Повага до гідності людини та заборона нелюдського поводження - первинні праволюдинні стандарти

Повага до гідності людини. У ст. 1 згаданої Декларації за­кріплено вихідний, найважливіший стандарт: «Всі люди наро­джуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». (До речі, у формулюванні остаточної редакції наведеного положен­ня брав участь представник Української Радянської Соціалісти­чної Республіки в ООН професор Володимир Корецький; згодом його ім'я було присвоєно Інституту держави і права Академії наук України, засновником якого він був).

Гідність є найфундаментальнішою соціальною властивіс­тю кожної людини, - слугує точкою відліку, джерелом усіх бут­тєвих людських прав і свобод. Що ж становить це явище, у чому полягає його власна сутність?

У вітчизняній літературі одна з можливих відповідей на ці запитання вже пропонувалась у моїй публікації 2002 р. Там зазначалося, що антропна гідність людини є самоцінністю людини як біосоціальної істоти - унікального родового суб'єкта,

котрий уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі. Згодом інтерпретація названого термінопоняття аналізувалась і розвивалась в українській юридичній літературі (О. Грищук, В. Кампо, О. Водянніков та ін.).

Так чи інакше, повага до людської гідності, заборона зазі­хання на неї, її приниження, зневажання набули значення світового стандарту, закріпленого спершу в Загальній декла­рації прав людини, а опісля у низці інших міжнародно- правових актів (зокрема, у Міжнародному пакті про грома­дянські і політичні права, Хартії основних прав Європейського Союзу тощо).

Заборона нелюдського поводження. Другим універсаль­ним праволюдинним міжнародним стандартом (у певному сен­сі похідним від стандарту, так би мовити, рівноцінності, рівно­значності гідності кожної людини) є заборона нелюдського поводження, адресована будь-яким суб’єктам публічної влади, насамперед державі, її органам, посадовим особам. Цю заборо­ну було закріплено також у Загальній декларації прав людини (ст.

Яке ж поводження слід вважати «нелюдським» (нелю­дяним)?

Є очевидним, що для практичного застосування терміно- поняття «нелюдське поводження» (зокрема, контрольними і судовими міжнародними інституціями) цей вираз явно оціню­вального характеру має бути конкретизований чи у норматив­ному, чи у правозастосовному, або правотлумачному акті, а щонайменше - у доктринальному.

Одним із можливих варіантів вирішення останнього за­вдання є конструювання загального визначення (дефініції) зазначеного термінологічного виразу. Тож далі представлю одну із своїх спроб у цьому напрямі.

Перш аніж виявити, яке поводження може кваліфікува­тись як нелюдське, передовсім потрібно з'ясувати, яке пово­дженняє власне людським (людяним, людиномірним). Задля пошуку відповіді на це питання може бути використаний еври­стичнийпотенціал так званого потребового дослідницького підходу, виходячи з якого мною вже пропонувались відповідні критерії правовості тих чи інших соціальних явищ. Спираючись на нього, висловлю наступні міркування.

Оскільки існування і розвиток будь-якої людини є нічим ін­шим, як безперервним природним процесом задоволення її чис­леннихрізноманітних потреб у суспільстві (біологічних, матеріа­льних,соціальних, духовних тощо), то з-поміж них слід вирізняти потреби насамперед життєзабезпечувальні, екзистенційні - тобто такі, без задоволення яких саме існування людини у суспільстві є взагалі неможливим або принаймні неналежним, неповноцінним. Вже давно встановлено, що до останніх належать щонайменше потреби у їжі, одязі і житлі. Та видається, що оскільки йдеться про існування людини саме у суспільстві, то до першочергових, віта­льних її потреб також належить передусім потреба у повазі до її гідності.

Отже, можна виснувати, що людяність (людськість) - це таке ставлення до людини з боку інших суб'єктів суспільс­тва, яке дістає вияв у їхній поведінці, спрямованій на задоволення її життєво необхідних потреб у повазі до її гідності та у забезпеченні її достатніми їжею, одягом та житлом. А тому навпаки: діяльність протилежного антропно­го спрямування, тобто таку, що спрямована на перешкоджання задоволенню будь-якої з усіх означених потреб, є підстави вва­жати нелюдською (нелюдяною).

Отож, людяність (людськість) чи нелюдяність (нелюдсь­кість) - це, відповідно, певні властивості тієї чи іншої поведін­ки якихось суб'єктів стосовно певної людини (чи людського

угруповання), які характеризуються об’єктивним впливом цієї діяльності на процес задоволення екзистенційних, життєво найважливіших людських потреб.

Виходячи з наведеного, можна запропонувати - задля мо­жливого наступного обговорення - такі дві антропосоціальні дефініції:

- нелюдське поводження - це така діяльність будь-яких владних суб'єктів соціуму, яка перешкоджає задоволенню жит­тєво необхідних потреб людини (насамперед, у повазі до її гідно­сті, у їжі, одязі та житлі).

Залежно від рівня жорстокості нелюдського поводження з людиною міжнародна правозахисна практика вирізняє такі його види: приниження гідності, катування, злочини проти людяності.

Є підстави вважати, що найнижчий рівень нелюдського по­водження властивий будь-якому порушенню будь-якого буттє- вого права і свободи; і таке порушення вже само собою дає поте­рпілому підставу вимагати компенсації завданої йому моральної шкоди. Адже воно завжди посягатиме на людську гідність;

- злочинне нелюдське поводження - це така діяльність будь-яких соціальних суб'єктів, яка цілком виключає можли­вість задоволення життєво необхідних потреб людини (насам­перед, потреби у повазі до її гідності).

5.