Втягування допитуваного у суперечку.

Для цього слідчий під час допиту повинен торкатися другорядних фактів, які особі неважко спростувати. Якщо допитуваний піде на це, йому пропонується інша обставина такого ж плану.

Нерідко під час допитів злочинці намагаються висувати алібі, заперечуючи тим самим свою причетність до злочинної діяльності.

Розрізняють правдиве та неправдиве алібі: правдиве - це встановлена криміналістичними засобами і методами присутність особи у конкретному місці, іншому, ніж місце злочину, у кримінально релевантні інтервали часу, що виключає її причетність до учиненого злочину; неправдиве - це одна з форм протидії розслідуванню, сутністю якої є фальсифікована інформація про перебування особи, яка підозрюється у причетності до кримінального правопорушення, в іншому місці, ніж місце злочину, у період його підготовки, вчинення або приховування, повідомлена з метою уникнення кримінальної відповідальності.

До основних ознак, що свідчать про повідомлення неправдивого алібі, можна віднести:

- повідомлення відомостей, які не можуть бути перевірені, або обмеження неконкретними загальними поясненнями;

- детальна й активна розповідь особи про те, як вона провела день, коли було учинено злочин, а показання про попередні й наступі дні є нечіткими та пригадуються важко;

- зміна показань щодо алібі особою під час слідства, відмова від раніше даних показань, заява нового алібі;

- досить точні й детальні показання про алібі, незважаючи на порівняно тривалий проміжок часу, що минув;

- повідомлення алібі із запізненням за можливості й необхідності зробити це раніше;

- повідомлення про поведінку, яка не відповідає звичкам особи;

- помітний збіг у дрібних деталях показань заявника алібі та свідків;

- відсутність у показаннях заявника алібі неістотних подробиць, що свідчать про те, що описувана подія не пережита заявником алібі.

Слідчий повинен ретельно спостерігати за поведінкою допитуваних осіб, оскільки неправдиве алібі виявляється виходячи з форми його повідомлення.

При розслідуванні кримінальних правопорушень, вчинених групою осіб або організованою злочинною групою (злочинною організацією), нерідко між її членами виникають відкриті або приховані розбіжності та протиріччя, які призводять до конфліктів. Слідчий повинен виявляти і використовувати конфлікти під час допитів з метою розхитати єдність групи та протиставити її членів один одному таким чином:

- продемонструвати поінформованість про несприятливі взаємини в середині групи;

- фіксувати увагу злочинців на фактах, що компрометують їх (особливо лідера) в очах інших членів злочинної групи або створюють недовіру з їх боку. Головним завданням компрометації лідера є підрив його авторитету через створення таких умов, за яких особа не може виконувати лідерські функції в групі (поширення серед оточення лідера відомостей, які дискредитують його; організація активних легальних контактів лідера з працівниками ОВС; створення умов, за яких лідер порушує норми і правила поведінки, встановлені в групі). Відомості, що використовуються для підриву авторитету особи, повинні бути достовірними та ретельно перевіреними;

- розкрити поведінку й особисті якості одного з допитуваних іншим членам групи. Інформація, що повідомляється, має бути достовірною та перевіреною, заснованою на наявних у справі доказах;

- створити конфлікт між членами злочинної групи, оголосивши показання одного співучасника іншим; пред’являти на допиті тільки ту частину показань, яка є достовірною й підтверджується іншими зібраними доказами, та ін.

Конфлікт у злочинній групі, як правило, має тенденцію до розширення, оскільки члени групи повинні визначати свою позицію щодо конфліктуючих сторін. Після викриття злочинної групи конфлікти загострюються. Цьому сприяє обстановка досудового слідства, під час якого встановлюється роль кожного члена злочинної групи у вчинених злочинах.

Тактичні прийоми, засновані на використанні протиріч і конфліктів, мають ґрунтуватись лише на обставинах, які дійсно мали місце у житті або поведінці допитуваних, але не були відомі групі та її організатору. Втім, за будь-яких обставин необхідно намагатися уникати відкритих конфліктів, оскільки вони не сприяють розслідуванню, а призводять до напруженості.

Під час допиту доцільно застосовувати технічні засоби, що створює сприятливі умови для одержання доказової інформації, дозволяє фіксувати не тільки показання, але й «психологічний клімат», в якому вони були отримані, та психологічно впливає на злочинців. Особливо важливо під час допитів використовувати відеозапис, який дозволяє зафіксувати та відтворити не тільки зміст показань, а й мовленнєві особливості допитуваних осіб, їх інтонацію, жестикуляцію та міміку, поведінку і реакції, що характеризують особу злочинця. Вказаний тактичний прийом необхідно застосовувати під час проведення тривалих за часом допитів та розслідування багатоепізодних справ. Наведений засіб фіксації забезпечує повноту і точність відображення показань, дозволяє більш повно зберегти безпосередність сприйняття допиту та використовувати ці матеріали під час інших слідчих дій.

З метою проведення ефективного допиту свідків (потерпілих) та отримання повних й об’єктивних показань слідчий повинен дотримуватися певних тактичних рекомендацій:

- переконати допитуваного у необхідності надати допомогу слідству;

- роз’яснити сутність наслідків учиненого кримінального правопорушення або можливість їх виникнення у майбутньому;

- проявляти уважність та повагу, виражати співчуття й розуміння;

- проводити (за необхідністю) бесіду на сторонню тему;

- використовувати позитивні якості допитуваного;

- створити у допитуваної особи відчуття захищеності з боку міліції від будь- якого негативного тиску та впливу злочинців;

- встановити мотиви й причини відмови свідків та потерпілих від давання показань, що викривають осіб у злочинній діяльності, та ін.

До основних причин дачі свідками (потерпілими) неправдивих показань слід віднести такі:

- підкуп або шантажування з боку злочинців, побоювання помсти з їх боку;

- дружні, родинні або професійні відносини з підозрюваними (їх знайомими);

- матеріальна, службова або інша залежність від вказаних осіб;

- небажання витрачати свій особистий час при проведенні слідства;

- намагання приховати від правоохоронних органів учинені протизаконні дії, аморальну поведінку або дії, що компрометують допитуваного;

- побоювання відповідальності за давання раніше неправдивих пояснень;

- умисне завищення наслідків учиненого кримінального правопорушення;

- намагання допитуваного зашкодити підозрюваним (обвинуваченим) внаслідок несприятливих відносин з ними або їх близькими;

- співчуття до підозрюваних (обвинувачених) та ін.

Під час допиту потерпілого слідчому необхідно приділяти особливу увагу з’ясуванню деталей, які можуть бути зіставлені з іншими доказами; конкретних дій кожного з обвинувачених; власних дій потерпілого; попередніх стосунків з обвинуваченим; причин протиріч між показаннями потерпілого з цих питань та показаннями, поясненнями й заявами інших осіб; чи немає погроз на його адресу з боку обвинувачених або інших зацікавлених осіб.

Якщо за кримінальним провадженням проходить декілька свідків або потерпілих, то слідчий повинен враховувати послідовність проведення допитів. У першу чергу доцільно допитувати тих осіб, які в силу сприятливих умов сприйняття злочинної події, життєвого досвіду чи інших обставин можуть більш повно та об’єктивно викласти обставини кримінального правопорушення та розповісти про факти, що мають значення для справи. Дотримання такого порядку допиту свідків (потерпілих) дозволяє слідчому орієнтуватися під час допиту інших осіб.

Усі зазначені тактичні прийоми повинні відповідати вимогам кримінально- процесуального законодавства, моралі та професійній етиці. Прийоми, що ґрунтуються на фізичному або психічному насиллі, шантажу, обмані, використанні релігійних почуттів та помсти є недопустимими.