Станово-представницька монархія у Німеччині

Початок становлення станово-представницької монархії у Німеччині припадає на XIV століття. Але цей процес відрізнявся своєю специфікою, суть якої полягала в тім, що така форма правління складалася ніби на двох рівнях.

• колегії курфюрстів — невеличкої групи світських і духовних феодалів, які виокремилися з аристократичної знаті;

• колегії князів, графів (великих землевласників) і вільних панів (служивої знаті);

• колегії представників імперських міст — безпосередніх васалів короля.

Крім них існувало ще два види міст: вільні міста, що не сплачували податки і користувалися повним самоврядуванням, і княжі міста. Статус останніх визначався князем, у володіннях якого ці міста знаходилися. Населення міст було неоднаковим. Верхні прошарки міського населення утворювали патриціат, що складався з купецтва, яке зливалося із земельними власниками. На середньому щаблі стояли ремісники, а в самому низу — плебейські маси: підмайстер’я, поденники.

Характер представництва цих імперських станів, або чинів, відрізнявся від представництва трьох станів інших західноєвропейських держав. Насамперед у рейхстазі були відсутні представники дрібного дворянства, а також бюргерства не імперських міст. Духовенство не утворило окремої колегії і засідало в першій або в другій колегії, оскільки найбільш знатні прелати входили до складу княжого прошарку. Усі три колегії засідали окремо. Разом збиралися іноді тільки палати курфюрстів і князів.

Рейхстаг, у даному випадку, виступав не стільки як орган станового представництва, скільки як орган представництва окремих політичних одиниць: курфюрсти представляли інтереси своїх держав, князі — князівств, а бургомістри — імперських міст за посадою.

Більш чітко риси нової форми правління проявилися на другому, місцевому рівні. В XIV ст. окремі князівства-держави трансформувалися в станово-представницькі монархії, що відрізнялися різномаїттям форм. У більшості держав сформувалося три замкнуті курії — духовенства, лицарів і городян. Збори цих земських чинів безпосередньо в князівствах називалися ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу місцевих князів і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, ніж рейхстаг. Проте, в більшості випадків, ландтаги не мали вирішального голосу під час обговорення обласних і державних справ. Правда, їхня згода була обов’язковою при вирішенні фінансових питань. Але, в цьому випадку, князь завжди міг отримати потрібне рішення за допомогою двох станів, які були вільні від сплати податків, але брали участь у витраті цих коштів — вищого духовенства і лицарства.

Таким чином, якщо на рівні князівств-держав станово-представницька монархія в цілому мала властиві їй ознаки, то про загальноімперський цього сказати не можна. Відсутність сильної центральної влади (професійної бюрократії, постійного війська, достатніх матеріальних коштів в імперській скарбниці) призводило до того, що центральні установи не могли домогтися виконання своїх рішень. До кінця XVIII ст. політичний лад імперії зберігав видимість станової монархії, що прикривала багатовладдя курфюрстів.

2.3.