§ 5. Зміст права власності на природні об'єкти та його реалізація

Зміст права власності в суб'єктивному розумінні складають правомочнос­ті власника щодо володіння, користування та розпорядження природними об'єктами. Належність зазначених правомочностей та їх здійснення стосовно природних об'єктів та їх ресурсів мають свої особливості.

Право володіння являє собою можливості оволодіння природним об'єктом, здійснення господарського панування над привласненими природними ресур­сами й усунення усіх інших осіб від їх фактичного привласнення. Володіння при­родними об'єктами може засновуватись на різних правових засадах: придбання на основі укладення договорів, надання на підставі рішень уповноважених органів, привласнення шляхом збирання або видобутку, здійснення переробки, відтворення або перетворення відповідноїчастини об'єкту природного поход­ження тощо. Так, згідно із ст. 333 Цивільного кодексу, особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

При наданні природного об'єкту, наприклад в оренду, право власності на нього не втрачається. Проте орендар також одержує та здійснює право володін­ня природним об'єктом протягом визначеного строку. Однак право володіння орендаря випливає з безстрокового володіння власника та спирається на «ти­тульне володіння» власника.

Володіння не завжди супроводжується фактичним пануванням або госпо­дарюванням над природним об'єктом чи його ресурсами. У зв'язку з тим, що більшість природних об'єктів в силу своєї нерухомості можуть використовуватись без зміни їх місця розташування, власник має обмежуватись тільки юридичним володінням над ними, без відриву від природного середовища. У зв'язку з цим право володіння є важливою правомочністю, що складає юридичну переду­мову для здійснення власником інших правомочностей, що належать йому за законом.

Право користування слід розуміти як визнану законом можливість витягу­вання власником корисних властивостей природних об'єктів та їх ресурсів для задоволення певних матеріальних потреб та реалізації інших інтересів шляхом одержання плодів, доходів чи іншої користі в результаті їх господарської екс­плуатації. Право користування власника відрізняється від права використання природних об'єктів не власником. Воно, як й інші правомочності власника, не може бути обмежено строком. Право користування здійснюється власником самостійно і не припускає втручання в його діяльність щодо господарського освоєння природних багатств іншими особами, що не є їх власниками.

Проте, екологічна та інша значимість природних об'єктів визначає зміст пра­вомочності використання природних ресурсів у межах, встановлених чиннимза- конодавством. Наприклад, при здійсненні права користування шляхом заготівлі деревини, збору лікарських рослин, полювання на тварин чи вилову риби, має місце не тільки користування, а й розпорядження відповідними природними ресурсами. Це пов'язано з тим, що в якості таких вони перестають існувати. Тому право користування природними об'єктами та їх ресурсами у певних випадках є обмеженим у законодавчому порядку.

Право розпорядження можна уявляти як визнану за власником і гаранто­вану законом можливість вчинення дій, спрямованих на визначення господар­ського призначення, юридичної долі та фактичного стану природних об'єктів.

Реалізація наведених і деяких інших розпорядницьких дій стосовно при­родних об'єктів неоднаково здійснюється власниками. Безумовно, вони можуть здійснюватись самими приватними власниками природних об'єктів або уповно­важеними на те особами, у встановлених ними межах, від імені власників та в їх інтересах. Це пов'язано з тим, що право розпорядження належить тільки власникам і завжди залишається за ними. Проте стосовно об'єктів природно­го походження «народної власності» слід зазначити, що уповноваженими на здійснення права розпорядження ними є органи державної влади і місцевого самоврядування. При цьому їх правомочності розпорядження засновані на конституційних нормах, природноресурсових і природоохоронних законах та іншихактахчинного законодавства, що визначають правомірні межі здійснення ними права розпорядження природними об'єктами.

Правам власників на володіння, користування і розпорядження природними об'єктами кореспондують покладені на них юридичні обов'язки щодо забезпе­чення раціонального і ефективного використання багатств природи, відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища тощо. Це означає що, якщо власникам надані можливості для самостійної реалізації своїх правомочностей володіння, користування і розпорядження природними об'єктами, то вони поставлені перед необхідністю виконання відповідних вимог, передбачених законом або договором. Реалізація власником своїх правомоч­ностей та здійснення ним покладених на нього вимог, як правило, відбувається у межах конкретних правовідносин, змістом яких є суб'єктивні права і юри­дичні обов'язки їх учасників. Це має місце, наприклад, при здійсненні певних видів використання природних багатств, застосуванні відповідних технологій одержання корисних властивостей природних об'єктів, виконанні необхідних природоохоронних заходів і т.

Особливостями реалізації власницьких правомочностей є те, що надання правта покладення обов'язків на власників природних об'єктів здійснюється в законодавчому порядку. Так, у ч. З ст. 13 Конституції вказується на те, що влас­ність зобов'язує, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення закріплені у ст. 319 Цивільного кодексу, який передбачає, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати еко­логічну ситуацію та природні якості землі. Крім цього, вказана цивільно-правова норма передбачає, що при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Подібні норми законодавчих актів послужили підставою для ствердження у правовій літературі про здійснення прав і виконання обов'язків власниками природних об'єктів поза конкретними правовідносинами в силу самих вимог закону. Сутність існування та реалізації прав і обов'язків поза правовідносина­ми полягає у тому, що відповідні дозволи надаються, а вимоги покладаються законодавством не тільки на власників, а й на необмежене коло осіб, що нее власниками природних об'єктів.

Наведене правове положення складається, наприклад, при покладанні законодавчих вимог не порушувати права власників та не перешкоджати здійс­ненню ними своїх правомочностей, не встановлювати додаткових обмежень для здійснення права власності, крім передбачених законом, не завдавати шкоди правам інших суб'єктів права та інтересам суспільства при здійсненні правомоч­ностей власності, не погіршувати екологічну ситуацію та якість навколишнього природного середовища тощо. Це пов'язано з тим, що власникам як суб'єктам права протистоїть безліч зобов'язаних суб'єктів, підпорядкованих відповідному правовому режиму в державі. Цим право власності взагалі, і право власності на природні об'єкти та їх ресурси зокрема, відрізняється від зобов'язальних прав, у яких правомочним особам протистоять не усі суб'єкти права, а тільки ті, що визначені у зобов'язанні.