Поняття і предмет наук філософії права і загальної теорії права

Юридична наука - це система раціоналізованих знань про закономірності тих явищ, які відображаються термі- нопоняттям «право». Оскільки філософія права та загальна теорія права мають своїм предметом, так чи інакше, явища права, то зазначені галузі знань належать ,вочевидь, до наук суспільних.

Як і будь-яку науку, філософію права, а також, загально­теоретичну юриспруденцію (загальну теорію права) вирізняє з-поміж інших суспільних наукових дисциплін, власне, специ­фіка предмета кожної з них.

Відомо, що предметом будь якої науки є певні об'єктивні закони, закономірності тих явищ, які досліджує відповідна га­лузь знань. Загальнофілософське поняття об’єктивного за­кону (закономірності) зазвичай, визначається як об’єк­тивний, необхідний, суттєвий і для певних умов сталий

зв'язок досліджуваних явищ між собою, а також з іншими явищами.

Специфікою предмета науки філософії права є те, що його становлять, гранично загальні (найзагальніші) закономірності тих явищ, які відображаються термінопоняттям «право» (чи похідними від нього прикметниками, зокрема - «правова», «правовий», «правове», «правові»).

З поміж будь-яких об'єктивних законів (закономірностей) загальне наукознавство вирізняє щонайменше такі чотири їхні різновиди: закономірності а) виникнення, б) структурування,

в) функціонування та г) розвитку відповідної групи явищ. Така класифікація стосується, ясна річ, і тих закономірностей, які утворюють предмет щойно названих наук.

Отож, можна резюмувати, що філософія права - це наука предметом якої є найзагальніші (гранично загальні) об'єк­тивні закономірності виникнення, структурування, функ­ціонування й розвитку тих явищ, які відображаються термінопоняттям «право».

Прикладом такого роду закономірностей може бути, скажі­мо, глибинна зумовленість таких явищ насамперед реальними, матеріальними умовами та потребами існування носіїв певного праворозуміння.

Яке ж саме явище визнається, вважається, відображається термінопоняттям «право»? Відповідь на це питання (як зазна­чалось і обґрунтовувалось у Вступній частині посібника) ніко­ли не була, не є і радше за все, не буде однозначною, уніфікова­ною. Причини такого плюралізму праворозуміння також висві­тлювались там же.

При цьому ще раз підкреслю, що саме гранична, максима­льна загальність закономірностей тих явищ, які кваліфікують­ся в якості «правових», надає знанням про них філософського характеру, філософського рівня.

Що ж стосується предмету науки загальної теорії права, то його особливість полягає у тому, що його становлять вже

специфічні закономірності згаданих явищ. Ця специфічність зумовлює такі властивості явищ «правових», котрих позбавлені інші (тобто неправові) явища. Йдеться ,зокрема, про державно- вольові властивості, характеристики, параметри явищ, які ви­знаються «правовими» відповідно до позитивіського право- розуміння і були умовно названі «юридичними». Тому у най­більш стислому вигляді можна визначити, що предмет загаль­ної теорії права становлять специфічні закономірності виник­нення, структурування, функціонування та розвитку позитиві- сько-правових явищ.

Отож, специфічна (праводержавна) закономірність - це об'єктивний, необхідний, суттєвий і для певних умов сталий зв’язок позитивісько-правових явищ між собою, а також із іншими соціальними феноменами, котрий без­посередньо зумовлює і формує якісну визначеність цих явищ, що дістає прояв у їхніх юридичних (державно- вольових) властивостях. Іншими словами, якісна специфіч­ність розглядуваних явищ пояснюється їхнім державно- вольовим походженням, державно-вольовим спричиненням. За такого підходу загальна теорія права є радше за все наукою про позитивне (державно-вольове) право, як продукт одного з різновидів саме позитивіського праворозуміння - юридико- позитивіського.

Отож, при характеристиці предмета загальної теорії права саме в такому (позитивісько-юридичному) аспекті ітиметься про такий зв'язок, який юридично опосередковує: а) соціальну детермінованість, б) структурування, в) функціонування і

г) розвиток праводержавних явищ.

Наявність специфічних праводержавних закономірностей якраз і виступає об'єктивною основою для виділення в усій системі суспільствознавства загальнотеоретичної юриспруден­ції як самостійної науки.

Види (класифікація) специфічно-юридичних закономі­рностей:

1) за змістом (типом) закономірного зв'язку -

- генетичні - закономірності виникнення юридичних явищ;

- структурні - закономірності формування, «організації» юридичних явищ (наприклад, необхідний зв'язок між елемен­тами юридичної норми);

- функціональні - закономірності взаємозв'язку, взаємо­впливу юридичних явищ (наприклад, зв'язку між матеріальни­ми та процесуальними юридичними нормами);

- трансформаційні - закономірності зміни, розвитку та­ких явищ;

2) за соціальним простором дії таких закономірностей -

- внутрішні - зв'язок національно-юридичних явищ між собою (наприклад, взаємозалежності між державою та її об'єктивним юридичним правом);

- зовнішні - зв'язки юридичних явищ з іншими соціаль­ними феноменами (наприклад, взаємозалежність державної політики та об'єктивного юридичного права);

3) за сферою дії закономірностей у внутрішньо-держав­ному просторі -

- загальні - дія яких поширюється на всю державу в цілому і на всю її юридичну систему;

- окремі - які діють лише на частині, на фрагменті юри- дико-державної сфери (скажімо, закономірності методу юри­дичного регулювання суб'єктів майнових відносин за умов ри­нкової економіки);

4) за історичними межами дії спеціально-юридичних за­кономірностей -

- всезагальні - яким підпорядковується юридичне регу­лювання за яких би то не було історичних умов, у будь-якому місці й у всі часи;

- формаційні - які притаманні юридичному регулюванню лише певного соціально-сутнісного історичного типу;

- цивілізаційні - притаманні юридичному регулюванню яке існує в умовах відповідної цивілізації;

- особливі - притаманні юридичному регулюванню у пев­ній державі чи групі держав;

5) за способом здійснення, формою прояву -

- динамічні - їхня дія проявляється однозначно у кожно­му конкретному, одиничному зв'язку юридичних явищ (напри-

клад, залежність юридичної сили нормативно-юридичного акта від місця в апараті держави того правотворчого органу, яким цей акт прийнято);

- статистичні - дія яких проявляється лише на знач­ному масиві, на множині юридично значимих явищ як бага­тозначний, імовірнісний, так званий стохастичний, заснова­ний на численних випадковостях, їхній зв'язок, котрий ви­ражається у вигляді тенденції (наприклад, залежність рівня і динаміки злочинності від стану і не завжди наперед |передбачуваних змін численних різноманітних соціальних факторів).

Значення викладеної класифікації спеціально-юридичних закономірностей полягає насамперед у тому, що вона:

• полегшує виявлення тих сфер юридичної реальності, в яких її закономірні зв'язки досліджені ще недостатньо;

• відіграє істотну роль при виборі дослідницького ме­тоду;

• виступає необхідним засобом встановлення суборди­нації, «ієрархії» зазначених закономірностей, а тим самим і їх­ньої інтерпретації;

• дозволяє конкретизувати уявлення про шляхи здійс­нення основних функцій юридичної науки;

• сприяє обґрунтуванню структурування всієї системи правознавства.

Своєрідність таких закономірностей з-поміж інших зв'яз­ків, наявних у власне юридичній сфері, якраз і є об'єктивною основою для виділення у цілісній системі теоретичної юрис­пруденції особливої галузі знань, яка призначена їх вивчати і відображати, в окрему, самостійну науку - загальну теорію права.

Означеним предметом цієї науки об'єктивно зумовлюють­ся і її статус у цій системі та її роль щодо інших юридичних на­ук і навіть наук неюридичних. Ця роль концентровано відо­бражається положенням про те, що загальна теорія права є юридичною наукою світоглядною, фундаментальною, методо­логічною.

2.