Ерозія міжнародно-правових режимів нерозповсюдження

Важливим механізмом гарантування світової безпеки є міжнарод­но-правові режими нерозповсюдження зброї масового знищення (ядерної, хімічної та бактеріологічної). Наріжним каменем міжна­родно-правової системи нерозповсюдження ядерної зброї є ДНЯЗ, сторонами якого є більшість країн світу, за винятком Ізраїлю, Індії, Північної Кореї (КНДР) і Пакистану — держав, які фактично воло­діють ядерною зброєю, хоча й офіційно не визнані ядерними [28].

Північнокорейська ракетно-ядерна проблема. Розпад СРСР та гло­бальної біполярної системи на початку 1990-х років послабив міжна­родні позиції Північної Кореї. її тоталітарне керівництво сприйняло це як загрозу нинішньому режиму. Це активізувало зусилля з реаліза­ції програми створення «зброї ядерного стримування». У 2003 році під тиском міжнародної спільноти розпочалися шестисторонні пере­говори з урегулювання корейської ядерної проблеми за участі КНДР, Республіки Корея, США, Китаю, Росії та Японії, що просуваються з великими складнощами та періодично перериваються у зв’язку з від­сутністю довіри між КНДР і США. Кілька разів КНДР, шантажуючи світ, заявляла про вихід із ДНЯЗ і тричі (у 2006, 2009 і 2013 рр.) про­водила випробовування ядерної зброї, що у відповідь супроводжува­лося політичним тиском та економічними санкціями від світового співтовариства. Корейське врегулювання має циклічний характер, і світова спільнота мала би сподіватися, що черговий виток спіралі нового циклу стане більш результативним, ніж попередні. Водно­час агресія Росії щодо України, безпрецедентна за своєю зухвалістю анексія Криму, участь російських регулярних армійських підрозділів у воєнних діях на Донбасі й активна її підтримка проросійських бо­йовиків фінансами, зброєю та воєнною технікою показали примар­ність «гарантій» навіть із боку великих ядерних держав — постійних членів Ради Безпеки ООН — суверенітету та територіальної ціліснос­ті України в обмін на її відмову від ядерної зброї, зафіксованих у Бу­дапештському меморандумі.

Провал будапештських «гарантій» є сигналом світові, що чи не єдиним надійним шляхом убезпечення держав є розвиток власної ядерної зброї.

наміри та технологічні можливості створення такої зброї, глибоко замислилися нині над цим питанням, і ситуація довкола України стає для них наочним прикладом примарності надій на «гарантії» ядер­них держав. Вочевидь, Північна Корея є найпершою державою, яка робитиме відповідні висновки, тим більше, що серед учасників ме­ханізму шестисторонніх переговорів є три ядерні держави (США, Росія і Китай), які декларували будапештські «гарантії». Отже, очі­кування принципових зрушень у переговорному процесі з урегулю­вання корейської ядерної проблеми в середньостроковій перспекти­ві є сумнівними. Не маючи жодної можливості конвенціональними військовими засобами протидіяти США та їхнім союзникам у регіоні та побоюючись дій, спрямованих на повалення керівного режиму, КНДР продовжуватиме розвивати ядерну програму. Провал Буда­пештських та інших міжнародних гарантій для України має зміцни­ти впевненість північнокорейських «яструбів» у надійності обраної стратегії подальшого розвитку ядерної зброї як засобу стримування.

Відсутність довіри та дієвих гарантій на повалення північнокорей- ського режиму зводить нанівець можливості розв’язання корейської ядерної кризи. Науково-експертне середовище та ЗМІ Південної Ко­реї, розглядаючи події навколо України в контексті інтересів власної національної безпеки, висловлюють побоювання щодо порушення гарантій Будапештського меморандуму, що надає КНДР можливість зберігати de facto статус ядерної держави та продовжувати ядерні та ракетні випробування. Так, за даними військового відомства Респу­бліки Корея, у 2014 році Північна Корея здійснила випробувальні за­пуски 111 балістичних ракет малої та середньої дальності.