§ 11. Законодавчі акти Речі Посполитої

Шляхетська Річ Посполита (республіка), що була утворена в 1569 p., являла собою різновид станової монархії, на чолі з монархом. У здійсненні державної влади брала участь шляхта, яка головувала над іншими станами і монополізувала, за деяким винятком, право заміщення вищих духовних звань.

державності полягала в тому, що еволюція станової монархії призвела до утвердження шляхетської республіки з виборним монархом на чолі. У багатьох країнах Європи розвиток ранньокапіталістичпої держави створив передумови виникнення абсолютної монархії, загалом позитивно посприявши розвитку буржуазії й послаблюючи політичне становище феодальної аристократії. У Польській шляхетській республіці співвідношення суспільних сил і політичний лад розвивались у напрямі закостеніння феодальних відносин. У результаті замість посилення влади монарха відбувалася поступова ерозія цієї влади, тому іцо були відсутні суспільні сили, на які могла б спертись монархія. Такою силою не були міста, які пе змогли ні об’єднатись, ні створити такого центра, яким для Англії був Лондон. Після закінчення Тринадцятирічної війни (1466) також була відсутня і зовнішня загроза, яка могла б змусити шляхту попіклуватися про утримання постійної армії й передати королю обов’язки, пов’язані з обороною країни. У такій ситуації шляхта бачила в монархії передусім конкурента по експлуатації селян, який через те, що був обкладений податками, забирав частину її доходів. Спочатку разом із монархом владу здійснювали як магнати, так і середня шляхта, а в XVII-XVIII ст. уже тільки «верхівка» магнатства, яка підкорила собі частину шляхти, а іншу відсторонила від здійснення влади.

Епоха шляхетської Речі Посполитої, охоплюючи майже три з половиною століття, не була однорідною. Виключаючи останній період формування конституційної монархії, протягом усього панування шляхетської Речі Посполитої визначають два основних періоди: а) шляхетська демократія і б) магнатська олігархія.

У 1638 p. Вальним сеймом Речі Посполитої була прийнята важлива для українського козацтва постанова «Ординація Війська Запорозького реєстрового, яке знаходиться на службі Речі Посполитої». Цей доку-

мент підбив підсумок майже 45-річної боротьби українського народу за своє економічне, політичне, національне та релігійне визволення від польської залежності. Влада прийняла цей документ, який ліквідував на вічні часи всі пільги, прибутки козаків, право на козацький суд, вибір старшини. Ha королівській службі залишилося лише 6 тисяч реєстрових козаків. Усі виключені з реєстру мали стати кріпаками. Замість старшого на чолі реєстрових козаків був поставлений старший комісар, який призначався королем і підлягав безпосередньо коронному гетьману. Він вибирався обов’язково з осіб шляхетського стану, які мали досвід у військовій справі, приносив присягу, яка була приведена в «Ординації...».

Скорочений текст «Ординації...» був таким: «Через те, що єдиним нашим бажанням у справі управління державами є знайти такі способи, з яких наші вірнопіддані завжди переконувалися б у нашій королівській ласці, але оскільки козацька сваволя так розгнуздалася, що для приборкання її довелося рушити наші війська й битися з козаками, і з благословення Бога як володаря всіх воєн розгромити й уразити їх, відвернувши цим страшну небезпеку від Речі Посполитої, — тому на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, усяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за рівні послуги від наших предків і тепер унаслідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в хлопів.

Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 тисяч, які змирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму.

Ha місце старшого, який більше нс буде (вибиратись) з-посеред козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів, людину, яка була б народжена в шляхетському стані, у лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і за розпорядженням гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита...

Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Усі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана, більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремсслі, випробуваної доблесті й віри.

сять перебувати кожний при своєму полку, причому не відлучатися зі своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана.

Полки зі своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запоріжжя для охорони тих місць, щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалася по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом із гим жоден козак не повинен наважуватися ходити на Запоріжжя без паспорта комісара; спійманий комендантом козацьким, він полягає смертній карі.

При виході українського війська в поле повинен також одночасно виходити і комісар з двома полками за межі волості, особливо коли немає виняткової небезпеки, і там розташувавшись коло Чорного шляху, чинити опір татарським роз’їздам. У разі великої небезпеки він мусить з’єднати все військо і піти з ним туди, куди направить його гетьманський наказ...

Призначаємо також іменем нашим і Речі Посполитої комісарів для визначення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні часи для того, щоб не було щорічних приписок на шкоду Речі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків.

Козаки реєстрові ніким нс повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно із старовинними правами й заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втягати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

Попереджаємо і про те, щоб козаки в далеких українських місцевостях (крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки поганих повинні проживати) і в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і бунтів.

Призначаємо також комісарів сейму для того, щоб вони придивилися до трахтемирівських земель і щоб землі, силою відібрані козаками, були повернуті старим володільцям».

Прийняття «Ординації Війська Запорозького...» 1638 p. викликало велике незадоволення серед усього українського козацтва, стихійні народні виступи. Принижене становище козаків не відповідало їхнім заслугам перед Річчю Посполитою і було однією з иричин Народно- визвольної війни 1648-1657 pp.

Запитання для самоконтролю

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Правове становище українських земель у складі Литовсько-Руської держави.

Юридичне оформлення правового становища окремих станів населення. Державне право Великого князівства Литовського.

Джерела литовсько-руського права.

Систематизація литовсько-руського права другої іїоловини XV’- XVI ст. Судебник Казимира IV 1468 p. — перший кримінальний кодекс на території України.

7. Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 і 1588 pp. та їх застосування на українських землях.

8. «Устав на волоки...» 1557 p. — збірник земельної реформи Литовсько- Руської держави.

9. Основні риси литовсько-руського цивільного, кримінального, сімейно-шлюбного, спадкового та інших галузей права.

10. Судоустрій і судовий процес за звичаєвим правом і литовсько-руським законодавством.