних напрямів розвитку доцільно визначати території які не є освоєними та мають значну площу і неосвоєні території у межах певних населених пунктів, освоєних сільських районів. Це дозволить встановити види випереджальної забудови залежно від обсягів неосвоєних територій: значні та незначні. Такий поділ дозволить при практичному використанні випереджальної забудови визначати обсяги, необхідні для її проведення державою, адже для випереджальної забудови у межах вже освоєних територій необхідно залучення ресурсів у менших об’ємах ніж там де неосвоєна площа є значною.

На макроекономічному рівні проведення випереджальної забудови має стосуватись капітального будівництва крупних інфраструктурних об’єктів: аеропорт, морський та річковий порт, автодороги міжнародного сполучення, капітальні об’єкти зеленої енергетики, забудова крупних територій у межах проектів розвитку областей України. Форми участі держави у організації випереджальної забудови можуть бути різні: держава забезпечує доступ до певної території створюючи шляхи сполучення, які з’єднають неосвоєну частину з освоєною інфраструктурою, забезпечує майбутнє капітальне будівництво енергетичними мережами, оформлює проектно-дозвільну документацію, необхідну для проведення капітального будівництва.

В той же час, створення міжнародних шляхів сполучення, прив’язаних до морських портів та аеропортів може бути самостійним проектом, а тому в такому випадку випереджальна забудова державою може проводитись у формі організації та проведення пошукових та проектних робіт, оформлення відповідних дозволів на проведення робіт з капітального будівництва, проведення підготовчих робіт. Господарсько-правовим засобом який держава може використовувати для організації таких робіт може бути державне замовлення на виконання відповідних підрядних робіт, а оформлення передачі результатів, що будуть отримані в результаті їх виконання може бути договір про державно-приватне партнерство, на основі якого держава має змогу забезпечити приватним партнерам можливість проводити капітальне будівництво та подальше використання новозбудованих об’єктів у власній господарській діяльності. Проведення випереджальної забудови дозволить залучити міжнародні ТНК до участі у таких проектах, адже вони мають можливість отримати чіткі державні гарантії та зможуть знизити витрати часу на проходження адміністративно-дозвільних процедур.

На мікрорівні випереджальна забудова організовується та проводиться органами місцевого самоврядування і є напрямом який дозволить запровадити залучення не тільки інвестицій у капітальне будівництво, але і створить умови для поповнення бюджету є господарсько-правове стимулювання проведення випереджальної забудови окремих районів (мікрорайонів). Загальновідомо, що комплексна забудова певної території є високовартісною, а тому для зниження рівня витрат забудовників на початковому етапі проведення будівельних робіт можливим є проведення випереджальної забудови. Державні органи та органи місцевого самоврядування на основі розуміння напрямів територіального розвитку можуть самостійно розробляти проектно-кошторисну, дозвільну документацію, проводити підготовчі будівельні роботи, проводити реконструкцію існуючих або будівництво нових інженерних мереж, підвищувати доступність такого району шляхом будівництва шляхів сполучення та автошляхів, що з’єднуються з головними магістралями. Такий підхід дозволить підвищити інвестиційну привабливість території та будівельного проекту для забудовників. Після проведення відповідної рекламної кампанії право на проведення забудови у такому районі має надаватись або на підставі аукціону або у рамках державноприватного партнерства.

Таким чином, одним з господарсько-правових засобів оптимізації капітального будівництва є категорія «випереджальна забудова», яку необхідно розглядати як частину категорії державна підтримка підприємництва у вигляді первісного облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку, що встановлена у ч.1 ст. 48 ГК України. Випереджальна забудова на макрорівні полягає у підготовці державою проектно-дозвільної документації необхідної для проведення капітального будівництва в інтересах держави на неосвоєних територіях, які складають частину єдиного економічного простору країни, підготовці інфраструктурних об’єктів у вигляді підведення до будівельного майданчика шляхів сполучення, комунікацій, що забезпечують постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, підготовці будівельного майданчика та передачі зазначених результатів забудовнику у рамках проектів державно-приватного партнерства або на умовах купівлі- продажу з аукціону.

На мікрорівні випереджальна забудова полягає у освоєнні або переосвоєнні територій населеного пункту шляхом підготовки органами місцевого самоврядування необхідної проектно-дозвільної документації, створення на земельній ділянці всього комплексу лінійної інфраструктури, пов’язаної з міськими магістралями, підведення необхідних інженерних комунікацій та надання за результатами відкритого аукціону або в рамках державно-приватного партнерства забудовнику прав на: а) використання земельної ділянки, б) проведення забудови, в) підключення до мереж.

3.4.

<< | >>
Источник: ОЛЮХА ВІТАЛІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ОПТИМІЗАЦІЇ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ. Д И С Е Р Т А Ц І Я на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Г осподарсько-правове забезпечення залучення інвестицій у капітальне будівництво:

  1. 2.2. Легітимація діяльності суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  2. Поняття, види і форми інвестиційної діяльності
  3. Поняття і система інвестиційного законодавства
  4. Правовий статус суб'єктів інвестиційної діяльності
  5. ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  6. Принципи матеріального забезпечення працівників ОВС
  7. Сучасний стан правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС
  8. З М І С Т
  9. ВСТУП
  10. Розвиток будівельної галузі як напрям економічної політики держави
  11. 1.2. Основні державні правові цілі та завдання оптимізації капітального будівництва на сучасному етапі
  12. Господарсько-правові засоби впливу на капітальне будівництво
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -