Хартія основних прав ЄС.

Поряд із розробкою Хартії основних прав ЄС у розпорядженні ЄС були й інші можливості підтвердити свою прихильність до поваги прав людини. Дер­жави ЄС могли б поширити на інститути ЄС ті ж зобов’язання у галузі прав людини, якими вони були пов’язані як члени РЄ.

7 грудня 2000 року Європарламент, Рада ЄС та Європей­ська комісія проголосили Хартію як політичну декларацію. Як початково планувалося, Хартія була інтегрована у Консти­туцію ЄС у формі окремого розділу. Однак Конституція ЄС, яка портребувала ратифікації усіма державами - членами ЄС, у 2005 році не була ратифікована на референдумах у Франції та Нідерландах і, отже, не набула юридичної сили. Зважаючи на це, у 2007 році було розроблено текст нового Договору під офіційною назвою «Проект Змін та доповнень до Договору про Європейський Союз та до Договору про заснування Європей­ського Співтовариства». Договір підписали 13 грудня 2007 року у Лісабоні лідери держав - членів ЄС, після чого він має бути ратифікований кожною державою - членом ЄС. Договір набуде чинності або з 1 січня 2009 року, або через місяць після його ра­тифікації останньою державою - членом ЄС. Станом на червень 2009 року Ірландія на референдумі відмовилася ратифікувати цей Договір, однак повторний референдум буде проведено до листопада 2009 року.

Положення, зафіксовані у Хартії, набудуть юридично обов’язкового характеру для суб’єктів права ЄС після набуття чинності новою редакцією Договору про ЄС (Лісабонський до­говір 2007 року). Так, згідно з частиною 1 статті 6 цього до­говору, «Співтовариство визнає права, свободи та принципи, викладені у Хартії, як такі, що мають однакову юридичну силу з Договорами [Договір про Європейський Союз, Договір про за­снування Європейського Співтовариства. - С.В. ]».

Загалом Хартія є новаторським політико-правовим актом, побудованим без урахування традиційного поділу прав на по­літичні та соціально-економічні, на права різних поколінь. За основу класифікації у ній взято не предмет суб’єктивного пра­ва, а цінності, на захист яких вона спрямована: людська гід­ність, свобода, рівність, солідарність. Конкретні права людини, які закріпляються Хартією, згруповані відповідно саме до цих критеріїв.

Соціально-економічні права людини викладено, в основно­му, у главі IV «Солідарність». Більшість з них перегукуються з відповідними положеннями ЄСХ(п), Конвенції та Хартії про основні соціальні права працівників ЄС. Так, у Хартії закріпле­но права працівників на інформацію та консультації (ст. 27), ко­лективні переговори та колективні дії, включаючи проведення страйків (ст. 28), справедливі та гідні умови праці та оплачува­ну відпустку (ст. 31), захист від необгрунтованого звільнення (ст. 30), отримання допомоги у працевлаштуванні (ст. 29). Стат­тя 32 забороняє експлуатацію дитячої праці.

У контексті загальних уявлень про справедливість гаранту­ється правовий, економічний та соціальний захист сім’ї, а саме захист від звільнення у зв’язку з материнством, право на опла­чувану відпустку у зв’язку з вагітністю та відпустку по догляду за новонародженим (ст. 33).

Стаття 34 регламентує основні види соціального забезпе­чення та соціальної підтримки материнства, а також соціаль­ного захисту у разі звільнення, хвороби, втрати працездатності, перебування на утриманні, необхідності у догляді у старості. Визнано право на соціальну допомогу та допомогу житлом усім, хто не має достатніх засобів до існування.

У статті 35 закріплено право кожного на охорону здоров’я та отримання медичної допомоги. Статтею 37 передбачено пра- во на захист та поліпшення якості навколишнього середовища. Підвищений рівень захисту прав споживачів гарантує стаття 38.

Права, які традиційно відносять до «другого» покоління, містяться і в інших главах Хартії. Так, у главі І «Гідність» за­кріплено заборону примусової праці (ст. 5). Глава ІІ «Свободи» гарантує свободу зборів та асоціацій (ст. 12), право на освіту (ст. 14), свободу професійної діяльності і право на працю (ст. 15), свободу підприємництва (ст. 16), право власності (ст. 17), право інвалідів на соціальну реабілітацію (ст. 26).