<<
>>

Міжнародне морське право та правовий інститут приватирства в Британській Америці

Як відомо, загальноєвропейська буржуазно-демократична революція середини ХІХ ст., навіть незважаючи на її поразку, висунула у сфері міжнародних відносин певні питання щодо перегляду тих норм міжнародного права, які тоді ще визнавали існування таких наслідків процесу первісного нагромадження капіталів, як работоргівля і піратство.

Це тією чи іншою мірою було характерним для таких держав, як Іспанія, Португалія, Англія, Франція, Сполучені Штати. Однак світова спільнота мала позбутися цих «виразок» капіталістичної системи господарства, оскільки вони продемонстрували свою економічну недоцільність. Під впливом такої тенденції в міжнародних відносинах 1852 р. відомий російський історик міжнародного права П. С. Бібіков висловив таку думку: «У моральному світі, так само, як і у світі фізичному, все відбувається відповідно до відомих законів. Один із цих законів - потреба у співіснуванні - глибоко криється в людському дусі. Утім як окремі особи єднаються у державі, так і окремі народи відчувають бажання до наближення один до одного задля того, щоб скласти одне ціле» [191, с. 1].

На жаль, мрії Бібікова були марними, оскільки їхньому втіленню заважав міжнародний поділ праці, внаслідок якого тоді діяла подвійна основа міжнародного права, дві передумови його існування: державна роздільність суспільства і прогресуюча потреба в розвитку взаємовідносин держав, які існували відокремлено. Науково-технічний прогрес зміцнював такі суперечності в розвитку людства. Тому лише згодом рабство і піратство були остаточно скасовані. Між тим ці інститути права тих держав, які належали до великих суб’єктів міжнародних відносин Нового часу, цілком закономірно визнавалися міжнародним правом часів становлення капіталістичного способу виробництва.

Англія, Голландія і Франція заснували свої колонії в Америці й Африці пізніше за Португалію та Іспанію, утім вони не мирилися з тим, що їхні вороги швидкими темпами збагачуються за рахунок отримання великих коштів зі своїх заокеанських володінь. Тому вони й використали перевірений упродовж століть засіб - піратство. Воно ж було не лише частиною державного механізму, а й потужним важелем світової торгівлі [181, с. 22, 27].

Специфічні риси морського розбою часів переходу розвинених держав від феодалізму до капіталізму визначили два фактори - територіальний і правовий. Що стосується першого фактора, то в різних регіонах світу морський розбій проявлявся в різних формах. Проте у класифікації цього міжнародного злочину поряд з географічним фактором не менш важливим є правовий. Його зміст може бути розкритий лише на підставі розв’язання такої проблеми, як відносини між піратами та владними структурами тих країн, які брали участь у створенні світової колоніальної системи. За морськими законами XVI-XIX ст. піратством визнавали «морський розбій, що здійснюється приватними особами за приватним починанням і з корисною метою проти чужої власності» [168, т. 18, с. 141]. Піратство супроводжувало процес первісного нагромадження капіталу, наслідком якого стало відсторонення безпосереднього виробника матеріальних благ, середньовічного селянина й ремісника, від засобів виробництва і перетворення їх на капіталістичну приватну власність. Цей процес швидкими темпами розвивався в європейських державах на межі пізнього Середньовіччя й початку Нового часу.

Серед різних форм і видів піратських дій особливо помітним з точки зору його відповідності зовнішньополітичному курсу колоніальних держав було каперство [314, с. 89]. Воно не мало особливих перспектив у ту добу, коли світова колоніальна система контролювалася Іспанією і Португалією. Проте бурхливий розвиток капіталістичного укладу в Англії, яка з огляду на своє геополітичне положення мала перетворитися на велику морську державу, сприяв поширенню каперського промислу майже в усьому світі. Успіх розбійницьких заходів «джентльменів удачі» забезпечили угоди англійських монархів з піратами, які реалізувалися через надання останнім патентів на каперство [492, p. 34-38]. Геополітичний бандитизм став головним засобом побудови Британської імперії [298, с. 156— 158].

Британські монархи брали участь у діях піратських ватажків, оскільки левова частка прибутку від морського розбою надходила до королівської казни. При цьому порушувалися норми старовинного морського права, яке регулювалося збіркою іспанських морських звичаїв «Consolato del Mare» (ХІІІ-ХІѴ ст.). У цій збірці вказувалося, що нападу воюючих держав не може зазнавати жодне судно нейтральної держави, однак англійське право того часу не визнавало дії морських звичаїв інших держав. Перша особливість права Альбіону полягала в тому, що прецеденти були основним правовим джерелом; друга - існування «права справедливості», підкріпленого рішеннями Суду канцлера, який, розглядаючи справи, ігнорував норми загального права [280, с. 12-13]. Саме за допомогою «права справедливості» («милості монарха») заможні верстви населення вирішували свої проблеми [247, с. 335]. Так можновладці виправдовували свою пайову участь у піратських справах з подальшим захистом права власності на захоплене майно. Це спонукало англійських піратів охоче отримувати приватирські патенти від самого короля.

Слідом за британськими приватирами на шляхи морського розбою вийшли португальські, голландські, данські, шведські морські розбійники, які прямували до акваторій Атлантичного та Індійського океанів. Надання королівських патентів піратам різних країн на той час прирівнювалося до започаткування капіталістично налаштованих підприємств, які мали займатися торгівлею й мануфактурною справою [275, с. 22]. Особливо чітко це простежується в історії держави і права головного океанського розбійника - Альбіону. Законність дій британських монархів у галузі надання каперських свідоцтв була обґрунтована неодмінністю дії принципу, відповідно до якого «монарх, і тільки монарх, має право створити корпорацію або надати право на її створення» [58, р. 121]. Подібні ж правові принципи в середині XVII ст. увійшли до збірок тих законів Франції, Данії, Швеції, Нідерландів і Португалії, якими регулювалися правовідносини в галузі морської торгівлі. Проте, не вдаючись до подробиць стосовно міри вини кожної держави, яка зроби- ла каперство важливим засобом вирішення міжнародних суперечок, варто зазначити, що розвиток цього міжнародного правового інституту був пов’язаний передусім з реалізацією інтересів Англії. Ця держава ніколи не мала достатніх демографічних ресурсів для боротьби за панування в колоніальному світі порівняно з континентальними державами, однак вона впродовж століть боролася за морську гегемонію. Британський флот ще за часів Єлизавети І Тюдор чинив розбої на океанах. І такий державний курс Великої Британії продовжувався аж до середини ХІХ ст., адже лише 1856 р. європейські держави підписали Паризьку угоду про скасування каперства.

Каперство стало важливою формою вирішення міжнародних проблем, починаючи з 1648 р. Це було закріплено в міжнародному праві після Тридцятирічної війни [246]. Кілька європейських держав по її закінченні взяли участь в укладанні Вестфальської мирної угоди [193, с. 12-18]. Помітний вплив на її сутність здійснила переможна англійська буржуазна революція, яка викликала якісні перетворення міжнародного права.

24 жовтня 1648 р. було підписано Вестфальський трактат, де містилися нові міжнародно-правові принципи, які домінували аж до середини ХІХ ст., а саме: політичної рівноваги, незалежності світської влади від влади духовної і рівність держав на світовій арені. Було сформульовано навіть необхідність застосування колективних санкцій проти агресорів, мирні засоби вирішення суперечок, зміни у правовому режимі річок та ін. Проте важливими рисами міжнародних відносин Нового часу, навіть за умови формального проголошення демократизації міжнародного права, ставали колоніалізм і війна як законний принцип розв’язання міжнародних суперечок. Ця доба була відзначена й відкриттям нових земель, бурхливим розвитком мореплавства та широкої світової торгівлі, а також постійними колоніальними захопленнями. На цьому тлі й здійснювалося зростання ваги каперства як особливого засобу зовнішньої політики найпотужніших колоніальних держав [268, с. 52-53].

Сутність указаного явища була одна - спорядження корсарського корабля на гроші приватної особи чи групи осіб і отримання від уряду власної держави патенту, який охороняв корсара під час зустрічі з дружніми кораблями. У протилежному разі патент охороняв морського розбійника від страти завдяки тому, що наявність патенту забезпечувала йому положення військовополоненого [178]. Усі особи, що займалися каперством, яке проіснувало до середини ХІХ ст., і голландці, і британці, і французи, і шведи, і данці, і піддані Російської імперії, такі як «єкатери- нинський» адмірал-грек Ламбро Каччіоні, погоджувалися на каперство лише за умови отримання урядового нормативного акта - каперського свідоцтва («letters of marque» - англійською, «lettres de marque» - французькою). Отже, безпека і свобода діяльності морських мисливців повною мірою залежала від зовнішньополітичного курсу свого уряду, який підтверджував законність піратського промислу охоронними грамотами.

Зрозуміло, що між каперськими свідоцтвами різних держав були певні розходження, хоча два основних реквізити цих нормативних актів - територія, на яку поширено право каперів діяти так, як належить морським розбійникам, і певні права, відповідно до яких здійснювали розподіл здобичі. В одному з перших португальських ка- перських свідоцтв, виданому королем Афонсу VI (1656-1668) 10 лютого 1658 р., було зазначено таке: «Ми, Афонсу, милістю Божою король Португалії та Алгарве... повелитель мореплавства і торгівлі Ефіопії, Аравії, Персії та Індії, оголошуємо: хай знатимуть усі, кому буде пред’явлений цей патент, який видав я, що за моєю волею послано кораблі для боротьби з морськими розбійниками, які здійснюють напади на узбережжя мого королівства, а також для налагодження торгівлі з названими країнами. Я беру до уваги позитивні якості та обізнаність, властиві Шарлю де Білсу, висловлюю йому довіру і сподіваюся, що він чесно виконуватиме всі довірені йому справи.

З огляду на зазначене я хочу і мені приємно призначити його капітаном військового судна. Відповідно до своїх повноважень він може спорядити власним коштом корабель тоннажністю 100 тонн з усіма необхідними шлюпками, гарматами, екіпажем, вогнеприпасами та харчами, як він вважає за доцільне, щоб вести війну з підданими короля Іспанії, турками, піратами, морськими волоцюгами, захоплювати їхні кораблі, товари і добро й відводити їх у будь-який порт королівства. Там необхідно надати моїм чиновникам відомості щодо цих суден. Вони занотують усі отримані відомості у книгах, які спеціально заведені для такої мети, і приймуть рішення стосовно того, чи є призом ці кораблі та розміщене на них добро. Він може на власний розсуд зупиняти та обшукувати будь-які кораблі, якщо є підозра, що вони споряджені товарами наших ворогів, заходити до різних портів, однак у всіх випадках поводитися доброзичливо із союзниками нашої Корони та сплачувати митні платежі від захоплених призів відповідно до їхніх розмірів, прийнятих у нашому королівстві. Я прошу всіх королів, принців і незалежних правителів, а також республіки і штати та їхніх намісників, генералів, адміралів, губернаторів провінцій, міст і портів, капітанів та офіцерів надавати вищепойменованому Шарлю де Білсу будь-яку допомогу і сприяння у справах і надавати йому право заходити до портів на своєму кораблі з людьми, призами й усіма тими речами, на які в нього є право власності. Зі свого боку я зобов’язуюся зробити таке ж у подібних випадках і віддати наказ моїм губернаторам, генералам та офіцерам дозволяти союзникам заходити до нас із призами на той час, який їм потрібний. На підтвердження цього я наказав послати це каперське свідоцтво, підписав його і звелів скріпити великою королівською печаткою.

Дано в місті Лісабон у 10-й день лютого місяця. Написано Антоні Маркелом у рік 1658-й від Різдва Господа нашого Ісуса Христа» [78, p. 28-29].

Майже через вісімдесят років подібне каперське свідоцтво було виписане в колонії Род-Айленд у зв’язку з тим, що почалася іспа- но-британська війна й англійський уряд вважав за доцільне використати каперські можливості американських колоністів. У цьому свідоцтві право губернатора колонії Род-Айленд на надання подібного акта було обґрунтовано через звернення до королівської декларації про оголошення Іспанії війни з боку Великої Британії.

Цей текст каперського свідоцтва має такий вигляд: «Я, Річард Ворд, есквайр, губернатор і головнокомандувач військ колонії Його Величності Род-Айленд і провінції Провіденс у Новій Англії, звертаюся до всіх персон, до яких дійде цей акт, із привітанням.

Оскільки Його свята Величність король Георг ІІ, милістю Божою Володар Великої Британії, Франції та Ірландії, захисник віри та інше, милостиво дарував цю декларацію у дев’ятнадцятий день жовтня, року нашого Господа 1739, і на підставі міркувань, викладених у ній, оголосив війну проти Іспанії й наказав надати відповідні правові гарантії для всіх його підданих та інших осіб, яким будуть належати відповідні права стосовно захоплення, затримання і взяття на абордаж військових кораблів, купецьких суден та корабельних вантажів, що належать підданим Іспанії або васалам короля Іспанії або іншим особам, які мешкають в його країні, колоніях і домініонах, такі кораблі, судна й вантажі, які підлягають конфіскації, відповідно до угод Його Величності з іншими королями, країнами й володарями слід доставляти до Високого Адміралтейського суду Англії або до інших адміралтейських судів, які законом призначені для відповідних судових процедур, формулювання рішень і вироків відповідно до прерогатив Адміралтейства та законів Нації, і оскільки Бенджамін Нортон, моряк, і Джон Фрібоді, купець, обидва з міста Ньюпорт вищезазначеної колонії, спорядили, завантажили та підготували до плавання шлюп, поіменований «Виклик», який має водо- зміщення сто п’ятнадцять тонн, і оскільки поіменований Бенджамін Нортон, капітан судна, надав потрібні закладні з відповідними поруками, знайте, що я надаю цей юридичний акт з відповідними гарантіями, а також ліцензію указаному Бенджаміну Нортону й уповноважую його пливти на шхуні «Виклик» для захоплення під його командуванням ворожих кораблів і перебування під військовим знаменом упродовж дванадцяти місяців, починаючи з цього дня, і захоплювати ворожі кораблі, судна й вантажі, що належать Іспанії або васалам короля Іспанії, або мешканцям його країни та його територій і домініонів, і такі кораблі, судна й вантажі, які підлягають конфіскації відповідно до угод між Його Величністю та іншими королями, державами й володарями, і доправляти їх відповідно до таких портів, які найпридатніші до цього, з метою піддати їх судовому процесу в таких адміралтейських судах, які будуть законно вповноважені в домініонах Його Величності на здійснення судових процедур, і буде законним для пойменованого Бенджаміна Нортона продавати ці кораблі, судна й вантажі та розпоряджатися ними іншим чином відповідно до таких процедур і звичаїв, які притаманні Адміралтейству, за винятком таких ситуацій, коли все стосовно цих кораблів підлягає поводженню на підставі спеціальних інструкцій Адміралтейства і буде ухвалено на термін дії патенту, що поіменова- ний Бінджамін Нортон вестиме корабельний журнал і до нього буде внесено повний перелік усіх призових суден, захоплених ним, і корабельні вантажі, час та місце їх захоплення, їх оцінка відповідно до судження Бенджаміна Нортона, а також і місцезнаходження, курс суден і чисельність військових сил ворога, що встановлять або він сам, або його моряки за допомогою спостереження, або через допит моряків чи пасажирів будь-яких кораблів і суден, захоплених ним, або через використання інших відповідних методів і засобів, що стосуються ситуації з ворогом у цілому або його флотів, кораблів, суден корабельних команд, а також інших фактів, що стосуються цих справ, які дійдуть до нього і стосовно яких він буде в змозі час від часу надавати відомі йому дані мені або капітанам кораблів Його Величності, з якими він зустрінеться, і на майбутнє буде постановлено, що нічого супротивного цій інструкції не буде зроблено ані поіме- нованим Бенджаміном Нортоном, ані його офіцерами, моряками та командою в цілому, але, навпаки, ця інструкція виконуватиметься ними всіма відповідно до її змісту, так, як це повинно бути, і я звертаюся до відома всіх королів, принців, володарів, держав і республік, які є дружніми Його Величності або перебувають у союзі з ним, а також до всіх інших, з якими матиме справу пойменований Бенджа- мін Нортон, та прохаю їх допомагати йому, співпрацювати з ним і рятувати його у своїх портах разом з його шхуною та корабельною командою й вантажами і не вчиняти йому протиправних дій, не дошкуляти йому й не робити перешкод, а Його Величність наказує робити подібне, коли хто-небудь з означених персон у такому випадку потребуватиме допомоги.

Написано це моєю рукою й завірено печаткою колонії у місті Ньюпорт у другий день місяця червня в 1741 році від Різдва Христового і в чотирнадцятий рік правління Його Величності» [78, p. 378379].

Незважаючи на всі розходження між морським правом різних держав, що брали участь у піратському промислі впродовж Нового часу, з текстів каперських свідоцтв випливало таке: 1) власники каперських грамот мали права на володіння лише одним свідоцтвом, тому в протилежному разі вони вважалися піратами і підлягали страті; 2) якщо капітан каперського судна забажав отримати свідоцтво від монарха зарубіжної держави, йому належало отримати дозвіл на це від свого уряду; 3) каперські команди були підсудні військовим судам; 4) капітан капера мав спорядити свій корабель на власний ризик; 5) до початку бойових дій у відкритому морі капер мав підняти корогву власної держави; 6) дозволялося захоплення кораблів ворогуючої держави, кораблів, що не відкривали свою належність власній державі, суден, які не підкорялися наказу показати свій прапор або перейти до дрейфу, і кораблів нейтральних держав, котрі були перевізниками контрабандного товару до портів ворогуючої сторони; 7) під час захоплення судна заборонялося його пограбування, вантаж слід було запечатати й у порту повернення передати призовій комісії, яка мала визначити ціну призу; 8) якщо захоплення корабля визначається правильним, його мали продати на аукціоні, після чого з виторгу відраховували вартість доставки призового корабля до порту призначення, судові витрати й урядову «десятину» та остаточно розподіляли гроші так: одна третина йшла власнику судна, друга третина - суперкарго й остання третина - капітану та екіпажу судна; 9) якщо захоплення корабля буде визнано неправильним, капітана оголошували особою, винною за шкоду, заподіяну затриманому судну, екіпажу й вантажу.

Зрозуміло, що угоди між компаніями приватирів і капітанами суден, які під час військових дій Англії проти ворожих держав перетворилися в метрополії та її колоніях на військові кораблі, укладалися за певними правилами. Вони мали відповідати нормам цивільного права Великої Британії часів побудови мануфактурного капіталізму. У цьому легко впевнитися, якщо прочитати текст однієї з подібних угод між капітаном бригантини «Марс», який виступав від імені власника судна, і компанією нью-йоркських купців, піратів і контрабандистів. Цей текст сповіщає читачів про таке:

«Нью-Йорк, 25 червня 1762 року, статті угоди, укладеної і засвідченої між Деннісом Мак Гіллікадді, капітаном приватирської бригантини «Марс», і компанією приватирів:

По-перше, Мак Гіллікадді, зі свого боку та в інтересах власників приватирського корабля, зобов’язаний завантажити цей корабель достатньою кількістю великих гармат, гармат малого калібру, стрілецького спорядження, пороху, гарматних пострілів і всього іншого військового спорядження, а також такий вантаж харчів, який необхідний для харчування всієї команди впродовж морського рейду з моменту виходу цього корабля з порту Нью-Йорк і до повернення у цей же порт, у зв’язку з чим не буде відраховуватися з частки, яка належить компанії, вартість зазначеного спорядження, і з урахуванням цього власник бригантини чи його наступники мають одержувати половину всіх призів, предметів, товарів, грошових коштів тощо, і це має здійснюватися у період усього морського рейду. Інша половина коштів має бути розподілена і сплачена капітаном членам команди судна відповідно до існуючих правил.

По-друге, капітан має право на отримання шести повних акцій компанії приватирів і на користування всіма привілеями та свободами, які належать будь-якому капітану приватирського судна. Лейтенанти ж і шкіпер отримують по три повні акції, а корабельний клерк, помічник капітана, стюард, командир призової партії матросів, навідник гармат, боцман, тесляр мають право на отримання по дві повні акції. Помічники ж навідника, боцмана, лікаря, тесляра і бондаря мають права на отримання по півтори повні акції кожному з них.

По-третє, лікар указаного приватирського судна або той, хто виконує обов’язки лікаря, має право на отримання такої суми у фунтах стерлінгів, про яку він особисто домовиться з капітаном. Він також має право на отримання трьох повних акцій компанії й усіх необхідних для будь-якого лікаря ліків та інструментів.

По-четверте, якщо будь-який член корабельної команди побачить парус зустрічного судна, призова ціна якого коштуватиме сто відсотків на одну акцію ціною вісім шилінгів, цей чоловік має право на премію сорок відсотків призової ціни від вартості акції ціною шість шилінгів. Перший матрос, який увірветься на борт призового судна під час бою і зірве його прапор, має право на половину призової ціни однієї акції.

По-п’яте, всі інші члени команди поіменованої бригантини, яких визнаватимуть за здібних і вправних моряків, мають право на набуття однієї повної частки від вартості захопленої й завантаженої на бригантину як приз маєтності, що трапиться під час морської експедиції, однак за умови, що ці моряки не визнані винними в якому-не- будь злочині або в невправності.

По-шосте, всі ці процедури, незалежно від того, чи проводяться вони під час морського походу чи на березі в порту, мають бути здійснені лише капітаном власноруч.

По-сьоме, якщо хто-небудь із членів команди під час походу бунтуватиме чи підбурюватиме до безладу, або поб’є свого товариша, або гратиме у карти на гроші, речі й цінності, або продаватиме на борту судна під час походу горілчані напої, він буде оштрафований рішенням капітана судна чи корабельних офіцерів. Якщо ж будь- який член команди буде викритий як чоловік, котрий здійснив крадіжку грошей чи товарів, що є власністю володаря бригантини або пайщиків компанії, то він має бути позбавлений права на акції, їхні частки та призової премії, які стали власністю господаря судна і пай- щиків компанії внаслідок захоплень під час експедиції бригантини.

По-восьме, якщо під час морського походу будь-який член команди судна втратить ногу або руку чи можливість працювати за їхньою допомогою, кожна така людина отримує у винагороду шістсот відсотків від восьми акцій кожна ціною шість шилінгів або від ціни захоплених і проданих товарів призового судна. Утім якщо під час експедиції не буде отримано коштів, достатніх для реалізації зазначеної мети, власник судна і пайовики компанії мають утримуватися від цього, за винятком будь-яких екстраординарних випадків.

По-дев’яте, всі дрібні речі, які будуть захоплені, мають бути продані на аукціонах за найвищою ціною, відповідною вартості акцій, за винятком тих речей, які належать капітану як премія, а також одягу, що належить особам, які потрапили в полон.

По-десяте, якщо будь-який член з команди бригантини буде вбитий в бою або помре на борту судна під час експедиції, всі частки ціни призового судна, акції та преміальні гроші, що належали йому під час його життя, мають бути передані його довіреним особам, якщо він висловив свою волю на це, після чого його маєтності відійдуть його вдові або іншим законним спадкоємцям, якщо впродовж дванадцяти місяців після повернення бригантини до порту спадкоємці заявлять своє право на спадок, а в протилежному разі його частка відходить до загального майна.

По-одинадцяте, якщо хтось із членів команди судна заперечуватиме будь-які команди, віддані офіцерами судна задля блага експедиції або в ім’я загальних інтересів, він буде оштрафований і покараний так, як звелять капітан і офіцери судна. Якщо ж хто-небудь із членів команди вчинить напад, вдарить або образить чоловіка-поло- неного чи поводитиметься брутально і непристойно з особами жіночої статі, вони мають бути покарані так, як це вирішать капітан і офіцери судна. Якщо ж член або члени команди почнуть без наказу відповідних посадових осіб атаку на вороже судно, розпочавши стрілянину з гармати чи іншої вогнепальної зброї, він або вони мають бути покарані. Якщо ж член команди відмовиться брати участь в атаці на ворога як на морі, так і на суходолі відповідно до наказу капітана й офіцерів чи інакше виявить боягузтво в бою, тоді він втрачає свою частку захопленого майна або акцій. Якщо ж будь- який член команди вживатиме алкоголь або буде вживати блюзнірські й непристойні слова, він має бути покараний так, як це вирішать капітан і офіцери судна. Так само, якщо будь-який член команди покине судно до його повернення в порт Нью-Йорк, він втрачає свою частку акцій компанії та першим сплачує борги бригантини в тому обсязі, який встановить капітан судна.

По-дванадцяте, з усіх грошей та майна, захоплених під час цієї морської експедиції, треба відраховувати ціну «мертвих акцій», після чого їхню вартість необхідно розподілити між найгіднішими членами команди, що сприятиме успіху експедиції.

По-тринадцяте, будь-яке призове судно або призові судна, що їх захоплять під час експедиції, слід якомога швидше доправити до порту Нью-Йорк задля розбору законності цих дій у суді Адміралтейства. І жодне інше місце, за винятком зазначеного порту, не може слугувати для доставляння призів. Якщо ж яка-небудь особа чи особи, котрі мають надати допомогу або власну згоду на доставляння призу до порту Нью-Йорк, вирішать спрямувати його до іншого порту, вони втрачають свою частку призових коштів доти, доки повернуть призове судно до порту Нью-Йорк.

По-чотирнадцяте, якщо під час експедиції буде захоплена власність підданих нейтральних держав, все це вилучається і доправляється до порту Нью-Йорк, де власники цього майна мають висловити свої претензії, однак рішення суду й у цьому разі має бути законним, тобто узгодженим з інтересами капітана і компанії при- ватирів, після чого власник нейтрального вантажу та його адвокат мають піти на компроміс і вирішити, яку грошову суму вони віддадуть для суспільного блага, щоб капітан і компанія були задоволені в законних вимогах. Ці суми нейтрали виділятимуть із власних коштів ще до того, як суд Адміралтейства в Англії не прийме рішення щодо можливої апеляції. У разі відсутності компромісу треба виділити певну суму грошей з призових коштів на випадок задоволення апеляції. І має визнаватися законним для власників компанії чи агента приватирів здійснення певних вчинків на час морської експедиції, оскільки тоді неможливі відповідні правові процедури, і робитиметься це для того, щоб витрати були якомога меншими.

По-п’ятнадцяте, не може бути законним для зазначених посадовців або компанії, чи для будь-кого з них вимагати призові гроші чи подавати в суд скаргу стосовно цих грошей або їхньої частки впродовж чотирнадцяти діб після продажу призу, а для врегулювання рахунків, що стосуються морської експедиції, і фактичного отримання грошей призначається агент, який врегулює всі суперечки, пов’язані з експедицією.

По-шістнадцяте, якщо ж що-небудь трапиться із зазначеною бригантиною під час бою, атаки на неї й захоплення її ворогом, так що вона не буде спроможною брати участь у морській експедиції як каперське судно, тоді власник бригантини вправі обернути у свою власність задля використання будь-яке призове судно, захоплене під час експедиції, разом з гарматами, снастями, амуніцією та спорядженням у розмірі, який не перевищує вартість бригантини на той час, коли вона перебувала у плаванні, і такий призовий корабель має бути доставлений до власника бригантини.

По-сімнадцяте, у разі смерті командира офіцер, який має заступати його, зобов’язаний суворо виконувати всі правила, накази, обмеження й угоди, укладені між власником указаної бригантини й по- іменованим командиром.

Господи, спаси короля і сприяй успіху судна «Марс» та всієї його хороброї команди» [78, р. 583-585].

Лише перехід розвинених держав до промислового капіталізму на основі успішних промислових переворотів у середині ХІХ ст. спричинив сумісні дії низки країн проти британської зовнішньої політики, спрямованої на продовження приватирських експедицій на всіх океанах. Тому після Кримської війни під тиском різних обставин, зокрема вимог російського уряду замість роззброєння на Чорному морі надати переможеній імперії можливість захищати свої інтереси скасуванням каперства, Англія виконала цю вимогу. Однак в умовах Першої світової війни на зміну каперству прийшло рейдерство. У наш час морський розбій знов є засобом вирішення геопо- літичних проблем розвинених держав світу. Тому-то спроби світового співтовариства захистити морську торгівлю від протиправних піратських посягань поки що є марними, хоча звернення до історії піратства Нового часу надає певні можливості використати тодішні засоби боротьби проти піратства для вирішення подібних сучасних проблем.

2.

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме Міжнародне морське право та правовий інститут приватирства в Британській Америці:

  1. Міжнародне морське право та правовий інститут приватирства в Британській Америці
  2. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -