Руйнування Росією сучасного міжнародного порядку

Агресивні дії Росії проти України стали порушенням не лише Будапештського ме­морандуму, а й низки інших принципово важливих міжнародно- правових актів, серед яких: Статут ООН; Гель- сінкський заключний акт 1975 року та десяток інших основоположних документів ОБСЄ; Уго­да про створення СНД від 8 грудня 1991 року; Декларація про дотри­мання суверенітету, те­риторіальної ціліснос­ті та недоторканності кордонів держав-учас- ниць СНД від 15 квітня 1994 року; Тристорон­ня заява щодо гарантій безпеки України Пре­зидентів США, РФ та України від 14 січня 1994 року; рамковий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ від 1997 р.; інші українсько-російські двосторонні договори й домовленості; ДНЯЗ та інші міжнародні документи.

Росія зруйнувала безпековий порядок у Європі, встановлений після завершення холодної війни та закріплений Основоположним актом про взаємні відносини, співробітництво та безпеку між Орга­нізацією Північноатлантичного договору та Росією, який було підпи­сано в 1997 році в Парижі лідерами країн НАТО й Президентом РФ Б. Єльциним. Цей документ було спрямовано на розбудову «міцного та всеохоплюючого миру в Євроатлантичному регіоні», у ньому за­фіксовано вимоги та зобов’язання поважати суверенітет і територі­альну цілісність усіх країн, не застосовувати силу чи загрозу силою, які брутально порушила Росія.

Відвертим знущанням над принципами міжнародного права та сві­товою демократичною спільнотою є «пояснення» Росією своїх агре­сивних дій в Україні.

результаті не менш революційних процесів розвалу Радянського Со­юзу та, відповідно, не може претендувати ані на територію Східної Пруссії (Калінінградська область), ані на північні території Японії (південнокурильські острови Ітуруп, Кунашир, Шикотан, Хабомаї), ані на території частини Ленінградської області та Карелії, які віді­йшли до СРСР у результаті радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. Такий російський «аргумент» припускає, що міжнародні домовле­ності та договори укладають не між державами, а між урядами, що нібито не створює тривких зобов’язань у разі, якщо хоча би в одній зі сторін відбувається зміна уряду. Водночас, відповідно до незмінних принципів міжнародного права, міжнародні договори й інші міжна­родні домовленості або угоди укладають уряди від імені держав.

19 березня 2014 року МЗС Росії в зухвалій формі «спростувало» власну причетність до порушень умов Будапештського меморандуму та звинуватило в цьому США, ЄС та нову українську владу, які ніби­то діяли «проти політичної незалежності та суверенітету України, порушуючи зобов’язання, передбачені Будапештським меморанду­мом». На початку квітня було цинічно заявлено, що «Росія не брала на себе зобов’язання примушувати частину України залишатися в її складі проти волі місцевого населення, а положення Будапештського меморандуму не поширюються на обставини, що стали наслідком дій внутрішньо-політичних чи соціально-економічних факторів». Лице­мірними є також твердження МЗС РФ про те, що «втрата Україною територіальної цілісності стала результатом складних внутрішніх процесів, до яких Росія та її передбачені Будапештським меморанду­мом зобов’язання не мають відношення» [24].