§ 3. Типові слідчі ситуації і напрями розслідування злочинів, учинених проти життя, здоров'я, волі, честі і гідності особи

Обставини, які необхідно встановити при розслідуванні цієї групи злочинів, також подібні. До них традиційно належать встановлення: причин смерті, особи потерпілого, способу вчинення злочину, часу, коли наступила смерть, причинені ушкодження, чи е місце виявлення слідів злочину місцем убивства, тобто вчи­ненням злочину, хто вчинив злочин, скільки було осіб, мотиви злочину.

Визначення напряму розслідування залежить від способу вчинення зло­чину очевидний (явний) та неочевидний (таємний), від характеру «слідової картини» - чи є труп на місці події чи його немає, в першому випадку розслі­дування починається від трупа, а в другому - від зібраної інформації стосовно події. В окремих випадках розслідування може початися від потерпілого, який залишився живий (зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень, наклеп, по­збавлення волі, зараження венеричною хворобою).

В основі визначення напряму розслідування лежать загальні версії, які можуть висуватися як за фактом виявлення слідів злочину, так і за інформа­цією стосовно злочину.

Особливості порушення кримінальних справ про вбивства, тілесні ушко­дження, зґвалтування та інші злочини цієї групи полягають у тому, що слідчий може приймати рішення та порушувати кримінальну справу за фактом, що містить ознаки злочину або за заявою потерпілого.

Приводом для порушення кримінальної справи може бути:

а) виявлення трупа з ознаками насильницької смерті;

б) заява очевидців убивства, а також потерпілих, які залишилися живими;

в) зникнення людини чи обставини, які вказують на можливість його убивства;

г) явка з повинною;

д) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Однак у всіх випадках насамперед повинні бути встановлені ознаки зло­чину - смерть насильницька, особа убита, зґвалтування вчинено із застосу­ванням фізичного або психічного насильства, образа дійсно принижує гідність особи тощо.

Встановлення ознак злочину проводиться в стадії порушення криміналь­ної справи - органом дізнання, слідчим або судом. Якщо для встановлення ознак злочину необхідний час або застосування наукових знань, то прово­диться попередня перевірка відповідно до ст. 97 КПК України.

Визначення першочергових слідчих дій та оперативних заходів залежить від способу порушення кримінальної справи. Якщо кримінальна справа пору­шена за фактом виявлення ознак злочину - на місці події труп, потерпілий з ознаками тілесних ушкоджень, тобто злочин вчинено за умов як очевидності, так і неочевидності, до числа першочергових слідчих дій належать: огляд міс­ця події, допит свідків-очевидців, потерпілого, судово-медичне дослідження

408

трупа, огляд потерпілого, організація пошуку злочинця «по свіжих слідах», обшук, вилучення, затримання (ст. 104 КПК України).

Якщо кримінальна справа порушена за заявою потерпілого або обвину­ваченого, то перелік першочергових дій слідчого залежить від характеру за­яви. Припустимо, коли проводиться розслідування зґвалтування або випадку безвісно відсутньої особи, перш за все проводиться допит заявника, перевір-.ка факту заяви (обшук, вилучення, затримання, огляд), організація пошуку злочинця та джерел інформації «по свіжих слідах» (огляди, витребування, запити в автоматизований банк даних (АБД), медичні установи тощо).

Перелік першочергових дій слідчого має ситуаційний характер і визнача­ється типовими слідчими діями.

Під час проведення слідчих дій на першочерговому етапі необхідні:

1) своєчасний огляд місця події;

2) чітка організація взаємодії слідчого з працівниками карного розшуку, з проведенням невідкладних слідчих дій;

3) вміле використання технічних засобів та спеціальних знань;

4) старанний аналіз вихідних даних, визначення напряму розслідування та висунення основних версій;

5) використання допомоги громадськості;

6) раптовість та оперативність як слідчих дій, так і оперативних заходів. При розслідуванні злочинів проти життя, здоров'я, волі і гідності особи вибір

технічних засобів і спеціальних знань обумовлений предметом безпосередньо­го посягання, характером слідів на тілі людини та матеріальної обстановки на місці події.

З метою дослідження тіла людини та інших матеріальних слідів викорис­товуються знання з судової медицини, біології, фізіології, хімії, фізики та кри­міналістики. Проводяться різні судові експертизи: медичні, біологічні, експер­тизи матеріалів та речовин, слідів накладання, балістичні, дактилоскопічні, експертиза холодної зброї тощо.

Розробка версій та планування розслідування злочинів, які вчинені проти особи, залежать передусім від виду злочину і ситуацій, що виникають:

- виявлення трупа з очевидними ознаками насильницької смерті;

- виявлення трупа з ознаками насильницької смерті, коли конкретні при­чини їх походження неясні;

- зникнення людини за наявністю даних, які дозволяють припустити її убивство.

Наведені ситуації дозволяють визначити головні напрями розслідування на першочерговому етапі, висунути версії, скласти план та організувати роз­криття «по свіжих слідах».

Основою планування та складання версій є результати огляду, прова­дження першочергових невідкладних слідчих дій та оперативно-пошукових робіт, проведених заходів (розкриття «по свіжих слідах»). Наприклад, виявлен­ня трупа, похованого на території проживання потерпілого, дозволяє висунути

409

версію, що злочинець «свій», близький потерпілому. Знаходження тіла в петлі не виключає версію умисного убивства, як і заява потерпілої про зґвалтуван­ня - версію щодо обмови невинної особи тощо.

Профілактична діяльність слідчого під час розслідування злочинів проти життя, здоров'я, волі і гідності особи має багато спільних рис для всіх видів злочинів, оскільки причини та умови пов'язані:

а) з особою злочинця та потерпілого;

б) з організаційно-правовими та виховними недоліками та упущеннями. Зокрема, залежно від виду вбивства, мотивів повинні бути виявлені, а піз­ніше занесені до обвинувального висновку та вироку такі дані:

1) наявність у обвинуваченого схильності до насильницьких дій;

2) що сприяло розвитку цих схильностей;

3) чи здійснював обвинувачений раніше злочини, правопорушення та чи притягувався до відповідальності;

4) які причини та умови сприяли злочину.

Спеціальною процедурною формою профілактичної діяльності є внесення слідчим подання до державних та громадських організацій або посадовим особам стосовно прийняття заходів щодо усунення причин та умов, які сприя­ли вчиненню злочину (ст. 231 КПК України).

До непроцесуальних форм профілактичної діяльності можна віднести застереження, занесення до профілактичного обліку, повідомлення стосовно конкретних злочинів у колективах, узагальнення відповідей на подання, виступи з публічними лекціями або проведення виїзних сесій судів на підприємствах.

Профілактична діяльність має свої особливості, припустимо, при зґвалту­ванні повинна враховуватись інтимність події, комплекс заходів не повинен порушувати честі і гідності потерпілої.