Право на об’єднання у професійні спілки.

Конститу­ційний Суд України захищає й деякі «колективні» соціально- економічні права людини. Так, у рішенні від 29 жовтня 1998 року у справі за конституційним зверненням Вільної профспіл­ки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлу­мачення поняття “професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації”, використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві) Конституційний Суд України зазначив, що права, обов'язки і гарантії працівників закріплені у Кодексі законів про працю України, в якому, зо­крема, встановлено правовий захист від необгрунтованої від­мови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення.

Поняттям “професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації”, яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплю­ється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка, відповідно до Конституції та законів України, утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спіл­ка стороною колективного договору, угоди.

Професійні спілки, які діють на одному й тому ж підпри­ємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом. Питання про надання згоди на розірвання трудо­вого договору з працівником у передбачених законом випадках і порядку вирішує професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, організації, членом якої є працівник.

У рішенні від 18 жовтня 2000 року у справі за конституцій­ними поданнями народних депутатів України та Уповноважено­го Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльнос­ті” (справа про свободу утворення профспілок) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень статті 11 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гаран­тії діяльності”, якими обмежується право громадян на свободу об’єднання, а саме: положення, що унеможливлює створення самостійної профспілки на окремому підприємстві, в установі або організації без дотримання умов, передбачених частиною другою, відповідно до яких статус місцевих мають лише проф­спілки, “до складу яких входять не менше трьох первинних ор­ганізацій... чи об’єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють на різних підприємствах, в установах або організаці­ях”; положення, згідно з якими встановлюється кількісний кри­терій - “більшість” - для об’єднання у профспілці відповідного статусу членів профспілки, які працюють за даною професією, фахом в області, містах Києві та Севастополі (частина третя) та які працюють за даною професією чи фахом в Україні (пункт 3 частини п’ятої); положення, що встановлює мінімальну кіль­кість - “не менше третини” - для об’єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі або членів профспілки певного фаху, професії (пункт 2 частини п’ятої).

Також визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 16 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльнос­ті” в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов’язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення проф­спілки.