§ 2. Загальна характеристика складових структурних елементів екологічної мережі України

Законодавство виділяє чотири види структурних елементів: ключові, сполучні, буферні та відновлювальні території, що різняться за своїм призначенням.

Ключові територіїзабезпечують збереження найбільш цінних і тилових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізнома-

ніття.

Окрім того, в законодавстві визначено, що до складу структурних елементів екомережі входять: а) території та об’єкти природно- заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісогосподарського призначення; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісогосподарського призначення; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; e) інші природні територіїта об’єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам’яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, у межах яких є природні об’єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Звернемося до характеристики основних складових структурних едемеьтів.

Земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України

Серед основних складових структурних елементів екологічної мережі самостійне місце займають земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Порядок ведення Зеленої книги України визначається положенням про неї, яке затверджено Постановою Кабінет>’ Міністрів України від 29 серпня 2002 року.

Зелена книга України є офіційним державним документом, у якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають

під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. Таким чином, три категорії природних рослинних угруповань можуть бути занесені до цієї книги: 1) рідкісні; 2) такі, що перебувають під загрозою зникнення; 3) типові.

Пропозиції щодо занесення до Зеленої книги чи вилучення з неї рослиннихугруповань можуть подаватися науково-дослідними установами, державними та громадськими організаціями, окремими вченими, фахівцями, що займаються охороною та використанням природних рослинних ресурсів, разом з відповідним науковим обґрунтуванням із зазначенням відомостей про ботаніко-географічне та історичне значення, рідкісність, кількість місць зростання та їх плоіцу, рівень стабільності екологічних умов та інших показників, що свідчать про необхідність вжиття заходів для охорони певних угруповань.

Ha Мінприроди України покладається ведення Зеленої книги і здійснення держконтролю за додержанням вимог у сфері охорони, використання та відтворення цих природних об’єктів. Ha це Міністерство покладається офіційне видання Зеленої книги не рідше одного разу на 10 років та розповсюдження її, а також оперативне інформування заінтересованих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій та громадян про зміни, що вносяться до Зеленої книги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року «Про затвердження положення про Зелену книгу України» передбачено, що Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань.

Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги, забезпечується шляхом: а) установлення їх особливого правового статусу, врахування вимог щодо охорони цих угруповань під час розроблення нормативно-правових актів; б) створення на місцевостях, де існують угруповання, біосферних заповідників, іншихтериторій та об’єктів природно-заповідного фонду, у тому числі транскордонних; в) врахування спеціальних вимог щодо їх збереження під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектноїта проектно-планувальноїдокумента- ції, проведення екологічноїекспертизи тощо.

Відтворення, як і охорона рослинних угруповань, має здійснюватися на підставі відповідних науково обґрунтованих заходів. У законодавстві визначені напрями відтворення природних об’єктів: а) сприяння їх природному відновленню; б) запобігання небажаним змінам та негативному антропогенному впливу; в) їх формування на штучно створених об’єктах природно-заповідного фонду.

Території, які є місцями перебування або зростання видів тваринного чи рослинного світу, занесених до Червоної книги України

Флора України нараховує нині більше 25 тис. видів рослин, фауна— майже 45 тис. видів тварин. У результаті антропогенного впливу та абіотичних факторів на флору та фауну нашої країни до Червоної книги України занесено 541 вид рослин та 382 види тварин.

Відносини, пов’язані з веденням Червоної книги України, охороною, використанням та відтворенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про захист тварин від жорстокого поводження», Законом «Про Червону книгу України» та іншими нормативно-правовими актами. Основним спеціальним нормативним актом у цій сфері є Закон України «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 року, а Закон України «Про екологічну мережу» виділяє як одну зі складових екоме- режі території, які є місцями зростання або перебування видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.

Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, ії континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Ця книга є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї.

До об’єктів Червоної книги України належать рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних чи штучно створених умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

До Червоної книги України (рослинний світ) включаються рослини, гриби, водорості та непатогенні мікроорганізми, що не належать до тваринного світу.

Законодавством об’єкти, занесені до Червоної книги України, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Відповідно відомості про зміст Червоної книги України, стан занесених до неї видівтваринного і рослинного світу підлягають широкому оприлюдненню, у тому числі через засоби масової інформації, доведенню до відома підприємств, навчальних закладів, наукових, виховних та інших установ і організацій. Проте не допускається оприлюднення відомостей проточне місцеперебування (зростання)об’єктів Червоної книги України та інших відомостей про них, якщо це може призвести до погіршення умов охорони та відтворення цих об’єктів.

Чинним законодавством визначено сім категорій видів тваринного ¹ рослинного світу, які можуть бути занесені до Червоної книги. При встановленні цих категорій враховується стан та ступінь загрози зникнення вказаних видів. Це такі категорії: зниклі; зниклі в природі; зникаючі; вразливі; рідкісні; неоцінені; недостатньо відомі.

Підставою для занесення видів тваринного та рослинного світу до Червоної книги України є наявність достовірних відомостей про численність популяцій та їх динаміку, розповсюдженість та зміни умов існування, які підтверджують необхідність вжиття особливих термінових заходів для їх збереження та охорони. Відповідні науково- дослідні установи, державні і громадські організації, окремі фахівці, вчені можуть вносити пропозиції про занесення до Червоної книги України видів тваринного або рослинного світу. Ці пропозиції аналізуються та узагальнюються Національною комісією з питань Червоної книги України. Рішення про занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за поданням Національної комісії з питань Червоної книги України.

У Законі України «Про Червону книгу України» передбачено комплекс організаційних, правових, економічних, наукових, інших заходів, спрямованих на забезпечення збереження, охорони та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу.

Охорона та відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями, які є суб’єктами використання тваринного і рослинного світу, та громадянами відповідно до закону.

Охорона об’єктів Червоної книги України забезпечується таким шляхом: установлення особливого правового статусу рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, заборони або обмеження їх використання у військових та господарських цілях; урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростання), проведення постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій тощо.

Законом визначені також основні напрями відтворення об’єктів Червоної книги України: сприяння природному відновленню популяцій рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, інтродукції та реінтродукції таких видів у природні умови, де вони перебували (зростали); утримання і розведення у штучно створених умовах.

Водоохоронні зони

Як складові екомережі Закон України «Про екологічну мережу» виділяє водоохоронні зони. Поняття та метаутворення водоохоронної зони визначається BK України. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. Ці зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення на- вколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

Ha території цих зон підтримується режим регулювання господарської діяльності, який полягає у визначенні видів як дозволеної, так і забороненоїдіяльності. 8 травня 1996 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них»¹. Цей нормативний акт було прийнято на розвиток приписів BK України.

Розміри і межі водоохороннихзон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держ- земагентства, а на території Автономної Республіки Крим — з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

При встановленні меж водоохоронних зон враховуються: рельєф місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивність берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега, призначення земель, що входять До складу водоохоронної зони. Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються.

У межах водоохоронних зон відділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх викорис-

¹ 311 Уряду України. - 199б.-№ lO.-Cr.318.

тання відповідно до статей 88-9] BK України. Стаття 1 BK України визначає, що прибережна захисна смуга — частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Мета встановлення цих смуг — це охорона поверхневих водних об’єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Водним законодавством визначені місцеположення та ширина прибережних захисних смуг. Так, ці смуги встановлюються по обох берегах річок та навкруги водойм вздовж урізу води (у межений період). Ширина таких смуг залежить передусім від виду водних об’єктів, окрім того, для окремих видів водних об’єктів, наприклад річок, цей параметр залежить від такоїхаракте- ристики вказаних водних об’єктів, як водозабірна площа басейну річок. Встановлення прибережних захисних смуг у межах вже існуючих населених пунктів проводиться з обов’язковим урахуванням конкретних умов, які склалися.

Правовий режим даних смуг відрізняється особливими обмеженнями, які спрямовані передусім на охорону та відтворення водних об’єктів. Так, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби тощо.

Об’єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Землі лісогосподарського призначення

Землі лісогосподарського призначення —одна із складових структурних елементів екологічної мережі ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу». Основу правового режиму земель лісогосподарського призначення також становлять Земельний і Лісовий кодекси, закони України «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд», інші нормативні акти.

Ці землі є важливою складовою екологічної мережі, і передусім це пов’язано з тим, що ліси, які зростають на цих землях, виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні; оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції і є джерелом для задоволення суспільства у лісових ресурсах. Окрім того, долісових ресурсів чинне лісове законодавство відносить не лише деревину, технічні, лікарські та інші продукти лісу, але й корисні властивості лісів. До останніх належить здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ (захищати Грунт від ерозії, попереджувати забруднення навколишнього природного середовища, очищувати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо).

Закон України «Про загальнодержавну програму формування Національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» як один з основних заходів щодо збільшення площі Національної екомережі називає екологічно підтверджене збільшення площі лісів, що ще раз підтверджує значущість цього компонента навколишнього природного середовища для єдиної територіальної системи — екомережі.

Лісовий кодекс України визначає особливий правовий статус лісів України якїї національного багатства. Кодекс закріплює його поняття: ліс — тип природних комплексів, у якому поєднується переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами, які пов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Лісовий фонд України становлять усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають і незалежно від права власності на них. До лісового фонду входять також захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га.

Водночас законом визначені об’єкти рослинного світу, які не входять до лісового фонду. Це зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Землі, зайняті перерахованими об’єктами рослинного світу, не віднесені до земель лісогосподарського призначення. Два основних види земель — лісові і нелісові — становлять категорію земель лісогосподарського призначення.