Визначення сум податку

Як правило, обчислення податку, визначення сум, що підлягають внесенню до бюджетів й цільових фондів, є обов’язком платників податків, що деталізується по кожному податку й збору спеціальним законодавчим податковим актом.

Законом України від 21 грудня 2000 р. закріплені основи таких дій контролюючого органу. Так, у відповідності зі ст. 4, якщо сума податкового обов’язку розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, вірогідність і повноту нарахування такої суми, однак відповідає за своєчасне й повне погашення нарахованого податкового обов’язку й має право на оскарження цієї суми.

Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового обов’язку платника податків у випадку якщо:

а) платник податків не подає у встановлений термін податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових обов’язків, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган виявляє в результаті камеральної перевірки арифметичні або методологічні помилки в поданої платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового обов’язку;

г) відповідно до законів з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов’язкового платежу), є контролюючий орган.

Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового обов’язку платника податків у зв’язку із фактичним місцезнаходженням підприємства або його відособлених підрозділів, місцезнаходженням фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових обов’язків у зв’язку з неподанням платником податків податкового обліку або відсутністю передбачених законодавством первинних документів, сума податкових обов’язків платника податків може бути визначена за непрямим методом.

Цей метод може застосовуватися також у випадках, якщо декларація була представлена, але при документальній перевірці, проведеній контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені в декларації, наявними документами обліку в порядку, передбаченому законодавством.

За непрямим методом податковий обов’язок визначається виходячі з оцінки видатків платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають із ним у відносинах найму, а також оцінки інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового обов’язку за конкретним податком, збором (обов’язковим платежом).

Підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку. Такий метод може застосовуватися виключно для визначення об’єкта оподаткування або його елементів, пов’язаних з такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Нарахування податкового обов’язку з використанням непрямого методу може здійснюватися виключно податковими органами. Суми нарахованих податкових обов’язків можуть бути оскаржені платником податків у загальному порядку.

Якщо непрямий метод був застосований у зв’язку із фактичним місцезнаходженням платника податків, обов’язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні міри для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається на податковий орган. У випадку, якщо податковий орган нараховує фізичній особі податковий обов’язок, не пов’язаний зі здійсненням цією фізичною особою підприємницької діяльності, з використанням непрямих методів і фізична особа не погоджується з таким нарахуванням, спір розглядається виключно судом за поданням податкового органу.

Обвинувачення особи в ухилянні від сплати податків не може ґрунтуватися на визначенні податковим органом податкового обов’язку з використанням непрямого методу до остаточного рішення справи судом.

У деяких випадках виникають ситуації, коли платник податків не згодний з визначенням суми податку контролюючим органом. Така ситуація регулюється ст. 5 Закону України від 21 грудня 2000 р. Так, у випадку якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму податкового обов'язку або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування, то він має право звернутися в контролюючий орган зі скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається в письмовій формі й може супроводжуватися документами, розрахунками й доказами, які платник податків вважає потрібним надати. Скарга має бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, що слідують за днем одержання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов’язаний прийняти мотивоване рішення й направити його протягом двадцяти календарних днів від дня одержання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або представити йому під розписку. У разі якщо контролюючий орган направляє платникові податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, що слідують за днем одержання відповіді, з повторною скаргою в контролюючий орган вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - у контролюючий орган вищого рівня з дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження й зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

Якщо мотивоване рішення по скарзі платника податків не направляється платникові податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків від дня, що слідують за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було спрямовано платникові податків до закінчення двадцатиденного строку.

Якщо відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податковий обов’язок платника податків із причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом тридцяти календарних днів від дня одержання податкового повідомлення або відповіді контро­люючого органу на скаргу.

Процедура адміністративного оскарження здійснюється тим контролюючим органом, що направив платникові податків податкове повідомлення, у відповідності зі своєю компетенцією.

Заява платника податків зупиняє виконання ним податкового обов’язку, визначеного в податковому повідомленні, на строк від дня подачі такої заяви в контролюючий орган до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги по податку, що оскаржується, не направ­ляються, а сума податкового обов’язку, що оскаржується, уважається неузгодженою.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:

- останнім днем строку для подачі заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у випадку якщо така заява не була подана в зазначений строк;

- у день одержання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної в заяві;

- у день одержання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню;

- у день порушення судом провадження в справі за позовом платника податків про визнання недійсним рішення конт­ролюючого органу.

Днем закінчення процедури адміністративного оскарження вважається день узгодження податкового обов’язку платника податків.

З урахуванням строків позовної давності платник податків має право оскаржити в суді рішення контролюючого органу про нарахування податкового обов’язку в будь-який момент після одержання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміні­стративному оскарженню.

Платник податків зобов’язаний письмово повідомити контро­люючий орган про кожний випадок судового оскарження його рішень.

Працівник податкового органу, що уповноважений розглядати скаргу платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, має право пропонувати такому платникові податків компромісне розв’язання спору, що полягає в задоволенні частини скарги платника податків під зобов’язання останнього погодитися з податковими обов'язками, що залишилися, нарахованими конт­ролюючим органом.

Підставою для ухвалення рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу таких наявних фактів і доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс призведе до більш швидкого й/або більш повного погашення податкового обов’язку порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передачі такого спору на рішення суду.

Податковий компроміс не може бути запропонований платникові податків до того, як працівник податкового органу, уповноважений розглядати скаргу такого платника податків, не складе письмового обґрунтування доцільності податкового компромісу, що повинне бути розглянуте посадовою особою податкового органу, який начислив оскаржений податковий обов’язок, а також посадовою особою, якій безпосередньо підпорядковується такий працівник.

У разі якщо платник податків погоджується на укладення податкового компромісу, зазначене рішення набуває чинності з моменту одержання письмової згоди керівника податкового органу вищого рівня, а сума податкового обов’язку, визначена умовами податкового компромісу, вважається погодженою, і таке рішення не може бути оскаржене в майбутньому.

Контрольні питання:

1. Вид методів оподаткування.

2. Порядок обчислення податку і збору.

3. Окладні, нескладні, змішані податки.

4. Стадії обчислення податків і зборів.

5. Способи обчислення податків і зборів.