<<
>>

Меріленд

Юридичну основу для створення цієї католицької колонії Англії надала хартія короля Карла І, яку було підписано 20 червня 1632 р.

Колонія отримала назву від імені жінки короля. Власником колонії став Сесіл Калверт, лорд Балтимор, що сповідував католицтво. Родина Балтиморів одержала Меріленд у вічне спадкове володіння. Стаття IX хартії вказувала на те, що треба колонізувати територію «північніше Віргінії», однак точних її кордонів не визначала, що згодом призвело до територіального конфлікту зі «Старим домініоном» [291, c. 262]. Родина Балтиморів володіла землею на основі лицарського держання, за що платила щорічно монарху символічну платню - дві індіанські стріли [38, p. 36]. Насправді ж було затверджено утримання у формі «вільного і звичайного соке- джу» з обов’язковим відрахуванням королівської п’ятини. Власник набув маноральних прав, тобто став правителем держави в державі, однак колоністів було проголошено природними підданими англійського монарха.

З хартії випливало, що король рекомендував Балтиморам «діяти на свій розсуд», однак рахуватися з радою фріменів колонії, які «можуть бути зібрані разом для укладання законів» [38, p. 29; 47, vol. 2, p. 756-763]. Утім Карл І уточнив, що лорд провінції мав виключне право створювати й уводити в колонії будь-які закони, необхідні для функціонування її адміністрації [46, vol. ІХ, p. 87]. Першу партію колоністів було перевезено до колонії впродовж листопада 1632 р. [161, с. 4]. Незабаром адміністрація колонії уклала договір з племенем сусквеханоків про купівлю їхньої землі, де й почалося будівництво селищ англійців [504, vol. 1, p. 49].

Те, як було укладено договір, охарактеризував голова єзуїтської місії Меріленду Е. Байт: «Бог послав нас на допомогу цим знедоленим, нещасним, невірним, щоб ми несли їм світло святого закону і захищали їх від ворогів. Хіба це не диво, що народ, котрий ще декілька днів тому виступав проти нас і нашого підприємства зі зброєю в руках, тепер веде себе подібно до агнців і віддає нам за мотлох свої будинки, землю і харчі. Невелика кількість індіанців залишиться тут з нами до майбутнього року, а після цього земля буде належати нам одним» [283, c. 17; 289, c. 321]. Справді, місіонери-єзуїти добре прислужилися Балтиморам, коли навчали аборигенів християнському віровченню. Що ж стосується племен, що вели збройну боротьбу за свої землі, у середині XVII ст. 'їх було винищено [378, p. 306-307].

Меріленд виник як єдина католицька колонія Англії. Релігійні мотиви його засновника відіграли певну роль у формуванні колоніального суспільства, однак oc- новна мета Балтиморів полягала в отриманні прибутків від колоністів - одновірців лорда, яких доправили у Новий Світ на суднах «Ковчег» та «Голуб». Король же забезпечив лояльність католиків свободою віросповідання й уведенням пільгового режиму земельного держання. Верхівка мерілендців, яка належала до привілейованих верств британського суспільства, не приймала англіканізму, утім їх цілком влаштовував політичний режим у метрополії.

У 1637 р. Сесіл Балтимор видав ордонанс, яким передав необмежену владу в колонії своєму брату Леонарду.

Прерогативи першого губернатора було поширено на сфери управління, судочинства, економіки, дипломатії і військових справ. Фрімени Меріленду перебували в безпосередній залежності від губернатора, що встановив таку систему відносин із ними, котра нагадувала васалітет. Фрімени від трьох сотень - Сент-Мері, Сент-Джордж та Матапанієнт - увійшли до складу Генеральної Асамблеї колонії, за якою було закріплено функції судової інстанції. Однак неодмінними членами Асамблеї, які відігравали вирішальну роль під час роботи цієї владної структури, були губернатор, його радники і комендант острова Кент, чия територія була під юрисдикцією Балтимора [323, p. 179].

Подальший територіальний розвиток колонії 1641 р. призвів до конфлікту з Віргінією, яка вважала острів Кент своїм володінням. Віргінець-купець Д. Клейборн облаштувався на острові всупереч протестам губернатора Меріленду. Він пояснював свої дії тим, що згідно з ліцензією, наданою купцю від імені губернатора Віргінії, мав право «вести комерційні справи з голландцями - мешканцями територій біля ріки Гудзон і з індіанцями» [323, p. 92]. У відповідь єзуїти, які до того створили місію на острові, нацькували індіанців на вір- гінського комерсанта. Військові дії тривали десять років, однак вір- гінці перемогли [346, vol. 1, p. 78].

Між тим формування органів влади в колонії тривало, і вона набула рис, характерних для Віргінії, хоча всю повноту влади зосередив у своїх руках власник Меріленду. Скликання колоніальної Асамблеї, характер представництва, терміни та регламент роботи перебували у винятковій компетенції лорда Балтимора, що передав свої права на управління губернатору. Членство в Асамблеї забезпечувалося лише для власників манорів, наданих Балтимором, тобто для аристократів, що мали різні привілеї. Особа, яка одержувала манор розміром у дві тисячі акрів, мала відправити до Меріленду щонайменше десять сервентів і виплачувати щорічну квіт-ренту в обсязі шестисот англійських фунтів пшениці, що було під силу лише заможним людям. Ще до початку роботи Асамблеї (лютий 1635 р.) Балтимор наказав брату в разі будь-якої спроби законодавців зробити замах на прерогативи власника колонії негайно розпустити представницький орган. Лорд надав губернатору право вето на всі рішення Асамблеї, однак за собою залишив аналогічне право стосовно будь-яких дій брата. Він підкреслив, що лише власник колонії має складати закони й давати вказівки, які будуть обов’язковими для виконання [346, vol. 1, p. 106].

Рішення Асамблеї іменувались актами, а не законами і підлягали затвердженню губернатором. У 1639 р. було введено в дію «Акт про управління провінцією». Він проголосив прерогативи власника колонії та підтвердив ті права колоністів, що були закріплені «Великою хартією вольностей». Від колоністів вимагали принесення присяги на вірність королю. Відповідно до законів, що формували правову базу влади, лише секретар адміністрації колонії мав засвідчувати печаткою та підписом цивільно-правові акти. Це означало, що в Мері- ленді, на відміну від інших англійських володінь, сформувалося необмежене свавілля виконавчої влади, яке заважало побудові системи місцевого самоврядування. Ось чому фрімени здійснювали тиск на губернатора і через нього на самого лорда колонії з метою набуття права на участь у законодавчому процесі. Зрештою це примусило Балтимора піти на певні поступки фріменам [346, vol. 1, p. 183].

Основу правового ладу колонії склав «Акт про народні свободи», згідно з яким усі вільні колоністи користувалися правами англійських підданих. Позасудове позбавлення колоністів рухомої та нерухомої власності цим актом заборонялося. Однак мерілендці перебували під повним контролем губернатора, який відповідно до «Акта, спрямованого на підтримку прав лорда-власника на землі колонії» одноосібно володів правом на пожалування землі у власність

[196, c. 38-39; 480, p. 184-185]. «Акт про успадкування землі» встановив складну процедуру передання її за заповітом і отримання землі за законом у разі відсутності заповіту [47, ѵоІ. 2, p. 1182-1183]. Відповідно до акта, який мав бути засвідчений печаткою колонії Меріленд, сервенти після закінчення терміну кабального рабства отримували землю не раніше ніж за два роки після цього [47, ѵоІ. 2, p. 1523].

Незважаючи на зовні феодальний характер землеволодіння й землекористування у Меріленді, правовідносини у цій царині набували буржуазного характеру. Меріленд мислився як осередок феодалізму в Новому Світі, однак запровадити його в чистому вигляді не вдалося [47, ѵоІ. 2, p. 1183]. Квіт-рента в Меріленді була головною повинністю, а це дає підставу вести мову лише про напівфеодальну залежність колоністів [248, c. 77; 283, c. 235, 255], тим більше що незабаром її почали прирівнювати до грошової форми [291, c. 328]. Розвиток грошової ренти сприяв перетворенню землевласників на капіталістичних підприємців [255, c. 9-10]. Як відзначав відомий американський дослідник М. Харіс, умови королівських хартій на створення колоній в Америці зовні сприяли затвердженню феодальних поземельних відносин, однак спроби запровадити там цю систему, яка віджила своє в метрополії, були приречені на провал [403, p. 150].

Найважливішою проблемою для підприємців ставало забезпечення комерційних плантацій робочими руками. Тому Асамблея колонії дедалі частіше приймала закони про тимчасове кабальне рабство білих емігрантів і довічне рабство полоняників-індіанців та африканських невільників. Ці закони, що їх затверджував губернатор колонії, демонструють, що аж до кінця XVII ст. кабальне рабство мало перевагу над іншими формами залежності. Ось чому закони, які регулювали тимчасове рабство, були досконалішими, ніж закони про довічних рабів у сусідніх колоніях.

Усі такі закони набули винятково суворого характеру, і втеча сервента кваліфікувалася як тяжкий кримінальний злочин, що карався шибеницею [476, p. 48-49]. На ринках колонії вартість сервента-чоловіка становила від дванадцяти до двадцяти фунтів стерлінгів, що було вище, ніж в інших колоніях Англії. Законодавці Меріленду дозволили обмін сервентів на худобу, тютюн або земельні ділянки [476, p. 410] та вжили заходів проти переманювання наймитів. За надання притулку сервенту-втікачу на винну особу накладалися високі штрафи - від п’ятисот фунтів тютюну за першу ніч переховування до півтори тисячі за наступні [476, p. 419-422].

Державне будівництво в католицькій колонії здійснювалося в межах, що були визначені суспільно-економічним ладом метрополії. Тому їй була притаманна певна толерантність, хоча всі адміністративні посади обіймали лише католики. Утім цю віротерпимість не треба переоцінювати, оскільки з часом у колонії визрівали релігійні суперечності, пов’язані з втручанням єзуїтів у життя мешканців колонії та справи адміністрації. Лорду Балтимору навіть довелося звернути увагу провінціала Ордена в метрополії Г Мора на те, що місіонери придбали в індіанців двадцять вісім тисяч п’ятсот акрів землі, не маючи на це дозволу власника колонії. Зрештою за єзуїтами було закріплено лише вісім тисяч акрів землі, а їх втручання у справи публічної влади було обмежене кількома інструкціями лорда [291, c. 320].

До середини XVII ст. структуру влади колонії було побудовано. Проте англійська революція мала істотний вплив на розвиток системи управління та правові устої Меріленду. Тому 1649 р. тимчасовий губернатор колонії Д. Грін проголосив, що мерілен- дці вважають своїм сувереном лише короля Карла II. Протидія новій буржуазній владі метрополії погрожувала Меріленду багатьма лихами. Зрозуміло, що Грін пішов на це під тиском фріме- нів, які вимагали економічної самостійності. Однак Балтимори не втратили управління колонією, оскільки Кромвель підтвердив їхні права, розраховуючи на підтримку з боку англійських аристократів.

Парламент Англії відновив свою юрисдикцію над Мерілен- дом 1652 р., однак переслідування бунтівників не відбулося через рішення Кромвеля. Він наказав «припинити турбувати лорда Балтимора, його службових осіб та мешканців Меріленду і залишити все в такому вигляді, як було до смути та змін» [248, c. 77]. У 1658 р. Сесіл Балтимор через Асамблею колонії амністував бунтівників і упевнив їх у тому, що фрімени можуть користуватися всім обсягом цивільних прав. Асамблея ухвалила заяву про те, що фрімени є захищеними від кримінального переслідування «за ту чи іншу справу або інциденти, що були здійснені ними, чи за все, що мало місце в ході подій у цій колонії з 1 грудня 1649 року по сьогоднішній день» [47, vol. 2, p. 788]. Утім прагнення малозабезпечених верств населення колонії покращити своє становище і ліквідувати майнову нерівність не здійснилося [289, c. 341].

Підсумовуючи процес державно-правового становлення цієї колонії, зазначимо, що він затягнувся на двадцять років, хоча у Балтиморів уже був наочний досвід більш ранніх колоній.

3.

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме Меріленд:

  1. 2.5. Постановление приговора
  2. ПОЛИТИЧЕСКИЕ И ОБЩЕСТВЕННЫЕ ДЕЯТЕЛИ: ОСНОВНЫЕ БИОГРАФИЧЕСКИЕ СВЕДЕНИЯ
  3. Американська революція та її вплив на становлення держави нового типу
  4. Додаток 3 Довідки про віце-президентів США, які не ставали президентами США
  5. Політично-правова природа британської колонізації Америки
  6. Віргінія
  7. Меріленд
  8. Новий Плімут
  9. Виникнення кримінальної юстиції
  10. Правове становище рабів Компанії Массачусетської бухти - північного сходу Британської Америки
  11. Південний регіон
  12. Юридичне підґрунтя для інтенсифікації довічної рабської праці в Південному регіоні
  13. Правові засади боротьби з протизаконним переміщенням товарів (контрабанда) у Британській Америці
  14. Південний регіон
  15. Законодавче обґрунтування шляхів постачання африканських рабів на плантації американського Півдня
  16. ЗМІСТ
  17. РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ США
  18. 3.1. Становлення федеральної судової влади за Конституцією 1787 р. та Судовим актом 1789 р.
  19. 5.2. Особливості діяльності Верховного Суду США під головуванням Джона Маршалла (1801–1835)
  20. Додатки
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -