§ 3. Правовий режим водоохоронних зон і зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг та берегових смуг водних шляхів

До складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до CT. ст. 88-91 ВКУ.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на за­мовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінприроди України, Держводагентства України та Держземагентства України, власниками землі та землекористувача­ми і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами відповідних рад. Межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням: рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега; цільо­вого призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. Врахову­ючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа во­доохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті.

Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням: зони санітарної охорони джерел питного водопостачання; розрахункової зони переробки берегів; лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води; усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб.

Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохо­ронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кіломе­три від урізу води.

Виконавчі комітети місцевих рад зобов'язані доводити до відома населен­ня, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих рад і державними органами охорони навко­лишнього природного середовища.

У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності. На території водоохоронних зон забороняється: використання стій­ких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього середовища, водного господарства та геології.

Прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохорон­них зон. Прибережні захисні смуги є природоохоронноютериторією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (ст. 60 3КУ та ст. 88 ВКУ).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на остро­вах, відповідно ст. 61ЗКУ та ст. 89 ВКУ, забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городниц­тво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніхтаборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кла­довищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуату­ватись, якщо при цьому не порушується її режим.

У прибережній захисній смузі морів, морських заток і лиманівта на островах у внутрішніх морських водах забороняється: будівництво промислових об'єктів; застосування стійкихта сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побуто­вих та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом понад 1 куб. метр на добу; влаштування полів фільтраціїта будівництво інших споруд для прийман­ня і знезаражування рідких відходів. У прибережній смузі вздовж морів, заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах може здійснюватися лише будівництво санаторіїв та іншихлікувальних-оздоровчихзакладівзобов'язковим централізованим водопостачанням та каналізацією (ст. 90 ВКУ).

Смуги відведення встановлюються для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гід­рометричних споруд, а також водойм і гребель на річках з особливим режимом користування (ст. 63 ЗКУ та ст. 91 ВКУ). Розміри смуг відведення та режим корис­тування ними встановлюються за проектом землеустрою, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Зе­мельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господар­ства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих при­міщень (ст.

Берегові смуги водних шляхів встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судно­плавством. Основні принципи і механізм установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначає Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними^[304].

У межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування при­чалів, встановлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків; установлення гідрометрологічних постів; збері­гання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіту разі випадковоїзимівлі чи вихо­ду з експлуатації судна. Користувачі берегових смуг водних шляхів зобов'язані: користуватися береговими смугами за призначенням; суворо дотримувати встановленого режиму використання смуг відведення для водних шляхів; вживати заходів для охорони земель берегових смуг водних шляхів від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення; забезпечувати непроникнення стічних вод, отрутохімікатів і мінеральних добрив через берегові смуги водних шляхів у річки та водойми. На берегових смугах водних шляхів забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарська діяльність обмежується відповідно до ст. 89 Водного кодексу.

Зони санітарної охорони встановлюються з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лі­кувальних і оздоровчих потреб, які поділяються на пояси особливого режиму. Зони санітарної охорони одних об'єктів створюються на всіх господарськр- питних водопроводах незалежно від їх підпорядкованості або типу джерела водопостачання. Залежно від типу джерела водопостачання (поверхневий, підземний), ступеня його захищеності і ризику мікробного та хімічного забруд­нення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються межі зон санітарної охорони та їх окремих поясів.

Зони санітарної охорони поверхневихта підземних водних об'єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопостачання від забруднення. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів, відповідно до ст. 93 ВКУ, встановлений Кабінетом Міністрів України¹.