§ 1. Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони

Атмосферне повітря є одним з життєво важливих компонентів навколиш­нього природного середовища та життєдіяльності людини і суспільства, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, вироб­ничих та інших приміщень.

Основними завданнями повітряноохоронного законодавства є: регулювання суспільних відносин в області охорони і використання атмосферного повітря в цілях збереження, поліпшення і відтворення його стану, запобігання і зниження шкідливої хімічної, фізичної і біологічної дії на атмосферне повітря, забезпечення його раціонального використання для виробничих потреб, зміцнення право­порядку і законності у сфері повітряноохоронної діяльності.

Відносини в області охорони і використання атмосферного повітря регу­люються Законом України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21 червня 2001 року^[CDXXII], Законом «Про охорону навколишнього природного серед­овища» та іншими законодавчими актами. Закон «Про охорону атмосферного повітря» є спеціальним повітряноохоронним законодавчим актом, який має дев'ять розділів і спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забез­печення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.

Слід звернути увагу на норми природоохоронного закону, в початковій ре­дакції якого лише в загальній формі вказувалося на те, що природні ресурси є власністю народу України.

З традиційного вчення про право власності відомо, що воно може встанов­люватися на об'єкти, включаючи і об'єкти природного походження, що наді­лені індивідуально визначеними ознаками. На об'єкти, що наділені родовими ознаками, право власності не може бути встановлене. У зв'язку з цим, якщо такі природні об'єкти, як земля, надра, води, ліси, ресурси тваринного і рос­линного світу, природно-заповідні об'єкти, до певної міри індивідуалізуються територіальними межами держави, що дозволяє відмежувати їх від аналогічних природних об'єктів інших держав, то для атмосферного повітря така індивідуа­лізація є дуже відносною.

Пануюча позиція юристів-екологів полягає в тому, що атмосферне повітря не може бути об'єктом права власності. На відміну від землі, надр, об'єктів рос­линного чи тваринного світу, атмосферне повітря як матеріальна субстанція знаходиться в стані постійного переміщення, турбулентного руху. Через це ви­ключається можливість фактичного володіння ним, що є одним з найважливіших правомочностей власника. Безумовно, відносини щодо охорони атмосферного повітря є суспільними відносинами. Проте для того, щоб набути ознак об'єктів права власності, вони мають бути індивідуалізовані, тобто набути індивідуалі­зованих ознак.

У зв'язку з тим, що індивідуалізації може бути піддане не атмосферне повіт­ря, а повітряний простір, то об'єктом правової охорони слід було б визнати не атмосферне повітря, а атмосферу наддержавним простором, розповсюдивши на неї відносини виключної державної власності. Проте за чинним законодавством природним об'єктом є не атмосфера, а атмосферне повітря.

Атмосферне повітря займає своєрідне положення як об'єкт охорони навко­лишнього природного середовища. По суті, в ньому втілюється все природне середовище, що оточує людину і суспільство. Атмосферне повітря в значній мірі й є те навколишнє природне середовище, що підлягає охороні. З іншого боку, навколишнє середовище - це все атмосферне повітря, що безпосередньо пов'язує елементи природи і забезпечує їх функціонування. Якщо забруднюється ґрунтовий покрив землі або лісові насадження, то знищується рослинність і вини­щуються тварини. Для самого ж атмосферного повітря ступінь його забруднення не має значення. Воно завжди залишається атмосферним повітрям, але вже іншої якості. Звідси, на думку В. В. Петрова, немає потреби в спеціальному законі про охорону атмосферного повітря, бо всі його положення достатньо висвітлені в Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»¹.

Проте, українська правова система розвивається самостійно і встановлює не тільки право власності на атмосферне повітря, а і включає спеціальний повітряно- охоронний закон. Закон «Про охорону атмосферного повітря» визначає правові та організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря. Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забез­печення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище. Особливістю закону є те, що разом із закріпленням соціальних вимог в ньому передбачені норми технічного змісту. Це відноситься до стандартизаціїта нормування у сфері використання та охорони атмосферного повітря.