Система оподаткування України в 1997-2001 р.

До середини 1997 р. були оновлені практично всі основні податкові механізми: податок на прибуток (Закон України від 22 травня 1997 р.); податок на додану вартість (Закон України від З квітня 1997 р.); податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (Закон України від 18 лютого 1997 р.); плата за землю (Закон України від 19 вересня 1996 р.).

Закон України М77/97-ВР уточнив деякі статті, закріпивши ті положення, які діють і понині, хоча принципово й не змінили існуючого механізму регулювання системи оподаткування. Одним з найбільш принципових моментів, внесених цією редакцією Закону України, є ст. З “Принципи побудови й призначення системи оподаткування”. У цій статті підкреслювалося:

“Принципами побудови системи оподаткування є:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності - введення пільг щодо оподатку­вання прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов’язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) - на більші доходи;

- рівність, недопущення небудь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів

“ Відомості Верховної Ради України. 1997. №16. Ст.

- соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом введення економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які одержують високі та надвисокі доходи;

- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) І їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здій­снюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

- єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподат­кування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

- доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів)”^[13].

У цей час відбулося також уточнення й облікового механізму оподаткування. Із запізненням інститут реєстрового обліку вводиться і для юридичних осіб.

Зупинимося на найбільш важливих змінах, що торкнулися окремих податків і зборів.

Закон України від 3 квітня 1997 р. 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”³⁰ закріпив такі нові для податкового законодавства положення.

1. Податкова накладна. Податкова накладна складалася в момент виникнення податкових зобов'язань продавця в трьох примірниках. Оригінал і перша копія податкової накладної надавався покупцеві, друга копія залишалася в продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна була звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписувалася на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У випадку коли частка товару (робіт, послуг) не містила відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів вказувався в додатку до податкової накладної в порядку, установленому центральним податковим органом України, і враховувався у визначенні загальних податкових зобов’язань.

Платник податку зобов’язаний був надати покупцеві податкову накладну, що мала містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця й покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце проживання фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) і їх кількість (обсяг);

з) повну назву одержувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку й відповідну суму податку в цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

2. Бюджетне відшкодування. Платник податку, що застосовував квартальний податковий період і здійснював вивізні (експортні) операції з продажу товарів (робіт, послуг), міг отримати бюджетне відшкодування частини податкового кредиту за результатами діяльності першого місяця кварталу й двох перших місяців кварталу.

Бюджетному відшкодуванню підлягав відсоток податкового кредиту розрахункового періоду, що дорівнював відсотку експортних обсягів продажу товарів (робіт, послуг) у загальному обсязі оподатковуваних податком операцій із продажу товарів (робіт, послуг) розрахункового періоду.

3. Реєстрація платників податку на додану вартість. Центральний податковий орган України вів реєстр платників податку. Будь-якій особі, діяльність якого підлягала оподаткуванню, присвоювався індивідуальний податковий номер, використовуваний для стягнення податку. Суб’єкти підприємницької діяльності, створювані незалежно від виду діяльності й запланованих обсягів операцій із продажу товарів (робіт, послуг), і діючі особи зобов’язані були зареєструватися як платники податку за місцем їх перебування в податковому органі. Форма заяви про реєстрацію встановлювалась центральним податковим органом України.

Якщо особа, яка не підпадала під визначення платника податку у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних податком операцій із продажу товарів (робіт, послуг) були меншими, ніж 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважала за доцільне зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснювалася за її заявою.

4. Податковий вексель. З моменту набрання чинності Законом №168/97-BP платники податку у разі ввозенпя (пересилання) товарів на митну територію України могли за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов’язання (далі - податковий вексель), один примірник якого залишався в органі митного контролю, другий направлявся органом митного контролю за адресою податкового органу за місцем реєстрації платника податку, а третій надавався платникові податку.

Сума, зазначена в податковому векселі, включалася в суму податкових зобов’язань платника податку у звітному (податковому) періоді, у якому вексель підлягав погашенню. При цьому податковий вексель вважався погашеним. У наступному звітному (податковому) періоді сума, зазначена в податковому векселі, включалася до складу податкового кредиту платника податку.

Закон України від 22 травня 1997 р. №283/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку предприємств”^[15] уточнив баї ато моментів, пов’язаних з оподаткуванням прибутку. Однак найбільш помітним, мабуть, був акцент на регулюванні механізму амортизації.

Під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів варто розуміти поступове віднесення видатків на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягали витрати на:

- придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладку й вирощування багаторічних насаджень до початку плодоносіння;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;

- придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту тільки юридичними особами, основною діяльністю яких було надання платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) і послуг з надання легкового автотранспорту в оренду (прокат) стороннім громадянам і організаціям;

- поліпшення якості земель, не пов’язаних з будівництвом.

Основні фонди підлягали розподілу за такими групами:

група 1 - будови, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні устрої, у тому числі житлові будинки і їхні частини (квартири й місця загального користування);

група 2 - автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони й рації, інше конторське (офісне) устаткування й пристосування до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Норми амортизації встановлювалися у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на кінець звітного періоду в такому розмірі (розраховуючи на календарний рік):

група 1 - 5%; група 2 - 25%; група 3 - 15%.

Платник податку міг самостійно ухвалити рішення щодо застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3 за такими нормами:

1-й рік експлуатації - 15%; 2-й рік експлуатації - 30%; 3-й рік експлуатації - 20%; 4-й рік експлуатації - 15%; 5-й рік експлуатації - 10%; 6-й рік експлуатації - 5%; 7-й рік експлуатації - 5%.

З’явилися істотні нові положення оподаткування прибутку, що діють і досі (ведення податкового обліку -ст. 11; безнадійна заборгованість - ст. 12; оподаткування нерезидентів - ст. 13).

Закон України від 18 лютого 1997 р. №75/97-ВР ‘'Про внесення змін до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів”^[16] насамперед змінив ставки податку.

Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачувався за річними ставками з розрахунку в тодішній європейській валюті (екю) зі 100 см³ об’єму циліндрів двигуна (для авьомобілів, трактороів, мотоциклів тощо, крім тих, що мають об’єм циліндра двигуна до 50 см³), з 1 квт потужності двигуна (для електромобілів) або 1 см довжини (для яхт, катерів, моторних човнів).

Згодом шкала ставок була змінена і переведена спочатку в евро, а потім у гривневий еквівалент. Змінився з 1999 р. і розподіл коштів від податку.

Спочатку в порядку експерименту, а потім на всій території України з’являється єдиний (фіксований) податок для сільсько­господарських товаровиробників.

Закон України від 15 січня 1998 р.^[17] №25/98-ВР “Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських товаровиробників” визначив, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій або натуральній формі, є сукупністю сплачуваних податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, який складається з:

- податку на додану вартість;

- податку на прибуток підприємств;

- податку на доходи фізичних осіб;

- плати (податку) за землю;

- податку із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;

- збору за спеціальне використання природних ресурсів;

- збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення;

- збору на обов’язкове соціальне страхування;

- збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

- збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Платниками єдиного податку були сільськогосподарські това­ровиробники, що здійснюють діяльність з виробництва сільсько­господарської продукції на території Глобинського району Полтавської області, Старобешевського району Донецької області й Ужгородського району Закарпатської області (колективні й державні сільськогос­подарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства й інші виробники сільськогосподарської продукції (далі - підприємства).

Перелік платників єдиного податку затверджувався Полтавсь­кою, Донецькою, Закарпатською обласними радами для відповідних районів.

Облік платників єдиного податку вівся податковими органами у цих районах.

Об’єктом оподаткування була площа ріллі або площа порівняної ріллі, переданої сільськогосподарському товаровиробникові у власність або наданої йому в користування.

Ставка єдиного податку встановлювалася для Глобинського району Полтавської області в розмірі 79 грн. 48 коп. або в натуральній формі в розмірі 338 кілограмів пшениці м’якої третього класу з кожного гектара ріллі з диференціацією його відповідно до бонітетної оцінки грунтів у середньому по району; для Старобешевського району Донецької області, Ужгородського району Закарпатської області - у грошовій формі в розмірі відповідно 51 грн. 70 коп. і 60 грн. 10 коп. за гектар порівняної ріллі з урахуванням коефіцієнта родючості гектара ріллі кожного господарства.

Поставка зерна в рахунок єдиного податку здійснювалася сільськогосподарськими товаровиробниками у визначені ними за погодженням з районною державною адміністрацією, на території якої запроваджувався експеримент, строки, але не пізніше 15 жовтня, а поставка продукції тваринництва — щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.

Сплата єдиного податку в грошовій формі провадилася рівними частками щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем. Органи місцевого самоврядування, на території яких уводився експеримент, могли встановлювати інші розміри авансових платежів і строки сплати єдиного податку в грошовій формі залежно від сезонності виробництва й реалізації сільськогосподарської продукції.

У цей же час з’являються й інші види консолідованих податків, про які мова йтиме в наступних главах.

Закон України від 5 лютого 1998 р. №83/98-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні’’^[18] уточнив функції податкових органів. Однак найбільш важлива зміна була пов’язане з появою розділу V “Податкова міліція”.

До системи органів державної податкової служби були віднесені Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва й Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).

До складу органів державної податкової служби увійшли й спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція.

Податкова міліція складалася зі спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діяли у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснювала контроль за дотриманням податкового законодавства, виконувала оперативно-розшукові, кримінально-процесуальну й охоронну функції.

Завданнями податкової міліції було:

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування й провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- розшук платників, що ухиляються від сплати податків, інших платежів;

- запобігання корупції в органах державної податкової служби й виявлення її фактів;

- забезпечення безпеки діяльності працівників органів дер­жавної податкової служби, захисту їх від протиправних зазіхань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань:

1) приймала й реєструвала заяви, повідомлення й іншу інформацію про злочини й правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснювала у встановленому порядку їх перевірку й приймала щодо них передбачені законом рішення;

2) здійснювала відповідно до закону оперятивно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводила дізнання й досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживала заходів до відшкодування заподіяних державі збитків;

3) виявляла причини й умови, що сприяли здійсненню ЗЛОЧИНІВ і інших правопорушень у сфері оподаткування, вживала заходів до їх усунення;

4) забезпечувала безпеку працівників органів державної податкової служби і їх захист від протиправних зазіхань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків;

5) запобігала корупції й іншим службовим порушенням, серед працівників державної податкової служби;

6) збирала, аналізувала, узагальнювала інформацію про порушення податкового -законодавства, прогнозувала тенденції розвитку негативних процесів кримінальною характеру, пов’язаних з оподаткуванням.

Новий якісний етап у розвитку податкової системи припав на 1996-1999 рр. Про це свідчить Указ Президента України від 31 червня 1996 р. №621/96 “Про заходи щодо реформування податкової політики”^[19]. Цим нормативним актом були сформульовані завдання щодо реформування податкової політики і встановлено тримісячний строк для прийняття відповідних рішень, що й обумовило появу Законів 1997-1998 рр.

1.4.