ГЛАВА 38 ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ

Починаючи з 1998 року в Україні стали з’являтися альтернативні форми оподаткування, до яких відносяться; здійснення підпри­ємницької діяльності із придбанням спеціального патенту та спрощена система оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підпри­ємництва.

Плата за торгові патенти передбачена в Законі України “Про систему оподаткування’’ (у редакції Закону України від 18 лютого

1997 р.) як самостійний вид загальнодержавних податків і зборів (п. 18 ст. 14). Разом з тим цей платіж займає проміжне положення між власне податками й державним дозволом. Дійсно, згідно зі ст. 2 Закону України від 23 березня 1996 р. “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”^[521], зі змінами (далі - Закон про патентування) торговий патент - це державне свідоцтво, що засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися певними видами підпри­ємницької діяльності.

Президія Вищого арбітражного суду України листом від 3 червня

1998 р. №02-5/202 роз’яснив, що торговий патент є документом, який засвідчує право на особливий порядок оподаткування, на відміну від ліцензії, що дійсно являє собою дозвіл на здійснення певного виду діяльності. Також згідно зі ст. 2 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” зі змінами, внесеними Законом України від 10 лютого 1998 р., спеціальний тор­говий патент - це державне свідоцтво, що засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування.

Торговельна діяльність, надання побутових послуг, як і організація ігорного бізнесу або операцій з обміну готівкових валютних цін­ностей, можуть здійснюватися тільки за наявності патенту.

Визначення платників по платі за патента наведене в п. 2 ст. 1 Закону про патентування: суб’єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи й суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти й нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частішою першої статті 1 Закону.

Виходячи з наведеного визначення, існує три групи платників:

- юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання й форми власності;

- громадяни-підприємці;

- відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), причому ні місце їх знаходження, ні наявність окремого банківського рахунка або відокремленого балансу в цьому випадку значення не має.

Обов’язковою умовою, за якої перераховані категорії резидентів і нерезидентів класифікуються як суб’єкти патентування, є здійс­нення ними кожного з видів діяльності, підлягаючих патентуванню діяльності.

Об’єкт патентування містить у собі чотири укрупнених види п ідприємницької.

/. Торговельна діяльність за готівкові кошти й кредитні картки на території України. Необхідно мати на увазі, що об’єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торговельна діяльність, під якою відповідно до Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 р. №833, розуміється роздрібна й оптова торгівля, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (громадське харчування).

Ключовою умовою, за якої торговельна діяльність підлягає патентуванню, є вся торговельна діяльність за умови здійснення розрахунків готівковими коштами, іншими платіжними засобами й з використанням кредитних карток.

2. Діяльність з надання побутових послуг.

Об’єктом регулювання згідно зі ст.З Закону про патентування є діяльність із надання побутових послуг, під якими розуміється “діяльність, пов’язана з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також з викорис­танням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки”.

У наведеному визначенні слід виділити три моменти:

а) послуги здійснюються на платній основі, тобто якщо побутові послуги надаються тільки на безоплатній основі, то й патентуванню вони не підлягають;

б) послуги повинні задовольняти саме особисті (а не виробничі) потреби замовника. Так, наприклад, не підлягає патентуванню надання послуг з ремонту автомобілів, якщо споживачами таких послуг є винятково юридичні й фізичні особи - підприємці, навіть у випадку здійснення розрахунків за послуги в готівковій формі;

в) форма здійснення розрахунків за надану послугу значення не має. На відміну від торговельних операцій, патентування яких здійснюється за умови проведення розрахунків “за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з викорис­танням кредитних карток”, при наданні побутових послуг крім готівкової форми й кредитних карток згадуються й “інші форми розрахунків”. Останні, природно, містять у собі й безготівкові розрахунки, і бартерні операції, і навіть операції з векселями (хоча для фізичних осіб, що споживають побутові послуги, розрахунки векселями й у бартерній формі на сьогоднішній день є винятком).

Патентуванню підлягають і операції з надання побутових пос­луг у рахунок заробітної плати (на відміну від операцій з реалізації продукції в рахунок заробітної плати, які не вимагають патен­тування).

Перелік послуг, що належать до побутових і підлягають патен­туванню, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р.

Патентування видів побутових послуг визначається рядом обставин.

По-перше, Перелік є вичерпний, тобто крім наведених у ньому груп послуг (з відповідними кодами згідно з Класифікатором “Платні послуги населенню”) ніякі інші послуги патентуванню не підля­гають.

По-друге, у наведених групах міститься від одного до декількох десятків видів побутових послуг, тому при вирішенні питання про необхідність патентування стосовно конкретної послуги слід перевірити її код за Класифікатором.

По-третє, у відповідності зі ст. 3-1 Закону про патентування встановлення видів побутових послуг, що підлягають патентуванню, віднесено до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Крім того, ст. 1 прямо забороняє визначати види діяльності, що підлягають патентуванню, в інших нормативно-правових актах, а також рішеннями органів місцевого самоврядування.

3. Діяльність з обміні готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними коштами, вираженими в інозем­ній валюті, і з кредитними картками).

Під торгівлею готівковими валютними цінностями в цьому Законі слід розуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівко­вих платіжних засобів, виражених в іноземній валюті (у тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інші готівкові платіжні засоби, виражені у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту.

Згідно із ст. 4 Закону про патентування діяльність з обміну готівкових валютних цінностей вимагає придбання торгового патенту тільки в тому випадку, якщо вона здійснюється в пунктах обміну іноземної валюти, під якими розуміються:

- обмінні пункти уповноважених банків;

- обмінні пункти уповноважених банків, розміщені поза їхніми операційними залами;

- обмінні пункти інших кредитно-фінансових установ, які одержали ліцензію Національного банку України на здійс­нення операцій з торгівлі іноземною валютою;

- обмінні пункти суб’єктів підприємницької діяльності, які діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками.

У разі, якщо суб’єкт підприємницької діяльності має структурні (відособлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (обмінного пункту).

4. Діяльність з надання послуг у сфері ігорного бізнесу. Необхідно зазначити, що в Законі про патентування (п. 5.2 ст. 5) застосоване спеціальне (використовуване тільки з метою цього Закону) визначення ігорного бізнесу; під ігорним бізнесом слід розуміти діяльність, пов’язану з облаштуванням казино, інших ігорних місць (будинків), ігрових автоматів із грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) і розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

Специфічними особливостями цього виду діяльності, з погляду патентування, є наступні:

- операції у сфері ігорного бізнесу пов’язані з видачею виграшів у грошовій або майновій (натуральної) формі. Тобто, строго кажучи, якщо умовами проведення відповідного заходу видача виграшу взагалі не передбачена, то його до ігорного бізнесу віднесено бути не може;

- форма оплати за послуги у сфері ігорного бізнесу значення не має. Тобто придбання патенту є обов’язковим як при готівковій, так і при безготівковій формі оплати;

- казино, інші ігорні місця (будинки) повинні займати окремі приміщення або споруди й мати ігровий зал для відвідувачів (крім ігрових автоматів і більярдних столів). Надання послуг у сфері ігорного бізнесу поза межами відведених на ці цілі приміщень або будинків, а також у приміщеннях, що не мають ігрового залу для відвідувачів, не дозволяється;

- у разі, якщо суб’єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відособ-леного) підрозділу (ігорного місця).

Наведений перелік об’єктів оподаткування є вичерпним, і ніякі інші види діяльності патентуванню не підлягають.

Законодавством передбачені основні принципи встановлення розміру плати за патенти.

По-перше, плата за торгові патенти всіх видів провадиться не в ЕКЮ (як було до 1998 року), а в національній валюті - гривнях.

По-друге, плата за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері ігорного бізнесу й операцій з торгівлі валютними цінностями, як і раніше, установлена у вигляді фіксованих сум, а плата за торгові патенти на здійснення торговельної діяльності й діяльності з надання побутових послуг обмежена верхніми й нижніми межами. Конкретний розмір плати за ці патенти встанов­люється органами місцевого самоврядування залежно від місця розташування об’єкта патентування й асортиментного переліку товарів або виду надавання послуг (ніяких інших критеріїв уста­новлення або перегляду розміру плати за патенти, у тому числі рівня інфляції, законодавством прямо не передбачається).

Місцевими органами може бути ухвалено рішення про збільшення вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності (на діяльність з надання побутових послуг населенню це положення Закону не поширюється), але не вище 320 грн. на місяць, тільки в тому випадку, якщо пункти продажу розташовані в курортній місце­вості або на територіях, що прилягають до митниць і прикордонних переходів.

Плата за короткострокові й пільгові торгові патенти встановлена у фіксованих розмірах і не може бути змінена органами місцевого самоврядування.

По-третє, при одержанні всіх видів патентів на здійснення торговельної діяльності й діяльності з надання побутових послуг, крім спеціального і короткострокового, вноситься одноразова плата в розмірі вартості торгового патенту за один місяць.

По-четверте, у разі придбання торгових патентів на здійснення торговельної діяльності й діяльності з надання побутових послуг можлива попередня оплата на наступні за поточним роки (але не більше ніж на три роки).

Найбільш складним є питання про визначення розміру плати за спеціальний патент. Вартість спеціального торгового патенту встановлюється місцевими органами самоврядування один раз на рік після затвердження місцевого бюджету. Основний принцип, закладений у її розрахунок, полягає в наступному: спочатку визна­чається загальна сума сплачених у попередньомдо бюджетуному році суб’єктами підприємницької діяльності податків і зборів, замість яких уводиться спеціальний патент (повний перелік таких податків і зборів наведений у п. 1 ст. 7 Закону); потім отримана сума корегується на рівень інфляції. Розрахункова величина надходжень від плати за спеціальні патенти не повинна бути менше такої скоректованої суми.

У Законі передбачена можливість установлення диференційо­ваної плати за спеціальний торговий патент - розраховуючи на І м² площі, використовуваної для здійснення підлягаючої патентуванню діяльності. Органам місцевого самоврядування надана повна воля у встановленні шкали таких ставок (пропорційна, регресивна або прогресивна), головне, щоб у підсумку був дотриманий основний принцип розрахунку плати за спецпатент.

Плата за спеціальний торговий патент установлюється за єдиною методикою для всіх суб’єктів підприємницької діяльності або окремо для фізичних або юридичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності. Разом з тим у Законі про патентування міститься пряма заборона на встановлення вартості спеціального торгового патенту для окремого суб’єкта підприємницької діяльності.

Не поширюється чинність Закону про патентування (у тому числі й у частині придбання спеціальних патентів) на такі види діяльності у сфері торгівлі й надання побутових послуг (п. З ст. 1 Закону):

1. На підприємства і організації військової торгівлі, аптеки, що перебувають у державній власності, а також на розташовані у селах, селищах та містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

2. На суб’єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які:

а) здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі про­дукцією в межах ринків усіх форм власності. Щоб мати право не сплачувати плату за патенти, такі підприємці повинні дотримувати обов’язкових умов:

- торговельна діяльність повинна здійснюватися з лотків і прилавків. При цьому зовсім не обов’язково, щоб за лотком або прилавком стояв громадянин-підприємець, як це іноді трактується органами державної податкової служби на місцях. Здійснення фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності торгівлі в ста­ціонарних приміщеннях вимагає патентування на загальних підставах. Нагадаємо, що згідно з п. 4 Указу Президента України від 28 червня 1999 р. №761/99 “Про впорядкування механізму сплати ринкового збору” до стаціонарних приміщень на території ринку відносяться магазини, кіоски й намети;

- торговельна діяльність повинна здійснюватися безпо­середньо на ринках незалежно від форми їх власності. Здійснення операцій із продажу товарів поза територією ринків підлягає патентуванню на загальних підставах;

- фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності повинні бути платниками ринкового збору й сплачувати цей збір. Відповідно до п. 21 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом МЗЕЗторга України від 12 березня 1996 р. №157 (з урахуванням змін, внесених наказом від 31 січня 1998 р. №56) до торговельних місць на ринках (за які повинен сплачуватися ринковий збір), не належать: “...стаціонарні пункти торгівлі (включаючи сезонні) - підприємства торгівлі, громадського харчування; намети, кіоски, торгово-закупівельні підприємства, а також пункти прокату і побутового обслуговування, лабораторії вете­ринарно-санітарної експертизи, які здійснюють торгівлю й надають послуги покупцям і продавцям”;

б) сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством;

в) здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кроликів, нутрій, птаха (як у живому виді, так і продукції їх забою в сирому виді й у вигляді первинної переробки), продукції особистого бджільництва. Аналогічна пільга існує й по прибутковому податку (доходи від таких операцій не включаються в сукупний оподатковуваний дохід згідно з Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р.^[523]) і по податку на промисел (на підставі ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел”^[524] такі операції не декларуються й не обкладаються). Підставою для звільнення від плати за патенти в цьому випадку є підтвердження походження зазначеної продукції;

г) сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів

про відчуження особистого майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу протягом календарного року. По-перше, договори про відчуження особистого майна громадян-підприємців (маються на увазі тільки договори купівлі-продажу за умови здійснення розрахунків по них виключно в готівковій формі) повинні бути засвідчені нотаріусом. По-друге, строго обмежена кількість таких операцій протягом календарного року - без придбання торгового патенту допускається тільки однократний продаж, але, щоправда, обмеження це діє стосовно “кожної окремої категорії товарів”. При цьому поняття “окрема категорія товарів” законодавчо не визначено. Як видно, тут маються на увазі групи товарів відповідно до Гармонізованої системи опису й кодування товарів;

д) сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб;

3. На суб’єктів підприємницької діяльності, створених гро­мадськими організаціями інвалідів, що мають податкові пільги відповідно до чиннчого законодавства й здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва й продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих й Українського товариства глухих.

Пільги для суб’єктів підприємницької діяльності, що працюють за спеціальним торговим патентом, застосовуються тільки до підлягаючих патентуванню видів діяльності. Якщо ж суб’єкт під­приємницької діяльності займається одночасно іншими видами діяльності, він зобов’язаний вести окремий бухгалтерський облік такої діяльності й сплачувати податки та збори (обов’язкові платежі) по цій діяльності на загальних підставах.

Форма здійснення розрахунків за товар мас певне значення тільки при здійсненні торговельних операцій, оскільки такі операції з розрахунками виключно в безготівковій формі патентуванню не підлягають, а отже, і підстав для придбання спецпатенту немає. Форма розрахунків у випадках надання побутових послуг населенню не має значення - у кожному разі такий платник має право на придбання спеціального патенту.

Істотним аргументом на користь спецпатенту є відсутність обмежень щодо середньооблікової чисельності працівників і обсягу діяльності (виторгу від реалізації). Відзначимо, що подібні обмеження по єдиному податку унеможливлюють перехід на спрощену систему оподаткування, обліку й звітності не тільки для великих, але й для багатьох середніх за масштабами діяльності підприємств.

Позитивною рисою спецпатенту є й відсутність асортиментних обмежень. Правда, асортимент товарів має значення для звичайних торгових патентів, але відповідно до Закону України “Про патентування” суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність без придбання торгового патенту або із придбанням пільгового торгового патенту, можуть придбавати у встановленому порядку спеціальний торговий патент.

Порядок внесення плати за патенти диференційований залежно від об’єктів патентування (тобто відрізняється за видами підлягаючої патентуванню діяльності).

Термін дії торгового патенту на здійснення цих видів діяльності становить 1 рік (12 місяців), причому можлива попередня оплата на наступні за поточним роки (але не більше ніж на три роки й за умови повної оплати вартості патентів під час їх одержання). При цьому плата за патент у випадку зміни його вартості нормативно- правовими актами перерахуванню не підлягає.

Оплата здійснюється щомісяця, до 15 числа місяця, що передує звітному. У момент придбання патенту вноситься одноразова плата в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (останній місяць дії патенту). У випадку, якщо торговий патент купується не з початку місяця, розмір плати за перший місяць визначається пропорційно кількості календарних днів від дня придбання торгового патенту до кінця місяця. При придбанні патенту після 15 числа місяця одно­часно оплачується вартість торгового патенту за наступний звітний місяць.

Облік плати за торгові патенти ведеться органом податкової служби за місцем його придбання.

Сума, сплачена за пільговий торговий патент, вноситься як одноразова плата, тому щомісячно не ділиться й при припиненні відповідної діяльності не повертається.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями здійснюється щокварталу до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу. Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері ігорного бізнесу має термін дії 60 календарних місяців (п’ять років). Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері ігорного бізнесу суб’єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за три місяці.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері ігорного бізнесу провадиться щокварталу до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.

З упровадженням Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб” порядку, що передбачає право вибору суб’єктом підприємницької діяльності способу оподаткування доходу шляхом придбання патенту' за фіксованим розміром податку, затверджений порядок заповнення патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян (наказ ДПАУ №137 від 25 березня 1998 р.). Для одержання патенту в податкових інспекціях за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності необхідно подати заява встановленого зразка, що повинна містити реквізити, обумов­лені вимогами, на яких грунтується придбання патенту за фіксованим розміром податку:

1. Прізвище, ім’я, по батькові заявника - платника фіксованого прибуткового податку з громадян.

2. Ідентифікаційний номер платника податку.

3. Місце здійснення діяльності.

4. Вид діяльності (наприклад, роздрібна торгівля на ринках, надання супутніх такому продажу послуг).

5. Перелік і ідентифікаційні номери осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку, або членів його родини, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

6. Інформацію про доходи платника податку в результаті здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів.

Форма патенту встановлена згаданим вище наказом №137. Патент видається протягом трьох робочих днів від дня прийняття заяви від платника податків. При використанні фіксованого податку у разі наймання робочої сили або при участі членів родини суб’єкта підприємницької діяльності на кожну зазначену особу сплачується патент у розмірі 50% за кожну особу з обов’язковим внесенням паспортних даних і ідентифікаційних кодів.

Особливе місце, з погляду застосування електронних контрольно- касових апаратів (EKKA), займає здійснення діяльності з придбан­ням спецпатенту.

Справа в тому, що згідно з ч. 2 ст. 7 Закону про патентування на суб’єктів підприємницької діяльності, які придбали спеціальний торговий патент, не поширюються вимоги Закону України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно- касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” у частині обов’язкового застосування електронних контрольно-касових апаратів.

Крім того, згідно із п. 5 цієї ж статті придбання спеціального торгового патенту фізичними особами - підприємцями звільняє їх від ведення обліку доходів і видатків за передбаченою спеціальним патентом діяльністю, причому такі доходи не включаються до складу інших оподатковуваних доходів (у тому числі й у сукупний опо­датковуваний дохід).

Контрольні питання:

1. Плата за торговий патент.

2. Платник збору за торговий патент.

3. Об ’єкт обчислення плати.

4. Розмір плати за патент і принципи її встановлення.

5. Пільги при сплаті торгового патенту.

6. Порядок обчислення й сплати плати за торговий патент.