ГЛАВА 39 ЄДИНИЙ ПОДАТОК

Особливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності закріплені Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р.

На сплату єдиного податку може перейти платник, що здійснює будь-які види підприємницької діяльності, під якою розуміється безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, установленому законодавством.

У відповідності зі ст. 1 Указу №746 спрощена система опо­даткування, обліку й звітності вводиться для суб’єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, і юридичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційної форми й форми власності. Іншими словами, платниками єдиного податку можуть бути винятково суб’єкти підприємницької діяльності. Не поширюється дія Указу №746 на:

- довірчі товариства;

- страхові компанії;

- банки;

- інші фінансово-кредитні й небанківські фінансові уста­нови.

Перейти на спрощену систему оподаткування можуть підпри­ємства, на яких трудиться до 50 чоловік і розмір виручки від реалізації яких становить до 1 млн. грн. за рік. Зарахувати себе до платників єдиного податку можуть також фізичні особи-підприємці, шо мають не більше 10 найманих працівників і оборот до 500 тис. грн. за рік.

Платники єдиного податку не є платниками відповідних загаль­нодержавних і місцевих податків і зборів.

Пов’язані із платниками питання стосуються спільної діяльності на території України суб’єктів без утворення юридичної особи (п.

В Указі розкривається поняття “виторг від реалізації”. Таким уважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/і в касу від продажу продукції (робіт, послуг), і прибуток від реалізації основних фондів. -

Конкретні ставки єдиного податку встановлені Указом №746 тільки для юридичних осіб. Цим Указом передбачені два варіанти ставок:

- 6% - у разі сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість”;

- 10% - у випадку включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб - платників єдиного податку ставки встанов­люються місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць. На практиці місцеві органи звичайно диференціюють ставки єдиного податку для торговельної діяльності ще й залежно від виду пункту продажу товарів (для торговельної діяльності) і від його місцезнаходження (хоча такий підхід і не відповідає вимогам Указу №746).

Якщо підприємець здійснює кілька видів діяльності, оподат­ковуваних за різними ставками, то йому видається одне свідоцтво, а єдиний податок установлюється по більшій ставці по цих видах діяльності залежно від того, чи здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи тільки за місцем державної реєстрації (п. 4 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПАУ від 29 жовтня 1999 р. №599). За кожного найманого працівника ставка єдиного податку додатково збільшується на 50%. Якщо підприємець здійснює кілька видів діяльності, то незалежно від того, якою з видів діяльності займається конкретний найманий працівник, за кожного з них на 50% збільшується більша зі ставок.

Які-небудь спеціальні вимоги або заборони в частині асорти­ментів товарів для юридичних осіб - платників єдиного податку відсутні.

Дія Указу не поширюється на фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними й тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Роз’яснення щодо застосування терміна “лікеро-горілчані вироби”, торгівлю якими не можуть здійснювати підприємці, що перейшли на спрощену систему, обліку й звітності, а саме фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, міститься в листі ДПАУ від 18 лютого 2000 р. №2286/7/16-21 і 7.

При вирішенні питання про те, чи відносяться ті або інші алкогольні напої до лікеро-горілчаних, ДПАУ рекомендує корис­туватися не Гармонізованою системою опису й кодування товарів (TH ЗЕД), а Технологічним регламентом на виробництво горілок і лікеро-горілчаних виробів (ТРУ 18.5084-96), уведеним в дію з 1 січня 1997 р., відповідно до розділу 2 якого лікеро-горілчана продукція включає у собе горілки й лікеро-горілчані напої. Не належать до категорії лікеро-горілчаних напоїв, зокрема: вина виноградні натуральні, включаючи кріплені, шампанські й гристі вина (код TH ЗЕД 22.04); вермути та інші виноградні вина з додаванням рослинних або ароматичних екстрактів (код TH ЗЕД 22.05), а також ниво. Інакше кажучи, торгівля такими напоями можлива для фізичних осіб — платників єдиного податку.

У разі, якщо громадянин-підприємець здійснює торгівлю будь- якими видами горілок (у тому числі й особливими), а також лікеро- горілчаними напоями (лікери міцні, лікери десертні, лікери емульсійні, креми, наливки, пунші, настоянки солодкі, напівсолодкі й гіркі слабоградусні, аперитиви, напої десертні, бальзами, коктейлі), дія Указу №746 на нього не поширюється, тобто перейти на спрощену систему оподаткування, обліку й звітності він не може. Якщо ж такі напої продаються платником єдиного податку, то, починаючи з наступного кварталу, робота за спрощеною системою стає немож­ливою.

Суб’єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%. Юридичні особи, що бажають платити ПДВ і акцизний збір, платять єдиний податок у розмірі 6% обороту, а ті, що не бажають платити ПДВ і акцизи, - 10%. Фізичні особи, що перейшли на спрощену систему, ПДВ не платять.

На відміну від первісної версії спрощеної системи, у новому Указі передбачене істотне спрощення звітності. У відповідності зі ст. 7 Указу Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності” його дія не поширю­ється на юридичних осіб і громадян-підприємців, що здійснюють діяльність із придбанням спеціального патенту.

Згідно із ст.7 Указу № 746 його дія не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам і засновникам даних суб’єктів, що не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25%. '

Форма розрахунків при здійсненні операцій для фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, що перейшли на сплату єдиного податку, значення не має. На відміну від таких платників, що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку й звіт­ності, юридичні особи - суб’єкти малого підприємництва не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового й безготівкового розрахунків коштами (ст. 1 Указу №746), оскільки при порушенні цієї заборони платник виходить зі сфери дії Указу й змушений з наступного кварталу повернутися на звичайні умови оподаткування. Пов'язана така заборона з тим, що у разі здійснення бартерної операції або будь- якого взаємозаліку ні на рахунок підприємства, ні до його каси оплата за відвантажену продукцію (товари, роботи, послуги) не надходить, а отже, при здійсненні такої операції об’єкт оподаткування єдиним податком дорівнює нулю.

Крім всіх перерахованих вище обмежень існує ще одна обов’язкова умова, що контролюється в момент переходу на єдиний податок і поширюється як на юридичних, так і на фізичних осіб. Ця обов’язкова умова - відсутність податкової заборгованості. Ніяких спеціальних вимог щодо відсутності податкової заборгованості в момент придбання спеціального патенту на теперішній час не встановлено. Спрощена система оподаткування, обліку й звітності може бути застосована на всій території України, оскільки будь-які територіальні обмеження в Указі №746 відсутні.

Для фізичних осіб - платників єдиного податку питання засто­сування EKKA регламентовано ст. 6 Указу №746. Суб’єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків зі споживачами.

У зв’язку із цим заслуговує на увагу лист Вищого арбітражного суду України від 24 вересня 1999 р. №01 -8/451, у якому роз’ясняється, що надання фізичним особам - платникам єдиного податку права на невикористання EKKA не звільняє їх від обов’язку вести товарно- касові книги за умови, що їх діяльність передбачена Переліком окремих форм діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування й послуг, специфіка яких дозволяє здійснювати розрахунки зі споживачами без застосування електронних контрольно-касових апаратів з використанням товарно-касових книг (затверджений наказом Міністерства економіки України від 12 березня 1998 р. №24, далі - Перелік). Таким чином, Вищий арбітражний суд вважає, що ніякої специфіки застосування EKKA для фізичних осіб - платників єдиного податку не існує, а керуватися в цьому питанні потрібно винятково Переліком.

Після 25 грудня 1999 р. ситуація змінилася. Пов’язано це з набранням чинності наказом Мінекономіки України від 9 грудня 1999 р. №146. Цим документом до Переліку було внесено згадування про суб’єктів малого підприємництва:

“28. Здійснення діяльності у сфері торгівлі, громадського хар­чування та послуг суб’єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, які обрали спосіб оподаткування доходів за єдиним податком”.

Внесена до Переліку зміна, по суті справи, легалізувала точку зору ДПАУ щодо того, що громадяни-підприємці, які сплачують єдиний податок, звільняються від застосування EKKA при здійсненні кожної (а не тільки включеної до Переліку) діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування й послуг, але ведення товарно- касові книги при цьому залишається обов’язковим.

Контрольні питання:

1. Поняття спроще ної системи оподаткування, обліку и звітності.

2. Платники єдиного податку.

3. Об 'єкт оподаткування.

4. Ставки єдиного податку.

5. Податкові пільги.

6. Обчислення й сплата податку.