ВСТУП

Актуальність теми. Використання інтелектуальної власності як

стратегічного ресурсу в системі підвищення конкурентоспроможності економіки країни, прискорення інноваційного розвитку та інтеграції України у міжнародний економічний простір визначають основні напрями державної політики у сфері інтелектуальної власності, зокрема, щодо удосконалення та гармонізації нормативної бази у зв’язку з необхідністю враховувати новації міжнародного правового регулювання у цій сфері, розвитку інституційної бази, необхідної для забезпечення набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності.

Плагіат є однією з глобальних проблем сучасної сфери інтелектуальної, творчої діяльності як у вітчизняній, так і зарубіжній практиці. Негативний вплив плагіату полягає в тому, що порушуються права та інтереси творців, винахідників, суттєво знижується якість та результативність наукової діяльності, відбувається нецільове використання державних коштів, які виділяються з метою фінансування проведення фундаментальних та прикладних досліджень, завдаються чималі збитки суб’єктам господарювання, знижується якість підготовки майбутніх фахівців у різних галузях знань. Крім того, привласнення авторства є також одним із проявів неетичної поведінки в професійній сфері, зневажливого ставлення до чужої інтелектуальної, творчої праці. Усталений підхід до плагіату виключно як до порушення прав інтелектуальної власності потребує нового переосмислення, адже внаслідок плагіату порушуються також права та інтереси користувачів, суспільства, держави.

На особливу увагу заслуговує проблема академічного плагіату, який набув масового характеру у працях науковців та здобувачів освіти. З прийняттям Закону України «Про вищу освіту» розпочато новий етап боротьби з академічним плагіатом у дисертаційних роботах, однак наслідки виявлення плагіату у роботах студентів не визначені, що є суттєвим упущенням.

Важливість проблем цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, зокрема, визначення співвідношення таких категорій, як привласнення авторства, приписування авторства, примус до співавторства та самоплагіат; специфіка вчинення плагіату у різних сферах інтелектуальної, творчої діяльності; визначення чинників, які сприяють поширенню плагіату у науковій сфері; необхідність вирішення теоретичних і практичних проблем ефективності способів захисту та самозахисту прав інтелектуальної власності від плагіату обумовили необхідність проведення комплексного дисертаційного дослідження окреслених проблем.

Незважаючи на значну увагу, яка приділяється питанням плагіату, у вітчизняній науці цивільного права не розроблено єдиного концептуального підходу до цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, що свідчить про теоретичне та практичне значення розгляду відповідної проблематики в рамках спеціального дослідження на рівні докторської дисертації.

Актуальним питанням охорони та захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й від плагіату, присвятили свої наукові праці такі вчені, як: Т.М. Вахонєва, О.В. Жилінкова, О.В. Кохановська, О.М. Мельник, М.О. Мінц,

0. 0. Підопригора, О.П. Орлюк, І.І. Петренко, В.С. Петренко, О.В. Піхурець,

1. В. Порало, О.І. Харитонова, Р.Б. Шишка, О.О. Штефан та ін.

Окремі аспекти плагіату як позадоговірного порушення прав інтелектуальної власності досліджено у дисертаційній роботі Н.П. Бааджи «Відшкодування шкоди, завданої неправомірним використанням авторських прав» (2010 р.). Питання співвідношення плагіату з контрафакцією розкрито у дисертаційній роботі О.О.

Серед зарубіжних дослідників, які займались проблемами захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, слід назвати таких авторів, як: Н. Адхікарі, І.Ф. Загорчев, С. Кобуров, К. Колберг, К.В. Кузнєцов, Т.Г. Лєпіна, Р. Сіберс, Н.Г. Толочкова, М.Л. Фірсов, Дж. Нолл, Т.О. Якушева та ін.

Плагіат як порушення етичних норм у науці та професійній сфері, а також плагіат у роботах студентів досліджували у своїх наукових роботах: Н.І. Апшай, Є.О. Алісов, С.У. Гончаренко, К.П. Воробьйов, М.М. Кічерова, А.М. Ковальова, О.Ю. Ковальов, К.В. Ковальчук, Т.В. Симоненко, Н.В. Стукало та ін.

Утім, дослідження зазначених учених розкривають окремі аспекти визначення сутності плагіату, його виявлення та попередження та не містять комплексного дослідження методологічних проблем цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах плану науково-дослідної теми кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права «Правові проблеми захисту авторських та суміжних прав від контрафакції, піратства та плагіату» (державний реєстраційний №0112U000693), а також плану науково- дослідної роботи кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права «Проблеми захисту права інтелектуальної власності в мережі Інтернет» на 2011-2015 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011 -2015 роки «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» (державний реєстраційний №0110U000671).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у визначенні концептуальних засад цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, вирішенні найбільш важливих теоретичних проблем, пов’язаних із визначенням сутності та особливостей прояву плагіату в різних сферах інтелектуальної, творчої діяльності, а також формулюванні пропозицій щодо удосконалення національного цивільного законодавства та законодавства у сфері інтелектуальної власності.

Для досягнення поставленої мети у дисертації вирішувалися такі завдання:

- розкрити сутність плагіату як складного соціального явища;

- визначити напрями правової політики цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату;

- розкрити поняття та ознаки плагіату як порушення прав інтелектуальної власності;

- розглянути існуючі класифікації плагіату з метою їх уніфікації;

- охарактеризувати плагіат у різних сферах права інтелектуальної власності;

- визначити поняття та способи цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату в судовому порядку;

- розкрити способи захисту прав інтелектуальної власності від плагіату в позасудовому порядку;

- сформулювати пропозиції щодо удосконалення правового регулювання відносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Об’єктом дослідження є правовідносин, які виникають у сфері цивільно- правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату.

Предметом дослідження є методологічні проблеми цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату.

Методи дослідження. У процесі дослідження проблем цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату було використано філософські (загальнонаукові) та окремі наукові методи пізнання.

За допомогою діалектичного та історичного методу досліджено загальнотеоретичні аспекти поняття плагіату як соціальної та етичної категорії, визначено основні напрями та цілі правової політики цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, а також розкрито сутність цивільно- правового захисту прав від плагіату (п.п. 1.2, 1.3, 2.1). Формально-юридичний метод використано при дослідженні плагіату як правової категорії (п.п. 1.2, 2.1, 2.2).

За допомогою системно-структурного методу визначено види плагіату та розроблено їх узагальнюючу класифікацію, досліджено способи захисту та самозахисту прав інтелектуальної власності від плагіату (розділи третій-п’ятий). З метою визначення сучасного стану правового забезпечення цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, його відповідності практичним потребам, необхідності внесення змін до законодавства застосовано герменевтичний та синергетичний методи (п.п.

Теоретичною основою дисертації є роботи таких відомих учених у сфері теорії держави і права, цивільного права, права інтелектуальної власності, як: Б.С. Антимонов, О.В. Басай, І.В. Венедіктова, Е.П. Гаврилов, Н.Ю.Голубєва, В.А. Дозорцев, В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко, І.О. Зенін, Н.С. Іщенко, В.О. Калятін, І.С. Канзафарова, С.М. Клейменова, І.Ф. Коваль, О.В. Кохановська, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, Р.А. Майданик, Ю.М. Оборотов, О.О. Пиленко, В.О. Рассудовський, О.Д. Святоцький, О.Ф. Скакун, С.О. Сліпченко, М.О. Стефанчук, Р.О. Стефанчук, К.А. Флейшиць, О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов, О.Ф. Черданцев, Р.Б. Шишка, Я.М. Шевченко,

Ю.С. Шемшученко та ін.

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали судової практики (рішення Європейського суду з прав людини щодо обмеження права свободи творчості та вираження позиції, рішення Конституційного Суду України, рішення районних судів м. Миколаєва, м. Одеси, м. Донецька, м. Сімферополь та апеляційних судів Дніпропетровської, Тернопільської, Черкаської областей по справах про захист прав інтелектуальної власності від плагіату, постанови та ухвали адміністративних судів України по справах про оскарження рішень МОН України та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права комплексним дослідженням методологічних проблем цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату.

У межах здійсненого дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:

вперше:

запропоновано концептуальний підхід до бачення плагіату як складного явища у сфері права інтелектуальної власності, що може розглядатися: 1) як порушення авторських прав творця первісного тексту; 2) як зловживання правом на творчість особою, що вчиняє плагіат; 3) як порушення прав споживачів інтелектуальної, творчої діяльності; 4) як порушення етики творчості, професійної діяльності; 5) як порушення публічного правопорядку (інтересів суспільства та держави) - у випадках, коли авторству надається суспільне значення;

обґрунтовано, що багатозначністю феномену плагіату визначаються цілі правової політики щодо нього, яка проводиться у правотворчій, правозастосовній, доктринальній та освітній сферах.

доведено необхідність розрізнення приватноправового та публічно - правового аспектів правової політики стосовно плагіату залежно від того, що є об’єктом захисту та які цілі при цьому ставляться. При цьому підкреслюється, що приватноправова політика має методологічною основою мету забезпечення права на творчість та авторських прав творця;

обґрунтовано позицію про доцільність розрізнення поняття плагіату у широкому та вузькому значенні, де під плагіатом у широкому значенні розуміється будь-яке запозичення чужого результату інтелектуальної, творчої діяльності або ідеї без вказівки джерела (автора) запозичення, а під плагіатом у вузькому значенні - навмисні неправомірні дії з привласнення авторства на чужі об’єкти права інтелектуальної, творчої діяльності, які призводять до порушення особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності творців, прав та інтересів користувачів об’єктів права інтелектуальної власності та інтересів держави;

запропоновано визначення сутності привласнення авторства під цивілістичним кутом зору як навмисних неправомірних дій, спрямованих на формування будь-яким способом уявлення про належність авторства на об’єкт інтелектуальної власності (або його охороноздатну частину) особі, яка не брала творчої участі у його створенні;

запропоновано розрізняти форми плагіату залежно від способу його вчинення: плагіат, не пов’язаний з примусом автора; плагіат, пов’язаний з примусом автора, який передбачає примус до співавторства та примус до відмови від авторства. При цьому примус до співавторства може здійснюватись: з метою подальшого привласнення авторства на створений об’єкт (є формою плагіату); без мети привласнення авторства (не призводить до плагіату);

доведено, що обов’язковою складовою свободи творчості є право на інтерпретацію чужої ідеї, сутність якого полягає у визнанні правомірним використання ідеї з метою її творчої переробки, удосконалення форми її вираження, внаслідок чого з’являється новий охороноздатний об’єкт права інтелектуальної власності;

обґрунтовано, що залежно від категорії об’єктів права інтелектуальної власності, права на які порушено, можливо розрізняти наступні види плагіату: авторський плагіат - полягає у привласненні авторства на результати інтелектуальної, творчої діяльності; промисловий плагіат - передбачає явне використання привласненого об’єкту з метою виготовлення продукції, подібної до оригінальної продукції правоволодільця, з метою збільшення попиту та отримання прибутків. Першочергове значення отримує не порушення авторства на об’єкт, а порушення прав та інтересів суб’єкта господарювання, який використовує його у своїй діяльності. Доцільність такого розрізнення зумовлюється тим, що на відміну від піратської, контрафактної продукції, яка виготовляється без дозволу правоволодільця однак від його імені, метою плагіату є формування уявлення про створення продукції плагіатором;

сформульовано позицію, що цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату слід розуміти у широкому значенні - як діяльність, спрямовану на вжиття заходів з виявлення, доведення, припинення плагіату та унеможливлення його подальшого здійснення плагіатором, відновлення порушених прав та інтересів, яка здійснюється правоволодільцями (творцями, їх спадкоємцями) як самостійно, так і шляхом їх звернення до відповідних суб’єктів приватного права (редакцій наукових видань, засобів масової інформації, професійних творчих об’єднань, наукових діячів, громадських спілок тощо) або до державних органів;

обґрунтовано необхідність закріплення за творцем права на відшкодування йому плагіатором немайнової шкоди при доведенні факту навмисного привласнення останнім результатів інтелектуальної, творчої діяльності. У випадку завдання моральної (немайнової) шкоди спадкоємцям внаслідок порушення немайнових прав творця - спадкодавця, шкода має доводитись та відшкодовуватись на загальних засадах;

запропоновано цивільно-правові способи захисту поділити на дві групи: способи захисту, спрямовані на поновлення порушених прав інтелектуальної власності творців; способи захисту, спрямовані на захист інтересів користувачів - поширення інформації про плагіат, недопущення до друку робіт з виявленим плагіатом. Разом із тим зазначається, що такі способи захисту прав та інтересів держави, як позбавлення наукового ступеня, зняття дисертації з розгляду тощо, не є цивільно-правовими, оскільки ґрунтуються на відносинах влади та підпорядкування;

запропоновано залежно від суб’єкта, який вживає заходи з виявлення та припинення плагіату та правових наслідків таких дій, розрізняти наступні види цивільно-правового захисту: 1) безпосередній, який здійснюється творцем або його правонаступниками; 2) опосередкований, що здійснюється уповноваженими суб’єктами без відома автора і спрямований переважно на недопущення порушення вимог законодавства у сфері наукової діяльності. На відміну від безпосереднього захисту, опосередкований захист не передбачає застосування способів цивільно-правового захисту, спрямованих на відшкодування правоволодільцю шкоди та вжиття інших заходів, оскільки його метою є припинення порушення;

запропоновано замість існуючої в літературі категорії «самоплагіат» ввести у науковий обіг категорію «авторське дублювання наукових результатів», під яким слід розуміти неодноразове опублікування автором власної наукової праці у прихованій, видозміненій формі без суттєвої зміни сутнісного навантаження в різних джерелах (наукових статтях) з метою збільшення публікацій для забезпечення необхідної їх кількості для присудження наукового ступеня чи присвоєння вченого звання. Обґрунтовано, що авторське дублювання як порушення приписів законодавства доцільно виділяти лише у науковій сфері, де встановлено вимоги щодо апробації результатів наукових досліджень та мінімальної кількості публікацій;

сформульовано пропозиції щодо внесення змін до законодавства та запропоновано: 1) у гл. 22 ЦК України закріпити право на заборону використання імені фізичної особи як творця щодо об’єктів інтелектуальної власності, які вона не створювала; 2) у Законі України «Про авторське право і суміжні права» розширити перелік немайнових прав та доповнити його правом забороняти приписування авторства, доповнити перелік порушень авторських та суміжних прав таким порушенням, як приписування авторства, а також закріпити мінімальний розмір немайнової шкоди, який підлягає обов’язковому відшкодуванню у випадку порушення права авторства та права на ім’я;

удосконалено:

положення ст. 69 Закону України «Про вищу освіту» та запропоновано авторське визначення категорії «академічний плагіат» як оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворення опублікованих або неопублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання, під іменем особи, яка не брала інтелектуальної творчої участі у їх створенні з метою виконання вимог освітньої (наукової) програми, досягнення наукового результату;

положення про співвідношення понять «привласнення авторства» та «приписування авторства» як порушення права на ім’я. При цьому приписування авторства визначено як обнародування твору під іменем особи, яка не є його автором, без її відома і згоди;

визначення примусу до співавторства як незаконного посягання на свободу творчої, інтелектуальної діяльності, авторство фізичної особи, яке полягає у здійсненні тиску на особу з метою примусу її до створення об’єкту інтелектуальної власності (особисто або у співавторстві) та (або) включення до переліку співавторів осіб, які не брали творчої участі у створенні об’єкта права інтелектуальної власності;

наукові підходи до класифікації способів привласнення авторства (плагіату) та запропоновано узагальнюючу класифікацію плагіату на підставі різних критеріїв: 1) наявності умислу - навмисний плагіат та ненавмисний плагіат; 2) об’єкту посягання - плагіат ідеї та плагіат об’єкту права інтелектуальної власності; 3) категорії результатів інтелектуальної діяльності - авторський та промисловий плагіат; 4) сфери діяльності - творчий, науковий, комерційний; 5) особи плагіатора - плагіат у роботах науковців, студентів, школярів, письменників, журналістів;

класифікацію правовідносин, які виникають між співавторами, та запропоновано їх поділ на дві категорії: внутрішні (виникають між співавторами щодо створення об’єкту, визначення умов його використання, оскарження дій одного зі співавторів щодо використання спільного об’єкта) та зовнішні (виникають між співавторами та третіми особами). Зовнішні правовідносини поділено на: договірні; охоронні; відносини представництва. Обґрунтовано, що при співавторстві плагіат може бути допущено як у внутрішніх відносинах (навмисний - у випадку приписування авторства, виключення автора з колективу співавторів; ненавмисний - технічний), так і зовнішніх (привласнення авторства на об’єкт співавторства третьою особою);

дістало подальшого розвитку:

теза про те, що під час створення похідних об’єктів авторського права можливим є привласнення авторства на оригінальний об’єкт (плагіатором є творець похідного твору) та на сам похідний твір (плагіатором виступає третя особа);

пропозиції про напрями попередження плагіату у роботах студентів, до яких віднесено: інформаційний - поширення інформації про умови використання чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності; етичний - формування поважливого ставлення до чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності; заохочувальний (стимулюючий) - спрямований на формування у студентів зацікавленості у проведенні наукових досліджень (проведення конкурсів на кращу дипломну, магістерську роботу, запровадження нових форм виконання навчального плану);

теза про те, що для забезпечення єдиної політики боротьби з плагіатом у наукових роботах студентів санкції за допущене порушення мають бути закріплені у Законі України «Про вищу освіту», який є основою для розроблення Положення про академічний плагіат у ВНЗ;

висновок про доцільність застосування поряд із цивільно-правовими способами захисту прав інтелектуальної власності від плагіату також морально- етичних заходів впливу на плагіатора;

положення про те, що привласнення чужої ідеї є завуальованою формою плагіату, сутність якої полягає у перефразуванні оригінального тексту, використанні основних характеристик об’єкта, його функціональних властивостей з несуттєвою зміною зовнішніх або внутрішніх рис.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, висновки та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані

у^:

- науково-дослідній роботі - як основа для подальшого наукового вивчення проблем захисту прав інтелектуальної власності від плагіату;

- правотворчості - при підготовці змін та доповнень до чинного цивільного законодавства та законодавства у сфері права інтелектуальної власності (Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права», Закону України «Про вищу освіту»). Результати дисертаційного дослідження впроваджено у діяльність Інституту законодавства Верховної Ради України (Довідка Інституту законодавства Верховної Ради України від 17.07.2015 р.);

- правозастосовній діяльності - при узагальненні судової практики, підготовці змін та доповнень до постанов Пленуму Верховного Суду України;

- навчальному процесі - при викладенні навчальних дисциплін «Право інтелектуальної власності», «Цивільне право», а також при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій із зазначених дисциплін. Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Прикарпатського юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія» (Акт впровадження Прикарпатського юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія» від 10.12.2014 р.) та

Інституту законодавства Верховної Ради України (Акт впровадження Інституту законодавства Верховної Ради України від 16.07.2015 р.).

Особистий внесок здобувача. У наукових працях, написаних у співавторстві, автором: здійснено аналіз наукової літератури стосовно проблеми дослідження; визначено способи захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку, правові засади регулювання відносин співавторства, категорії спорів у сфері права інтелектуальної власності, які можуть бути урегульовані за допомогою процедури медіації, негативні прояви промислового плагіату; сформульовано висновки щодо узгодження законодавства у сфері права інтелектуальної власності, пропозиції щодо уточнення поняття та ознак категорії «академічний плагіат».

Апробація результатів дисертації. Отримані в процесі дисертаційного дослідження результати обговорювались на засіданнях кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Національного університету «Одеська юридична академія», на засіданні Південного регіонального наукового центру Національної академії правових наук України та на міжнародних, всеукраїнських конференціях, засіданнях круглих столів, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Г енезис публічного права - від становлення до сучасності» (м. Миколаїв, 26-27 листопада 2010 р.); ІІ Міжнародній науково- практичній конференції «Роль та місце органів внутрішніх справ в розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 21 квітня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми піратства в Російській Федерації. Особливості Інтернет-піратства» (м. Москва, 13 квітня 2011 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 травня 2011 р.); Міжнародній конференції «Охорона прав інтелектуальної власності в Україні та Європейському Союзі: політика, законодавство, практика» (м. Київ, 15-16 червня 2011 р.); Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам’яті Ю.С. Червоного «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м. Одеса, 16 грудня 2011 р.);

IV Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце органів внутрішніх справ в розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 24 лютого 2012 р.); Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства» (м. Харків, 16 березня

2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Приватноправове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспектива» (м. Одеса, 19-20 квітня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько- викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 р.); засіданні науково-практичного круглого столу «Особливості договорів у сучасному законодавстві України» (м. Одеса, 21 вересня 2012 р.); Інтернет-конференції «Цивілістичні читання, присвячені пам’яті І.В. Шерешевського «Підґрунтя формування цивільного законодавства України» (м. Одеса, 9 жовтня 2012 р.); III Всеукраїнській науково-практичної конференції «Актуальні проблеми права інтелектуальної власності: захист від контрафакції, піратства та плагіату» (м. Одеса, 9 жовтня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права» (м. Одеса, 30 листопада 2012 р.); IV Всеукраїнській науково-практичної конференції «Актуальні проблеми права інтелектуальної власності: захист від контрафакції, піратства та плагіату» (м. Одеса, 26 квітня

2013 р.); V Міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання» (м. Одеса, 26-28 квітня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Треті юридичні диспути з актуальних проблем приватного права, присвячені пам’яті Є.В. Васьковського» (м. Одеса, 17 травня 2013 р.); засіданні Круглого столу «Проблеми вдосконалення цивільного законодавства про боротьбу з плагіатом і піратством» (м. Одеса, 25 травня 2013 р.); Міжнародній українсько- японській конференції з питань науково-промислового співробітництва (м. Одеса, 24-25 жовтня 2013 р.); II Міжнародному юридичному форумі «Правовий 11 захист інтелектуальної власності: проблеми теорії та практики» (м. Москва, 14-15 лютого 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правові реформи у пострадянських країнах: досягнення та проблеми» (м. Кишинів, 28-29 березня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16-17 травня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Права та свободи людини і громадянина: механізм їх реалізації та захисту різними галузями права» (м. Братислава, 19-20 вересня 2014 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладено в одній одноособовій монографії «Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату (проблеми теорії)», трьох колективних монографіях, 28 наукових статтях, з яких 21 стаття опублікована у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, 4 статті - у зарубіжних періодичних виданнях, а також у 23 тезах доповідей на наукових конференціях, засіданнях круглих столів.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, поділених на 16 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (499 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 428 сторінок, з яких основний зміст - 374 сторінки.