ОСНОВНІ ВІКОВІ ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Дворічна дитина мимоволі запам'ятовує те, що життєво значуще, емоційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словес-

ний; орієнтується в найближчому просторовому оточенні, розрізняє напрями «вперед» і «назад», «догори» і «донизу», помічає зміни в розташуванні предметів, однак їй ще важко розрізняти значення слів «сьогодні», «завтра», «вчора».

На кінець третього року життя в дитини бурхливо розвивається активна мова, її словниковий запас зростає до 1500 слів. Обсяг уваги ще дуже вузький. Дитина легко відволікається новими чи більш яскравими об’єктами. Упізнання стає все більш диференційованим. Діти трьох років можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання. Часто при допиті залишаються незрозумілими деякі слова малюка, однак, емоційний стан сказаного добре діагностується. Трирічному малюку слід ставити конкретні питання: «де», «хто», «куди», «що», «який», «яка», «кого» (наприклад: «Де тобі боляче?», «Що робив дядя?», «Кого ти бачив: дядю чи тьотю?», «Куди дядя пішов?» та ін.). Стійкість уваги трирічної дитини в ігровій діяльності триває 25 - 27 хвилин, тому допит можна проводити протягом 10 - 15 хвилин.

У дітей трьох - п’яти років розвинута наочно-образна і рухова пам’ять. Вони можуть відтворити в середньому не більше 4 предметів (їх відображень) з 10 - 15 та два слова з 10. Малюки найлегше запам’ятовують те, що справило на них сильне враження.

У дітей цієї вікової категорії швидко поповнюється активний словник - від 1500 до 2000 слів, вони можуть уже розмовляти багатослівними складними реченнями. Тому починати допит слід з питань «де?», «хто?», «куди?», «що?», «який?», «яка?», «кого?» та переходити до запитань, що вимагають логічного узагальнення («хто говорив?», «що говорив?», «як говорив?, «як впізнати?», «на що схоже?» та ін.). Стійкість уваги в ігровій діяльності у п’ятирічної дитини зростає до 50 хв. Діти можуть безперервно гратися, однак в інших видах діяльності дитина ще не здатна довго зосереджувати увагу. Тому допит можна проводити протягом 15 - 20 хвилин.

У дошкільників від п’яти до шести-семи років набувають значення процеси мислення: упізнаючи предмети, дитина порівнює їх, використовуючи свої знання, хоча при цьому нерідко ще не вміє відділити те, що бачить, від того, що знає про предмет Розвивається наочно-дійове мислення, потім образно-мовне. За допомогою мовлення діти почина- ють мислено оперувати об’єктами, зіставляти їх, розкривати їх властивості й відношення, виражати цей процес і його результати в судженнях, міркуваннях.

Словниковий запас старшого дошкільника досягає 3500 - 4000 слів, деякі діти вміють читати прості тексти, писати літери, навіть нескладні слова; вони здатні досить зв’язно викладати власні думки, установлювати причинно-наслідкові та інші зв’язки.

Проведення допиту цієї категорії неповнолітніх обов’язково вимагає врахування їхніх вікових особливостей та копіткої попередньої підготовки слідчого. Так, він повинен:

• обрати місце та обстановку для допиту дошкільника (у «зеленій кімнаті», дитячому закладі, вдома), тобто там, де дитина відчуває себе більш захищеною;

• вивчити індивідуально-психологічні особливості малюка, його «сильні та слабкі місця»; схильність до фантазування; захоплення; улюблені ласощі тощо;

• вивчити його соціальне оточення та стосунки з ним, про його товаришів, кумирів;

• з’ясувати, в якому емоційному стані перебувала дитина на момент сприйняття подій ( чи була, зокрема, налякана, схвильована і т.п.); чим була зайнята в цей момент, брала сама участь у події чи могла тільки спостерігати її, чи була ця подія в центрі її уваги;

• з’ясувати, чи обговорювали дорослі ці події в присутності дитини;

• дати можливість дитині звикнути до себе та встановити довірливі стосунки з нею, для цього необхідно попередньо зустрітися (три-шість разів);

• настроїти дитину на процес допиту (дитина будь-якого віку повинна йти на допит, усвідомлюючи, чому і для чого вона тут);

• розказати про те, що під час допиту буде проводитися відеоз- йомка;

• запросити на допит вихователя, психолога, тобто осіб, які допоможуть краще підібрати психолого-педагогічні методи для проведення допиту;

• підготувати перелік запитань до дошкільника та узгодити

його з компетентним вихователем;

• підготувати наочний матеріал (іграшки, макети, фотографії, малюнки тощо), тому що дитині іноді краще показати, ніж сказати;

• підготувати відеокамеру, мікрофон для відеозапису.

Підготовка наочного матеріалу має свої певні особливості. Так,

наприклад, при підборі ляльок для дітей дворічного віку можна використовуватися безстатеві ляльки. Однак, уже з трирічного віку дитина розуміє власну стать (дівчинка або хлопчик) та розрізняє вікові особливості людини (немовля, дівчина, хлопець, тьотя, дядя, дід, бабуся), тому при їх допиті слід застосовувати іграшкових тварин, ляльку жіночої та чоловічої статі різновікових категорій (дідусь, бабуся, малюк, немовля, юнак, «вагітна» лялька, жінка, чоловік та ін.). Перед демонстрацією іграшок слід з’ясувати, чи розуміє дитина вікові та статеві відмінності ляльок.

Допит дитини дошкільного віку умовно можна поділити на такі етапи:

1. Вільна бесіда. Слідчий може разом з дитиною роздивитися картинку, іграшку, кімнату тощо. Він може поставити дитині такі запитання: «Як тебе звати?», «У тебе є брат (сестра)?», «Як його (її) звати?», «Як звати твою маму?», «У яку гру ти сьогодні грав?», «З ким грав у гру?», «З якими іграшками ти любиш гратися?», «Покажи, де твої іграшки ночують?» тощо. Під час цього етапу слідчий вивчає індивідуально-психологічні особливості дитини. На цьому етапі відбувається адаптація дитини до слідчого та навпаки - слідчого до неї.

2. Встановлення психологічного контакту з дошкільником. Слідчий всіляко заохочує дитину за її розповідь про себе та рідних, підкріплює самооцінку малюка та впевненість у собі. На цьому етапі слідчим вивчаються ритм, темп, невербальні засоби спілкування дитини та визначаються найбільш дієві психолого-педагогічні прийоми допиту дошкільника. Слідчий демонструє дитині іграшки-образи, підготув- лені для використання в процесі допиту, та з’ясовує, чи розуміє вона вікові та статеві відмінності ляльок.

Якщо дитина не йде на контакт, то можна розпочати будувати якусь споруду з конструктора й прикинутись, що виникли певні труднощі в будівництві, однак при цьому не можна примусово залучати дитину «на допомогу». Треба, щоб дитина сама захотіла допомогти.

Ці два етапи можуть бути пролонгованими. Щоб дитина звикла до слідчого та можна було з нею встановити контакт, йому треба прийти на зустріч з дитиною від трьох до п’яти разів. Однак, слід пам’ятати, що чим менша дитина, тим скоріше вона забуває те, що бачила. Тому в таких випадках можна використовувати для допиту дитини когось із знайомих їй осіб.

3. Активізація емоційної сфери. Після того як контакт з дитиною встановлено і вона звикла до слідчого, він оживляє в пам’яті дитини цілісний образ, явище, активізує її емоційну сферу за допомогою згадування, з розгляду малюнка, іграшки, предмета, що мають пряме відношення до злочинної події. Наочний матеріал повинен відповідати змісту допиту. Стимулом до активного пригадування може служити пропозиція дитині намалювати те, що вона спостерігала.

4. Основна частина допиту. У цій частині допиту дошкільнику послідовно ставляться запитання, які спрямовують його активність. Залежно від змісту допиту в ньому, в різних поєднаннях, використовуються такі прийоми, як запитання, пояснення, показ наочного матеріалу. Дошкільникові роз’яснюється його обов’язок говорити тільки правду.

Спочатку слідчий повинен ставити прості питання (що? хто? який? куди? та ін.) для відновлення в пам’яті дитини того, що вона бачила та переживала. Друга група запитань вимагає від дитини деяких логічних узагальнень, умовиводів, встановлення причинних зв’язків, розкриття змісту баченого чи пережитого (для чого? чому? навіщо? чим схожі? як узнати?, хто говорив?, що говорив?, як говорив? та ін.). Запитання треба формулювати чітко, конкретно, коротко: «Яку машину ти бачив?», «Якого кольору машина?» Неконкретні запитання часто призводять до неправильних, поверхових відповідей. У самому запитанні не повинно бути незрозумілих дитині слів. У кожному запитанні повинна бути лише одна думка.

Слід також ставити такі запитання, які викликали б у дітей різні образи - зорові, слухові тощо. Наприклад: «Що ти чув, коли був на набережній?» Слухові сприймання допомагають дитині точніше описати все, що характеризує явище, предмет. Крім основних запитань слідчий повинен використовувати і допоміжні. Наприклад: «А що ще ти бачив цікавого? Яка річка? Як вона називається?»

Відповіді дитини при допиті можуть бути розгорнутими і короткими. Вимагати на кожне запитання розгорнутої відповіді не слід, інакше допит втратить свою невимушеність, стане нецікавим для дитини. У процесі допиту дитина повинна висловлювати своє ставлення до предметів і явищ, ділитися почуттями, переживаннями. Слід пам’ятати, що допит повинен проходити вільно, ненапружено, у звичайних, невимушених умовах. Слідчий повинен стежити за ходом допиту, спрямовувати його, не давати відхилятися від теми, вести бесіду жваво, емоційно.

5. Уточнення показань дитини. Для уточнення показань слід використовувати наочний матеріал: картину, іграшку, модель, предмет у натурі. Наочний матеріал викликає зацікавленість, мовну активність. Висловлювання дитини в таких випадках безпосередньо спираються на відчуття і сприймання. Слідчий зіставляє отриману від дитини інформацію з наявною і в запитально-відповідній формі намагається усунути суперечності, неточності, неясності і т. п.

6. Складання протоколу. Слідчий переглядає відеозапис та записує в протокол отриману під час допиту інформацію (при цьому зберігаються лексичні особливості мови неповнолітнього).

Дітей можна умовно поділити на різні типи - «допитливий», «балакун» (товариські та відверті), «мовчун» (мовчазні та замкнуті), «фантазер» та «залежний» (навіювані та конформні). Слідчому під час допиту особливу увагу слід звернути на «залежного», батьки можуть навіяти такій дитині те, що вони хочуть, щоб дитина розповіла. Дитина, знаючи правду, буде її замовчувати й слідчому. Щоб отримати від неї інформацію, необхідно застосовувати певні непрямі методи допиту.

Деякі діти ніяковіють під час допиту можуть проявляти невпевненість, занижену самооцінку, надмірну чутливість до зауважень, соромливість тощо. Таким дошкільнятам, якщо вони жертви або свідки сексуального насильства, важко розказувати при дорослих про те, що робив злочинець. Щоб дізнатися про злочинні події, які відбувалися з дитиною, психолог (в «зеленій кімнаті», у дитячому садку, вдома) може запропонувати дошкільнику пограти в гру-драматизацію. Дитині іноді простіше відтворити з іграшкою дії злочинця.

Слід пам’ятати, що в грі важливий не тільки процес відтворення, але й його якість. У дітей п’яти-семи років розвинута не лише репродуктивна уява, але й зароджуються творчі форми - фантазії. Тому запропонована гра може відображати як реальність, так і фантазії дитини. Тому доречно її записати на відеокамеру. Після гри необхідно поставити дитині запитання-уточнення щодо тих чи інших подій та з’ясувати, чи вигадала (сфантазувала) вона ці події, які були розгорнуті в грі, чи вони відбувалися насправді. Запитання-уточнення можуть бути поставлені після перегляду з дитиною відеострічки із записом гри.

Іноді при допиті діти розпочинають самі розказувати, при цьому справжні показання вони плутають з фантазіями та вигадками. Вони так заграються, що й самі не пам’ятають, що казали до цього. Тому з такою категорією дітей слід поводити себе строго, однак не суворо. їм слід нагадати, для чого вони запрошені й що їх неправдиві свідчення можуть мати наслідки як для самого дошкільника, так і для осіб, про яких йдеться у свідченні.

Уява в дітей справді менш керована свідомістю, але її зміст і продуктивність цілковито залежать від обмеженого життєвого досвіду. Діти, створюючи образи в уяві, використовують тільки те, що їм відомо, тому їхня уява в цілому бідніша, ніж у дорослих.

Слід також пам’ятати, що не можна під час допиту допускати неприродні інтонації, зменшувальну, пестливу форму слів. Діти чутливі до фальші й не мають поваги до людей, що занадто відверто намагається сподобатися їм. Слідчому необхідно серйозно поставитися до того, що цікавить або хвилює дитину.

Дошкільники, спостерігаючи за навколишньою дійсністю, починають осмислювати, запам’ятовувати та логічно передавати побачене. Особливістю їхнього відтворення є те, що вони погано розбираються в причинних зв’язках, сприймають подію не в цілому, а лише окремі, часом другорядні її сторони. Діти цього віку намагаються наслідувати дорослих, що особливо яскраво виявляється в їхніх іграх.

4.2.