СНД.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міждержавне об'єднання більшості пострадянських країн.

Розпад СРСР зумовили як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суверенітет, Союз РСР фактично був унітарною державою, створеною як високоцентралізована, тоталітарна й авторитарна система, несумісна з засадами демократії.

Пересвідчившись, що СРСР невпинно йде до розпаду, і бажаючи принаймні стримати цей процес, М. Горбачов та його оточення вирішили провести всенародний референдум 17 березня 1991 року Питання в бюлетені формулювалося так, що учасники голосування могли висловитися на підтримку ідеї оновленої федерації. Як завжди, акції передувала потужна пропагандистська кампанія, внаслідок чого понад 3/4 учасників референдуму проголосували за збереження Союзу РСР. Але в референдумі офіційно не взяли участь Грузія, Вірменія, Молдова, республіки Балтії.

Однак підсумки референдуму не зупинили процес розпаду СРСР. Тоді М. Горбачов зробив інший тактичний крок. 23 квітня 1991 року він зумів підписати у підмосковній резиденції Ново- Огарьово угоду з керівництвом дев'яти союзних республік — Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, України. У цій угоді, відомій як "Заява 9 + 1", декларувалися принципи нового союзного договору. За наслідками угоди була надрукована спільна заява про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в країні та подолання кризи, Проте, на тлі протистояння Горбачов — Єльцин між парламентами СРСР та Росії розгорнулася справжня "війна законів", яка паралізувала будь-яку конструктивну діяльність і породила відвертий вакуум влади.

Праця над проектом нової союзної угоди викликала багато суперечностей — не лише між центром та республіками, але й всередині союзних суб'єктів. Горбачов прагнув створення Союзу Суверенних Держав (ССД) як федерації, яка мала регулюватися конституцією союзного утворення, бо в іншому випадку вся повнота влади належала б республіканським лідерам.

Після тривалих дискусій 23 липня 1991 року в тому ж Ново - Огарьово ухвалено проект угоди про створення ССД. Дата її остаточного підписання — 20 серпня 1991 року Проект документа ряснів суперечностями. Не вирішувалося питання про статус шести республік — Вірменії, Грузії, Молдови, Естонії, Латвії та Литви, які взагалі не мали наміру підписувати союзний договір. Напередодні офіційного подання тексту Україна дала зрозуміти, що за будь-якого вирішення спірних питань не підпише угоду до прийняття власної Конституції. Але через події 19 - 21 серпня (путч) в СРСР угода не була підписана.

8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Російської Федерації, України та Білорусі прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). «Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави-засновниці Союзу РСР, які підписали Союзний Договір 1922 року, далі звані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування», — така преамбула «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав».

25 грудня 1991 року М. Горбачов склав свої повноваження Президента СРСР. 30 грудня на зустрічі глав СНД у Мінську ухвалюється рішення про остаточне скасування державних структур СРСР.

В угоді про створення СНД зазначалося, що на території держав, які його підписали, не допускається застосування норм права третіх держав, у тому числі й Союзу РСР, а діяльність його органів влади припиняється. Три країни проголосили недоторканість кордонів у рамках Співдружності, гарантували їхню відкритість і свободу пересування громадян.

Процес ратифікації угоди про створення СНД відбувався досить складно. У Верховній Раді України обговорення цього документа було надзвичайно гострим. Та все ж 288 голосами із загальної кількості 367 депутатів, присутніх на засіданні, Верховна Рада України 10 грудня 1991 року ратифікувала Угоду, але з застереженнями з 12 пунктів. У них йшлося про необхідність захисту самобутності національних меншин (ст. 3), відповідну правову базу для безпосереднього контактування громадян СНД та передачі інформації (ст. 5), доповнювалась ст. 6 про те, що всі країни прагнуть ліквідації ядерних озброєнь, загального і цілковитого роззброєння під суворим міжнародним контролем, а також зобов'язуються проводити узгоджену політику соціального захисту і пенсійного забезпечення військовослужбовців та їхніх сімей. До ст. 7 Угоди вважалося доцільним додати, що координаційні інститути створюються на паритетній основі, а їх рекомендації приймаються за загальною згодою. Щодо ст. 9 суперечки і застосування норм цієї Угоди мають вирішуватися шляхом переговорів на основі міжнародного права. Ст. 11 пропонувалося вилучити як тавтологічну. До преамбули рекомендувалося вставити слова "територіальної цілісності та недоторканості кордонів". Таким чином, застереження свідчать, що Україна на основі норм міжнародного права намагалася всіляко протидіяти перетворенню СНД у наддержавну структуру.

Більшість поправок були спрямовані на приведення пунктів Угоди у відповідність міжнародним нормам і на забезпечення незалежності України як суб'єкта міжнародного права. Подібні поправки були прийняті білоруською та російською сторонами.

20 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла заяву «З приводу укладення Україною угоди про Співдружність Незалежних Держав», у якій заперечувалася можливість функціонування СНД як державного утворення. Наголошувалося, що Україна створюватиме відкриту економічну систему шляхом запровадження власних митної, банківської служб та грошової одиниці. Кордони України проголошувалися незмінними та недоторканними.

13 грудня того самого року президенти азіатських республік колишнього СРСР заявили, що вони також бажають стати членами СНД. 21 грудня 1991 року в Алма-Аті СНД було значно розширено: Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, а також Вірменія, Молдова, Азербайджан разом з іншими учасниками СНД підписали Декларацію, яка отримала назву Алматинської. Крім Декларації про приєднання до СНД, було прийнято Угоду про координаційні інститути СНД. На цій зустрічі обговорювалися питання правонаступництва. Рішенням глав держав місце СРСР у різних міжнародних організаціях передавалось Російській Федерації. Було підписано також і Угоду про спільні зусилля з питань ядерної зброї. У Протоколі наради глав Незалежних Держав усі учасники погодились, щоб тактичну ядерну зброю було вивезено з території ядерних держав (України, Білорусі, Казахстану) у Росію до 1 липня 1992 року.

Наступне засідання СНД відбулося в Мінську 30 грудня 1991 року, на якому були підписані: Угода між державами-учасницями СНД щодо власності колишнього СРСР за кордоном, по стратегічних силах; кілька протоколів: про Спітак (щодо допомоги у ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії), про Арал (його загрожуючий екологічний стан), ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, про збереження рибних ресурсів Каспійського моря. Крім того, підписано Угоду про спільну діяльність у дослідженні та використанні космічного простору, Угоду про збройні сили та прикордонні війська, тимчасові угоди про Раду глав держав і Раду глав урядів.

На черговому засіданні глав держав СНД розглядалися військові питання. Підписано Договір про колективну безпеку — «Ташкентський договір» (15 травня 1992 року), прийнято Заяву глав держав-учасниць СНД з військових питань, Протокол про реформування і Статут збройних сил колишнього СРСР, а також Протокол про військово-морську символіку.

23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

Цілі організації:

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями.

- Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях.

- Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;

- Забезпечення прав і свобод людини.

- Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння.

- Взаємна правова допомога.

- Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації.

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

- Забезпечення прав і основних свобод людини.

- Координація зовнішньополітичної діяльності.

- Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики.

- Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку.

- Охорона здоров'я та навколишнього середовища.

- Питання соціальної і міграційної політики.

- Боротьба з організованою злочинністю.

- Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів.

Члени СНД

Колишні члени СНД