Встановлення конституційності обмеження соціально- економічного права законами або підзаконними нормативно- правовими актами.

В теорії прав людини виділяють, як прави­ло, такі варіанти можливості правообмеження:

1) недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих (у тому числі соціально-економічних) прав і свобод людини і гро­мадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів;

2) принципова допустимість звуження змісту та обсягу іс­нуючих (у тому числі соціально-економічних) прав і свобод лю­дини і громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів;

3) виключна строкова (тимчасова) допустимість звуження змісту та обсягу існуючих (у тому числі соціально-економічних) прав і свобод людини і громадянина при прийнятті нових зако­нів або внесенні змін до чинних законів (наприклад, за умов воєнного або надзвичайного стану).

Стаття 22 Конституції України закріпила принцип недопус­тимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод лю­дини і громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, зокрема у галузі соціально-економічних прав людини. Водночас статтею 64 Основного Закону передба­чено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Кон­ституцією України. За умов воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із за­значенням строку чинності цих обмежень. Не можуть бути об­межені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституційний Суд України у низці рішень виклав, роз­тлумачив бачення можливостей правообмеження за Конститу­цією України. Так, у п. 4 рішення від 11 жовтня 2005 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду Укра­їни та 50 народних депутатів України щодо відповідності Кон­ституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV “Прикінцеві положення” Зако­ну України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне стра­хування” та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів” (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) [114] Конституційний Суд України розтлумачив згаданий принцип, визначивши, що, згідно зі статтею 22 Конституції України, за­кріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або вне­сенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також було подано низку конституційних дефініцій. Так, зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задо­волення потреб її існування і розвитку.

Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістових характеристик можливостей людини, які відобража­ються відповідними правами та свободами, тобто якісних ха­рактеристик права.

Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників викорис­тання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Розглядуваний спосіб захисту знайшов прояв у рішен­нях Конституційного Суду України у процесі захисту таких соціально-економічні права людини.